Але ж щастя тут ні до чого! Можна бути нещасливим інженером. Можна бути щасливим робітником. Хоча ти й сам кадровик. Несправедливість здебільшого в любові й освіті, які дитина отримує від батьків; саме від цього й залежить майбутнє щастя. Згоден, бувають ті, до кого доля неласкава. Та це аж ніяк не стосується соціального середовища це стосується дітей і авторитету, щоб їх виховувати. Подивись навколо себе!
Якщо й так навіть у цьому аспекті в жодному разі не можна сказати, що мені пощастило! У мене навіть батька не було!
Це так. Але ж тепер ти дорослий можеш навчитися чогось іще, крім як плакатись і жалітися.
«Мерседес» звернув на бульвар Мальшерб, а звідти взяв напрямок на Батіньоль. Те, що говорив Дюбрей, дошкуляло мені.
Алане...
Що?
Алане, жертви не бувають щасливими. Чуєш? Не бувають.
Він помовчав хвилину, ніби даючи час словам пристати до моїх думок. Те, що він сказав, наче щосили штрикнуло мене в серце, а його мовчання ятрило ще більше.
Ну, гаразд, то що ж робити, щоб не занепадати до ролі жертви? Бо, якщо це ще й несвідомо, я не бачу, як мені цього позбутись...
Як на мене, найкраще то навчитися вчиняти якось інакше. Знову ж таки, якщо ставати жертвою твій найкращий вибір, то це тому, що твій мозок не знає інших варіантів. Їх треба розвинути. Розумієш, у природі не має бути порожнечі. Якщо ти намагатимешся просто позбутися ролі жертви, не заміщуючи її жодними навичками, ні, так не спрацює. Краще, щоб ти побачив, що можеш поводитись якось інакше. А згодом я певен твій мозок швидко сам обере новий варіант дій, якщо той буде більш корисним.
І що ж буде цим новим варіантом?
Що ж, навчу тебе домагатися бажаного в повсякденному житті. Якщо опануєш це не матимеш потреби ставати жертвою. Слухай, я знаю, що це геть не смішно, але ти мене вразив учора, коли розповів про те, що невдачі переслідують тебе навіть у дрібничках. Ти сказав, що, як купляв багет у хлібівні, отримав перепечений, хоча любиш, щоб він був зовсім білий.
Справді.
І що ж буде цим новим варіантом?
Що ж, навчу тебе домагатися бажаного в повсякденному житті. Якщо опануєш це не матимеш потреби ставати жертвою. Слухай, я знаю, що це геть не смішно, але ти мене вразив учора, коли розповів про те, що невдачі переслідують тебе навіть у дрібничках. Ти сказав, що, як купляв багет у хлібівні, отримав перепечений, хоча любиш, щоб він був зовсім білий.
Справді.
Але ж це нікуди не годиться! Ніби ти не міг сказати: «Ні, цей перепечений, дайте той, що поряд».
Авжеж, я міг сказати! Просто не хотів турбувати продавчиню, у якої довжелезна черга очікує, та й по всьому.
Вона витратить на це дві секунди. Ти краще їстимеш перепечений хліб, який не подобається, аніж забереш у неї дві секунди! Ні! Правда в тому, що ти не насмілюєшся їй сказати. Ти боїшся суперечити, щоб отримати потрібне. Ти боїшся, що вона сприйме тебе як вибагливого, неприємного, що ти їй не сподобаєшся. Ти боїшся роздратування інших покупців у черзі.
Може, й так.
Як помреш, на надгробку напишуть: «Нічого не досяг, ніколи не мав бажаного, зате всі вважали мене любязним». Чудово.
Мені ставало зле. Я відвернувся від цієї людини, яка бентежила мене своєю промовою, і дивився на вулицю, на крамниці, на людей, що йшли повз.
У мене є чудова новина, сказав він.
Що, справді? скептично перепитав я, навіть не повертаючись.
