Що вас сюди привело?
У нас відбувається операція в цій місцевості.
З якою метою?
Я не маю права цього розголошувати.
І масштабна ця ваша операція?
На цій ділянці в нас працювала одна людина. Принаймні ми так думали. Мене відправили їй на підмогу.
Коли?
Я приїхала вчора. Зараз я маю бути в Сиєтлі. Я сіла на літак і полетіла якомога далі, а тоді взяла авто напрокат. Це була не поїздка, а щось за межею сприйняття. Ці дороги просто безкінечні.
І вашого співробітника тут не було.
Ні, відповіла Ченґ. Не було.
Ви думаєте, що він на якийсь час відлучився і скоро повернеться сюди на потягу?
Сподіваюся, саме так і буде.
Що б іще це могло бути? Це ж вам не Дикий Захід абощо.
Знаю. Мабуть, із ним і справді все гаразд. Його відіслали з Оклахома-Ситі. Можливо, йому знадобилося відлучитися в інших справах. Він би точно скористався потягом, бо ці дороги нестерпні. Ось чому і повернувся б він також потягом. Він мусить. Мені він казав, що в нього тут немає авто.
Ви намагалися вийти з ним на звязок?
Вона кивнула.
Я знайшла стаціонарний телефон в універсамі. Але його домашній номер не відповідає, а стільниковий вимкнений.
Або просто поза мережею. У такому разі він точно не в Оклахома-Ситі.
Він міг би заїхати кудись далеко? Куди-інде? Без авто?
Це ви мені скажіть, відповів Ричер. Це ваша справа, а не моя.
Ченґ нічого не відповіла. Офіціантка підійшла ще раз, і Ричер вирішив перетворити свій сніданок на ланч, замовивши ще шматочок персикового пирога. І ще кави. Офіціантка виглядала переможеною. Стратегія її шефа подавати безкоштовну каву виявилася збитковою.
Ченґ сказала:
Він обовязково повідомив би мене про свої наміри.
Ричер відповів:
Хто? Хлопець, якого тут уже немає?
Саме так.
«Повідомити» означає «увести в курс справи»?
Навіть більше.
То скільки ж інформації вам відомо про нього?
Його звуть Ківер. Він із нашого офісу в Оклахома-Ситі. Але ми всі працюємо в одній мережі. Здається, я знаю, чим він може бути зайнятий. У нього було декілька досить серйозних справ. Але жодна з них не стосувалася цієї місцевості. Принаймні так свідчать дані з його компютера.
Чому саме вас відіслали йому на підмогу?
Я була вільною на той момент. Він сам мені зателефонував.
Звідси?
Стовідсотково. Він пояснив мені, як сюди дістатися. Він назвав це своїм теперішнім місцем перебування.
Таке прохання у вас вважається звичним?
Абсолютно. Він діяв згідно з протоколом.
Отож, він діяв згідно зі всіма правилами, але на його компютері немає жодної інформації про цю справу?
Саме так.
А це означає
Що справа була незначною. Можливо, якась послуга другові або безкоштовна допомога клієнтові, яку він хотів приховати від шефа. Це точно не повязано з грошима. Ось чому він не хотів, щоб про це хто-небудь дізнався. Але потім, мабуть, справа набрала обертів. Саме тому він вирішив покликати мене на підмогу.
То ви думаєте, що ця справа стала серйознішою, ніж він собі уявляв на початку? Що б це могло бути?
Не маю жодного уявлення. Він мав усе мені пояснити на місці.
У вас справді немає жодних здогадів?
Що вас так дивує? Він працював над особистим завданням, яке не бажав розголошувати, а мені він збирався все розповісти, коли я сюди дістанусь.
Яким був його голос по телефону?
Спокійним. Більш-менш. Мені здалося, що йому тут не дуже сподобалося.
Він вам про це сказав?
Це лише моє припущення. Коли він пояснював мені, як сюди дістатися, то наче вибачався за те, що витягує мене в якесь похмуре та страшне місце.
Ричер промовчав.
