Дякую, князю! схилив голову Тугар.
Ти говорив, що десять років був серед соломоничів, а вони, ми переконалися, чудові воїни. Сподіваюся, ти також.
Я багато чого навчився у лицарів Храму, але куди мені до їхньої майстерності!
Такі воїни мені потрібні. А там, дивись, із Світозаром якось здибаєшся.
Тугар підвівся з лави і шанобливо схилив голову:
Наказуй, князю!
Почекай кілька днів. Нехай Стоян ще збагатиться на декілька зайвих гривень. Іди! Я знаю, де тебе знайти.
Коли Тугар пішов, Мстислав, який за всю розмову не зронив і слова, замислено сказав:
Вони мені дуже допомогли. Якби не де Пардо, я застряг би під Звягелем надовго. А так один штурм і місто було захоплене.
Та й під Бакотою всі билися, як леви, підтвердив брат. Напевне, така доля воїна щасливо врятуватися десь, щоб безглуздо загинути в іншому місці. Одне радує, що Едуард, наш побічний родич, живий.
А Тугар? запитав Мстислав. Ти щодо нього маєш якісь плани?
Кажу ж, такі воїни мені потрібні. А у де Пардо поганих не було.
Навіщо тобі такі воїни? Щоб іти на Литву, достатньо й озброєних, із смердів.
Мстислав зачепив болючу для Лева тему, але той промовчав.
Не для цього, нарешті сказав він. Тугара я кудись відправлю. Наприклад, до того ж Світозара.
Чого він і добивається.
Мені потрібні такі люди, повторив Лев. Щоправда, Тугар може виявитися звичайним хвальком, тому не завадить його випробувати. Хоч я не думаю, що він насмілиться мене ошукати. Собі ж вийде дорожче.
Мстислав зачепив болючу для Лева тему, але той промовчав.
Не для цього, нарешті сказав він. Тугара я кудись відправлю. Наприклад, до того ж Світозара.
Чого він і добивається.
Мені потрібні такі люди, повторив Лев. Щоправда, Тугар може виявитися звичайним хвальком, тому не завадить його випробувати. Хоч я не думаю, що він насмілиться мене ошукати. Собі ж вийде дорожче.
Мстислав затримався у Львові ще на три дні. Прощаючись, Лев заспокоїв його:
Передай дядькові, щоб не тривожився. Я не підніму меча на брата. Хоч Шварно і не бажає розкривати мені свої плани, я не заважатиму йому. А якщо і побачить моїх воїв на землі литвинів, то нехай знає: туди я пішов не з власної волі, а під тиском монголів. Але, Мстиславе, хочу, щоб ти переказав Василькові: нехай він не радіє з успіхів Шварна. Литвини ще не забули ні походів нашого батька, ні моїх з монголами. Не думаю, аби щось із того вийшло. Передай йому.
Мстислав покинув Львів із почуттям виконаного обовязку. Він домігся того, заради чого й відправив Василько його до Лева. Братовбивчої війни не буде.
Лев не все розповів братові. Він не був впевнений, чи не проговориться Мстислав дядькові, то вирішив не ризикувати. Правда, Лев дещо привідкрив завісу, повідомивши, що відправить Тугара до Світозара, але ні де перебуває воєвода, ні навіщо насправді потрібен Тугар не розповів.
Поки що невтаємничені про це знати не мали.
V
Тієї весни надто багато гостей запрагли відвідати княже місто Лева. Не встигла осісти пилюка з-під копит коня Мстислава Даниловича, як Леву доповіли, що у місті зявилися сарацинські купці. Багато начувшись про обізнаність арабів, князь забажав зустрітися з ними. Яким же був подив Лева, коли виявилося, що й купці бажають цієї зустрічі!
Хоча Львів важко було чимось здивувати. Протягом своєї не такої вже й довгої історії крізь міські ворота у місто потрапляли і гебреї, і вірмени, й монголи (щоправда, останніх важко назвати купцями), але сарацинів тут іще не було. Городяни, звичайно, чули про них від тих же гебреїв, але, по-перше, оповідачів важко було запідозрити хоча б у натяку на симпатії до них, а по-друге, ці оповіді дуже нагадували місцеві байки. Та й відомості, отримані від тамплієрів, також не сприяли позитивному ставленню до прибулих.
