А от цього року наприкінці літа Нісен Піченик був незосередженим, майже неуважним, не цікавився покупцями і торгівлею. Вірна дружина, що вже багато років, як звикла до його мовчазності та дивацтв, помітила ту неуважність і дорікнула чоловікові. Ось він задешево продав низку коралів, а ось не помітив дрібної крадіжки, сьогодні не дав додатка одному давньому покупцеві, натомість учора віддав якомусь новому і байдужому цінний разок коралів. У домі Піченика ніколи не було сварок, а в ці дні спокій покинув торгівця коралями, і він сам відчув, що байдужість, звичайна байдужість до дружини, раптом обернулась огидою до неї. Так, він ніколи не міг задушити власноруч як чинив кожен у Прогродах бодай одну з численних мишей, які щоночі потрапляли до пасток у його домі, і за певну плату віддавав полонених тваринок для остаточного знищення водоноші Савлу, а тепер цей тихий і мирний Нісен Піченик якось жбурнув у голову дружині, що своїм звичаєм докоряла йому, важку низку коралів, хряпнув дверима, пішов із дому й подався на край великого болота, далекого родича великого океану.
За два дні до відїзду матроса в торгівця коралями раптом зявилося бажання провести молодого Комровера до Одеси. Такі бажання виникають зненацька, навіть блискавка ніщо проти них, і влучають точнісінько в те місце, де й зародилися: в людське серце. Бють, так би мовити, по місцю свого народження. Таким було й бажання Нісена Піченика. А від цього бажання до рішення шлях був уже недалекий.
Уранці того дня, коли мав поїхати молодий матрос Комровер, Нісен Піченик сказав дружині:
Мені треба поїхати на пару днів.
Дружина ще лежала в ліжку. Була восьма година ранку, торгівець коралями щойно повернувся з синагоги після ранкової молитви.
Дружина підвелася й сіла. Зі скуйовдженими ріденькими косами, без перуки, з жовтуватими рештками сну в кутиках очей, вона видалася йому чужою і навіть неприязною. Її вигляд, її несподіванка, її переляк, здається, цілковито виправдали його постанову, яку він і сам ще вважав за відчайдушно сміливу.
Я їду в Одесу! заявив він зі справжньою ненавистю. За тиждень я повернуся, якщо буде ласка Божа!
Тепер? Тепер? аж затиналася дружина поміж подушок. Тепер, коли ходять селяни?
Саме тепер! відрубав торгівець коралями. Я маю важливі справи. Спакуй мої речі!
З лихою і повною ненависті насолодою, яку Піченик раніше ніколи не відчував у своїй душі, він дививсь, як дружина підводиться з ліжка, дививсь на її огидні пальці та жирні ноги під довгою сорочкою, на якій видніли де-не-де чорні цятки, сліди від бліх, і слухав давно знайомі зітхання, звичайну й незмінну ранкову пісню цієї жінки, з якою його не повязувало ніщо, крім далекого спогаду про кілька ніжних нічних годин і звичайного страху перед розлученням.
А водночас у душі Нісена Піченика радів якийсь чужий і все-таки давно знайомий голос: Піченик їде до коралів! Він їде до коралів! Нісен Піченик їде на батьківщину коралів!..
5
Отже, разом з матросом Комровером він сів на потяг і поїхав до Одеси. То була досить морочлива й довга подорож, у Києві довелося робити пересадку. Торгівець коралями вперше у своєму житті їхав залізницею, але почувався не так, як багато інших людей, які вперше сідають у потяг. Паротяги, гудки, дзвони, телеграфні стовпи, рейки, кондуктор і мінливі краєвиди за вікном не цікавили його. Він переймався водою і гаванями, до яких їхав, а якщо взагалі помічав які-небудь риси та особливості залізниці, то тільки з огляду на ще не відомі йому риси та особливості судноплавства.
