Папа усміхнувся.
Я схвалюю ваш порив, але якщо це дорога до монголів? запитав він, хитро примруживши очі.
На обличчі іспанця лише на мить промайнув сумнів.
Наказуйте! з готовністю повторив він.
Я радий, що у вас така впевненість і бажання принести користь своєму королю і святій вірі. Ви маєте де зупинитися?
Так, Ваша святосте! Й поселився у монастирі кларисок. Увесь вільний час я проводжу у розмовах з абатисою. Там я дізнався про святу дівицю Розу, відповів кабальеро.
Мені приємно це чути. Я прошу вас повернутися до монастиря і бути готовим будь-якої миті вирушити в подорож, мовив Климент.
Дозвольте спитати: я буду сам?
Ні, звичайно, ні. У Вітербо перебуває посольство тамтешнього правителя. Вони чекають на моє послання. З ними і вирушите!
Папа виставив праву руку з перснем, іспанець поштиво поцілував її і полишив кімнату. Невдовзі повернувся Пєтро.
Папір і чорнило! розпорядився Климент. Я хочу написати листа магістру Гуго де Ревелю.
Ваша святість звелить знайти гінця? поцікавився секретар.
Не треба! Дорогою до Абака його доставить де Перпіньян. І знайдіть писаря. Стиль і каліграфія послання до ільхана мають бути вишуканими.
Папа Климент підвівся і підійшов до столу, завбачливо поставленого біля вікна. Невдовзі слуга приніс папір, перо і каламар. Папа почекав, коли в кімнаті нікого не лишиться, зручно вмостився за столом, вмочив перо у чорнило і вивів перші слова:
«Єпископ Климент, слуга слуг Божих, Великого магістра і братів ордену кавалерів Святого Йоанна вітає і шле апостольське благословення.
Дорогий брате во Христі!»
Написав і задумався. Папа Климент уперше назвав Гуго де Ревеля Великим магістром, тим самим прирівнявши його до наставника ордену Храму. Він сподівався, що цей жест не залишиться непоміченим. Подумавши, єпископ продовжив.
VIII
Тугар здригнувся. Він гарячково завертів головою, чим викликав сміх у дітей. Але чоловік не зважав на це. Тугар намагався відшукати з-поміж людей, що висипали на подвіря, жінку, чий голос він чув. Або хоча б Гійома, зустріти якого він і не сподівався. Напевне, ратник, який постійно крутив головою навсібіч, виглядав не надто серйозно, тому Ратибор якось суворо подивився на свого підлеглого.
І тут Тугар побачив... Злату!
Жінка спускалася сходами з бічної галереї і дивилася не на приїжджих, а кудись на середину квадратного майдану. За ці роки Злата зовсім не змінилася: залишилася така ж тендітна, граційна і золотоволоса, як тоді, коли він бачив її востаннє. Тугар простежив за Златою і зустрівся поглядом з одним з хлопців. Лише тепер він зауважив, що хлопяк дивовижно схожий на знайомого йому командора тамплієрів.
«Але ж це неможливо!» подумав Тугар, але тут на майдані, зявився літній чоловік, у якому всі впізнали Світозара. Роки, проведені у походах то проти монголів, то з тими ж монголами проти литвинів, не могли не позначитися на ньому. Воєвода змужнів, юнацька безпосередність, яку ще юний Тугар помічав у Світозарові, з роками зникла, поступившись місцем досвіду і впевненості.
Вітаю Ратибора у Тустані! голосно сказав Світозар і на знак привітання підняв руку. Як доїхали?
Ратибор спішився і підійшов до воєводи.
Не дуже щасливо. Ми втратили двох дружинників, а третього довелося залишити в Другобці, сказав він.
Розбійники?
Воєвода Путята стверджував, що то були «татарські люди».
Світозар скрушно закивав головою.
Так, вони тут віднедавна. Правда, сюди не потикаються, але каравани скаржаться на них, повідомив він. Ну, гаразд, показуй, кого привіз із собою.
