20. Зневажати все, що легко тобі дісталося, адже задля нього не довелося «йти на великі жертви», а отже, воно не наділене необхідними якостями.
21. Дотримуватися моди навіть там, де вона здається безглуздою і шкідливою.
22. Бути переконаним у тому, що кожна знаменита людина має купу грошей.
23. Пильно дбати про красу зовнішню й не приділяти найменшої уваги красі внутрішній.
24. Доводити всіма можливими засобами, що, попри свою нормальність, ти нескінченно вивищуєшся над усіма іншими.
25. В автобусі, тролейбусі або метро ніколи не дивитися прямо у вічі іншій людині, бо інакше тебе можуть звинуватити в тому, що ти намагаєшся ту людину звабити.
26. Входячи до ліфта, обернутися до вхідних дверей і вдавати, ніби ти там сам-один, незалежно від того, скільки людей напхалося в кабіну.
27. Ніколи не сміятися голосно в ресторані, хоч би яку кумедну історію тобі там розповіли.
28. У Північній півкулі одягатися відповідно до пори року; носити сорочку (або блузку) з короткими рукавами навесні (хоч би як було холодно) і вовняну куртку восени (хоч би стояла справжня спека).
29. У Південній півкулі чіпляти на ялинку клапті вати, попри те що зима не мала ніякого стосунку до народження Христа.
30. У старості бути переконаним, що ти володієш всією мудрістю світу, хоч життя не завжди вистачає навіть на те, аби зрозуміти, що таке погано.
31. Відвідувати благодійні чаювання і вважати, що цього досить, аби покінчити із соціальною нерівністю у світі.
32. Їсти тричі на день, навіть якщо ти зовсім не голодний.
33. Вірити в те, що інші переважають тебе в усьому: вони кращі, талановитіші, багатші, розумніші. Тож не ризикуй і не намагайся перевершити самого себе ліпше не робити нічого.
34. Застосовувати автомобіль як зброю для нападу й обладунок для захисту.
34. Застосовувати автомобіль як зброю для нападу й обладунок для захисту.
35. Обкладати лайкою інших водіїв, яких тобі доводиться проминати.
36. Якщо твій син наробить шкоди, то звинувачувати в цьому погану компанію, яку він собі обрав.
37. Одружуватися з першою особою, шлюб із якою може поліпшити твоє соціальне становище. Кохання почекає.
38. Завжди казати «я намагався», навіть якщо ти не намагався анічогісінько.
39. Залишити все найцікавіше в житті на потім, коли на це вже не буде сил.
40. Долати депресію за допомогою великих щоденних доз телебачення.
41. Вірити в те, що можливо зберегти все завойоване.
42. Вважати, що жінки не захоплюються футболом, а чоловіки не люблять наряджатися та готувати на кухні.
43. Звинувачувати уряд за все погане, що відбувається з нами.
44. Бути переконаним у тому, що коли ти показуватимеш себе людиною доброю, пристойною, порядною, то інші сприйматимуть тебе як вразливого слабака, яким легко маніпулювати.
45. Так само бути переконаним, що агресивність та брутальність у поводженні з іншими доводять, що ти людина сильна.
46. Боятися фіброскопії (чоловіки) і пологів (жінки).
«Друг» засміявся.
Ти повинен зняти фільм на цьому матеріалі, каже він.
«І він теж. Вони неспроможні думати про щось інше. Вони давно зі мною, але досі не мають найменшого уявлення про те, що я, власне, роблю. Я не знімаю фільми».
Кожен фільм починається з того, що людина, яка вже належить до світу кіно, так званий продюсер прочитає якусь книжку або йому стукне блискуча ідея, коли він веде машину по одній з автострад Лос-Анджелеса, більше схожого на одне величезне передмістя, аніж на місто. Але продюсер сидить сам-один у своїй машині, і його опановує бажання перетворити свою блискучу ідею на щось таке, що може бути показане на екрані.