Ченґ сказала:
Мені здається, що ви, військові, занадто зациклені на отриманні точних даних, щоб зрозуміти хід наших думок.
Ричер відповів:
Та ні, чому ж, я саме збирався з вами погодитися. Мені от, наприклад, не сподобався магазин із гумовими фартухами. А ще мене весь ранок переслідував якийсь дивний хлопчина. Десяти-дванадцяти років, не більше. Хлопець. Думаю, він лише дивакуватий малий, якого сильно зацікавив незнайомець, тобто я. Щоразу, коли я дивився в його бік, він ховався за стіну.
Не знаю, дивно це чи сумно.
У вас справді немає жодної важливої інформації?
Я чекаю, що мені про все розповість Ківер.
Тобто, ви чекаєте на потяги.
Двічі на день.
Не знаю, дивно це чи сумно.
У вас справді немає жодної важливої інформації?
Я чекаю, що мені про все розповість Ківер.
Тобто, ви чекаєте на потяги.
Двічі на день.
Скільки ще часу має минути, щоб ви облишили цю ідею?
Це дуже грубо з вашого боку.
Я пожартував. Це всього лише пригода на кшталт тих неприємностей, з якими мені доводилося стикатися, та й вам також точно було несолодко під час патрулювань. Усього лише негаразди зі звязком. Повідомлення не дісталося свого адресата. Принаймні мені так здається. А все через те, що тут немає стільникового покриття. Люди вже настільки звикли до нього, що просто не можуть жити інакше.
Ченґ відповіла:
Я зачекаю ще добу.
Мене до того часу вже не буде, відповів Ричер. Думаю, я поїду вечірнім потягом.
Ричер залишив Ченґ у їдальні та попрямував назад, до старого шляху, готовий до подальшого знайомства з містечком. Дивакуватий хлопчина вже не потрапляв йому на очі. Він повернув до приміщення, де продавали товари для ветеринарів, а тоді знову перевірив лівий бік вулиці, усі шість будиночків, проте не побачив нічого цікавого. Він продовжив свій шлях, ідучи відкритою місцевістю, проходячи сто, а потім і двісті ярдів, на той випадок, якщо колія тягнулася через центр містечка в східному напрямку, залишаючи всі памятки на їхніх колишніх місцях. Якщо Ченґ мала рацію і літня жінка справді тут померла, її надгробок могло і не бути видно з такої відстані. Це міг бути невеликий монумент: невисока плита з металевою огорожею, не більшою, ніж півтора фута заввишки, занурена в море пшениці, до якої вела б стежина зі скошеної стерні.
Але він не побачив ані стежини, ані памятника, ні поминальної металевої огорожі. І жодної іншої важливої будівлі. Жодного музею. Жодного рекламного стенду, який би свідчив про наявність у цьому містечку іншої історичної памятки. Він розвернувся і пішов у зворотний бік, проходячи південним сектором, квартал за кварталом, починаючи зі сходу на захід бічної вулички, яка проходила просто за будівлями і прямувала до колій. Вона нагадувала свою північну товаришку, ось тільки на ній розташовувалося більше однокімнатних приміщень, якими здебільшого були сараї та гаражі, а ще на ній було менше фруктових яток. Але знову ж таки, жодного памятника, жодного музею. Принаймні їх не було там, де найбільш логічно було б їх розмістити. Материн Спочинок не завжди був значним місцем. Раніше це містечко було лише непомітною плямкою вздовж безкінечного шляху через пустир. Чи то меморіальна плита тому причина, чи то місцева легенда, але згодом на цьому місці зявилося містечко. Місто виросло довкола цієї памятки, наче перлина серед піщинок.
Проте йому не вдавалося нічого знайти. Ні каменя, ні музею. Нічого не було на тому місці на прийнятній від окраїни відстані. Достатньої відстані для того, щоб стати туристичним маршрутом. Приблизно за один новий квартал від вїзду в містечко. Але там нічого не було.
