Я власноруч їх познімаю, мілорде.
От і добре, ударив Тиріон коня пятками в боки й подався геть, лишаючи вояків у малинових плащах наздоганяти його.
Він сказав Серсі, що хоче оцінити місто. І не збрехав. Здебільшого Тиріона Ланістера не радувало те, що він побачив. На вулицях Королівського Причалу завжди було завізно й гамірно, однак зараз тут відгонило небезпекою, чого він не пригадував у минулі свої приїзди сюди. У стічній канаві на вулиці Ткацькій валявся голий труп, і його дерла зграя диких псів, але нікому, схоже, до цього не було діла. Повсюди виднілася сторожа: вартові парами патрулювали провулки у своїх золотих плащах і чорних кольчугах, тримаючи під рукою залізні дрюки. На ринках було повно обідранців, які розпродували все, що лишилося вдома, за скільки дадуть... однак і близько не було селян, які торгують харчами. А якщо десь щось їстівне і продавалося, то втричі дорожче, ніж рік тому. Якийсь коробейник галасливо пропонував щурів, засмажених на рожні. «Свіжі щурі, гучно викрикував він, свіжі щурі». Безперечно, свіжі щурі ліпші за старих і тухлих. Що страшніше, щурі мали вигляд апетитніший, ніж те, чим переважно торгували різники. На вулиці Борошняній Тиріон помітив, що вартові стоять чи не попід кожними дверима. В чорні часи, подумалося йому, навіть для пекарів перекупні мечі дешевші за хліб.
Харчі в місто не надходять, так? спитав він Вайлара.
Дуже мало, визнав той. У приріччі точиться війна, лорд Ренлі збурив повстання у Небосаду, тож дороги закриті і на південь, і на захід.
А що з цього приводу робить моя добра сестриця?
Вживає заходів для поновлення королівського миру, запевнив його Вайлар. Лорд Слінт потроїв міську варту, а королева розпорядилася, щоб на зміцнення захисту виділили тисячу ремісників. Каменярі укріплюють мури, теслі сотнями майструють стріломети й катапульти, майстри-лучники виготовляють стріли, ковалі кують клинки, а гільдія алхіміків пообіцяла надати десять тисяч глечиків дикополумя.
Тиріон тривожно посовався в кріслі. Він радів, що Серсі не сидить згорнувши руки, однак дикополумя небезпечна штука, а десять тисяч глечиків здатні спалити дотла весь Королівський Причал.
І де моя сестра взяла гроші, щоб усе це оплатити?
Ні для кого не було таємницею, що після короля Роберта корона лишилася в боргах, а алхіміків навряд чи можна сплутати з альтруїстами.
Лорд Мізинчик завжди щось вигадає, мілорде. Він для всіх, хто вїжджає в місто, увів податок.
Ну, це точно спрацює, мовив Тиріон, подумавши: «Кмітливо. Кмітливо й безсердечно». Десятки тисяч людей тікають з насиджених місць, сподіваючись на уявну безпеку Королівського Причалу. Він їх бачив на королівському гостинці: матерів, дітей і стурбованих батьків, які пожирали жадібними очима його коней і фургони. Діставшись міста, вони, без сумніву, все віддадуть, щоб заховатися од війни за цими затишними мурами... от тільки якби вони знали про дикополумя, то спершу б двічі подумали.
Заїзд, де на вивісці було зламане ковадло, містився недалечко від цих мурів, поблизу Божої брами, крізь яку Тиріон заїхав у місто сьогодні зранку. Щойно вони опинились у дворі, до Тиріона підбіг хлопчина, щоб допомогти йому злізти з коня.
Забирайте своїх людей у замок, сказав Тиріон Вайлару. Я ночуватиму тут.
А це точно безпечно, мілорде? з сумнівом запитав капітан.
Ну, коли я зранку виїжджав із заїзду, там ще зоставалося повно чорних вух. А поряд із Челлою, дочкою Чейка, про безпеку не йдеться, пошкандибав Тиріон до дверей, залишивши Вайлара міркувати, що ж це могло значити.