Чудова новина в тому, що це все в минулому. Відтепер ти не їстимеш перепечений хліб. Ніколи більше, сказав він, пильно роздивляючись навкруги. Владі, зупини.
Водій зупинив «мерседес» і ввімкнув аварійку. Машини обїжджали нас, сигналячи.
Чого бажаєш? спитав Дюбрей, показуючи на хлібівню?
Зараз нічого. Зовсім нічого.
Чудово. Заходиш, просиш хліб, тістечко чи ще щось. Коли тобі його дають, знаходиш привід, щоб відмовитись і взяти щось інше. Вигадаєш інший привід знову відмовитись від другого варіанта, а ще третього й четвертого. Потім скажеш, що ти нічого не хочеш, і вийдеш, нічого не купивши.
Мені занудило під ложечкою, обличчя запалало. Секунд пятнадцять, не менше, я не міг вичавити ні звуку.
Я не зможу цього зробити.
Зможеш. Переконаєшся в цьому за кілька хвилин.
Це понад мої сили!
Владі!
Водій вийшов, відчинив мені дверцята та стояв, чекаючи... Я палив Дюбрея поглядом, потім знехотя вийшов. Поглянув на хлібівню. Натовп покупців перед зачиненням. Моє серце калатало щосили.
Я став у чергу, ніби вона була на ешафот. Уперше за час мого перебування у Франції запах хліба мене відштовхував. Усередині все гуло, як на заводі. Продавчиня повторювала замовлення покупця касирці, а касирка голосно повторювала замовлення та приймала оплату, поки її колега обслуговувала наступного покупця. Справжній відпрацьований конвеєр. Коли настала моя черга, за мною вже було вісім-десять інших покупців. Я ковтнув слину.
Прошу пана? продавчиня пронизливо дивилася на мене.
Багет, будь ласка.
Мій голос був глухий, наче застряг у горлі.
Багет для пана.
Євро десять, сказала касирка.
На язику в неї була волосина, і вона бризкала слиною, коли говорила, але ніхто не переймався захистити від того хліб.
Прошу пані?
Продавчиня вже зверталася до наступного покупця.
Булочку із шоколадом.
Булочку із шоколадом для пані.
Перепрошую, у вас там лежить не такий перепечений, дайте його, будь ласка, змусив я себе вимовити.
З пані євро двадцять центів.
Тримайте, сказала продавчиня і простягнула інший багет. Дівчино, що вам?
Хліб для тостів, поріжте, будь ласка.
Перепрошую. Я таки візьму висівковий хліб.
Нарізна машина перекрила мій голос. Вона не чула мене.
Хліб для тостів для дівчини!
Один вісімдесят.
Прошу пані?
Ні, перепрошую, повторив я. Зрештою, я візьму висівковий хліб.
Висівковий хліб разом із багетом для пана!
Це буде три пятнадцять, сказала касирка крізь бризки.
Ваша черга, хлопче.
Ні, це було замість багета, а не разом з ним.
Два хліба, сказав хлопець.
Тоді два євро пять центів із пана і два десять із хлопця.
Прошу пані? спитала продавчиня.
Прошу пані? спитала продавчиня.
Мені було дуже зле. Мені забракло сміливості продовжити. Я кинув погляд на Дюбрея. Водій стояв біля машини, схрестивши руки, і пильно дивився.
Половину багета, добре пропеченого, сказала літня жінка.
Перепрошую, сказав я продавчині, я передумав. Шкода, але я, зрештою, таки також візьму половину багета.
Гей, та пан не знає, чого хоче, сказала вона різким голосом, беручи іншу половину багета, відрізану для бабусі.
Я весь палав, аж спітнів.
Шістдесят центів із пані і стільки ж із пана.
Прошу пані?
Я ще думаю, відповіла дівчина, дивлячись на тістечка, вочевидь, із відчуттям провини.
Їй треба було оцінити кількість калорій у кожному.
Пан іще має проблеми? запитала продавчиня підозріло.
Слухайте... я справді перепрошую... я знаю, що це дратує, але... хліб для тостів. Думаю, що мені треба саме хліб для тостів. Точно. Хліб для тостів!