Багато городян висипали на вулиці подивитися на диковинних людей, від голови до пят закутаних у теплий одяг, що звиклим до холоду русичам здавалося принаймні дивним, а дехто і з бажанням побачити чудернацьких тварин з горбом на спині, які дуже сильно плюються. На превелике розчарування городян, очікуваних верблюдів сарацини не мали, приїхали верхи на звичайних конях, щоправда, на відміну від місцевих, довгоногих.
Купці поселилися у того ж таки Стояна, чим викликали неприховану заздрість інших. Десяток купців з кіньми обіцяли суттєвий прибуток господареві двору. Опівдні у четвер приїжджі розвантажували товар, у пятницю навіть не покидали двору і лише в суботу попросилися на прийом до князя. Коли Лев побачив сарацина, то був щиро здивований. Перед ним стояв ще молодий чоловік із чорним, аж вороним, волоссям і невеликою борідкою. На щоках волосся було поголене, лише з боків борода створювала вузьку смужку вздовж підборіддя. На купцеві були два каптани, причому нижній білий і до колін, а верхній довший і смугастий. Мякі короткі чоботи легко ступали деревяною підлогою. Довершував одяг білий тюрбан.
За купцем четверо слуг принесли дві досить великі скрині. Слуги поставили їх перед Левом і, вклонившись, полишили покої. Здивований князь подивився на прибулого. Чого-чого, але арабської Лев не знав. А купець, неначе нічого й не сталося, вийшов наперед, шанобливо вклонився і чистою латиною привітався:
Вітаю великого короля Русії, достойного правителя цього міста!
Вони в кімнаті були самі, і Лев зрозумів, що драгоман їм не знадобиться.
Вітаю і я шановного подорожнього, відповів Лев. Чи можу я дізнатися, як звати високого гостя?
Абу Джафар ібн Абу Бакр ібн Ахмад ібн Халід, відповів прибулий, причому явно не латиною.
Я цього не запамятаю, трохи розгубився Лев.
Араб усміхнувся.
Мої друзі звуть мене Джафаром, сказав він.
Якщо шановний не проти, до них приєднаюсь і я.
Це для мене велика честь, правителю! Дозволь передати тобі цей подарунок як скромний вияв моєї поваги.
Джафар показав рукою на більшу скриню, збоку якої вгадувалася арабська вязь.
На знак вдячності Лев кивнув головою і помахом руки запросив Джафара сісти. Сарацин сів у запропоноване крісло справа від трону.
Тож звідки ви прибули, де бували і куди вирушите далі? спитав Лев. Мені приємно приймати у своїх володіннях таких далеких гостей. Зізнаюся, тут арабів іще не було, хоч не можу сказати, що не чув про вас. Наш батько колись показував нам книгу Абу-Гаміда.
Почувши таке, Джафар здивовано звів брови.
«Космографію»? поцікавився він. Вам відомий твір Абу-Гаміда Мухамхмеда ібн-Абда ар-Рахіма аль-Гарнаті аль-Андалусі?
Лев злегка розвів руки, мовляв, таки відомий.
Зізнаюся, приємно вражений цим, мовив Джафар. Отож навіть вдячний правителю Ногаю, який умовив мене змінити намічену дорогу і відвідати твої, князю, володіння.
Ногаю? здивувався Лев.
Саме так. Беклярбек Ногай привітно зустрів мене у своєму місті на Дунаї і просив передати тобі оці дари, кивнув Джафар на другу скриню. Крім того, він написав тобі послання.
З цими словами купець вийняв з-під каптана згорнутий сувій і подав князю. Лев розгорнув його і, побачивши монгольські закарлючки, відклав убік.
Потім перекладуть, сказав він. А зараз... Чи можу я запропонувати шановному гостю розділити зі мною трапезу? Я, правда, знаю, що ваша віра забороняє вам споживати вино і свинину...
