Гей, хлопче, безживно промовив Пацан, і одне лялькове око заплющилося, підморгнувши йому без тіні гумору. Не квакай я сам тобі все скажу. Як пиво? Охуєнчик, агась? Покатався на велодрипові, і вдарило прямо в макітру, правду кажу?
Ще б пак, озвався Чувак-Сміттєбак і добряче хильнув теплого «Курсу».
Він був несповна розуму, та не настільки, щоб сперечатися з Пацаном, поки той тисне на газ. Він ще не зовсім сказився.
Ну, шо толку пиздячити кругом та навколо, сказав Пацан і сягнув рукою назад, взяти бляшанку пійла й собі. Гадаю, ми рулимо в одне й те ж місце.
Напевне, обережно промовив Сміттєбак.
Єднаймось, боу ми того варті, сказав Пацан. Премо на захід. Партнери-мушкетери, йоптить. Віриш у цю хуйню-муйню?
Та да.
Тобі ж теж снилося те страхопудло в чорному льотному комбінезоні, правду кажу?
Ви про священика?
Я завжди кажу те, шо думаю, і думаю те, шо кажу, відрубав Пацан. Не квакай, ти, сраний жук, я сам тобі все скажу. Він ноусить чорний комбінезон, а ше має льотні оукуляри. Як у кіні з Джоном Вейном про Другу світову[27]. Такі окасті оукуляри, шо й пики не видно, йоптить. Страшний хрінопизд, агась?
Ага, підтакнув Сміттєбак і сьорбнув теплого пива.
У голові вже починало шуміти.
Пацан згорбився над помаранчевим кермом і почав удавати льотчика-винищувача в повітряному бою певне, того, якого зіграв Джон Вейн. Двійка-купе загрозливо заметалася від одного краю дороги до іншого, імітуючи піке й кульбіти літака.
Бві-і-і-іу-у-у-у та-та-та-та-та бищ-бищ-бищ-бищ зїж, йобаний фриц Каптан! Бандити прямо по курсу!.. Шо рота роззявив? «Вулканами» їх гаси! Такка такка такка-такка-такка! Поцілили, сер! Усе чисто Га-ВУ-У-УҐА! Дайте дорогу, пацани! Га-ВУ-У-У-У-УҐА!
Поки він отак фантазував, вираз його обличчя лишався тим самим ніяким. І коли він крутнув кермо, повернувши машину на праву смугу, із зачіски не вибився жоден напомаджений волосок. Серце Чувака-Сміттєбака важко гупало в грудях. Тіло вкрилося тонкою плівкою поту. Він сьорбнув пива. Йому захотілося пі-пі.
Та він мене не ляка, сказав Пацан, наче й не полишав теми. Хуй там. Він у нас міцний кокос, та Пацан розколював і не такі горішки. Пельку заткаю та розстріляю, як казав Бос[28]. Віриш у цю хуйню-муйню?
Аякже, озвався Сміттєбак.
Хаваєш Боса?
Аякже, кивнув Сміттєбак, хоча й не мав жодного уявлення, що то за Бос.
Бля, та Боса не хавають тільки йолопи. Слухай, знаєш, шо я зроблю?
Поїдеш на захід? насмілився сказати Чувак-Сміттєбак наче безпечне припущення.
Після того як туди доберусь, нетерпляче відмахнувся Пацан. Після того. Знаєш, шо я тоді зроблю?
Ні. Що?
Заляжу на певну часину. Прозондую ситуацію. Січеш цю хуйню-муйню?
Атож, сказав Сміттєбак.
Хуяк ще б пак! Не квакай, я сам тобі все скажу. Прозондую ситуацію. Прозондую оте цабе. А тоді
Пацан замовчав, замислено дивлячись на дорогу.
А що тоді? обережно підштовхнув його Сміттєбак.
Пристрелю, як собаку. Відправлю його на поворот мерця[29]. Відправлю на пенсію до Ранчо «кадилаків»[30]. Віриш чи нє?
Та да.
Копну його з трону і сам туди сяду, самовпевнено сказав Пацан. Заберу в нього кермо й закопаю на їбучому Ранчо. Тримайся мене, Сміттєбаче, чи як там ти ся кличеш. Фатить з нас свинини з квасолею. Зжеремо стільки курятини, шо ніхто стіко й не видів.
Двійка-купе мчала трасою, і з плетива труб виривалося намальоване полумя. Чувак-Сміттєбак сидів на пасажирському сидінні з теплим пивом на колінах і тривогою в думках.
