З найбільшою світовою імперією Англією? З претенденткою на роль найпотужнішої держави на континенті Францією? Чи з СРСР після того, як він так осоромився у Фінляндії Звісно, з СРСР!
А мерзотник Ворошилов запевняв його про швидку перемогу над фінами: «Тижня буде досить, щоб загнуздати дрібну блоху, що нахабно стрибає і блазнює біля наших кордонів». Потім цю його фразу на весь світ розтиражувала «Правда».
Дрібна блоха, пробурмотів Сталін і тихо нервово засміявся. Що нахабно стрибає і блазнює
Давидова від його сміху заворушилася на ліжку, але не прокинулася.
Ось тобі й блоха! І що вийшло? СРСР кинув на фінів девятсоттисячну армію. 200 000 назавжди залишилося у фінських снігах! 30 000 танків проти 30 фінських. Тисяча наших танків на один фінський! І армія загрузла на 8 місяців замість обіцяного одного тижня! Величезні втрати і ганебний підсумок
У двері тихо постукали, і пошепки, щоб не розбудити гостю генсека, офіцер охорони доповів, що Берія вже виїхав з Москви і буде за півгодини. Добре, за півгодини Берія мусить пояснити йому, що означає це повідомлення берлінського резидента.
Розділ 2
У двері тихо постукали, і пошепки, щоб не розбудити гостю генсека, офіцер охорони доповів, що Берія вже виїхав з Москви і буде за півгодини. Добре, за півгодини Берія мусить пояснити йому, що означає це повідомлення берлінського резидента.
Розділ 2
«Литературная газета», березень 1940 року
Мы, отвагой горя, проплываем моря,
Нас враги победить не сумеют.
Над Советской землей свет не сменится мглой,
Солнце-Сталин блистает над нею.
С. Алімов
20 березня 1940 року, 02 год. 50 хв.
Москва, Ближня дача, Кунцеве
Сталін нервово міряв кроками кімнату від дверей до вікна. Над чорним конусом сосни, що здіймалася над високим парканом, зійшов і повис білий серп місяця. Було дуже схоже на мусульманський мінарет. За вікном первісна тиша. Навіть сова замовкла. А за кілька місяців цю тишу може зруйнувати ревіння танків з білими хрестами на броні! І все через слабкість, яку він продемонстрував у фінській кампанії. Звісно, публічно не визнав поразки, намагався витримати гарну міну. Гарну міну за поганої гри.
Сказав про перемогу радянської зброї, роздав усім нагороди. Навіть зараз памятав текст: «Ми перемогли не тільки фінів, ми перемогли ще їхніх європейських учителів англійську оборонну техніку перемогли, французьку оборонну техніку перемогли. Не тільки техніку передових держав Європи, ми перемогли їхню тактику, їхню стратегію. Вся оборона Фінляндії й війна велися за вказівкою, за порадою Англії й Франції». І тільки він знає, чого йому коштувала ця гарна міна!
Сталін зупинився біля каміна, кочергою поворушив вугілля. Погляд знову впав на Віру Давидову. Вона перекинулася на живіт, і ковдра знову сповзла на підлогу. Від вигляду її розкішного тіла приємно защеміло внизу живота. Що, якщо
Ні, спершу Берія. Він поглянув на годинник. Після того, як Берія виїхав, пройшло 20 хвилин. Щонайбільше хвилин за 10 він має бути тут.
Сталін підійшов до широкого ліжка, поклав люльку на тумбочку й накинув ковдру, що сповзла зі співачки. Вона відкрила очі й заклично простягнула до нього руку.
Сталін похитав головою. Почекаєш. Вона ображено відвернулася. Через хвилину її дихання знову стало рівним.
Він сам наказав Власику привезти сюди Давидову. Артистку Давидову. Гусар-бабу. Як він любив говорити, «для приємного відпочинку».
