Після дванадцяти проведених на острові ночей Кондвірамурс мала вже три списки, три комплекти снів. Був список тих, що можна було зараховувати до успіхів список «мар», які сняча вдало «зачепила» або «заякорила». До таких належали сни про бунт на острові Танедд і про подорож відьмака та його дружини крізь заметіль на перевалі Мальхойр, розмяклими від весінніх дощів шляхами в долині Суддут. Був у тому адептка не признавалася Німуе і список поразок, снів, що, незважаючи на зусилля, лишалися загадкою. І був список робочий список снів, які чекали своєї черги.
І був один сон, дивний, але дуже приємний, який повертався шматками та фрагментами, невловимими звуками й шовковистим дотиком.
Милий, ласкавий сон.
«Добре, подумала Кондвірамурс, заплющуючи очі. Хай буде так».
Здається, я знаю, чим займався відьмак, зимуючи в Туссані.
Прошу, прошу. Німуе глянула над окулярами й оправленим у шкіру грімуаром, який гортала. Ти все ж щось виснила?
Милий, ласкавий сон.
«Добре, подумала Кондвірамурс, заплющуючи очі. Хай буде так».
Здається, я знаю, чим займався відьмак, зимуючи в Туссані.
Прошу, прошу. Німуе глянула над окулярами й оправленим у шкіру грімуаром, який гортала. Ти все ж щось виснила?
Звичайно! хвалькувато сказала Кондвірамурс. Виснила! Відьмака Ґеральта й жінку з коротким чорним волоссям і зеленими очима. Не знаю, хто то міг би бути. Може, ота княгиня, про яку пише в спогадах Любисток?
Ти, мабуть, читала неуважно, трохи охолодила її чародійка. Любисток описує княгиню Анарієтту досить докладно, а інші джерела підтверджують, що волосся вона мала цитую «каштанового кольору, лискуче, насправді до золотого ореолу подібне».
Тоді це не вона, погодилася адептка. Моя жінка була чорною. Як вугілля, якщо казати правду. А сон був Гммм Цікавий.
Уважно слухаю.
Вони розмовляли. Але це була незвичайна розмова.
А що ж у ній було незвичайного?
Більшу частину часу вона тримала ноги на його плечах.
Скажи мені, Ґеральте, ти віриш у кохання з першого погляду?
А ти?
Вірю.
Тоді я вже знаю, що нас поєднало. Бо протилежності притягуються.
Не будь цинічним.
Чому? Цинізм начебто доводить інтелектуальність.
Неправда. Цинізм за всієї своєї псевдоінтелектуальної оправи відразливо нещирий. Я не виношу жодної нещирості. І якщо вже ми про те Скажи мені, відьмаче, що ти кохаєш у мені понад усе?
Оце.
З цинізму ти впадаєш у тривіальність і банальність. Спробуй іще раз.
Більш за все я кохаю в тобі твій розум, твою інтелектуальність і твою духовну глибину. Твою незалежність і свободу, твою
Не розумію, звідки в тобі стільки сарказму?
Це був не сарказм, це був жарт.
Не терплю таких жартів. Особливо тих, що не на часі. Усьому, мій дорогенький, свій час, і година своя кожній справі під небом. Є час мовчати й час мовити, час плакати й час сміятися, час засівати і час втикати, перепрошую, збирати, час жартувати й час плакати
Час обіймати й час ухилятися від обіймів?
Ну, не сприймай те настільки дослівно! Вважатимемо краще, що тепер настав час для компліментів. Кохатися без компліментів здається мені фізіологією, а фізіологія пласка. Тож говори компліменти!
Ніхто від Яруги до Буйни не має такого красивого задка, як ти.
Ото ти невдаха! Тепер прирівняв мене до якихось варварських північних річок. Не кажучи взагалі про якість метафори, не можна було сказати «від Альби до Вельди»? Або «від Альби до Сансретур»?
Я в житті ніколи не був на Альбі. Намагаюся уникати суджень, коли вони не підтримувані досвідом.