Насамперед він зясовує, чи можна купити права на екранізацію твору. Якщо відповідь негативна, він шукає інший продукт зрештою, тільки у Сполучених Штатах публікується понад шістдесят тисяч літературних творів на рік. У разі позитивної відповіді він телефонує авторові й пропонує йому найнижчу з можливих цін і, як правило, автор приймає його пропозицію, бо не лише актори й актриси прагнуть пробитися в індустрію мрій: кожен письменник відчуває себе набагато значущішим, коли його слова перетворюються на видимі óбрази.
Продюсер запрошує автора на обід. Він каже, що бачить перед собою «надзвичайно кінематографічний літературний твір», і називає письменника «генієм, що заслуговує на загальне визнання». Письменник розповідає йому, що працював пять років над цим текстом, і просить залучити його до роботи над сценарієм. «У цьому немає потреби, тут ідеться про зовсім іншу мову, відповідає йому продюсер і додає: Але ви будете цілком задоволені результатом».
А потім каже: «У фільмі буде збережено вірність літературному оригіналу». Це нахабна й безсоромна брехня, й обидва знають про це.
Письменник думає, що тепер йому доведеться прийняти умови, які йому пропонують, і обіцяє собі, що наступного разу все буде інакше. Він погоджується. Продюсер розповідає, що він забезпечить фінансування проекту, звязавшись із такою-то великою кіностудією, розповідає також, що головні ролі гратимуть такі-то й такі-то кінозірки, і це також нахабна й безсоромна брехня, але вона завжди повторюється, коли треба комусь замилити очі. Десь за десять тисяч доларів він, мовляв, купить у нього так званий опціон, тобто виключне право на користування твором протягом трьох років. А що буде потім? «А потім ми заплатимо вам удесятеро більше, й ви одержуватимете два відсотки від прибутків за прокат фільму». На цьому фінансова частина переговорів закінчується, бо письменник повірив у те, що заробить величезну суму на відсотках від прибутків.
Якби він запитав у своїх досвідченіших друзів, вони йому пояснили б, що голлівудські бухгалтери то справжні чаклуни й уміють поставити свою справу так, що в них жоден фільм НІКОЛИ не матиме позитивного сальдо.
Обід закінчується тим, що продюсер дістає контракт на багато сторінок і запитує, чи автор не міг би підписати його тепер, аби студія була певна, що продукт у неї в руках. Письменник, думаючи про відсоток від прибутків (якого насправді не існує) і про те щастя, яке він переживе, побачивши своє імя на афішах кінотеатрів (чого теж не буде, бо найбільше, на що він може розраховувати, це рядочок маленькими літерами «за мотивами роману такого-то»), підписує контракт без подальших вагань.
Усе суєта, усе суєта суєт, і немає нічого нового під сонцем, як сказав Соломон ще три тисячі років тому.
Продюсер починає стукати у двері кіностудій. Він уже має певне імя, і деякі двері перед ним відчиняються, але це ще не означає, що його пропозицію відразу приймають. Якщо її не приймають, він уже не завдає собі клопоту знову запрошувати автора на обід він лише надсилає йому листа, в якому повідомляє, що, попри його ентузіазм та зусилля, індустрія кіно ще не готова оцінити талант автора, і він повертає контракт (який, звичайно ж, не підписав).
Якщо ж пропозицію приймають, то продюсер іде до особи, яка перебуває на найнижчому та найдешевшому щаблі ієрархії кіно до сценариста. До тої людини, яка протягом багатьох днів, тижнів, місяців трудитиметься, щоб кілька разів записати на папір первісну ідею продюсера або адаптувати обраний ним літературний твір для постановки на екрані. Потім сценарист приходить до продюсера (до автора літературного твору він не приходить ніколи), який має звичку автоматично відкидати перший чернетковий варіант сценарію, переконаний, що сценарист може зробити й ліпший. Минають ще тижні та місяці, протягом яких юне обдарування або досвідчений професіонал (середини тут не існує) не спить ночами, підтримуючи своє натхнення багатьма літрами кави, переробляє кожну зі сцен, що їх продюсер знову повертає йому на доопрацювання або змінює до невпізнання («Якщо він може написати краще, ніж я, то чому він цього не робить?» запитує себе сценарист. Але в цю мить він згадує про свою платню й повертається до компютера, особливо не сперечаючись).