Але після цієї шифровки йому в скронях стугоніли слова пісні єврея Лебедєва-Кумача:
Если завтра война,
Если завтра в поход
Може, накаркав? Уже котрий місяць у Європі тривала «дивна війна». Влучна назва! Війна без пострілів. Без бойових дій. Війна в газетах і нотах дипломатів. І край. А якщо завтра справжня війна? Звісно, німці підписали пакт про ненапад, але тоді вони думали, «что от Москвы до Британских морей Красная армия всех сильней» А після фінського паскудства вони так не думають
Він підійшов до письмового столу і дістав зроблений на його замовлення переклад «Майн кампф», оправлений у шкіряну палітурку.
«Майн кампф» біблія Третього рейху. Він давно прочитав її. Не тільки тому, що йому була цікава філософія Гітлера. Він любив читати. Йому перекладали все, що мало резонанс за кордоном, твори Ремарка, Ніцше, Драйзера, Араґона.
Він багато читав. Щодня йому приносили кілька книг і журналів. Він читав, щоб учитись. Тому що був самоучкою. Читаючи вчився. І приховував це. Він вождь. І мав учити, а не вчитися.
Їх, радянських яйцеголових Булгакова, Еренбурга, Толстого, обурювало те, що він береться судити їхні «геніальні» твори. А він брався і судив. Бо, прочитуючи щотижня по книзі видатних європейців, поступово почав вважати себе експертом у царині літератури й філософії. Він знав, що пєса Булгакова «Батум» і пєса Олексія Толстого «Хліб», написані про нього і для нього, відверта халтура. Він любив лестощі, але не у вигляді халтури. Досі ще ніхто не написав про нього справжній твір.
Сталін відкрив «Майн кампф» навмання. З книги випала велика розкішно оформлена вітальна листівка із золотим орлом, вручена йому три місяці тому німецьким послом Шуленбургом: «Пану Йосипу Сталіну. До дня вашого шістдесятиліття прошу прийняти мої найщиріші вітання. Із цим я повязую свої найкращі побажання. Бажаю доброго здоровя Вам особисто, а також щасливого майбутнього народам дружнього нам Радянського Союзу. Адольф Гітлер. 23 грудня 1939 року».
Сталін зі злістю зімяв листівку і кинув у кошик зі сміттям.
Подумав: «Справді, настільна книга вождя світового пролетаріату». Не було повного перекладу цієї книги жодною іноземною мовою. Гітлер не дозволив цього робити, побоюючись, що «гнилі» західні демократії будуть передчасно налякані його ідеями. Для Сталіна книгу купили в Берліні. Доставили в Москву диппоштою. Працювали кращі перекладачі, довго дискутуючи над кожним словосполученням, аби максимально точно передати не лише «букву», а й «дух» творіння фюрера німецького народу.
Нарешті Сталін знайшов те місце, заради якого і взявся за книгу:
«Отже, нині ми, націонал-соціалісти, повертаємося до того, що було шість сторіч тому. Ми припиняємо нескінченний німецький рух на південь і захід Європи й звертаємо наші погляди у бік земель на Сході. Коли ми говоримо сьогодні про придбання нових земель і нового простору в Європі, то насамперед думаємо про Росію й про підпорядковані їй окраїнні держави. Здається, начебто сама доля вказує нам дорогу туди. Ця колосальна імперія на Сході дозріла для її ліквідації, і кінець єврейського панування в Росії стане кінцем Росії як держави».
Думати, думати, думати Щойно вони підписали мирний договір з Фінляндією. Ганебний договір. Посунули кордон від Ленінграда на кілька десятків кілометрів. А були впевнені, що візьмуть Гельсинкі! Можна було воювати ще. Але він не міг далі ганьбитися! Йому потрібна була Червона армія у центрі Європи, а не у фінських снігах. Та ще й посол Майський сповіщав, що ті мерзотники Англія й Франція можуть виступити на боці фінів, або завдати удару по нафтових промислах біля Баку. А чого ж, підстави є: СРСР за напад на Фінляндію виключили з Ліги Націй.