Ох! Насправді? Тож здогадуюся, що задків бо ж мова все ж була про них ти бачив та пережив достатньо, аби змогти про те судити? Га, біловолосий? Скільки ж то жінок було в тебе до мене? Га? Я поставила тобі запитання, відьмаче! Ні-ні, облиш, лапи геть, таким чином ти від відповіді не відкараскаєшся. Скільки жінок ти мав до мене?
Жодної. Ти моя перша.
Нарешті!
Німуе досить довго вдивлялася в картину, на якій було зображено десятьох жінок, що сиділи навколо столу в слабкому світлі chiaroscuro.
Шкода, сказала нарешті, що ми не знаємо, як вони насправді виглядали.
Великі майстрині? пирхнула Кондвірамурс. Але ж повно їхніх портретів! У самій лише Аретузі
Кажу ж: насправді, відрізала Німуе. Я не про улесливі подобизни, намальовані на підставі інших улесливих подобизн. Не забувай, був час, коли нищили портрети чародійок. І самих чародійок. А потім був час пропаганди, коли майстриням доводилося вже й виглядом своїм викликати повагу, подив і набожний ляк. З того часу беруть початок усі ті «Зібрання Ложі», «Клятви» та «Конвенти», полотна й малюнки із зображенням столу, а за ним десятьох чарівних, неймовірно красивих жінок. А справжніх, автентичних портретів немає. Окрім двох винятків. Автентичним є портрет Маргарити Ло-Антіль, що висить в Аретузі на острові Танедд і який тільки дивом уцілів у пожежі. Автентичним є портрет Шеали де Танкарвіль в Енсенаді в Лан Ексетері.
А намальований ельфами портрет Франчески Фіндабайр, що висить у Венґерберзькій пінакотеці?
Фальшивка. Коли відчинили Двері й ельфи відійшли, то забрали із собою або ж знищили всі твори мистецтва, не залишивши жодної картини. Ми не знаємо, чи Маргаритка з Долин і насправді була такою чарівною, як про неї мовили. Ми взагалі не знаємо, як виглядала Іда Емен. А через те, що в Нільфгарді зображення чародійок нищили надто пильно й старанно, то ми жодного уявлення не маємо про справжній вигляд Ассіре вар Анагід і Фрінгілли Віго.
Утім, приймімо й домовмося, зітхнула Кондвірамурс, що всі вони виглядали саме так, як на їхніх пізніших портретах. Достойними, владними, добрими й мудрими, передбачливими, праведними й шляхетними. І чарівними, обезвладнююче чарівними Приймімо те. Тоді якось легше жити.
Денні заняття на Ініс Вітре набули рис трохи нудної рутини. Аналіз снів Кондвірамурс, який починався ще за сніданком, зазвичай тривав аж до полудня. Час між полуднем та обідом адептка проводила на прогулянках, але й ті швидко стали рутинними й нудними. Та й не дивина. Протягом години острів можна було б обійти двічі, надивившись при тому на такі захопливі речі, як граніт, карликова сосна, щебінь, галька, вода та чайки.
По обіді, після довгої сієсти, починалися дискусії, перегляд книжок, сувоїв та манускриптів, оглядання картин, малюнків та мап. І довгі, до ночі, диспути про співвідношення легенди та правди
А потім були ночі й сни. Різні сни. Целібат давався взнаки. Замість загадок відьмачої легенди Кондвірамурс снився Король-Рибалка в найрізноманітніших ситуаціях, від геть нееротичних до екстремально еротичних. У сні геть нееротичному Король-Рибалка волочив її на мотузці за човном. Веслував повільно й сонно, тож вона занурювалася в озеро, тонула, захлиналася, до того ж не давав їй нормально існувати величезний страх: відчувала вона, як від дна озера відривається й пливе до поверхні щось жахливе, щось, що хоче поглинути принаду, яка тягнулася за човном, тобто її. Це щось ось-ось уже мало її схопити, коли Король-Рибалка напирав на весла, відтягуючи її за межі щелеп невидимого хижака. Вона, принада, захлиналася водою й тоді прокидалася.
