Теорія, що ницих людей не існує, була підірвана, та Боббі не був готовий визнати поразку. Наразі доказів було замало. Коли Боббі розкаже, що бачив, Тед засмутиться. Може навіть так, що покидає манатки в валізи, плюс пакети з ручками, що, складені, лежать за маленьким холодильником, і просто дасть драла. Якщо його дійсно переслідують злі молодики, втеча має сенс. А якщо ні Боббі не хотів втрачати свого єдиного дорослого друга. Отож, він вирішив зачекати і подивитися, що буде далі, якщо взагалі щось буде.
Тієї ночі Боббі Ґарфілд пізнав ще один бік дорослого життя. Він не спав ще довго після того, як його будильник «Біґ-Бен» продзвенів другу, дивлячись у стелю і запитуючи себе, чи правильно він вчинив.
ІV. У Теда каламутиться розум. Боббі їде на пляж. Макквон. Голос спинного мозку
У перший день після закінчення занять мама Керол Джербер напхала дітьми свій мікроавтобус «форд естейт» і повезла їх в «Сейвін-Рок», луна-парк на узбережжі за двадцять миль від Гарвіча. Аніта Джербер возила їх туди три роки поспіль, і для Боббі, Ес-Джея, Керол, її меншого братика і подруг Івон, Енджі та Тіни вже стало давньою традицією. Ні Боббі, ні Саллі-Джон поодинці нізащо б не поїхали кудись з трьома дівчатами, та вони були разом і все було нормально. Та й перед принадами «Сейвін-Року» було важко встояти. Для чогось суттєвішого, ніж похлюпатися в океані, ще захолодно, проте можна було дуріти на пляжі, та й всі атракціони, зокрема павільйони з нагородами, будуть уже відкриті. Рік тому Саллі-Джон збив три піраміди з деревяних молочних пляшок усього трьома ударами бейсбольного мяча і виграв для своєї мами великого рожевого плюшевого ведмедика, який і досі сидів на почесному місці на телевізорі Салліванів. Сьогодні Ес-Джей хотів виграти йому подругу.
Для Боббі ж просто хоч ненадовго вирватися з Гарвіча було задоволенням. Крім місяця і зірки, накарлюканих біля класиків, він не помітив нічого підозрілого, та коли читав Тедові суботню газету, той його страшенно налякав. І одразу ж після цього жахлива сварка з матірю.
Випадок з Тедом трапився, коли Боббі читав статтю, що в ній якийсь оглядач висміював можливість того, що Мікі Мантл коли-небудь побє рекорд Бейба Рута в хоум-рані[7].
«У нього немає ні наполегливості, ні віддачі», наполягав аналітик.
«А найголовніше, у нього не той характер, читав Боббі. Так званого Міка більше цікавлять нічні клуби, ніж»
Тед знову забувся. Боббі знав, якимось чином відчув, ще перш ніж звів очі від газети. Тед порожнім поглядом дивився крізь вікно на Колонія-стрит, де хрипко і монотонно гавкав собака місіс ОГари. Цього ранку таке трапилося вже вдруге, та перший провал тривав усього кілька секунд. Тед непорушно схилився над відчиненим холодильником, з розширеними в молочному світлі очима. Тоді сіпнувся, стрепенувся і простяг руку по апельсиновий сік. Цього разу він забувся серйозно. «Люди, оце так гребе», як сказав би Кукі з серіалу «77, Сансет-стрип». Боббі зашурхотів газетою, чи не вдасться таким чином привести Теда до тями. Нічого.
«У нього немає ні наполегливості, ні віддачі», наполягав аналітик.
«А найголовніше, у нього не той характер, читав Боббі. Так званого Міка більше цікавлять нічні клуби, ніж»
Тед знову забувся. Боббі знав, якимось чином відчув, ще перш ніж звів очі від газети. Тед порожнім поглядом дивився крізь вікно на Колонія-стрит, де хрипко і монотонно гавкав собака місіс ОГари. Цього ранку таке трапилося вже вдруге, та перший провал тривав усього кілька секунд. Тед непорушно схилився над відчиненим холодильником, з розширеними в молочному світлі очима. Тоді сіпнувся, стрепенувся і простяг руку по апельсиновий сік. Цього разу він забувся серйозно. «Люди, оце так гребе», як сказав би Кукі з серіалу «77, Сансет-стрип». Боббі зашурхотів газетою, чи не вдасться таким чином привести Теда до тями. Нічого.