Вона подивилася на мене, не приховуючи роздратування. Я не насмілювався обернутися, але мені здавалось, що покупці позаду зараз схоплять мене за комір і викинуть геть.
Зітхнувши, вона повернулася, аби взяти хліб для тостів.
Стійте. Зупиніться. Зрештою...
Так? запитала вона злим голосом, на межі зриву.
Я... нічого не візьму, нарешті я вирішив. Дякую. Перепрошую... дякую.
Я повернувся й пішов крізь усю чергу покупців із похиленою головою, не дивлячись на неї. Я вийшов бігцем, як крадій.
Водій чекав на мене, відчинивши дверцята, наче перед міністром, але мені було так соромно, як малому хлопцю, котрого спіймали на крадіжці цукерки з вітрини. Я заскочив у «мерседес», обливаючись потом.
Ти червоний, як ті британці, що приїздять засмагати на Лазуровий берег, сказав Дюбрей, дуже задоволений.
Не смішно. Геть не смішно.
Бачиш, треба було тебе трохи сильніше штовхнути. Але обіцяю за кілька тижнів ти будеш здатний робити це запросто.
Але мені це не цікаво! Я не зануда! Терпіти не можу зануд, які дратують, вимагають, аби всі бігали через їхні забаганки! Я не хочу бути схожим на таких!
Але йдеться не про те, щоб нудити. Я не змушуватиму тебе кидатися з крайнощів у крайнощі. Я просто хочу, щоб ти міг отримати бажане, не боявся трошки потурбувати людей. Але хто зміг максимум зможе мінімум. Тому я спонукатиму тебе робити трохи більше, ніж потрібно, щоб ти почувався зручно, коли просиш те, що природно просити.
То що буде наступним етапом?
Найближчим часом ти будеш відвідувати щонайменше три різні хлібівні щодня і двічі просити замінити те, що тобі дали. Нічого складного.
У порівнянні з тим, що я щойно пережив, це було прийнятним завданням.
Протягом якого часу?
Поки для тебе це не стане природним і тобі не треба буде докладати зусиль. Памятай: ти можеш вимагати, але бути при цьому ввічливим. Необовязково бути хамом.
«Мерседес» зупинився біля мого будинку. Владі вийшов і відчинив дверцята. Війнуло свіжим повітрям.
Приємного вечора, попрощався Дюбрей.
Я вийшов, не відповідаючи.
Етьєн вислизнув з-під сходів, витріщившись на автівку.
Ти ба, пан веселяться, сказав він, наближаючись.
Він узяв шапку й почав блазнювати, не даючи мені проходу:
Пане президенте!
Я почувався зобовязаним дати йому кілька монет.
О, пан дуже добрий, хрипнув він і удавано ввічливо вклонився зі злим обличчям людини, яка завжди отримує все, чого хоче.
***
Ів Дюбрей натиснув кілька кнопок на мобільному.
Добрий вечір, Катрін. Це я.
Ну як?
Поки що він слухається. Усе йде за планом.
Не думаю, що це триватиме довго. Дуже сумніваюся.
Ти завжди дуже сумніваєшся, Катрін.
Він збунтується.
Ти так кажеш, бо ти збунтувалася б на його місці...
Може, й так.
У будь-якому разі я вперше бачу людину, що так боїться бодай власної тіні.
Саме це й непокоїть. Тому я й думаю, що він не наважиться постійно робити те, що ти йому наказуєш.
Саме навпаки. Його страх нам вигідний.
Як це?
Якщо не захоче продовжувати, він однаково все виконуватиме, принаймні... через страх.
Тиша.
Який ти нещадний, Ігорю!
Тиша.
Який ти нещадний, Ігорю!
Так.
~ 4 ~
На початку тижня я знав уже всі хлібівні 18-го округу. Наприкінці експерименту я дослідив, що найкращий хліб продають за два кроки від мене, де я його найчастіше й купляв. Щонайменше, він був запакований.