Джафар усміхнувся.
Звичайно, ми хвалимо Аллаха нехай буде благословенне імя Його! й обмеження у їжі не головне, якщо це не стосується священного посту. Але зараз лише одинадцяте шаабана, до священного місяця рамадан іще дві декади, і якщо ти стверджуєш, що вина і свинини не буде, то я із задоволенням пристану на пропозицію.
Лев привітно усміхнувся.
Тоді запрошую до столу.
У сусідній кімнаті на столі вже чекала наперед приготовлена їжа. Окинувши поглядом наїдки, Джафар не побачив вина, зате було багато мясива. Помітивши його погляд, Лев заспокоїв:
Це оленина.
За столом розмова продовжилася. Князя цікавило все: і те, звідки прибув Джафар, і якою була торгівля.
Сам я народився у Багдаді, але жив там недовго, розповідав Джафар. Мій батько також був купцем і більшу частину життя провів за межами міста. Я й народився тоді, коли батька не було вдома. Вже малим він брав мене із собою, тому цю справу я знав змалечку. Цього разу вирішив піти у північні землі, хоч це й дуже ризиковано.
Чому? поцікавився князь.
Мій шлях лежав через землі Улус-Джучі, а теперішній правитель уже давно воює з султаном Єгипту. За таких обставин зясовувати, звідки ти з Багдада чи з Іскандерії, ніхто не буде, але ярлик, отриманий мною у тамтешнього правителя, уберіг мене від усіляких халеп. Торгуємо ми здебільшого сукном; воно принаймні не псується. Отож ми прибули у гирло Дунаю і вже хотіли сісти на венеційський корабель, як нас наполегливо запросив до себе правитель Ногай.
Князь Лев уважно слухав.
Хто він такий? І звідки обявився на Дунаї?
Один із нащадків Чингісхана, здається, його правнук. Йому ще немає й сорока років, але він уже за наказом хана Берке воював з Хулагуїдами на Кавказі. Спочатку його походи мали успіх, він отримав перемогу в битві на річці Терек, але зрештою Ногай зазнав невдачі. В одному бою списом йому вибили око. Після поразки Берке, ображений на нього, вислав Ногая у Дике Поле. Туди ж переселив вірний йому народ аланів. Нехай не вводить тебе, князю, в оману та обставина, що беклярібек перебуває в опалі. Берке успішно прибрали його ж піддані. Нині у заснованому ним місті Сарай-Берке править Менгу-Тимур, але і він не балує Ногая своєю увагою. А тому так і треба. Отож йому підпорядковані всі землі на північ від моря. І вони межують із твоїми, князю.
І що хоче темник? князь Лев назвав Ногая руським титулом.
Чого конкретно хоче беклярібек не знаю. Гадаю, що відповідь ти отримаєш, коли тобі перекладуть його послання. Але дозволь мені висловити свою думку.
Що ж, мені буде цікаво, заохотив гостя Лев, зручно вмостившись у кріслі.
Ногай зараз в опалі, я тобі вже казав, але він виконує всі вимоги, які отримує із Сараю. Будь готовий до того, що тобі доведеться згуртувати для нього військо для його планів. До часу Ногай залишається вірним ханові, але вже навіть тепер його називають ханом-наступником. Це, звісно, лише слова і до Сараю вони не доходять. Усе ж настане час, коли хан захоче стати справжнім правителем, і тоді йому потрібні будуть спільники.
Лев слухав Джафара і не переставав дивуватися обізнаності і проникливості араба. Купець наче читав його думки, зумівши проникнути у його власні плани. Адже слова Джафара повністю збігалися з тим, що Лев сам висловив три роки тому. Це сталося одразу після того, як у крипту церкви Пресвятої Богородиці у Холмі опустили тіло короля Данила. Про цю розмову знали лише декілька чоловік, зокрема й воєвода Світозар. Відтоді до неї ніхто не повертався, але всі робили свою справу: князь Лев тут, воєвода в Карпатах, інші на кордоні.