Теде, з тобою все гар
Раптом Боббі зі зростальним жахом помітив, що з зіницями Теда щось коїться. Вони то звужувалися, то розширювалися. Ніби Тед то стрімко провалювався в якусь чорну безодню, то виринав з неї, хоча він просто сидів, залитий сонячним світлом.
Теде?
Цигарка все ще жевріла в попільничці, хоч від неї лишився тільки фільтр і попіл. Поглянувши на неї, Боббі збагнув, що Тед сам не свій ще десь від самого початку статті про Мантла. І щось відбувається з його очима: зіниці то звужуються, то розширюються, то звужуються, то розширюються.
У нього напад епілепсії або щось подібне. Боже, вони ж, здається, можуть при цьому проковтнути язика?
Схоже, язик Теда був на місці, але його очі його очі
Теде! Теде, прокинься!
Боббі опинився з Тедового боку столу, ще перш ніж усвідомив, що взагалі зрушив з місця. Схопив Теда за плечі й потрусив. Було враження, ніби він трясе колоду, вирізьблену у формі людини. Під бавовняною сорочкою, що надягається через голову, плечі Теда були кістляві, закляклі й непіддатливі.
Отямся! Отямся!
Вони відходять на захід. Тед і далі дивився у вікно своїм дивним, блукальним поглядом. І це добре. Але вони можуть повернутися. Вони
Боббі стояв, поклавши руки Тедові на плечі, переляканий і приголомшений.
Тедові зіниці то розширювалися, то звужувалися, ніби дивишся, як пульсує серце.
Теде, що з тобою?
Я маю затаїтися. Залягти, як заєць у кущах. Можливо, вони пройдуть повз. Як Бог дасть, надійде вода і вони, можливо, пройдуть повз. Усе слугує
Служить чому, Теде? майже прошепотів Боббі. Слугує чому?
Усе суще слугує Променеві, сказав Тед, і раптом його руки зімкнулися навколо рук Боббі. Вони були дуже холодні, ті руки, і на мить Боббі відчув кошмарний, до втрати свідомості, жах. Ніби його схопив мертвяк, здатний рухати лише руками і зіницями своїх мертвих очей.
А тоді Тед поглянув на Боббі, очі його були злякані, але знову майже нормальні. Зовсім не мертві.
Боббі?
Боббі вивільнив руки і обхопив Теда за шию. Він пригорнув Теда до себе і в ту ж мить почув у своїй голові передзвін, дуже короткий, але напрочуд чіткий. Він навіть почув, як міняється тон дзвона, так як змінюється гудок потяга, що їде на великій швидкості. Було відчуття, ніби крізь голову Боббі щось стрімко промчало. Боббі чув тупіт копит по якійсь твердій поверхні. Дерево? Ні, метал. Вловив носом запах пилу, сухий і грозовий. У ту ж мить у нього засвербіло під очними яблуками.
Ш-ш-ш! подих Теда у його вусі був такий же сухий, як запах того пилу, і якийсь близький. Руки Теда лежали у Боббі на спині, стискаючи лопатки і не даючи поворухнутися. Ніяких слів! Ніяких думок. Хіба що про бейсбол! Так, про бейсбол, якщо хочеш!
Боббі уявив Морі Віллза, як той виходить з першої бази, з так званої прогулянкової позиції, відмірює кроки, три, чотири, згинається в поясі, руки вільно спадають, пяти злегка припідняті. Готовий бігти в будь-який бік, залежно від того, що зробить пітчер[8]. А коли пітчер обирає «дім»[9], він з вибуховою швидкістю у хмарі куряви кидається до другої бази, і
Зникло. Усе зникло. Ні дзвонів у голові, ні тупоту копит, ні запаху пилу. І під очними яблуками більше не свербить. А чи й свербіло взагалі? Може, йому просто приверзлося, бо його налякали Тедові очі?
Боббі? знову вимовив Тед просто йому у вухо. Від дотику Тедових губів Боббі здригнувся. А тоді: Боже милосердний, що я роблю?
Тед мяко, але рішуче відштовхнув Боббі від себе. Його обличчя було стривожене і трохи блідувате, та з очима було все нормально, зіниці зафіксувалися на місці.
