Я відчув холодок по спині і обернувся. Катрін відчинила двері, щоб зайти до кімнати. Вона сіла в куточку мовчки, злегка посміхнувшись мені.
Я опустив погляд нижче і побачив на столі, біля якого вона сиділа, зошит. Великий, сірий, на якому я розібрав своє імя, написане вручну: написане швидко, але акуратно. У Дюбрея на мене цілий зошит? Як же кортить його почитати! Що в ньому: список випробувань, яким він мене піддасть, чи нотатки щодо мене й моїх зустрічей?
Гаразд, сказав Дюбрей. Підібємо підсумки, щоб знати, на якому ти етапі взагалі. Ти навчився виражати незгоду, висловлювати бажання й бути твердим у стосунках з іншими.
Загалом, так.
Зараз, як ми говорили щойно цілу годину, тобі слід навчитися краще комунікувати. Це вкрай важливо. Ти на цій землі не наодинці. Обовязково спілкуєшся, взаємодієш з іншими і не завжди успішно. Тож є речі, яких корисно навчитися, щоб інші тебе цінували, поважали й добре до тебе ставилися.
Щось мені не подобалося в його формулюваннях.
Не хочу застосовувати якихось методів, аби краще комунікувати. Я хочу лишатися сам, не хочу мати завдань казати або робити щось особливе, щоб мати добрі стосунки.
Він подивився на мене допитливо.
А чому ти погодився вчитися розмовляти?
Прошу?
Ну ти ж говориш французькою та навіть англійською, хіба ні? Навіщо ти погодився вивчати ці мови?
Це інше...
Чого? Ти ж не народився одразу білінгвом... Ти вчився розмовляти, вчив правила, а тепер послуговуєшся ними, щоб висловлювати думку. Тобі знайоме відчуття, що ти не є самим собою під час розмови?
Ні, звичайно ні.
Ти впевнений? Щоб лишатись природним, можливо, краще розмовляти звуками, щось мугикати, аби тебе зрозуміли?
Я вивчив мову, коли був дитиною. Це зовсім інша річ.
Тобто є якийсь граничний вік, до якого все, що вивчив, частина «тебе», а все, що вивчив пізніше, є штучним, і ми не будемо самі собою, використовуючи це?
Не знаю, але я не відчуваю це природним робити речі, які не роблю спонтанно.
Хочеш, скажу дещо?
Що саме?
Це знову вияв опору змінам! Це основна різниця між дитиною та дорослим. Дитина хоче розвиватися дорослі не хочуть змінюватися.
Може, й так.
Я тобі скажу, що відчуваю...
Він трохи нахилився до мене й заговорив тоном довірливої бесіди.
Коли людина не хоче розвиватися вона потроху починає вмирати...
Я ковтнув слину. Катрін закашляла. На вулиці скрикнула якась пташка.
Я зрозумів одну річ, яка мене непокоїть, вів далі він. Більшість людей, припиняють виказувати бажання розвиватися приблизно в 2025 років. Знаєш, чому відповідає цей вік біологічно?
Ні.
Це вік, у якому завершується процес формування мозку.
Тобто не випадково це є вік, коли зникає бажання розвиватися. Це, можливо, природно...
Але на цьому історія не завершується. Довгий час люди думали, що кількість нейронів невпинно й безповоротно зменшується до кінця нашого життя. Але нещодавно було доведено, що можна стимулювати утворення нових у дорослому віці.
Ви трохи дали мені наснаги, а то я вже починав почуватися дідом...
Якщо бути точним, процес відтворення може запускатися за різних факторів, серед яких... навчання. Тобто якщо хтось вирішує навчатися чи розвиватися він лишатиметься молодим. Тіло й дух дуже повязані. Хочеш доказів?
Хочу.