Коли Чувак-Сміттєбак перетнув межу Сіболи, знаної також як Лас-Веґас, було вже 5 серпня, і в небі зажеврів світанок. Десь на відрізку в останні пять миль він загубив лівий кед, і тепер, коли він спускався зїздом з автомагістралі, його кроки звучали ось так: плюх-ТУП, плюх-ТУП, плюх-ТУП. Скидалось на ляпання спущеного колеса.
Він мало не сконав по дорозі, та сталося чудо він ішов Стрипом[31], загаченим мертвими автівками й чималою армією трупів, більшість із яких до кісток склювали канюки. Він це зробив. Дійшов до Сіболи. Його випробовували, і він впорався.
Він побачив сотню дешевих нічних клубів. Там були вивіски з написами «ЩЕДРІ АВТОМАТИ», «ВІНЧАЛЬНА КАПЛИЧКА БЛЮБЕЛЛА» та «ОДРУЖЕННЯ ЗА 6 °CЕКУНД ТА НА ВСЕ ЖИТТЯ!» Побачив «роллс-ройс сільвер ґоуст»[32], хвіст якого стирчав із розтрощеної вітрини порнокнигарні. Побачив оголену жінку, що звисала догори ногами з ліхтарного стовпа. Побачив, як повз нього прошелестіли два газетні аркуші «Лас-Веґас сан», блимаючи заголовком: «ПОШЕСТЬ ШАЛЕНІЄ, ВАШИНГТОН МОВЧИТЬ». Побачив гігантський білборд із написом «НІЛ ДАЙМОНД! ГОТЕЛЬ АМЕРИКАНА 15 ЧЕРВНЯ 3 °CЕРПНЯ!» На вітрині ювелірної крамниці, у якій були самі обручки, хтось вивів кривобокий заклик: «ЛАС-ВЕҐАС, ПОМРИ ЗА СВОЇ ГРІХИ!» Побачив перекинутий рояль, що лежав посеред вулиці, наче дохлий деревяний кінь. Його очі переповнювалися тими дивами.
Він ішов далі, і по дорозі йому почали траплятися мертві неонові вивіски вперше за багато років світло полишило їхні трубки. «Фламінго». «Мінт». «Дюни». «Сахара». «Скляний павук». «Імперіал». Та де ж люди? Де вода?
Не усвідомлюючи, що робить, Сміттєбак дозволив ногам самим обирати шлях і звернув зі Стрипу. Голова схилилась, упершись підборіддям у груди. Він дрімав на ходу. І коли він перечепився через бордюр, упав та розквасив носа, коли звів погляд і побачив, що перед ним, він не повірив власним очам. Кров юшила з носа й заливала його блакитну сорочку, та він цього не помічав. Йому здавалося, що він досі спить і йому все сниться.
Біла будівля здіймалася високо в пустельне небо моноліт посеред Невади, шпиль, монумент так само неймовірний, як і Великий Сфінкс чи піраміда Хеопса. Зловісним передвістям палали вікна на східній стіні, віддзеркалюючи вогненну заграву. По боках від входу до цієї білої, наче кістка, споруди стояли дві величезні золоті піраміди. Над тентом шкірився великий бронзовий медальйон із левячою мордою.
Над ним красувався так само бронзовий напис простий і водночас дивовижний: «MGM GRAND HOTEL»[33].
Та йому впало в око дещо інше воно стояло на квадратному скляному фундаменті між паркінгом і підїздом до готелю. Сміттєбак вибалушив вицвілі, наполовину осліплі від нещадних сонячних променів блакитні очі, і його вдарив такий потужний оргазмічний дрож, що кілька секунд він лише тримався за голову закривавленими руками й витріщався на фонтан між розмотаних пасом еластичного бинта. З його горлянки почувся тихий стогін.
Фонтан працював. То була шикарна, інкрустована золотом конструкція з каменю та слонової кістки. Бризки забарвлювали кольорові вогні вода робилася то бузковою, то жовтогарячою, то червоною, то зеленою. Водограй гучно шумів.
Сібола, промимрив Сміттєбак, зводячись на ноги.
З його носа й досі юшило.