Ратибор жестом наказав ратникам злізти з коней. Слуги одразу відвели їх до стаєнь, а до чоловіків підійшов Світозар. Він прискіпливо вдивлявся у кожного прибулого, неначе намагався вгадати, чи не помилився князь у своєму виборі.
Світозар зупинився перед Власом, від чого боярський син трохи знітився.
Розбійники?
Воєвода Путята стверджував, що то були «татарські люди».
Світозар скрушно закивав головою.
Так, вони тут віднедавна. Правда, сюди не потикаються, але каравани скаржаться на них, повідомив він. Ну, гаразд, показуй, кого привіз із собою.
Ратибор жестом наказав ратникам злізти з коней. Слуги одразу відвели їх до стаєнь, а до чоловіків підійшов Світозар. Він прискіпливо вдивлявся у кожного прибулого, неначе намагався вгадати, чи не помилився князь у своєму виборі.
Світозар зупинився перед Власом, від чого боярський син трохи знітився.
Я тебе знаю? поцікавився воєвода.
Три роки тому ти, воєводо, зупинявся у Белзі у мого батька, відповів Влас.
Батька звали Власом?
Так, Власом, одразу зрадів ратник. Як і мене.
Гаразд.
Світозар пройшов далі, кинув мимовільний погляд на Тугара, що стояв останнім у ряду, вочевидь, не впізнав, уже повернувся був, щоб підійти до Ратибора, але в останню мить зупинився. Якось дивно знов обернувся до Тугара, провів рукою по чолі, наче щось згадуючи.
Ти бував у Луковому? запитав Світозар і, отримавши ствердну відповідь, продовжив: Та ти ж...
І в цю мить почулося дзвінке жіноче: «Тугар!» Це Злата впізнала у прибулому ратнику свого названого брата.
Тугар? здивувався воєвода.
Так, воєводо! Я Тугар! підтвердив той.
Тим часом Злата залишила малого хлопця, підбігла до Тугара і, видно, порушуючи всі місцеві звичаї, кинулася йому на шию. Спантеличений Тугар не знав, що робити, лише незграбно притискав жінку до себе. Побачивши це, Світозар жестом кивнув Ратибору відпустити інших ратників і сам відійшов оддалік.
Ми й не сподівалися вже тебе побачити! зізналася Злата, відірвавшись від Тугара.
Ми? здивувався той.
Так. Я і Неждан.
Від почутого у Тугара перехопило подих.
Неждан? Він тут? запитав.
Атож. Уже сім років ми живемо у Тустані. А всі ці роки від тебе жодної звістки!
Де Неждан?
Злата підвела голову і показала на вежу, що височіла над замком. Там у бійницях Тугар побачив двох вартових, але хто це саме був, не розпізнав.
А дитина? обережно запитав він, дивлячись на хлопця, що мовчки стояв осторонь.
Це мій син Гійом, відповіла Злата.
А де його батько?
Злата не відповіла. Вона лише покликала до себе сина, подолом витерла йому брудного носа і мовила:
Потім розповім...
Тим часом Ратибор покликав усіх, з ким прибув, досередини одного з приміщень. Дивно, але кімната, у якій вони мали жити, виявилася досить великою, чого не можна було сказати, дивлячись іззовні. Ратники розмістилися вздовж стін, повісили на гачки нехитрий скарб та зброю. За цим заняттям Тугара і знайшов Неждан.
Обнімаючи молодшого брата, Тугар зауважив, що вони обидва напрочуд схожі один на одного, хоча в дитинстві були дуже різними. Мабуть, коли тобі під тридцять і ти носиш бороду, різниця у рік не відчувається зовсім, та й, що не кажи, вони сини одного батька, а Тугар памятав, що той був саме таким.
Якийсь час обидва не могли вимовити й слова, лише обнімалися і плескали один одного по спині. Нарешті Неждан, знайшовши поглядом Ратибора, підійшов до нього.
Я хочу забрати Тугара з собою, сказав він. Сподіваюся, сьогодні він не потрібен.
А вечеря? поцікавився Ратибор.
Неждан усміхнувся.