Офіційна статистика міністерства охорони здоровя: на момент, коли люди виходять на пенсію, їхнє життя різко погіршується. Чому, як уважаєш? Коли вони активні, коли вони мусять пристосовуватися, розвиватися хоч трохи, щоб на них не дивилися, як на старих та немічних. Щойно вони виходили на пенсію для цього вже не вимагалося зусиль. Вони застигали у своїх повсякденних звичках, починалося згасання.
Весело.
Аби продовжувати жити, треба лишатись у процесі життя, лишатися в русі, розвиватися. Я знаю жінку, яка взялася вчитися грі на піаніно у вісімдесят один рік. Чудово! Усі знають, що треба роками тренуватися, перш ніж навчишся грати. Тобто вона у вісімдесят один рік розмірковує, що матиме кілька років, які зможе інвестувати в навчання грі на музичному інструменті, а потім зможе на ньому грати. Ставлю на те, що вона ще довго проживе!
Якщо ти хочеш лишатися молодим упродовж життя продовжуй розвиватися, навчатися, відкривати, не зачиняйся у звичках, які перехоплюють дух, не запливай комфортом від того, що ти вже вмієш робити.
Відповідно, які вміння ви хочете мені передати?
Він глянув на мене з посмішкою задоволення.
Знаєш, я хочу довірити тобі секрет. Таємницю, яка дозволить входити в стосунки будь із ким, навіть якщо його культура відрізняється від твоєї. Входити в стосунки та відразу ж викликати в тієї людини бажання обмінюватися з тобою, слухати твої слова, розмовляти відверто.
Така перспектива видавалась мені дуже бажаною...
Він узяв папір кольору слонової кістки, ручку, чорний лак якої відбивав навколишнє світло, і почав писати різкими, швидкими рухами. Він простягнув мені написане. Свіжі чорнила мінилися на світлі та дрижали папір немов відмовлявся вбирати в себе секрет, не для нього призначений.
Обійми світ твого ближнього і він відкриється тобі.
Я прочитав. Перечитав. Я сидів замислений формулювання мені подобалося, видавалося магічним заклинанням. Але сенс написаного був не зовсім зрозумілим.
У вас є методика застосування цього?
Він посміхнувся.
Якщо лишатися на рівні чистого розуму, я сформулюю цю таємницю інакше. Я сказав би щось на кшталт: «Намагайся зрозуміти іншого, перш ніж чекати, щоб тебе зрозуміли». Але це вище. Не можна замикати комунікацію між двома істотами на рівні простого інтелектуального обміну. Комунікація проходить на інших рівнях паралельно.
На інших рівнях?
Так, зокрема в емоційному плані: емоції, які ти відчуваєш у присутності іншого, сприймаються твоїм співрозмовником, іноді підсвідомо. Якщо він тобі не подобається, навіть якщо ти це чудово приховуєш, він відчує це так чи інакше.
Можливо...
Наміри іншої людини також відчутні.
Ви маєте на увазі відчутність того, що ви насправді думаєте під час розмови?
Так, причому це не завжди свідомо. Наприклад: наради в офісі. Здебільшого, коли хтось під час цих нарад ставить запитання, він не обовязково має намір отримати відповідь.
Як це?
Його наміром може бути просто продемонструвати, що він ставить розумні запитання... Або поставити свого співрозмовника в незручне становище перед іншими, або показати, що він цікавиться темою, або щоб отримати лідерство в групі...
Так, я і справді можу пригадати кілька таких випадків!
Дуже часто співрозмовник сприймає власне намір, а не саме запитання. Коли хтось хоче тебе притиснути це відчутно, правда ж? Навіть якщо в його словах немає безпосередньо нічого, чим можна йому дорікнути.
Зрозуміло.
Я гадаю також, що відбувається щось... на духовному рівні, хоча це дуже складно продемонструвати конкретно.
Отже, як конкретно я маю користатися вашою чудовою магічною формулою?
