Наша бесіда чи то пак мій монолог тривала до обіду. На обід ми спустилися в сад. Не йметься віри, що в центрі Парижа ховається така краса. Катрін пішла з нами, проте була не надто говірка. Зазначу, що Дюбрей знову вдався до діалогу збільшив кількість запитань та відповідей, наче намагаючись надолужити мовчазність протягом зустрічі. Їжу подав служник не той, що був уранці. Багатий та розкішний стиль Дюбрея контрастував зі стриманими манерами та одягом його працівників. Його відвертість надала мені впевненості, бо, коли він мене тільки слухав, я все ж таки дивився на нього з тривогою, хоча й уважно.
Ти не будеш проти, якщо Катрін лишиться з нами по обіді? Вона мої очі й вуха, а іноді мій мозок. Від неї в мене немає секретів.
Досить відвертий спосіб повідомити мене, що їй усе буде розказано.
Не маю жодних заперечень, збрехав я.
Він запропонував прогулятися парком, щоби розімяти ноги перед продовженням. Думаю, йому це було треба, щоб узагальнити сказане мною перед обідом.
Потім ми зібралися втрьох у його кабінеті. Спершу мені було не дуже зручно, але Катрін була людиною того типу, про присутність якої швидко забуваєш.
Коли ми втомилися від розповідей про моє карколомне життя, уже була майже сьома вечора. Катрін тихо щезла.
Я над усім цим маю подумати, сказав Дюбрей замислено. Тоді сконтактую з тобою, щоб сповістити про твоє перше завдання. Залиш свої координати.
Перше завдання?
Так, завдання, місію як хочеш. Те, що ти робитимеш в очікуванні на подальші інструкції.
Не впевнений, що остаточно розумію...
Ти пережив ситуації, які тим чи іншим чином закарбувалися в тобі, спричинивши формування твого світогляду, твоєї манери поведінки, твоїх стосунків з іншими, емоцій. Як наслідок, те все не працює, якщо казати по правді. Якщо житимеш так і надалі, життя твоє буде нічогеньке. Отже, треба провести певні операції, щоб змінити його.
Мені видалось на мить, що він і справді вимахує скальпелем, наготовлений робити операції та різати мені мозок просто зараз.
Він провадив далі:
Можемо говорити про це годинами, але з того не буде жодного зиску, якщо відхилити мету повідомити тобі причини твоїх негараздів. Але ти лишишся нещасним... Знаєш, коли компютер погано працює, треба встановити програмне забезпечення, яке працює краще.
Є одна прикрість: я не компютер.
У будь-якому разі ти зрозумів, про що я. Треба організуватися так, щоб ти пережив кілька ситуацій, отримав певний життєвий досвід, завдяки якому твій світогляд зміниться і ти зможеш перемоги страхи, сумніви та тривоги.
А звідки я знаю, що ви хороший... програміст?
Ти ввійшов у гру. Тому вже нема сенсу ставити запитання. Вони тільки живлять твої страхи, а їх уже й так багато, як я зрозумів.
Якийсь час я стояв і мовчки дивився на нього, заглибившись у думки. Він витримав мій погляд без коментарів. Минуло кілька секунд, які мені видалися годинами. Зрештою, я перервав мовчання.
Хто ви такий, пане Дюбрей?
О, це ж те саме запитання, що я собі ставлю час від часу! сказав він, проводжаючи мене в коридор. Ходімо, я проведу тебе. Хто я? Хто я такий? розмірковував він уголос, і його гучна голосина розлягалася широкими сходами.
~ 3 ~
Тієї ночі мені наснився кошмар, страшний як ніколи.
