Саншайн. Тут вона навіть випередила Ентоні, але не могла виставляти це за свою чесноту. Власне, Саншайн сама запропонувала їй дружбу, і навіть тоді і досі Лора неохоче відповіла взаємністю. Вона думала, скільки разів бачила цю дівчину перед тим, як помер Ентоні, і нічого не робила. Навіть жодного разу не привіталась. А Ентоні намагався чимось допомогти навіть після своєї смерті. Лора розчарувалася в собі, але вона вирішила спробувати змінитися. Вона прихопила чай із собою нагору, в кімнату з ароматом троянд, яку обрала для себе. Чи, точніше, обрала поділяти її з Терезою. Тому що Тереза досі була тут. Тут лежали її речі. Не одяг, звичайно, але дрібнички на туалетному столику, їхня з Ентоні фотографія, яка знову чомусь упала зображенням донизу, і маленький синій емальований годинник. 11:55. Знову зупинився. Лора поставила чашку і заводила годинник, доки не відновилося його тихеньке цокання. Вона лягла в ліжко, залишивши штори відсунутими, а надворі повня заливала трояндовий сад химерними візерунками світла і тіні.
Розділ 17
Юніс
1984
На Різдво, трам-пам-пам, проженемо смуток[32] наспівувала місіс Дойл, обслуговуючи чоловіка перед Юніс, який брав два крученика з ковбасою й кілька шматочків торту «Тоттенгем». Вона зупинилася, щоб відсапнути і привітати постійну клієнтку.
Він просто молодець, Боб Ґелдоф, що зібрав усіх тих співаків і записав пісню для бідолашних мавп в Ефіо це слово, очевидно, не належало до словникового запасу місіс Дойл, у пустелі.
Юніс усміхнулася на знак згоди:
Та він майже святий.
Місіс Дойл почала запаковувати пончики.
Про святість я б помовчала, провадила вона. Такі, як Бой Джордж і Мідж Юр[33] краще не лізли б у благодійники. А оці «Bananas»![34] Гарненькі дівчата, нічого сказати, але їм би причесатися
Дуґлас ніяк не зреагував на звук кроків Юніс на сходах. Його попеляста з сивиною морда сіпалася, а передні лапи потроху ворушилися, вочевидь, йому снилися якісь собачі сни. Мабуть, сни були щасливі, бо в кутиках його пащі грала усмішка. Бомбардир спостерігав за своїм псом з робочого місця. Так стурбована дитина спостерігає з вікна за тим, як неминуче починає танути під дією сонячних променів її сніговик. Юніс хотілося б утішити його, але вона не знала, що тут можна сказати. Дуглас старів. Його дні ставали коротшими. Рано чи пізно пес помре, а Бомбардир тужитиме. Але зараз Дуглас іще живий і теплий, і коли він зрештою прокинеться, на нього чекатиме пончик. Зміна джему на крем (що насправді означало джем і крем) спроба зберегти плоть на старих кістках Дуґласа, плоть, що, здавалося, тане з кожним роком.
З Бомбардиром усе відбувалось якраз навпаки. За десять із чимось років, що Юніс знала свого боса, він спромігся виростити невелике черевце, що надавало мякості його досі стрункій фігурі.
Він ніжно поплескав своє черевце і всоте сказав: «Нам треба їсти менше пончиків». Коментар без усяких намірів, який Юніс повністю ігнорувала.
Твої батьки приїжджають у місто на цьому тижні?
Юніс заприязнилася з Ґрейс і Ґодфрі, тому чекала зустрічі з ними, хоч вони приїжджали в місто все рідше. Час невблаганний. Ґодфрі занепадав і тілом, і духом, його гострий розум і фізична міць невблаганно танули.
Ні, вони не дуже добре почуваються. Не сип мені сіль на ірландську рану. Бомбардир насуплено втупився в розгорнений рукопис на своєму столі.
Чому? Що сталося? спантеличено запитала Юніс.
