Тому що вони мають як би це сказати подавати мінеральну воду їхньої країни, сказала жінка з овечим обличчям.
Ну, мені це здається дивним, жінка гидливо дивилася на купку дрібних грошей перед нею. Подивіться на це барахло, яке мені понадавали. Динари це чи що. Скидається, що це купа непотребу. Моя дочка каже
Мері Дебенгем відсунула стілець і, злегка вклонившись своїм товаришкам, вийшла. Полковник Арбатнот піднявся і рушив за нею. Зібравши свої нікчемні гроші, американка вчинила аналогічно, а за нею пішла жінка, схожа на вівцю. Угорська пара покинула вагон ще раніше. У вагоні-ресторані, окрім Пуаро і Ретчетта з Макквіном, більше нікого не залишилося.
Ретчетт звернувся до свого супутника, і той встав і покинув вагон. Нарешті підвівся Ретчетт, але він не пішов за Макквіном, а зовсім несподівано зайняв крісло навпроти Пуаро.
Може, маєте чим прикурити? запитав він. У нього був мякий, ледь гугнявий голос. Мене звати Ретчетт.
Пуаро вклонився. Устромив руку в кишеню і витягнув коробку сірників, яку простягнув Ретчетту, що взяв їх, але прикурювати не збирався.
Гадаю, сказав він, я маю приємність розмовляти із мсьє Еркюлем Пуаро. Чи не так?
Пуаро знову кивнув.
Вас правильно поінформували, мсьє.
Детектив відчував, як ті дивні пронизливі очі вивчають його перед тим, як продовжити розмову:
У моїй країні, сказав він, ми швидко переходимо до суті справи. Містере Пуаро, я хочу, щоб ви попрацювали на мене.
Брови Пуаро злегка піднялись.
Моя clientèle[22] тепер обмежена. Я беруся за дуже мало справ.
Чому ж, звісно, я вас чудово розумію. Але, містере Пуаро, ми говоримо про великі гроші. Він знову повторив тихим, переконливим голосом: Великі гроші.
Чому ж, звісно, я вас чудово розумію. Але, містере Пуаро, ми говоримо про великі гроші. Він знову повторив тихим, переконливим голосом: Великі гроші.
На хвилину чи дві Пуаро замовк, а потім сказав:
Що ж ви хочете від мене, мсьє е-е-е Ретчетт?
Містере Пуаро, я багатий чоловік, дуже багатий. У таких людей є вороги. У мене є ворог.
Тільки один?
Що ви хочете цим сказати? різко запитав Ретчетт.
Мсьє, спираючись на мій досвід, можу сказати, що, коли людина має, як ви самі зауважили, ворогів, їх кількість здебільшого не обмежується одним.
Здавалося, що Ретчетту полегшало від відповіді Пуаро. Він поквапно сказав:
Чому ж, я розумію вашу точку зору. Ворог або вороги це не має значення. Важливою є моя безпека.
Безпека?
Моє життя в небезпеці, містере Пуаро. А я один з тих, хто добре вміє дбати про себе. На мить в руці у нього блиснув пістолет і повернувся назад у кишеню піджака. Ретчетт продовжував похмурим тоном: Я не з тих, кого можна застати зненацька. Але, гадаю, варто зайвий раз перестрахуватися. І в мене відчуття, що ви саме той, кого мені варто найняти, мсьє Пуаро. І памятайте, що гроші чималі.
Пуаро задумливо дивився на нього кілька хвилин. Його обличчя не відображало жодної емоції. Ретчетт ніяк не міг зрозуміти, які думки роїлися в його голові.
Мені прикро, сказав нарешті Пуаро. Я не працюватиму на вас.
Чоловік пильно глянув на нього.
Назвіть суму, сказав він.
Пуаро похитав головою.
Ви мене не зрозуміли, мсьє. Мені щастить з роботою. У мене достатньо грошей, щоб задовольнити і свої потреби, і свої примхи. Тепер я працюю тільки з такими справами, що зацікавлять мене.
У вас залізні нерви, сказав Ретчетт. Може, вас привабить сума в двадцять тисяч доларів?
