Нас попередили, що ми тут знайдемо чоловіка і жінку, які розмовлятимуть з іншою жінкою.
У нього була хороша вимова, близька до звичайного американського варіанта англійської мови, але зі слабким словянським відтінком. Стовідсотково, він був родом зі Східної Європи. У нього був мінливий настрій, він залежав від чужих рішень, і взагалі, його життя нагадувало безперервний потік неприємностей.
Ніхто йому не відповів. Хлопець сказав:
А насправді ми тут знайшли двох чоловіків та трьох жінок. Одна з яких до того ж китаянка. Що дуже спантеличує нас. Тож скажіть мені, хто з вас розмовляв і з ким?
Ченґ відповіла:
Я американка, а не китаянка. І ми всі розмовляли. Одне з одним. Усі з усіма. Всі разом. А тепер ви скажіть нам дещо. Хто ви в біса такі і що ви тут в біса робите?
Хлопець продовжив:
Хтось із вас чиясь сестра.
Жодної відповіді. Тоді хлопець сказав:
Ми не знаємо, чи ця хтось є китайозою. Думаю, ця інформація нам би допомогла.
Жодної відповіді.
Хто з вас чиясь сестра?
Не я, відповів Ричер.
У тебе є сестра, розумнику? Може, ти скажеш мені, де вона живе?
Якби в мене була сестра, то сказав би. Прибережи можливість надерти тобі зад для мене.
Чоловік поглянув убік, на інший край дивана. На трьох жінок, які там сиділи. Він знову запитав:
То котра із вас та сестра?
Відповіді не було.
Котра з вас жінка, яка розмовляла із сестрою?
Відповіді не було. Хлопець поглянув в інший бік. Він запитав:
Хто з вас той чоловік, який розмовляв із сестрою?
Знову жодної відповіді. Хлопець сказав:
Комбінацій може бути дуже багато. Наче на тесті в математичному інституті. Скільки шкарпеток мені потрібно, щоб гарантувати складення однієї пари? Проте в цьому випадку щонайменше одна відповідь є очевидною навіть для найтупішого студента. Ми можемо вбити вас усіх. Це гарантуватиме нам правильний результат. Так у нас вийде достатньо велика кількість шкарпеток. Але це буде пятеро вбитих за ціною трьох. А ціну було обговорено заздалегідь. Перераховуйте решту перед виходом із магазину. Ніяких передомовленостей після виконання справи. Такими є правила товстуна.
Тиша. Хлопець подивився на Евана та запитав його:
Чим ви заробляєте на життя?
Еван спробував відповісти, тоді спробував ще раз, а вже на третій раз у нього таки вийшло це зробити. Він сказав:
Я лікар.
Ви працюєте задарма?
Ні, гадаю, що ні.
Тупе запитання, правда ж? Хіба лікарі працюють задарма?
Деякі працюють.
Але не ви, правда ж?
Ні, не я.
Думаєте, мені слід працювати задарма?
Еван зробив вдих і видих, вагаючись. Хлопець сказав:
Лікарю, це просте запитання. Мені не потрібна ваша професійна консультація. Думаєте, я повинен працювати задарма? Тоді як ви цього не робите?
Хіба моя думка має значення?
Я хочу, щоб ми всі почувалися зручно. Я хочу, щоб ми дійшли згоди. Людина повинна отримувати гроші за свою роботу. Мені потрібне ваше підтвердження цього.
Гаразд, людина повинна отримувати гроші.
За що?
За свою роботу.
Чи повинна вона отримувати більше грошей, якщо зробила пять речей замість трьох?
Думаю, повинна.
Але як їй це зробити, якщо сума була обговорена заздалегідь? У цьому ставку більше не виловити рибки. Що є поганою новиною для нас. Проте, це хороша новина для вас. Ми зробимо лише те, за що нам заплатять. Ніяких безкоштовних зразків не буде. У вас зявився шанс вижити.