Наразі це було єдине, що турбувало Боббі. Проте він почувався дивно: в голові дурман, ніби тільки-но прокинувся від важкої дрімоти. І водночас світ здавався навдивовижу яскравим. Кожна лінія, кожен обрис ідеально чіткі.
Йоханий бабай, пробурмотів Боббі, тремтливо посміхаючись. Що це було?
Нічого, що б тебе стосувалося.
Тед простяг руку по цигарку і, схоже, здивувався, побачивши, що у виїмці, куди він її запхав, тліє лише крихітний вуглик. Тед змахнув його пальцем у попільничку.
Я знову забувся, еге ж?
Ага, ще й як. Я перелякався. Думав, у тебе епілепсія чи щось подібне. Твої очі
Це не епілепсія, заспокоїв Тед, і цілком безпечно. Але якщо таке трапиться ще раз, краще мене не чіпай.
Чому?
Тому що. Обіцяєш?
Тед запалив нову цигарку.
Гаразд. А що таке Промінь?
Тед зиркнув на нього пронизливо.
Я говорив про Промінь?
Ти сказав: «Усе суще слугує Променеві». Здається, так.
Може, колись я тобі розповім, але не сьогодні. Сьогодні, якщо не помиляюся, ти їдеш на пляж?
Боббі злякано підскочив. Поглянув на годинника Теда. Була майже девята.
Ага. Вже, напевно, треба збиратися. Газету можу дочитати, коли приїду.
Ну то добре. Хороша ідея. Я маю ще написати кілька листів.
Не маєш. Ти просто хочеш мене позбутися, щоб я не ставив запитань, на які ти не хочеш відповідати.
Та якщо Тед цього домагається, то й нехай. Як часто повторювала Ліз Ґарфілд, у Боббі і своїх справ вище від даху. Проте, коли Боббі дійшов до дверей Тедової кімнати, згадка про клаптик червоної тканини на антені і зірку з півмісяцем, накреслену на класиках, змусила його неохоче повернутися.
Теде, є дещо
Ниці люди, так, я знаю, Тед посміхнувся. Зараз можеш ними не перейматися. Зараз усе добре, Боббі. Вони не збираються сюди і навіть не дивляться в наш бік.
Вони відходять на захід, сказав Боббі.
Тед поглянув на нього крізь лусочки цигаркового диму своїми синіми, спокійними очима.
Так, промовив він, і, якщо пощастить, на заході вони й залишаться. Сієтл мене цілком влаштує. Гарно тобі провести час на морі.
Але я бачив
Мабуть, ти бачив лише тіні. У всякому разі, зараз не час для розмов. Тільки запамятай, що я сказав: якщо я ще раз отак забудуся, просто посиди і почекай, поки минеться. Якщо простягну до тебе руку, відійди. Як встану, накажи мені сісти. В такому стані я зроблю, як ти скажеш. Це ніби гіпноз.
Чому ти
Досить запитань, Боббі, прошу тебе.
З тобою все добре? Справді?
Краще не буває. А тепер іди. І повеселися.
Боббі поспішив униз, вражений, як чітко виглядає все довкола. Сліпуче світло, що косо падає крізь вікно на майданчику другого поверху. І сонечко, що повзає по горлечку порожньої пляшки з-під молока біля дверей квартири Проскісів. І милозвучне бриніння у вухах, ніби голос цього дня перша субота літніх канікул.
У квартирі Боббі повитягав свої легкові та вантажні машинки зі схованок під ліжком і в глибині шафи. Дві з них, «форд» і синій металевий самоскид, що його містер Бідермен передав мамою за кілька днів після дня народження Боббі, були досить класні, але до бензовоза і жовтого бульдозера Саллі їм було далеко. Бульдозер «Тонка» особливо добре годився для ігор у піску. Боббі вже передчував, як принаймні на годину порине в повномасштабні дорожні роботи, а поряд розбиватимуться хвилі і його шкіра рожевітиме на яскравому приморському сонці. Боббі спало на думку, що він не витягав машинок ще від зими, коли одного разу після завірюхи вони з Ес-Джеєм ціле суботнє пообіддя радісно прокладали мережу доріг у свіжому снігу міського парку. Боббі одинадцять, він уже виріс і от-от стане надто дорослий для подібних ігор. У цьому було щось сумне, але не конче сумувати зараз, якщо не хочеться. Нехай дні машинок швидко добігають кінця, але він настане ще не сьогодні. Точно не сьогодні.