Коли Тиріон, штовхнувши двері, зайшов у вітальню заїзду, то опинився у вирі веселощів. Він упізнав гортанне гоготіння Челли й мелодійний сміх Шей. Дівчина сиділа біля коминка, за круглим деревяним столом, посьорбуючи вино разом з трьома горянами з клану чорних вух, яких Тиріон лишив охороняти її, і опасистим чоловіком, який сидів спиною. Мабуть, хазяїн заїзду, вирішив Тиріон... поки Шей не привітала Тиріона й незнайомець не підвівся.
Мій добрий лорде, страшенно радий вас бачити, вигукнув він, і на його напудреному обличчі заграла мяка євнуська посмішка.
Мій добрий лорде, страшенно радий вас бачити, вигукнув він, і на його напудреному обличчі заграла мяка євнуська посмішка.
Тиріон загнувся.
Лорде Вейрисе! Не сподівався вас тут побачити.
«Чужі б його вхопили, як він міг так швидко їх знайти?»
Вибачте, якщо завадив, мовив Вейрис. Мені страшенно закортіло познайомитися з вашою юною леді.
Юною леді, повторила Шей, насолоджуючись звучанням цих слів. Наполовину ви праві, мілорде. Я юна.
«Вісімнадцять років, подумав Тиріон. Вісімнадцять років, і вже повія, однак кмітлива, на простирадлах спритна як кішка, а ще ж великі темні очі, шовковисті чорні коси й солодкий, мякий і спраглий ротик... і головне, вона моя! Іди до біса, євнуше».
Боюся, це я завадив, лорде Вейрисе, мовив він з силуваною любязністю. Коли я увійшов, ви так веселилися!
Мілорд Вейрис зробив Челлі комплімент: сказав, що вона, либонь, чимало людей зарізала, щоб зібрати таке чудове намисто з вух, пояснила Шей. Тиріона ще більше роздратувало, що вона таким тоном називає Вейриса мілордом: саме так вона називала Тиріона під час постільних забавлянь. А Челла сказала йому, що тільки боягузи страчують переможених.
Хоробріше лишити ворога в живих, щоб той мав нагоду обілити своє імя, виборовши назад своє вухо, пояснила Челла маленька темнокоса жіночка, в якої на отому жахливому намисті звисало аж сорок шість сухих зморщених вух. Тиріон їх одного разу перерахував. Тільки так ти можеш довести, що не боїшся ворогів.
Шей підбадьорливо заулюлюкала.
А тоді мілорд сказав, якби він був з чорних вух, то не зміг би заснути, бо йому би снилися одновухі люди.
З такою проблемою я точно не зіткнуся, сказав Тиріон. Я так боюся своїх ворогів, що просто всіх їх убиваю.
Вейрис захихотів.
Випєте з нами вина, мілорде?
Так, випю вина, усівся Тиріон поряд із Шей. Він-то добре розумів, що тут відбувається, хай цього й не розуміли ні Челла, ні дівчина. Вейрис хотів цим дещо йому сказати. За словами «Мені страшенно закортіло познайомитися з вашою юною леді» ховалися насправді інші: «Ти хотів її сховати, але я дізнався і де вона, і хто вона, і ось я тут». Цікаво, подумав Тиріон, хто його зрадив? Хазяїн заїзду, чи конюший у стайні, чи вартовий при брамі... чи хтось із його власних людей?
Завжди любив повертатися в місто з Божої брами, мовив Вейрис до Шей, наливаючи всім вина. Там на прибрамній вишукане різьблення щоразу як я його бачу, аж сльози навертаються. Ті очі... такі виразні, вам не здається? Коли проїжджаєш попід ґратами, здається, вони тебе проводжають.
Я не помітила, мілорде, озвалася Шей. Якщо ваша ласка, погляну завтра.
«Не переймайся, сонечко, подумав Тиріон, покрутивши вино в кубку. Йому байдуже до того різьблення. Хвалить він зовсім інші очі свої. Він хоче сказати, що спостерігав за нами, що знав про нас тої-таки миті, як ми проїхали попід ґратами».