Задня частина мозку Ричера одразу ж автоматично підказала йому, що цей шанс складав сорок відсотків, якщо стрілятимуть вони навмання. Їхнім завданням були чоловік і дві жінки. У такому випадку шанси Евана складали пятдесят на пятдесят. А шанси Ченґ, навпаки, падали від сорока до тридцяти трьох.
Хлопець продовжив:
Звісно, недоліком цього плану є те, що ми можемо залишити двох потрібних нам людей живими. Що буде просто неприйнятним. Я певен, у вас же є власні професійні стандарти. Проблему потрібно вирішувати інакше. Нам слід поглянути на цю ситуацію збоку. Нам потрібно знайти інший спосіб отримати свої гроші. Допоможіть мені з цим.
Еван сказав:
Грошей у будинку немає.
Лікарю, я не прошу жертву самотужки оплачувати свою страту. Це було б жорстоко. Я прошу вас подивитися на все це збоку. Що ви бачите в цій ситуації такого, що б могло забезпечити невелику компенсацію мені та моїм колегам?
Хлопець продовжив:
Звісно, недоліком цього плану є те, що ми можемо залишити двох потрібних нам людей живими. Що буде просто неприйнятним. Я певен, у вас же є власні професійні стандарти. Проблему потрібно вирішувати інакше. Нам слід поглянути на цю ситуацію збоку. Нам потрібно знайти інший спосіб отримати свої гроші. Допоможіть мені з цим.
Еван сказав:
Грошей у будинку немає.
Лікарю, я не прошу жертву самотужки оплачувати свою страту. Це було б жорстоко. Я прошу вас подивитися на все це збоку. Що ви бачите в цій ситуації такого, що б могло забезпечити невелику компенсацію мені та моїм колегам?
Еван нічого на це не відповів.
Лікарю, будьте креативним! Розслабтеся. Мисліть нестандартно. Якщо це не гроші, то що ж іще це може бути?
Жодної відповіді. Хлопець подивився на Емілі та запитав її:
Як тебе звуть, люба?
Еван сказав:
Ні.
Тоді хлопець глянув на Ченґ.
Її також, сказав Еван.
Емілі тісно запнула на собі сорочку, підняла коліна та забилася з ногами на диван. Еван нахилився до неї. Хлопець, що стояв посередині, зміряв його поглядом і сказав:
Якщо будете гарно поводитися, пристрелимо вас першим. Якщо ні, то ми залишимо вас живим та примусимо дивитися на це.
Троє хлопців стояли на однаковій відстані один від одного вздовж зовнішнього краю сектора утвореного ними кола. Наче розташувалися на базах у бейсболі. Але набагато ближче. Зрештою, вони були в кімнаті, а не на ігровому полі. У просторій кімнаті, так все ж. Хлопець, що стояв на першій базі праворуч, був, мабуть, десь за шість футів від Ричера. Хлопець, що стояв найдалі від усіх, знаходився на третій базі в дальньому лівому куті, і до нього було близько пятнадцяти футів. А хлопець, що стояв на другій базі і вів переговори, розташувався посередині між двома іншими, на прямій лінії між Ричером та вхідними дверима. До нього було приблизно дванадцять футів.
Троє хлопців. Не було жодних сумнівів, що окружний прокурор району Марікопа визнає їхню поведінку вторгненням. Ось і заголовок: «Сьогоднішнє вторгнення в будинок закритого типу на північний схід від міста закінчилося трагічно. Зйомки об одинадцятій». Копи назвуть їх правопорушниками. Адвокати своїми клієнтами. Політики наречуть їх покидьками. Криміналісти соціопатами. Соціологи скажуть, що їх просто не зрозуміли. А сто десятий відділок воєнної поліції назве їх ходячими мерцями.
Хлопець, що стояв другим, сказав:
Давайте розпочнемо вже гру.