Ну, один з їхніх близьких знайомих був присутній під час вибуху бомби в Брайтоні,[35] а ще кілька тижнів тому горіла станція метро на звичайному маршруті батьків. Я думаю, це як у старій пісні про іграшкових ведмедиків: «безпечніше залишитися вдома». Бомбардир ляснув по рукопису, закриваючи його. Можливо, так воно і є. Я гадаю, мама відчуває обовязок збирати всі плітки про такі нещастя.
Бомбардир жбурнув Юніс рукопис, немов гнилу рибу. Дуглас нарешті заворушився у своєму кутку. Він роззирнувся навколо старечими очима молочного кольору, вирішив, що тут усе знайоме й безпечне, і зосередив рештки своєї енергії, щоб ворухнути кінчиком хвоста. Юніс підбігла до пса, поцілувала теплу зі сну голову і пригостила свого улюбленця пончиком, уже покраяним на тарілці, згідно з його вимогами. Дуглас тепер мав нічогенькі претензії щодо їжі. Але вона не забула про гнилу рибу.
Ні, вони не дуже добре почуваються. Не сип мені сіль на ірландську рану. Бомбардир насуплено втупився в розгорнений рукопис на своєму столі.
Чому? Що сталося? спантеличено запитала Юніс.
Ну, один з їхніх близьких знайомих був присутній під час вибуху бомби в Брайтоні,[35] а ще кілька тижнів тому горіла станція метро на звичайному маршруті батьків. Я думаю, це як у старій пісні про іграшкових ведмедиків: «безпечніше залишитися вдома». Бомбардир ляснув по рукопису, закриваючи його. Можливо, так воно і є. Я гадаю, мама відчуває обовязок збирати всі плітки про такі нещастя.
Бомбардир жбурнув Юніс рукопис, немов гнилу рибу. Дуглас нарешті заворушився у своєму кутку. Він роззирнувся навколо старечими очима молочного кольору, вирішив, що тут усе знайоме й безпечне, і зосередив рештки своєї енергії, щоб ворухнути кінчиком хвоста. Юніс підбігла до пса, поцілувала теплу зі сну голову і пригостила свого улюбленця пончиком, уже покраяним на тарілці, згідно з його вимогами. Дуглас тепер мав нічогенькі претензії щодо їжі. Але вона не забула про гнилу рибу.
Що це?
Бомбардир картинно зітхнув:
Це називається «Кмітливість і снобізм».
Уже інтригує.
Ну, одним словом, це livre terrible[36] моєї любої сестрички. Вона про пятьох дочок збанкрутілого футбольного менеджера. Мати постановила повидавати їх заміж за поп-зірок, зірок футболу чи якихось інших заможних дядечок. Вона привозить свій виводок на місцевий мисливський бал, де найстаршу Дженет запрошує до танцю спеціальний гість молодий, вродливий власник готелю містер Бінго. Її сестра Іззі знайомиться з його загадковим другом, містером Арсі, всесвітньо відомим піаністом, але він вважає, що витівки «Юних Фермерів» на публіці вульгарні й неприпустимі, тому відмовляється заспівати з Іззі дуетом у караоке. Вона обзиває його снобом і, розгнівана, тікає з балу. Щоб трохи скоротити цю до болю знайому історію, скажу, що наймолодша дочка тікає до Марґейта з футболістом другого складу, там вони обмінюються татуюваннями. Вона вагітніє і закінчує свою епопею в житлових кімнатах Пекгема.[37] Незважаючи на добромисні, але дещо бундючні перешкоди з боку містера Арсі, Дженет таки виходить заміж за містера Бінго, а містер Арсі починає створювати чудову музику з Іззі, хоч його агент проти такої співпраці.
Юніс уже не могла всидіти з серйозним обличчям і вибухнула реготом, вітаючи останню літературну крадіжку Порші. Бомбардир безжально говорив далі:
Двоюрідний брат невдатних дівуль містер Коффінс, учитель релігії в надзвичайно дорогій і абсолютно некомпетентній приватній школі для дівчат, пропонує одружитися з будь-якою сестрою, котра погодиться, але, на превеликий жаль їхньої матері, ніхто з її дочок не спокушається на смердючий подих і опуклий пуп цього типа. Він, щоб помститися, бере шлюб з іншою кузиною Чармін. Чармін рада вийти заміж хоч і за такого, бо у неї самої ростуть тоненькі вусики й у свої двадцять один з половиною вона досі ходить у дівках.