А у вас також є дзвони? запитував він матроса. І теж дзвонять тричі перед відплиттям корабля? Кораблі теж свистять і гудуть, як паротяги? Чи треба розвертати корабель, коли він має плисти назад, чи він може просто плисти задом наперед?
Звичайно, як і завжди під час подорожей, по дорозі трапляються пасажири, яким кортить порозмовляти і з якими хоч-не-хоч доводиться говорити про всяку всячину.
Я торгівець коралями, відповідав, не відступаючи від правди, Нісен Піченик, коли його запитували, що він робить. Та коли запитували далі: «Чого ви хочете в Одесі?», починав брехати:
Я там маю залагодити великі ґешефти, відповів він.
Це цікавить мене, раптом озвався один із подорожніх, який доти мовчав. Я також маю залагодити в Одесі великі ґешефти, і товари, якими я торгую, так би мовити, споріднені з коралями, дарма що набагато витонченіші й дорожчі за коралі!
А водночас у душі Нісена Піченика радів якийсь чужий і все-таки давно знайомий голос: Піченик їде до коралів! Він їде до коралів! Нісен Піченик їде на батьківщину коралів!..
5
Отже, разом з матросом Комровером він сів на потяг і поїхав до Одеси. То була досить морочлива й довга подорож, у Києві довелося робити пересадку. Торгівець коралями вперше у своєму житті їхав залізницею, але почувався не так, як багато інших людей, які вперше сідають у потяг. Паротяги, гудки, дзвони, телеграфні стовпи, рейки, кондуктор і мінливі краєвиди за вікном не цікавили його. Він переймався водою і гаванями, до яких їхав, а якщо взагалі помічав які-небудь риси та особливості залізниці, то тільки з огляду на ще не відомі йому риси та особливості судноплавства.
А у вас також є дзвони? запитував він матроса. І теж дзвонять тричі перед відплиттям корабля? Кораблі теж свистять і гудуть, як паротяги? Чи треба розвертати корабель, коли він має плисти назад, чи він може просто плисти задом наперед?
Звичайно, як і завжди під час подорожей, по дорозі трапляються пасажири, яким кортить порозмовляти і з якими хоч-не-хоч доводиться говорити про всяку всячину.
Я торгівець коралями, відповідав, не відступаючи від правди, Нісен Піченик, коли його запитували, що він робить. Та коли запитували далі: «Чого ви хочете в Одесі?», починав брехати:
Я там маю залагодити великі ґешефти, відповів він.
Це цікавить мене, раптом озвався один із подорожніх, який доти мовчав. Я також маю залагодити в Одесі великі ґешефти, і товари, якими я торгую, так би мовити, споріднені з коралями, дарма що набагато витонченіші й дорожчі за коралі!
Дорожчі може бути, погодився Нісен Піченик, але аж ніяк не витонченіші.
Биймось об заклад, що витонченіші? вигукнув співрозмовник.
Кажу ж вам, це неможливо. Тут немає потреби битись об заклад!
Що ж, тріумфував співрозмовник, я торгую перлами!
Перли аж ніяк не витонченіші, заперечив Піченик. Крім того, вони приносять нещастя.
Так, коли втрачають їх, кивнув головою торгівець перлами.
Решта пасажирів почали уважно прислухатися до цієї дивної суперечки. Зрештою торгівець перлами поліз у штани й дістав торбинку, повну сяйливих бездоганних перлин. Струсив кілька на долоню й показав усім подорожнім.
Доводиться розкрити сотні устриць, щоб знайти одну перлину. Норцям дорого платять. З-поміж усіх купців світу ми, торгівці перлами, належимо до найавторитетніших. Отож ми становимо, так би мовити, цілком окрему расу. Ось погляньте, наприклад, на мене. Я купець першої гільдії, живу в Петербурзі, маю найшляхетнішу клієнтуру, скажімо, двох великих князів, їхні імена моя ділова таємниця, я подорожую по півсвіту, щороку буваю в Парижі, Брюсселі, Амстердамі. Запитайте, де хочете, про торгівця перлами Городоцького, і вам навіть діти скажуть.