Обійняти світ іншого означає, що в тобі, перш за все, має дозріти бажання увійти в його світ. Цікавитися ним, аж до того, щоб бути готовим проекспериментувати, що означає бути в його шкурі: отримувати задоволення від спроб думати, як він, вірити в те, у що він вірить, розмовляти, як він, рухатись, як він... Коли ти досягнеш цього, ти зможеш досить чітко відчувати, що відчуває інший, і насправді зрозуміти його. Кожен із вас відчує, що ви на одній хвилі. Потім, звісно, ти можеш повернутися до твого звичайного світогляду. Ви зберігатимете якісну і взаємовигідну комунікацію. Ти побачиш, що інший намагатиметься зрозуміти тебе. Він почне цікавитися твоїм світом, мотивований бажанням не втратити таку якість стосунків.
Це все звучить трохи дивно. Я ж фінансист, не забувайте за освітою і не випадково я все ж мислю раціонально...
Я спробую дати тобі відчути це самому. Дам тобі пережити один досвід, який відкриє лише один з аспектів, що я перелічив. Мені треба дещо підготувати, сказав він, підводячись. Треба два стільці. У цих кріслах незручно.
Це все звучить трохи дивно. Я ж фінансист, не забувайте за освітою і не випадково я все ж мислю раціонально...
Я спробую дати тобі відчути це самому. Дам тобі пережити один досвід, який відкриє лише один з аспектів, що я перелічив. Мені треба дещо підготувати, сказав він, підводячись. Треба два стільці. У цих кріслах незручно.
Він вийшов із кабінету разом із Катрін. Я чув, як їхні кроки віддаляються. Я був розгублений: половина мене тягнулася до почасти містичних пояснень стосунків між людьми, перебувала в очікування. Інша ж половина, приземлена, була сповнена сумнівів.
Раптом мій погляд упав на зошит. Зошит. Як же ж хочеться його схопити... зазирнути... Звук їхніх кроків стих. Зараз або ніколи швидко! Я різко підвівся. Паркет скрипнув під ногами. Я застиг... тиша... Я пройшов кабінетом і простягнув руку... Голоси, кроки... повертаються! Дідько! Я швидко повернувся до крісла, але паркет так гучно скрипнув, що вони точно це почули... Не можна сідати... Треба удати, що дивлюся на... бібліотеку. На книжки.
Вони увійшли. Я зосереджено дивився на полиці.
Поставимо їх тут.
Я обернувся. Вони поставили два стільці, у метрі один навпроти одного.
Сідай сюди, показав він мені на один із них.
Я сів. Він почекав секунду й теж сів.
Я хочу, щоб ти мені сказав, що ти відчуваєш, коли я сиджу навпроти тебе, сказав він.
Як почуваюся? Та наче нічого особливого... Нормально почуваюся.
Тепер заплющ очі.
Я зімкнув повіки, запитуючи себе, що він вигадав.
За кілька секунд ти їх розплющиш, і я хочу, щоб ти прислухався до того, що відчуваєш, і сказав, що змінилося. Розплющуй.
Він усе ще сидів на стільці, але змінив позу. Він поклав обидві руки на коліна перед цим так не було. Це кинулось мені у вічі. Відчуття? Щось дивне, але не знаю, що саме...
Я б сказав, що це дивує.
Ти почуваєшся краще чи гірше, ніж досі?
Що ви під цим розумієте?
Коли ти заходиш у ліфт із малознайомою людиною, тобі, зазвичай, менш комфортно, ніж заговорити на вулиці, чи не так?
Так.
Ось про це я й кажу. Я хочу, щоб ти оцінив зручність комунікації відносно положення мого тіла.
Гаразд, зараз зрозуміліше.
Тоді повторю запитання: якщо тобі треба заговорити зі мною, тобі більш комфортно чи менш комфортно говорити, коли я сиджу так, ніж у попередньому положенні?
Менш комфортно.
Добре. Заплющ очі. Так... Знову розплющуй їх.
Він знову змінив положення. Він уперся ліктем у коліно і зіперся підборіддям на кулак.