У сні недвозначно еротичному вона стояла на колінах на дні хисткого човна, перевісившись за борт, а Король-Рибалка тримав її за потилицю й трахав з ентузіазмом, буркочучи при тому, гарчачи та спльовуючи. Окрім фізичної приємності, Кондвірамурс відчувала жах, що скручував її нутрощі: що буде, якщо Німуе їх помітить? Раптом у воді озера вона бачила нечітке, грізне обличчя малої чародійки і просиналася, залита потом.
Тоді вставала, відчиняла вікно, захлиналася нічним повітрям, місячним сяйвом, туманом, що надходив від озера.
І снила далі.
Вежа Ініс Вітре мала терасу, зіперту на колони й підвішену над озером. Спочатку Кондвірамурс не звертала уваги на ті обставини, але врешті почала задумуватися. Тераса була дивною, бо абсолютно недоступною. З жодного з відомих їй приміщень вежі не можна було на ту терасу вийти.
Розуміючи, що садиба чародійки не могла обійтися без таких-от секретних аномалій, Кондвірамурс запитань не ставила. Навіть тоді, коли, прогулюючись берегом озера, бачила Німуе, яка споглядала її з тієї тераси. Недоступної, як виходило, винятково для некомпетентних і профанів.
Трохи зла, що її вважають за профанку, вона образилася й стала удавати, що нічого не сталося. Але досить швидко таємниця розяснилася.
Було це після того, як відвідала її серія снів, викликана акварелями Вільми Вессели. Мабуть, захоплена тим фрагментом легенди, малярка присвячувала всі свої твори Цірі у Вежі Ластівки.
Маю дивні сни після тих картин, поскаржилася адептка наступного ранку. Сню картини. Одні й ті само картини. Не ситуації, не сцени, а картини. Цірі на верхівці вежі Нерухома картина.
І нічого більше? Жодних відчуттів, окрім зорових?
Німуе, зрозуміло, знала, що така здібна сняча, як Кондвірамурс, снить усіма відчуттями: сприймає сни не тільки зором, як більшість людей, а й слухом, дотиком, нюхом і навіть смаком.
Нічого, покрутила головою Кондвірамурс. Тільки
Ну-ну?
Думка. Наполеглива думка. Що над тим озером, у тій вежі, я зовсім не володарка, а вязень.
Ходімо зі мною.
Як і здогадувалася Кондвірамурс, доступ до тераси був можливим лише з приватних кімнат чародійки, чистеньких, педантично прибраних, у яких пахло сандаловим деревом, миррою, лавандою й нафталіном. Треба було скористатися малими секретними дверцятами й спіральними сходами, що вели вниз. І тоді ти опинявся там, куди й треба було потрапити.
Кімната, на відміну від інших, не мала на стінах панелей або шпалер, була вона просто побіленою, а завдяки тому дуже світлою. Навіть іще світлішою, бо було тут велике тристулкове вікно, скоріше, навіть скляні двері, які вели прямо на терасу, що нависала над озером.
Єдиними меблями в кімнаті були два крісла, гігантське дзеркало в овальній рамі з червоного дерева та різновид стійки з поперечним горизонтальним плечем, з якого звисав гобелен. У гобелені було якихось пять на сім футів, і сягав він фестонами підлоги.
Кімната, на відміну від інших, не мала на стінах панелей або шпалер, була вона просто побіленою, а завдяки тому дуже світлою. Навіть іще світлішою, бо було тут велике тристулкове вікно, скоріше, навіть скляні двері, які вели прямо на терасу, що нависала над озером.
Єдиними меблями в кімнаті були два крісла, гігантське дзеркало в овальній рамі з червоного дерева та різновид стійки з поперечним горизонтальним плечем, з якого звисав гобелен. У гобелені було якихось пять на сім футів, і сягав він фестонами підлоги.
Сам гобелен зображав скелясту прірву над гірським озером. Замок, утоплений у її схил, який, здавалося, був частиною скелястої стіни. Замок, який Кондвірамурс добре знала. З численних ілюстрацій.