Бідна Чармін. Якщо їй випадає задовольнятися смердючим подихом і опуклим пупом у двадцять один з половиною, яка надія залишається для мене майже в тридцять один?
Бомбардир усміхнувся:
Я впевнений, ми можемо знайти тобі гарного містера Коффіна твоїх років, якщо ти дійсно цього бажаєш.
Юніс пожбурила в нього скріпку для паперу.
Того вечора вона прогулювалася садом біля безладного помешкання Бомбардира, поки він готував їхню вечерю під пильним наглядом Дугласа. Вона ніколи не вийде заміж. Тепер Юніс знає це напевно. Вона не може вийти заміж за Бомбардира, а більше ніхто їй не потрібен, отож нічого морочити собі голову. У минулому вона не відмовлялася йти на побачення з симпатичними молодиками, які її запрошували, інколи доходило навіть до кількох зустрічей. Та Юніс завжди відчувала: так нечесно. Кожен чоловік для неї другий після Бомбардира, але ніхто не заслуговує вічно наздоганяти примарний ідеал. Стосунки з іншими чоловіками для неї могли бути лише дружбою і сексом, не коханням, але жодну дружбу не порівняти з тією, яку вона мала з Бомбардиром. Зрештою Юніс припинила ходити на побачення. Вона згадала їхню подорож до Брайтона на свій двадцять перший день народження. Чудовий день, наприкінці якого їй розбили серце. По дорозі додому, сидячи у вагоні коло чоловіка, котрого вона палко кохала, Юніс стримувала сльози, знаючи, що вона ніколи не стане годящою дівчиною для Бомбардира. Не існує підходящої дівчини для Бомбардира. Але вони друзі, найкращі друзі. Для Юніс так ліпше, ніж не мати його зовсім у своєму житті.
Помішуючи соус «болоньєзе» на кухні, Бомбардир подумки повернувся до їхньої розмови в офісі. Юніс приголомшлива молода жінка, з гострим розумом, дотепна, до того ж має дивовижну колекцію капелюшків. Просто ганьба, що до неї ніколи не будуть залицятися, і вона не пожбурить одну зі своїх вишуканих чашок у чоловіка, який би на те заслуговував.
Це тебе зачіпає!? він прямолінійно думав уголос, радше стверджуючи, ніж запитуючи. Ставити таке запитання здавалося тупістю.
Що мене зачіпає? Юніс зявилася у дверях, розмахуючи багетом, як кондукторським жезлом, і відпиваючи ковток червоного вина.
Не мати вродливого хлопця з червоною спортивною машиною, органайзером Filofax та квартирою в Челсі?
Юніс рішуче відкусила кінчик багету:
У мене є ти і Дуглас. Чого ще бажати?
Розділ 18
Леді не хоче забирати це назад.
Саншайн поставила чашку і блюдце на стіл навпроти Лори.
Краще зберегти їх для любенької чашечки чаю.
Тонка кремова порцеляна, напівпрозора, вручну розписана темно-синіми фіалками із золотими вкрапленнями. Лора подивилась на серйозне обличчя Саншайн, у глибінь її темних очей. Вона привела Саншайн до кабінету того ранку і простими словами пояснила зміст листа Ентоні.
Він сказав, що ми з тобою маємо подбати одна про одну, перефразувала вона.
Уперше за весь час Саншайн усміхнулася. Дівчина перебирала предмети в кімнаті з такою лагідною цікавістю і благоговінням, які сподобалися б Ентоні. Це остаточно запевнило Лору Ентоні не помилився. Дівчина брала кожен предмет у свої мякі руки, немов то було пташеня з поламаним крилом. Лора звернула увагу на чашку, блюдце та їхню табличку. Дивна річ, як її тільки примудрилися загубити.