Встав я не рано, нарешті повідомив я. Тут така справа: у моєї доньки вчора було весілля, так ми, значить, гуляли допізна. А відчинив я двері близько семи, і на дорозі точно нікого не було. А з тих пір, як я прийшов сюди, тут були тільки пекар і отара з Речілла. Ну, і ще ви, джентльмени.
Один із них пригостив мене сигарою, яку я, обережно понюхавши, сунув у клунок Тернбулла. Усі троє сіли в автомобіль і через хвилину зникли з очей.
Серце в мене у грудях підстрибнуло від полегшення, але я продовжував наполегливо возити свої камені. І слава богу, бо хвилин через десять автомобіль повернувся, і один із пасажирів помахав мені рукою. Ці добродії нічого не залишали на волю випадку.
Я доїв хліб із сиром, запозичений у Тернбулла, і вирішив, що купа щебеню вже досягла підхожої величини. Над наступним кроком довелося помізкувати. Я не міг занадто довго розігрувати свою виставу. Милосердне провидіння поки що утримувало містера Тернбулла в ліжку, але якщо він раптом зявиться тут, це не призведе ні до чого хорошого. Щільний кордон навколо долини напевно нікуди не подівся, і куди б я не попрямував, я обовязково натраплю на вартових, готових учинити мені допит з пристрастю. Але я зобовязаний знайти вихід!
На своєму посту я залишався до пятої пополудні. До цього часу я вирішив з настанням темряви спуститися до хижі Тернбулла і, скориставшись сутінками, ризикнути перевалити через пагорби. Але тут на дорозі зявився ще один відкритий автомобіль, який загальмував за кілька ярдів від мене: піднявся свіжий вітер, а водій якраз намагався прикурити цигарку. Задні сидіння машини були завалені найрізноманітнішим багажем, пасажирів, крім водія, не було, і, за дивним збігом обставин, я знав цього чоловіка.
Звали його Мармадьюк Джоплі, і він був найнатуральнішим стидовищем роду людського. Цей Мармі являв собою щось на кшталт біржового маклера, який укладає свої угоди на чужих бідах. При цьому він плазував перед старшими синами аристократів, багатими юними перами і дурними старими бабами. Наскільки я міг судити, він регулярно зявлявся на балах, на матчах з гри в поло і на прийомах у багатих заміських будинках. Спритний торговець плітками і скандалами, він ладен був проповзти на череві милю за будь-ким, хто мав гучний титул або мільйон. Я побував на діловому представленні його фірми, коли приїхав до Лондона, і Джоплі любязно запросив мене на вечерю до свого клубу. Там він відчайдушно хвалився, без угаву тараторячи про знайомих герцогинь, поки мене не знудило від його мерзенного снобізму. Пізніше я запитав когось із присутніх, чому ніхто не спустить Джоплі зі сходів, на що отримав відповідь у тому дусі, що англійці не ображають слабку стать.
Звали його Мармадьюк Джоплі, і він був найнатуральнішим стидовищем роду людського. Цей Мармі являв собою щось на кшталт біржового маклера, який укладає свої угоди на чужих бідах. При цьому він плазував перед старшими синами аристократів, багатими юними перами і дурними старими бабами. Наскільки я міг судити, він регулярно зявлявся на балах, на матчах з гри в поло і на прийомах у багатих заміських будинках. Спритний торговець плітками і скандалами, він ладен був проповзти на череві милю за будь-ким, хто мав гучний титул або мільйон. Я побував на діловому представленні його фірми, коли приїхав до Лондона, і Джоплі любязно запросив мене на вечерю до свого клубу. Там він відчайдушно хвалився, без угаву тараторячи про знайомих герцогинь, поки мене не знудило від його мерзенного снобізму. Пізніше я запитав когось із присутніх, чому ніхто не спустить Джоплі зі сходів, на що отримав відповідь у тому дусі, що англійці не ображають слабку стать.
Так чи інакше, він був переді мною чудово одягнений, у розкішному новому автомобілі, явно поспішаючи на зустріч з такими ж, як він, нахабними негідниками. Мене охопив раптовий порив відчайдушного завзяття. Тієї ж секунди я стрибнув на заднє сидіння і міцно схопив водія за плече.
Привіт, Джоплі! проспівав я. Яка зустріч, мій хлопчику!
Страшенно злякавшись, він утупився в мене. Щелепа у нього відвисла.
Хто ви такий? пробелькотів він.
Мене звуть Річард Ганней, відрекомендувався я. 3 Родезії. Ти мене напевно памятаєш.
Боже правий, убивця! задихнувся він.
Він самий. І зараз станеться ще одне вбивство, мій дорогоцінний, якщо ти не зробиш те, що я тобі накажу. Давай сюди куртку! А заодно окуляри і шолом.
Він усе виконав у точності, абсолютно паралізований жахом. Поверх брудних штанів і простацької сорочки я натягнув його розкішну шоферську куртку, застібнувши її до самого горла, аби приховати воріт непривабливої сорочки, після чого натягнув на голову шолом і окуляри. Шоферський наряд я доповнив його рукавичками з крагами. Брудний дорожній робочий в одну мить перетворився на одного з найбільш елегантних автомобілістів Шотландії. На голову містера Джоплі я насунув неймовірний капелюх Тернбулла і наказав йому носити його не знімаючи.
Потім, не без деяких зусиль, я розвернув автомобіль. Мій план полягав у тому, щоб повернутися назад по дорозі, якою він тільки-но проїхав, оскільки сторожові пси, які бачили його, напевно пропустять його безперешкодно. Тим більше, що фігура Мармі нітрохи не скидалася на мою.