Я ніби опинився в особливому готелі. Була ніч. Дюбрей також був там. Ми сиділи у великій дуже темній залі. Височенні стіни були чорні, як у карцері. Мерехтливе світло падало лише від свічок, що ширили запах талого воску. Дюбрей тримав у руці папірець і напружено дивився на мене. Подалі стояла Катрін, у самій лише чорній сорочці та на високих підборах, волосся її було зібране в кінський хвіст. У руках вона тримала величезний батіг, яким раз у раз била по підлозі, видаючи при цьому сиплий рик так ричить тенісист, котрий щойно пропустив мяча, не лишалося сумнівів у її жорстокості. Сталін ходив навколо відвязаний і гавкав у такт ударам батога. Дюбрей невідривно дивився мені у вічі з незворушністю людини, упевненої у власній усемогутності, та протягував аркуш паперу:
Тримай, ось твоя місія!
Я взяв папір тремтливою рукою та прихилився до свічок, щоб прочитати. Імена. Список імен з адресами.
Що це?
Ти мусиш їх убити. Усіх. Це твоя перша місія. Лише перша.
Батіг Катрін ляснув по підлозі дуже гучно, від чого собака безперервно люто загавкав.
Але я не злочинець! Я не хочу нікого вбивати!
Це буде добре для тебе, відповів Дюбрей, чітко виокремлюючи кожне слово.
Мене охопила паніка. Ноги трусилися, щелепа дрижала й не давала говорити.
Але зовсім. Я... не хочу. Зовсім. Я... не хочу.
Тобі це потрібно. Повір мені, сказав він спокусливим голоском. Ти ж розумієш, це все через твою історію. Щоб вийти з мороку, треба зануритися в морок. Не бійся!
Я не можу, белькотів я. Я... не можу.
У тебе немає вибору, тиснув він.
Дюбрей пронизував мене поглядом і повільно наближався.
У тебе немає вибору, тиснув він.
Дюбрей пронизував мене поглядом і повільно наближався.
Не підходьте! Я хочу піти звідси!
Надто пізно. Ти не можеш.
Пустіть.
Я кинувся до великих дверей зали. Вони були зачинені. Я почав смикати їх щосили.
Відчиніть! волав я, лупаючи кулаками по дверях. Відчиніть двері!
Дюбрей повільно наближався до мене. Я повернувся спиною до дверей та схрестив руки.
Ви не можете мене примусити. Я нікого не вбю.
Не забувай, ти зобовязався!
А якщо я зніму із себе зобовязання?
Від мого запитання Дюбрей гучно розсміявся і від того демонічного сміху в мене застигла кров.
У чому річ, чого вам так смішно?
Якщо ти відмовишся від зобовязань...
Скривившись, він повернувся до Катрін, яка подивилася на мене із жахливою посмішкою гримасою, від якої мене ледь не знудило.
Якщо ти відмовишся від зобовязань... він говорив повільно, а вогні відбивалися на його обличчі диявольським світлом. Якщо ти відмовишся від зобовязань, повторив він макіавеллівським голосом, я впишу твоє імя до цього переліку... і передам цей список іншому...
Цієї миті я почув, як за спиною клацнув замок. Я повернувся, відчинив двері, відштовхнув прислужника й кинувся тікати.
Голос Дюбрея переслідував мене, розлягався страшною луною коридорами та сходами:
Ти зобовязався! Зобовязався! Зобовязався!
Я прокинувся, аж підстрибнувши, спітнілий та задиханий.
Усвідомивши, що я вдома, оточений знайомими речами, я повернувся до реальності. Я розумів, що це був просто тривожний сон, але також цілком усвідомив, що дійсність може не надто відрізнятися від нічних пригод. Зрештою, я нічого не знав про Дюбрея та його справжні наміри... Я вписався в гру, не знаючи ні її правил, ні фіналу. Зрозуміло було лише те, що відмовитись я не можу. Такі були правила, і я був настільки дурний, що погодився...
Була шоста година. Я підвівся, повільно почав збиратися на роботу. Життя знову входило у свої права, і треба було повертатися на робоче місце, хоча сама думка про повернення в це зміїне кодло неймовірно гнітила мене.