Він пошкутильгав до фонтана. До ходи додався підстриб. Підстриб перейшов у біг, біг у галоп, галоп у скажений ривок. Ноги працювали, наче поршні, і подерті коліна підлітали мало не до шиї. З рота вилетіло протяжне слово, що розмотувалось і линуло до неба, мов паперове конфеті, таке голосне, що з горішніх вікон повизирали люди (та хто їх помітив? Може, Бог чи Диявол, але точно не Чувак-Сміттєбак). У міру його наближення до фонтана слово гучнішало, видовжувалося, ставало пронизливішим, і це слово було:
СІ-І-І-ІБОЛА-А-А-А-А-А!!!
Фінальне «а-а-а» розтягувалося й розтягувалося, ніби в тому зойку змішалися крики насолоди всіх людей, які коли-небудь жили на планеті Земля, і він обірвався лише коли Сміттєбак врізався в борт фонтана, що сягав йому по самі груди, і заскочив у басейн, сповнений невимовного прохолодного блаженства. Він відчув, як усі пори його тіла відкрилися, наче мільйони ротів, і почали всотувати воду, як губка. Сміттєбак закричав. Він опустив голову, втягнув воду носом і видув її назад на борт фонтана плюхнула суміш крові, води та шмарклів. Він знову занурив голову й захлебтав, як корова.
Сібола! Сібола! зачаровано зойкав він. За тебе життя!
Він погріб по-собачому; зробивши коло, знову попив, а тоді переліз через край і незграбно гупнув на траву. Недаремно, усе недаремно. Зненацька його скрутило від перепою. Він гучно виригав усю воду. Навіть блювалося з насолодою.
Він звівся на ноги, схопився клешнею за борт фонтана та знову напився. Цього разу шлунок прийняв дарунок зі щирою вдячністю.
Хлюпаючи, наче повний бурдюк, він почвалав до алебастрових східців, що вели до білого моноліту до східців між золотими пірамідами. Він був уже на півдорозі, коли судома переломила його навпіл. Щойно все минулося, він уперто побрів далі. Там стояли двері обертового типу, і він витратив мало не всі сили, щоб вони зрушили з місця. Сміттєбак проштовхався в оздоблений оксамитом вестибюль. Під ногами пружинив розкішний, журавлинового кольору килим. У вестибюлі були віконця касирів, реєстраційна, поштова та ключна стійки всі порожні. Праворуч, за орнаментальною загорожею, що сягала йому до ліктів, Сміттєбак побачив казино. Він вражено витріщався на ряди гральних автоматів, що вишикувалися пліч-о-пліч, наче солдати. За ними виднілася рулетка, стіл для гри в крепс, а за мармуровою балюстрадою були столи для гри в бакара.
Є тут хто? каркнув Сміттєбак, однак відповіді не почулося.
Тоді йому стало лячно, бо це було місце привидів місце, де могли чаїтися монстри. Та виснаження ослабило страх. Непевною ходою він спустився до казино й пройшов повз бар «Левеня» там у глибокій тіні мовчки сидів Ллойд Генрейд і спостерігав за прибульцем, тримаючи в руці стакан води «Поланд спринг».
Він підійшов до стола, оббитого зеленим сукном, на якому був таємничий напис: «ДИЛЕР ПОВИНЕН БРАТИ ДО 16 І ЗУПИНИТИСЯ НА 17»[34]. Сміттєбак виліз на нього й миттєво заснув. Скоро навколо Чувака-Сміттєбака, цього сплячого обірванця, зібралося з півдюжини людей.
Що будемо з ним робити? спитав Кен Демотт.
Хай спить, відказав Ллойд. Він потрібен Флеґґу.
Та ти шо. І де ж у біса цей Флеґґ, га? почувся інший голос.
Ллойд розвернувся до мовця той чоловік уже почав лисіти і був на цілий фут вищим од Генрейда. Та він відсахнувся, щойно Ллойд глянув на нього. Тільки камінь Ллойда був неоднорідним у його центрі блищало моторошне червоне включення.
Геку, тобі так кортить його побачити? поцікавився Ллойд.
Ні, сказав чоловік із рідкою шевелюрою. Гей, Ллойде, ти ж знаєш, що я не
Звісно, опустив погляд на чоловіка, який спав на столі для блекджеку. Незабаром Флеґґ зявиться. Він чекав на цього мужика. Цей мужик особливий.
На звертаючи на ці розмови жодної уваги, Чувак-Сміттєбак спав на столі блаженним сном.
18 липня Сміттєбак і Пацан провели ніч у мотелі в містечку Ґолден, штат Колорадо. Пацан вибрав дві кімнати із замкненими суміжними дверима. Бувши добряче напідпитку, він розвязав цю дрібницю, відстреливши замок трьома кулями свого 45-каліберника.