Тепер, малюче, сказав я, поводься тихо, будь гарним хлопчиком. Я не зроблю тобі боляче. Я тільки з годинку-другу покористуюся твоїм авто. Але якщо захочеш зі мною жартувати або, чого доброго, розтулиш пельку клянусь усіма святими, я зверну тобі шию. Тієї ж миті. Savez?[36]
Вечірня поїздка на гарній швидкості саме задоволення. Ми промчали вісім миль униз по долині, минувши два-три села, і попутно я помітив кількох чоловіків вельми дивного вигляду, які бездіяльно прогулювалися вздовж узбіч. Це були агенти-шпигуни, які, опинись я перед ними в іншому одязі або компанії, вели б себе зовсім інакше. Але тепер вони просто проводжали нас байдужими поглядами. Один торкнувся кепі на знак вітання, і я любязно відповів тим же.
З настанням темряви я звернув у одну з бічних долин, що, як я запамятав, вивчаючи карту, вела до найбезлюднішої частини горбистої гряди. Позаду залишилися села, ферми і навіть рідкісні придорожні хижі. Незабаром ми опинилися посеред пустища. Темрява вже стирала останні відблиски заходу на дзеркалах болотистих заплав. Я любязно розгорнув автомобіль і повернув містеру Джоплі ключ від замка запалювання і його речі.
Красно дякую, сказав я. Від тебе більше користі, ніж я гадав. А тепер забирайся геть. Біжи за поліцією!
Сидячи на схилі пагорба і стежачи за тим, як удалині зникають задні габаритні вогні машини, я сумно розмірковував про безліч скоєних мною злодіянь. Усупереч загальній думці, я не міг бути вбивцею, зате став безчесним брехуном, безсовісним самозванцем і грабіжником з великої дороги з вираженою пристрастю до дорогих і комфортабельних автомобілів.
Глава 6
Лисий археолог
Цю ніч я провів, сидячи на виступі пагорба під захистом велетенського валуна. Верес тут був особливо довгим і мяким. Холод пронизував до кісток, оскільки я не мав ні плаща, ні жилета вони залишилися на зберіганні у містера Тернбулла. Туди ж вирушили записник Скаддера, годинник і, що гірше за все, мої люлька і кисет. При мені залишилися тільки гроші, зашиті в пояс, і з півфунта імбирного печива в кишенях брюк.
Я повечеряв половиною запасів печива і, зарившись у верес, спробував хоч якось зігрітися. Мій настрій трохи покращився мені починала подобатися ця божевільна гра в хованки. Досі мені фантастично щастило. Молочник, начитаний трактирник, сер Гаррі, дорожній робочий і бовдур Мармі кожен із них був незаслуженою удачею. Так чи інакше, але перший успіх додав мені впевненості в тому, що я зможу вистояти і довести справу до кінця.
Моїм головним лихом був жорстокий голод. Коли в Сіті накладає на себе руки який-небудь бідолаха і з цього приводу починається слідство, газети насамперед повідомляють, що покійний був «нормальної комплекції», маючи на увазі, що зовсім не голод довів його до відчаю. Памятаю, тієї ночі я подумав, що коли я зверну собі шию або втоплюся в якомусь тутешньому болоті, мою комплекцію ніхто не назве «нормальною». Я лежав і терзав себе оскільки імбирне печиво лише посилювало відчуття сисної порожнечі в шлунку спогадами про їжу, якою я так легковажно нехтував у Лондоні. Хрусткі ковбаски Паддока, ароматні скибки бекону і віртуозно приготовані яйця в мішечок як часто я гордовито вернув від них носа! Моя душа трепетно рушила до фірмових котлет і чудової шинки, які залишилися на столі після вечері у сера Гаррі. Мої думки крутилися навколо всіх видів їстівного, поки, нарешті, не зосередилися на біфштексі з квартою гіркого елю на перше і тушкованому кролику по-валлійськи на друге їх подавали в одному знайомому мені ресторанчику. Я так і заснув у безнадійній тузі за цими ласощами.
Прокинувшись від холоду приблизно через годину після світанку, я відчув, що все моє тіло задеревяніло. Утома була настільки сильною, а сон настільки глибоким, що я навіть не відразу згадав, де перебуваю. Спочатку я побачив блідо-блакитне небо крізь сітку стебел вересу, потім великий виступ пагорба, потім власні черевики, акуратно заховані під кущем чорниці. Я підвівся, спираючись на руки, і глянув униз, у долину. І те, що я там виявив, змусило мене скочити, натягнути черевики і почати гарячково їх зашнуровувати. За якусь чверть милі від мого укриття кілька людей прокладали собі дорогу через верес, розсипавшись ланцюгом поперек схилу пагорба. Мармі явно не став зволікати.
Я сповз із виступу, на якому сидів, під прикриття валуна, а звідти дістався до неглибокої балки, що тяглася вниз по схилу. Западина привела мене у вузьку ополонку, утворену річечкою, нею я й видерся в темряві на вершину горбистої гряди. Виглянувши звідти, я переконався, що як і раніше залишаюся непоміченим: мої переслідувачі терпляче прочісували схил, повільно просуваючись угору.
Тримаючись за гребенем хребта, я пробіг близько півмилі, поки не переконався, що стою у верхній частині долини. Тоді я навмисно показався своїм переслідувачам, і мене відразу ж помітив один із них, повідомивши про це інших. Я почув крики знизу і побачив, що лава переслідувачів змінила напрямок руху. Я зробив вигляд, що відступаю за гребінь хребта, але замість цього повернувся назад тим же шляхом, яким прийшов, і через двадцять хвилин знову опинився по той бік гребеня, що підноситься над місцем мого нічлігу. Звідти я із задоволенням простежив за тим, як погоня кинулася до вершини пагорба у верхній частині долини тобто за умисно помилковим слідом.