Ванесса чекала на мою появу, щоб одразу ж, поки я йшов до свого кабінету, повідомити:
Не знала, чи ти прийдеш, чи ні, тому, в очікуванні звістки від тебе, не скасовувала твоїх зустрічей на сьогодні. Мушу сказати, Фостері не надто зрадів твоїй учорашній відсутності. Але я тебе прикрила. Сказала йому, що в тебе голос був ледь живий і ти справді захворів. Не хочу хвалитися, але якби не я він би нізащо тобі не повірив.
Дякую, Ванессо, ти дуже запомогла.
Ванесса обожнювала, коли видавалася нагода довести іншим свою незамінність; якщо нагоди не було вона її створювала. Насправді ж я ніколи не дізнаюсь, чи Фостері взагалі помітив мою відсутність... Вона настільки потребувала визнання та вдячності, що цілком могла зіграти подвійну гру і піти отримати подяку від шефа за те, що доповіла про мою неправомірну відсутність... Я її через таке боявся як чуми.
Люк Фостері, начальник відділу найму фінансистів і бухгалтерів, був, своєю чергою, підзвітний Ґреґуарові Ларше директору підрозділу рекрутингу в нашій компанії. «Дункер консалтинг», як європейський лідер у галузі людських ресурсів, мав два великих підрозділи: рекрутинг та освіта. За два місяці по моїй появі компанія «Дункер консалтинг» вийшла на біржу. Від того факту наш президент набрався пихи, наче був лідером індексу САС 403, хоча фірма мала всього кілька сотень працівників на три країни. Першим же його рішенням після виходу компанії на біржу було придбання люксового автомобіля з шофером. Треба ж було використовувати чесно зароблені гроші. Другим рішенням було винайняти персонального охоронця, немов котування на Паризькій фондовій біржі одразу перетворювало його на ціль для місцевого криміналітету. Охоронець у чорному костюмі й темних окулярах всюди ходив за ним, озираючись кругом і скоса дивлячись у бік уявних снайперів, які поховалися по дахах будівель. А от що дійсно різко змінилося наступного дня так це звична поведінка в компанії: відтепер очі кожного працівника були прикуті до блакитної лінії котувань акцій. Спочатку всі заходилися грати в цю гру, сповнені ентузіазму від спостереження постійного зростання. Але потім на цій грі зациклилося все керівництво. Компанія мала тепер щоквартально публікувати свої дані очевидно, що недостатньо високі показники спричинять падіння акцій. Начальство регулярно розповсюджувало заяви для преси, але дуже складно було невпинно мати добрі новини. Сенсації трапляються не щодня, проте компанія мусила «підтримувати свою присутність у медіа», як казав наш президент. Годувати пресу постійним позитивом стало спочатку дуже важкою роботою, а потім рабством.
3 CAC 40 (від фр. Cotation Assistée en Continu) найважливіший фондовий індекс Франції.
Роками компанія розвивалася за рахунок професіоналізму, серйозного підходу, якості надаваних послуг. Щоразу винайм гідного спеціаліста для клієнта був передусім. Докладали всіх зусиль, щоб знайти рідкісну перлину, кандидата, який мав не тільки потрібні знання та навички, але й характер, натуру, що підходить для атмосфери клієнта, допоможе інтегруватися, узгодити все з новим начальством і успішно виконувати покладені на нього завдання.
Від моменту моєї появи на біржі все змінилося: учорашнє стало вторинним. Головними були бізнес-показники, які називали пресі в кінці кварталу, тобто кількість працівників, найнятих нашими клієнтами. Усю організацію процесів було перебудовано. Крім рекрутингу, усі консультанти виконували ще й роль аналітиків ринку. Це взагалі було не для мене. Але треба було за будь-яку ціну приводити нових клієнтів: контракти «цифри». Правило полягало в тому, щоб присвячувати мінімум часу співбесідам для прийому на роботу, а максимум аналітиці. Робота втрачала свою суть, губила святенність, яку досі мала в моїх очах.