Голодним мій брат не буде! впевнено сказав він.
Тоді все гаразд! Але щоб завтра зранку мені не довелося вас обох чекати, а тим більше шукати!
Зрозумівши, що отримав згоду, Неждан потягнув Тугара до себе, де в одній з південних галерей жив він та Злата з сином.
На них уже чекали. Злата, побачивши Тугара, знову кинулася до нього. Малий Гійом копія Гійома де Пардо з острахом дивився на незнайомого дядька, якого обнімала його мати.
От ми всі й зібралися! сказав Неждан. Сідай, брате! Нам треба багато про що поговорити.
Атож, чимало про що, згодився Тугар і сів на лаву.
Що ти тут робиш, брате?
Зачекай! зупинила Неждана Злата. А він... живий?
Хто? не зрозумів Тугар.
Едуард.
Коли на початку зими я прощався з ним, був живий.
Де він тепер?
Півроку тому жив у Франції в монастирі.
А ти?
Розповідь Тугара майже нічим не відрізнялася від того, що він повідав князю Леву майже місяць тому. Єдине утаїв Тугар, що перед тим як повернутися на рідну землю, виконуючи доручення Великого магістра ордену Храму Томи Берара, він зустрівся з Едуардом Бофоном. Прощаючись, колишній тамплієр попрохав знайти Злату і по можливості піклуватися про неї.
Якщо вже він не зміг цього зробити... закінчив розповідь Тугар.
Неждан і Злата мовчки вислухали розповідь брата, лише коли той повідав про загибель тамплієрів, Злата схлипнула, а Неждан стиснув кулак, наче руківя уявного меча. Після розповіді довгий час мовчали, аж тут Тугар озвучив питання, яке терзало його з часу прибуття до замку.
Гійом де Пардо живий? запитав він.
Обоє Злата й Неждан якось дивно подивилися на Тугара. Брат мовив:
Чому ти питаєш? Ти ж знаєш, що командор загинув під Бакотою!
Але ж... Тугар показав на хлопця, що займався своїми хлопячими справами і не зважав на розмови дорослих. Він такий схожий на Гійома!
Ми це помітили, згодився Неждан.
Тоді хто його батько? допитувався Тугар.
Він подивився на Злату. Жінка опустила голову. Подивився на Неждана. Брат сміливо дивився на нього, не відводячи погляду.
Ти?
Неждан скривив обличчя.
Ти?
Ні, не я. Злата моя сестра. І твоя також. Ти ж знаєш.
Тоді хто? Гійом загинув; кажеш, що не ти. Тож хто?
Неждан подивився на Злату. Вона не підводила очей, лише ледь помітно кивнула.
Батько Гійома Едуард, сказав Неждан.
Злата не витримала напруження і вибігла з кімнати. За нею побіг син.
Тугар не міг повірити в почуте.
Едуард? недовірливо перепитав він. Ти нічого не плутаєш? Він же чернець!
Але ще й чоловік, що майже рік жив поруч із дуже вродливою дівчиною. Злата розповіла про це мені зовсім недавно. Раніше не говорила. Я міг неправильно зрозуміти. Це сталося в ніч перед вашим відїздом. А потім ви поїхали. Ти знаєш, що вона пережила? Лукове звичайне село, де всі про всіх знають. І коли стало зрозуміло, що Злата вагітна, не треба було пояснювати, звідки і від кого. А коли вона народила, тамтешній священик відмовився хрестити хлопчика.
Чому? здивувався вражений Тугар.
Чому? Він назвав стільки причин, що й не перерахуєш! Байстрюкам не місце серед хрещених, батько його латинської віри, монах і тим самим згрішив, а через нього грішна і його дитина. І ще багато чого наговорив. І налаштував людей проти нас, бо ми захищали Злату. Мама не витримала всього цього і померла. А ми, поховавши її, серед ночі покинули Лукове. Добиралися до Львова, у якійсь церкві охрестили хлопчика. Я став хрещеним батьком. Дали імя Гліб, бо на той день припало свято цього святого. Вдома ми називаємо його Гійомом.