Німці тріумфально крокують Європою. Супероперації одна за одною! Воюють не числом, а вмінням! За Суворовим. А вони не можуть здолати крихітну Фінляндію! Ганьба! Нечувана демонстрація слабкості.
Він нервово ходив кімнатою, позираючи на настінний годинник. Де Берія? Утім, ще пять хвилин.
Гітлер, мабуть, реготав, як скажений, коли дізнався, як ганебно все було у Фінляндії. Лайно! Довелося навіть відмовитися від формування народного фінського уряду. І піти не на капітуляцію фінів, а на мир!
І тепер, коли СРСР так продемонстрував свою слабкість, той скажений єфрейтор збирається рушити на схід. Хоча, може, він помиляється?
У двері знову постукали. Сталін підвівся з крісла. Підійшов до дверей, примружив очі від світла, яке з коридора вдарило в очі.
Офіцер охорони доповів:
Товаришу Сталін, приїхав Берія.
Нехай пройде в зал.
20 березня 1940 року, 03 год. 02 хв.
Москва, Ближня дача, Кунцеве
Берія домчав за півгодини від центру Москви до Ближньої дачі, розташованої поблизу села Давидкове. Кунцеве знаходилося значно далі. Назва дачі «Кунцівська» була одним із численних заходів безпеки. Мовляв, якщо знайдеться зловмисник, який буде розпитувати про дачу Сталіна, то буде шукати її в Кунцевому, а не в Давидковому.
Охорона була попереджена про приїзд наркома внутрішніх справ, і його автомобіль безперешкодно впустили за перший пятиметровий паркан.
Потрапивши на територію дачі, авто зробило круту петлю навколо дерев, що приховували будинок. Комусь спало на думку створити ще й таку петлю безпеки, щоб дати додатковий час охороні периметру, аби ще раз оглянути автомобіль. Швидше за все, це спало на думку самому Сталіну. Навряд чи до цього міг додуматися Власик керівник особистої охорони вождя колишній унтер-офіцер з освітою у три класи церковно-приходської школи.
Охорона в особі двох офіцерів, що формально підпорядковувалася Берії, а фактично лише Власику, зазирнула в середину автомобіля. Нарком вийшов, поблискуючи пенсне і розстібаючи ґудзики шинелі. На воротах другого триметрового паркану відкрилося оглядове вічко. Охоронець упізнав його і відчинив двері.
Берія зайшов у передпокій. Тут стояли дві великі вішалки одна для Сталіна, інша, із дзеркалом, для гостей. Зняв шинель, кинув охоронцеві на руки. Той оглянув його з голови до пят на предмет наявності зброї. Ніхто, навіть найближчі соратники, не могли заходити до вождя зі зброєю. Мова, звісно, не йшла про якийсь злий намір, а, наприклад, про те, що хтось із військових міг просто забути відстебнути кобуру.
Товаришу Берія, товариш Сталін чекає на вас у великому залі.
Сталін причинив за собою двері до спальні й увійшов до залу. Зал був найбільшою із семи кімнат Ближньої дачі. Стіни були оббиті фанерою під морений дуб. На стінах бра з круглими плафонами, на підлозі паркет, на вікнах важкі зелені штори. Це була найрозкішніша кімната. Решта набагато скромніші. Своєрідним шиком і стилем життя Сталіна були атрибути показної скромності солдатська шинель, пара чобіт, яку він носив кілька років, скромна оздоба помешкань. Живий бог повинен одягатися так само скромно, як і його народ. Утім, його значимість і так завжди підкреслюється пишністю свити.
Берія увійшов в інші двері. На ньому була темно-зелена форма, ремінь, портупея. З невиспаного обличчя видно було, що його щойно витягли з ліжка. Можливо, з ліжка чергової коханки, до яких, як уже не раз доповідав Сталіну Власик, той був дуже охочий. У букеті жінок, з якими спав Берія, були дуже відомі й зовсім невідомі. Хоча за якістю цей букет поступався букету вождя. І, звісно, обидва букети не мали спільних «квітів», адже це було смертельно небезпечно для наркома, звичайно.