Але обережно, дитино, застеріг Вейрис. Останнім часом на Королівському Причалі неспокійно. Я ці вулиці знаю добре, та навіть я сьогодні побоювався приходити сюди сам, без зброї. В ці чорні часи кругом самі беззаконники, так-так. У них холодна криця та ще холодніші серця.
Насправді ж він хотів сказати: «Я прийшов без зброї, але інші можуть прийти з мечем у кулаці».
Але Шей засміялася.
Якщо хтось спробує мене потурбувати, позбудеться вуха його відрубає Челла.
Вейрис загоготів, так наче нічого смішнішого в житті не чув, та коли він повернувся до Тиріона, в очах його не було й натяку на сміх.
Ваша юна леді дуже приємна. На вашому місці я б добре про неї дбав.
Саме так я і збираюся вчинити. Якщо хтось спробує її скривдити... я маленький, мені до чорних вух далеко, і я ніколи не казав, що страшенно відважний.
«Бачиш? Я теж умію розмовляти твоєю мовою, євнуше. Скривдь її і накладеш головою».
Я вже піду, підвівся Вейрис. Уявляю, як ви потомилися. Я просто хотів привітати вас, мілорде, і сказати, як я зрадів вашому приїзду. Ви нам дуже потрібні в раді. Ви бачили комету?
Я коротун, а не сліпець, мовив Тиріон. З королівського гостинцю здавалося, що вона затуляє половину неба, затьмарюючи місячний серпик.
На вулицях її кличуть Червоною Вістункою, сказав Тиріон. Кажуть, як герольд оголошує вихід короля, вона попереджає про вогонь і кров, потер євнух напудрені руки. Можна загадати вам невеличку загадку, мілорде? запитав він, але не чекав на дозвіл. У кімнаті троє панів: король, жрець і багатій зі своїм золотом. Між ними стоїть перекупний меч маленький чоловік простого роду й не надто глибокого розуму. Кожен з панів велить йому зарізати двох інших. «Роби, як я велю, каже король, бо я законний правитель». «Роби, як я велю, каже жрець, бо я переказую волю богів». «Роби, як я велю, каже багатій, і отримаєш он скільки золота». То скажіть мені хто житиме, а хто помре?
Низько вклонившись, євнух у своїх мяких капцях поквапився геть із вітальні.
Коли він пішов, Челла пирхнула, а Шей скривила гарненьке личко.
Житиме багатій, хіба ні?
Тиріон замислено сьорбав вино.
Мабуть. А може, й ні. Все залежатиме від перекупного меча, поставив він кубок на стіл. Гаразд, ходімо нагору.
Шей довелося чекати його на сходах, бо в неї ноги були стрункі та спритні, а в нього короткі, кволі, та ще й боліли. Та коли він наздогнав її, вона усміхалася.
Ви за мною скучили? піддражнила вона, беручи його за руку.
Страшенно, визнав Тиріон. Шей була зовсім невисока, і все одно йому доводилося дивитися на неї знизу вгору... але у випадку з нею він з подивом відзначив, що й не не від того. На неї приємно було дивитися знизу.
Відїжджаючи в Червону фортецю, ви завжди за мною скучатимете, сказала вона, ведучи його в свою кімнату. Спатимете там самотою в холодному ліжку у Вежі правиці.
Щира правда.
Тиріон залюбки тримав би її при собі, от тільки лорд-батько заборонив. «Повію до двору ти не повезеш», ось як висловився лорд Тайвін. Уже те, що Тиріон привіз її в місто, було зухвальством. Його авторитет залежав від батька, і дівчина має це зрозуміти.
Ти будеш недалечко, пообіцяв він. Матимеш будинок з вартовими і слугами, а я навідуватимуся, коли тільки зможу.
Шей ногою зачинила двері. Крізь каламутні шибки вузьких вікон Тиріон розрізнив Великий септ Бейлора на вершечку Вісеніїного пагорба, але його увагу привернуло дещо інше. Шей, нахилившись, ухопила сукню за поділ, стягнула через голову й відкинула вбік. Білизни вона не носила.