Емілі втиснулася спиною в диван, притулившись до шерстяної картатої ковдри, її ноги були зігнутими в колінах і підібганими, а руки тісно охоплювали гомілки. Усе це сприяло тому, що вона виглядала вдвічі меншою, ніж насправді. Ченґ також нікуди не збиралась іти. Вона завмерла на місці, її руки рівно лежали на дивані вздовж тіла, ноги вона випростала, її черевики на шнурівці стирчали далеко попереду неї, а каблуки буквально впились у килимок, наче в земляної зозулі з мультику, яка відчайдушно намагається загальмувати.
Другий хлопець сказав:
Я тут уже втрачаю терпіння.
Губи вологі. Очі бігають туди-сюди. Терміново. Відповіді не було.
Ричер видихнув, зробив примирливий знак із проханням не стріляти, а тоді підвівся з дивана, повільно та спокійно, незагрозливо, не роблячи жодних різких рухів. Він стояв упівоберта до хлопців зі зброєю та упівоберта до групи, що сиділа на дивані, а тоді сказав:
Емілі, давай покінчимо з цим. Вони все одно тебе приберуть, так чи інакше. Можеш трохи полегшити їм справу.
Вона запитала:
Що?
Він нахилився повз Евана, схопив його дитину за запясток та потягнув її вгору. Тієї ж миті Еван зірвався з дивана, щоб ударити його, і Ченґ також, і навіть сестра Мак-Кенна, усім їм сперло дихання від паніки та здивування. Раптом утворився цілий клубок людей, усі на ногах у вертикальному положенні, вони збилися докупи на килимку між диванами, перекочуючись, розгойдуючись, а згодом бючись одне об одного та відчайдушно озираючись то вліво, то вправо.
Момент істини. Троє хлопців нічого не робили. Розумним для них рішенням тієї миті було б спробувати одразу розборонити цю бійку, роблячи це без жодних вагань, бо вони мусили бачити, як ситуація перетворюється на казна-що просто в них на очах. Проте на той момент вони витратили вже стільки сил на розробку власного плану, на порядок дій, на перебіг самої процедури, на обіцянку надзвичайної фізичної насолоди в результаті А тут раптом дві головні складові тієї майбутньої нірвани сплелися в групу, що котилася по килиму, і це неминуче призвело би до шкоди, а саме шкода їм була не потрібна. Не так швидко. Вони хотіли, щоб усі залишалися далі на своїх місцях, цілими, при свідомості та з наявністю реакцій, із гладенькою засмаглою шкірою, у бікіні, футболках та джинсах із низькою посадкою. Тож вони не стріляли. Вони навіть не думали. Принаймні точно не мізками. Поки все йшло нормально.
Ричер штовхав Евана в один бік, а Ченґ в інший, і вони витягли Емілі з цього клубка. Емілі відкотилась убік, усі штовхалися ліктями та колінами, тоді він перевернув її і відштовхнув з усієї сили подалі, у коридор, де на стінах висіли у сріблястих рамках фото незнайомих родичів. Він сказав:
Спальня в тому боці.
Еван проповз повз Ричера, хапаючи за руку доньку, проте в ту мить сестра Мак-Кенна швидко відштовхнула його, а Ченґ навалилася на чоловіка позаду неї, хлопець із першої бази кинувся слідом за нею, на його обличчі на якусь мить зявився збентежений вираз через розгардіяш, який панував навкруги, за ним до натовпу приєднався хлопець із другої бази, і останнім позаду був тип із третьої бази. Разом їх було восьмеро, усі незграбно рухалися, всі штовхалися, і в результаті ця вервиця з людей опинилася в затемненому коридорі.
Ричер вибрався з цього натовпу та вхопився за «Пітон» двома руками, щоб не дати йому ковзнути далі по відполірованій деревяній підлозі. Він твердо затис руківя в долоні міцним та впевненим рухом, палець прилаштував на механізмі, притиснувши його до курка, твердо та надійно, тоді він підняв зброю вгору, усі три фунти ваги, поклав свою ліву руку на голову Лідії, схопив її за коліна та прихилив її донизу, а потім прицілився через плече Ченґ та вистрелив в обличчя хлопця з першої бази.