Не привабить.
Якщо ви розраховуєте на більше, більше не буде. Я знаю, скільки це мені вартуватиме.
Я теж, мсьє Ретчетт.
То що ж не так у моїй пропозиції?
Пуаро підвівся.
Пробачте мені, що переходжу на особистості, та мені не подобається ваше обличчя, мсьє Ретчетт, сказав він.
І з цими словами Пуаро вийшов з вагона-ресторану.
Розділ четвертий
Крик посеред ночі
Експрес «Симплон-Схід» прибув до Белграда за чверть девята того ж вечора. Він мав рушати аж о 9.15, тому Пуаро зійшов на платформу. Проте він не залишився там надовго. Було дуже зимно, і хоча сама платформа була крита, з вулиці заносило густим снігом. Він повернувся до свого купе. Провідник, що пританцьовував і махав руками на платформі, намагаючись зігрітися, сказав йому:
Ваші валізи, мсьє, перенесли в купе номер один, купе мсьє Бука.
Де ж подівся сам мсьє Бук?
Він перейшов у вагон з Афін, який щойно приєднали.
Пуаро вирушив на пошуки друга. Мсьє Бук жестом припинив його протести.
Нічого. Нічого. Так зручніше. Ви ж їдете аж у Англію, тому вам краще залишитися у вагоні, що прямує в Кале. А мені тут дуже добре. Тут набагато спокійніше. У вагоні немає нікого, крім мене та грецького лікаря. Ох, друже мій, що за ніч! Кажуть, тут багато років не було такого снігу. Сподіватимемося, він не затримає нас у дорозі. Кажу вам, я від цього не в захваті.
Рівно о 9.15 потяг покинув станцію. Незабаром після цього Пуаро підвівся, побажав другові добраніч і попрямував коридором до свого вагона, розташованого за вагоном-рестораном.
На другий день подорожі барєри почали руйнуватися. Полковник Арбатнот стояв перед дверима його купе й розмовляв із Макквіном.
Побачивши Пуаро, Макквін обірвав розмову. Здавалося, він дуже здивувався.
Як це так! вигукнув він. Я гадав, ви нас покинули. Ви сказали, що сходите в Белграді!
Ви мене неправильно зрозуміли, усміхаючись, сказав Пуаро. Пригадую, потяг саме вирушив зі Стамбула, коли ми це обговорювали.
Але, чоловіче, ваш багаж Він зник.
Його перенесли в інше купе, ось і все.
О, розумію.
Він повернувся до розмови з Арбатнотом, а Пуаро пішов коридором далі.
Через двійко дверей від його купе старша американка, місіс Габбард, розмовляла з жінкою з овечим обличчям, яка виявилася шведкою. Місіс Габбард намагалася втиснути тій журнал.
Ні, любонько, візьміть, візьміть наполягала вона. У мене є багато чого читати. Боже, хіба цей холод не жахливий? Вона любязно кивнула Пуаро.
Ви такі добрі, сказала шведка.
Нічого. Сподіваюся, ви добре спатимете, а вранці голова уже не болітиме.
Це через холод. Приготую собі чашку чаю.
Маєте аспірин? Упевнені? У мене багато аспірину. Ну, на добраніч, люба.
Коли інша жінка зайшла в купе, американка повернулася до Пуаро, явно прагнучи поспілкуватися.
Бідолашка та шведка. Наскільки я зрозуміла, вона місіонерка, учителька. Приємна особа, хоча й не надто добре говорить англійською. Її дуже зацікавило те, що я розповіла їй про свою дочку.
Пуаро вже все знав про дочку місіс Габбард. Як і кожен у потягу, хто розумів англійську! Як вона з чоловіком працює у великому американському коледжі в Смирні, що це перша поїздка місіс Габбард на Схід, що вона думає про турків, їхнє недбальство та стан їхніх доріг.
Сусідні двері відчинилися, і з купе вийшов худий блідий дворецький. Усередині Пуаро побачив містера Ретчетта, що сидів на ліжку. Той помітив Пуаро, і його обличчя змінилося, воно потемніло від гніву. Потім двері зачинилися.