І ось нарешті текст майже готовий, після чого продюсер просить сценариста прибрати всі можливі політичні натяки, які можуть роздратувати консервативно налаштовану публіку, та збільшити кількість поцілунків, бо це подобається жінкам. І подбати про те, щоб історія мала початок, середину та кінець і героя, спроможного розчулити глядачів до сліз своєю відданістю та готовністю до самопожертви. Щоб хтось утратив дорогу людину на самому початку фільму й віднайшов її в кінці. По суті, зміст більшої частини сценаріїв можна вмістити в один рядок.
Чоловік кохає жінку. Чоловік втрачає жінку. Чоловік віднаходить жінку.
Девяносто відсотків кінофільмів є варіаціями цього рядка. Фільми, що відхиляються від такого правила, доводиться начиняти великими порціями насильства та спецефектів, щоб зробити приємність публіці. Формула успіху давно винайдена й багаторазово перевірена; і ліпше не наражати себе на зайвий ризик.
Куди ж тепер іде продюсер, озброєний сценарієм, який, на його думку, вже відповідає всім вимогам?
До студії, яка пообіцяла профінансувати проект. Але на студії вже довга черга фільмів, призначених для демонстрації в кінозалах, які порожніють із кожним роком. Тому продюсера просять або зачекати трохи, або знайти незалежного дистрибютора, але спершу підписати ще один контракт велетенського обсягу (в якому будуть передбачені навіть права на демонстрацію фільму «поза межами планети Земля»), що взяв би на себе відповідальність за гроші, які доведеться витратити.
«І саме в цю мить на сцену подій виходить така людина, як я». Незалежний дистрибютор, якого не впізнають на вулиці, але якого негайно впізнають на всіх прийомах та вечірках кіноіндустрії. Чоловік, який не відкривав тему, не контролював написання сценарію, не вклав досі у справу жодного цента.
Джавіц посередник. Він дистрибютор!
Він приймає продюсера у своєму маленькому кабінеті (той факт, що він має великий приватний літак, будинок із басейном, що його запрошують на всі важливі заходи, що відбуваються у світі, нічого не означає; усе це служить лише для його особистого комфорту) і не пропонує йому навіть склянку мінеральної води. Він забирає в нього диск і відвозить його додому. Хвилин пять читає сценарій, якщо він йому подобається, то дочитує до кінця але це трапляється один раз на сотню пропонованих йому проектів. У такому разі він витрачає десять центів на телефонний дзвінок і повідомляє продюсеру, що той може прийти такого-то числа о такій-то годині.
«Ми підпишемо договір, каже він таким тоном, ніби робить співрозмовникові велику послугу. Я беру на себе відповідальність за розповсюдження фільму».
Продюсер намагається вступити в переговори. Намагається довідатись, у яких залах демонструватиметься фільм, у скількох країнах, на яких умовах. Запитання абсолютно марні, бо він уже знає, що почує у відповідь: «Усе залежатиме від випробувань на тестових групах публіки». Фільм демонструватимуть для представників різних прошарків суспільства, що добираються спеціалізованими компаніями з вивчення ринку. Результати такого показу аналізуються тими ж таки професіоналами. Якщо результат буде позитивний, дистрибютор витрачає ще десять центів на дзвінок продюсерові, й уже наступного дня Джавіц приймає його з уже підготовленими трьома примірниками велетенського контракту. Продюсер просить надати йому час для того, щоб його адвокат ознайомився зі змістом контракту. Джавіц відповідає, що він нічого не має проти, та позаяк йому треба закривати програму сезону, то він не може гарантувати, що, коли продюсер повернеться до нього з уже прочитаним контрактом, він на той час уже не підбере для себе іншого фільму.