Він продовжував іти, квартал за кварталом, як робив це й раніше. Він бачив ті самі речі, що й до цього, проте тільки тепер починав їх розуміти. Місто знайомило його із собою, крок за кроком, вулиця за вулицею. Воно виявилося торговим центром для широкої спільноти, що охоплювала значну територію. Сюди завозили неймовірну кількість різного приладдя, а вивозили готову продукцію. Звісно, більшою мірою вивозили зерно. Проте і тварин тут точно вирощували. Безсумнівно. Ось чому тут розмістилося багато компаній-постачальників та ветеринарів, що спеціалізувалися на великій худобі. Ось чому тут торгували гумовими фартухами. У деяких фермерів справи йшли добре, і вони купували новенькі сяючі трактори, а в інших усе складалося не так, як цього хотілося б, тому вони й ремонтували свої дизельні двигуни та приклеювали нові підошви на свої старі черевики.
Звичайне містечко, як і сотні інших.
Добігало кінця літо, і тому вечори грали золотистими барвами, а сонце гріло, але не пекло, тож він продовжував іти, радіючи з того, що перебуває на вулиці, аж поки не зрозумів, що він іще раз обійшов усі квартали і всі місця відвідав також заново. Жодного памятника, жодного музею. Жодного дивакуватого хлопчика. Але таки був чоловік, який дивився на нього підозріло.
5
Усе це відбувалося поза межами старого шляху фургонів, на паралельній до нього бічній вуличці, що простягалася зі сходу на захід та навколо якої виросло пять нових кварталів по один бік та чотири квартали по другий. Напівкругла форма на цій ділянці ставала розмитою. Тут розташувалися офіси банку та кредитної спілки. Ще тут працювали декілька майстерень: усі невеличкі, усюди працював лише один майстер. Там і заточували леза, і ремонтували коробки передач, і навіть перукарня під ліхтарем там теж була. Але найголовніше там була майстерня, у якій продавалися запасні частини до систем зрошування різних фірм. Магазинчик був вузесеньким, а сам продавець тіснився за касовим апаратом. Явно чималеньких розмірів чоловяга. Він визирав зі свого магазину, і коли Ричер проходив повз, то помітив дивну іскру в погляді цього чоловіка і те, як він одразу почав тягнутися за чимось позаду себе, то нахиляючись уперед, то відкидаючись трохи назад.
Ричер не бачив, до чого саме той намагався дотягтися. Ноги самі понесли його далі. Передня частина мозку не збиралась замислюватися над цим, але задня частина почала гризти його. «Чому цей тип так себе поводив?»
Та все просто. Він лише побачив нове обличчя. Незнайомця. Намагався його вирахувати. «Що він там шукав? Зброю?»
Мабуть, ні. Випадковий перехожий не може становити серйозної загрози. І точно ніхто гордо та демонстративно не торкатиметься бейсбольної бити чи рушниці 45-го калібру в себе на стіні. Аж ніяк не на видноті. Під прилавком було б якраз. Та й хіба бізнес із системами зрошування такий небезпечний? Бити та рушниці більше годяться для барів та винних погребів, а ще для аптек.
«То що б міг шукати цей хлопець?»
Найімовірніше, телефон. Старомодний телефон, прикручений до стіни. На висоті приблизно рівня плечей, щоб зручніше було набирати номер. Чоловік намагався дістати його, відкидаючись назад, бо його магазинчик був занадто вузьким для того, щоб він міг обернутися повністю.
«Чому він збирався дзвонити? Хіба поява незнайомця є такою незвичайною подією, що нею терміново потрібно з кимось поділитися?»
Можливо, він про щось згадав. Може, йому потрібно було подзвонити по роботі. Може, йому треба було домовитись про відправлення пакунка.
«Або ж йому потрібно було повідомити про місцезнаходження».
Кого саме?
«Незнайомих облич».
Кого повідомити?
«Можливо, до цього був причетний і той дивакуватий хлопчина. Можливо, за ним справді стежили. Між показною соромязливістю та щирою недолугістю дуже тонка межа».