Місіс Габбард відвела Пуаро трохи вбік.
Ви знаєте, я до смерті боюся того чоловіка. Не дворецького, іншого, його господаря. А й справді, господаря! Щось із тим чоловіком не так. Моя дочка завжди говорить, що в мене інтуїція. «Коли в мами є передчуття, воно завжди підтверджується», саме так каже моя дочка. А щодо того чоловіка в мене передчуття. Він займає сусіднє купе, і мені це не подобається. Минулої ночі я поклала свої валізи під суміжні двері. Мені здається, я чула, як рухалася клямка. Знаєте, я не здивуюся, якщо той чоловік виявиться вбивцею, одним із тих розбійників, що нападають на потяги. Наважусь стверджувати, що хоча я й дивачка, та щось тут є. Я до смерті боюся того чоловіка. Моя дочка сказала, що поїздка пройде легко, та чомусь я зовсім їй не рада. Можливо, це нерозумно, але я відчуваю, що може трапитися будь-що. Практично все. І як такий приємний молодик може бути секретарем того чоловіка, ніяк не можу зрозуміти.
Коридором до них прямували полковник Арбатнот і Макквін.
Ходімо в моє купе, сказав Макквін. Там ще не постелено на ніч. Я намагаюся зрозуміти, чи ваша політика в Індії
Чоловіки пройшли повз них і попрямували до Макквінового купе.
Місіс Габбард побажала Пуаро добраніч.
Гадаю, я відразу ж ляжу та читатиму, сказала вона. На добраніч.
На добраніч, мадам.
Пуаро пішов у своє купе, що було поруч із Ретчеттовим. Він роздягнувся, ліг, ще півгодини почитав, а потім вимкнув світло. Він прокинувся через кілька годин, щось його злякало. Він знав, що саме розбудило його гучний стогін, майже крик, десь поряд. У той же час різко зателенькав дзвінок.
Пуаро сів та ввімкнув світло. Він помітив, що потяг стоїть, імовірно, на станції.
Той крик стривожив його. Він пригадав, що сусіднє купе займає Ретчетт. Пуаро встав з ліжка й відчинив двері саме в той момент, коли коридором пробіг провідник і постукав у двері Ретчетта. Пуаро спостерігав через прочинені двері. Провідник постукав знову. Задзвонив дзвінок, і над іншими дверима далі по коридору спалахнуло світло. Провідник озирнувся через плече.
І в ту ж мить із сусіднього купе пролунав голос:
Ce nest rien. Je me suis trompé[23].
Bien, Monsieur. Провідник поспішив стукати в двері, над якими світилося світло.
Пуаро повернувся в ліжко, він заспокоївся та вимкнув світло. Перед тим подивився на годинник. Було за двадцять три хвилини перша.
Розділ пятий
Злочин
Знову заснути виявилося проблематично. По-перше, Пуаро не вистачало руху потяга. Якщо зовні була станція, то вона була на диво тиха. І навпаки, шум потяга здавався незвично голосним. За сусідніми дверима він чув метушню Ретчетта: клацання, коли він висунув рукомийник, звук води з крана, плюскіт, ще одне клацання, коли рукомийник знову склався. З коридору почулося чиєсь човгання у хатніх капцях.
Еркюль Пуаро лежав, утупившись у стелю. Чому на цій станції так тихо? Він відчув, що в нього пересохло в горлі. Він забув замовити пляшку мінеральної води, як робив зазвичай. Пуаро знову глянув на годинник. Лише чверть на другу. Викличе провідника і попросить води. Він саме зібрався натиснути ґудзик дзвінка, але зупинився, тому що в тиші пролунав інший дзенькіт. Зрештою, провідник не зможе відповісти на обидва дзвінки одночасно!
Дзень дзень дзень
Знову й знову. Де ж той провідник? Хтось явно втрачав терпіння.
Дзень
Хто б то не дзвонив, він уперто тримав палець на ґудзику дзвінка. Раптом почулися квапливі кроки провідника, вони луною віддавали у проході.