А я, сказав Нісен Піченик, ніколи не виїздив із нашого містечка Пробродів, і тільки селяни купують мої коралі. Але ви всі погодитесь зі мною, що проста селянка, прикрашена парою разків гарних, бездоганних коралів, гарніша за велику княгиню. А втім, коралі одягають і родовиті, і прості, вони підносять простих і прикрашають родовитих. Коралі можна вдягати вранці, опівдні, ввечері і вночі, наприклад, на святковий бал, улітку, взимку, в неділю і в будень, під час праці і під час спочинку, серед радості і скорботи. Мої любі супутники, у світі є багато різновидів червоного кольору, і написано, що наш юдейський цар Соломон мав геть особливу червону барву для своїх царських шат, бо фінікійці, які шанували його, подарували йому незвичайного хробака, що згідно зі своєю природою виділяв червону барву як сечу. То була барва, якої сьогодні вже немає, колір царських порфір це вже не те, бо після смерті Соломона хробак помер, вимер увесь рід тих хробаків. І, розумієте, ця барва ще існує тільки в дуже червоних коралів. А де в світі бачив хто-небудь червоні перла?
Мовчазний торгівець коралями ще ніколи не промовляв так довго й завзято перед вочевидь чужими людьми. Він зсунув капелюха з чола й витер піт. Усміхнувся по черзі подорожнім, і всі привітали його заслуженим схваленням.
Таки його правда! нараз вигукнули всі.
І навіть торгівець перлами був змушений признатися, що Нісен Піченик, дарма що не мав слушності по суті, видатний промовець на користь коралів.
Зрештою пасажири доїхали до Одеси, променистого порту з синьою водою і багатьма білими, мов наречені, кораблями. Тут уже на матроса Комровера чекав панцерний крейсер, наче батьківський дім на сина. Та й Нісен Піченик хотів ближче подивитись на корабель. Він пішов із хлопцем аж до вартових і сказав:
Таки його правда! нараз вигукнули всі.
І навіть торгівець перлами був змушений признатися, що Нісен Піченик, дарма що не мав слушності по суті, видатний промовець на користь коралів.
Зрештою пасажири доїхали до Одеси, променистого порту з синьою водою і багатьма білими, мов наречені, кораблями. Тут уже на матроса Комровера чекав панцерний крейсер, наче батьківський дім на сина. Та й Нісен Піченик хотів ближче подивитись на корабель. Він пішов із хлопцем аж до вартових і сказав:
Я його дядько, я б хотів побачити корабель.
Він сам здивувався власній сміливості. Таж так: уже не колишній континентальний Нісен Піченик розмовляв з озброєним матросом, не Нісен Піченик із материкових Прогродів, а цілком новий чоловік із душею, яка вихлюпнулася назовні, так би мовити, вивернутий чоловік, океанський Нісен Піченик. Йому самому здавалося, ніби він вийшов не з потяга, а просто з моря, з глибин Чорного моря. Вода видавалася йому такою рідною, яким ніколи не було для нього містечко Прогроди, де він народився і жив. Усюди, куди він дивився, були кораблі й вода, вода і кораблі. В білі, мов цвіт, чорні, мов ворон, і червоні, мов корали, так, коралово-червоні борти кораблів, човнів, баркасів, яхт і катерів ніжно билася, вічно хлюпочучи, вода, ні, навіть не билася, а гладила кораблі тисячами хвильок, що були немов одразу і язиками, і руками, водночас язичками і ручками. Чорне море аж ніяк не чорне. Вдалині воно синє, як небо, а зблизька зелене, мов лука. Тисячі проворних рибок стрибали, підскакували, прослизали, звивалися, мчали і пролітали, тільки-но у воду хтось кидав шматок хліба. Над портом напиналося безхмарне синє небо. Назустріч йому здіймалися корабельні щогли і комини.