Тридцять хвилин, повторив Лейр.
Шок може тривати довго.
Гаразд.
Але коли справа дійде до самих свідчень, скажіть їм, що лише у двох хлопців була зброя.
Чому?
Тому що один пістолет я заберу із собою. А деякі копи можуть надати цьому великого значення.
Гаразд, тридцять хвилин. Два пістолети. Якщо в мене це вийде. Я не дуже ладнаю з людьми у формі.
Ричер поглянув на Емілі й сказав:
Мадам, мені дуже шкода, що ваш святковий тиждень було зіпсовано.
Емілі відповіла:
Я вам дуже вдячна.
Не варто.
Він попрямував до виходу позаду Ченґ, яка зупинилася для того, щоб обійняти сестру Мак-Кенна, а ще щоб сказати у відповідь на її німі запитання: «Співчуваю вашій втраті».
Тоді вони зачинили за собою двері і пішли вздовж коридору, минаючи фото на стіні та прямуючи до вітальні. Спочатку на їхньому шляху трапився хлопець із першої бази, але він упав під дуже невдалим кутом. Його глушник лежав у калюжі крові, яка текла з того, що залишилось від його голови, а у глушниках всередині є набивка та дуже тонкі перегородки, з яких кров сочитиметься довіку, тож вони пройшли повз нього далі. До третього парубка потрібно було діставатися обхідним шляхом, тож Ченґ нагнулася перед другим хлопцем, який виступав у них промовцем, і підняла його «Руґер», забувши про те, що називала себе офісним планктоном.
А тоді вона зупинилася й прошепотіла:
Ричере, здається, цей іще дихає.
42
Ричер присів біля тіла, що перебувало в горизонтальному положенні. Ченґ опустилась на коліна біля нього. Хлопець лежав на спині, його ноги були вивернуті назовні, а руки безладно розкидані. Він утратив свідомість. Або ж перебував у глибокому шоці чи навіть впав у кому. Або навіть усе перелічене вище. Його шия була просто в жахливому стані. Половини її взагалі не було на місці. Він пахнув брудним одягом, потом та металевим присмаком крові. Він пахнув смертю. Але чутно було його уривчасте дихання та слабкий пульс.
Як це взагалі можливо? прошепотів Ричер. З нього ж вилетів шматок мяса, завбільшки зі стейк із пивбару.
Вочевидь, цей шматок не був життєво необхідним, прошепотіла у відповідь Ченґ.
Що ти пропонуєш робити?
Я не знаю. Ми не можемо викликати «швидку». Вони привезуть із собою копів. Вони завжди так роблять, якщо є жертви стрілянини. Нам це не додасть переваги. Проте цей тип має справді поганий вигляд. Йому потрібен хірург-травматолог, і то якнайскоріше.
Еван лікар.
Але який? Він лише погляне на нього, а тоді сам теж подзвонить у «швидку». Негайно. А після цього він зателефонує ще й копам. Тієї ж миті. Він і так непевно поставився до цієї ідеї з тридцятьма хвилинами.
Ми можемо піти геть і залишити цього хлопця тут. Хто про це дізнається?
Занадто жорстоко стосовно Евана. Потенційно. Цей тип може протягнути ще тридцять хвилин. І тоді історія може набути розголосу. Він стане лікарем, який проігнорував людину при смерті лише для того, щоб мати змогу пересидіти у своїй спальні.
Ричер притиснув пальці до шиї хлопця, до тієї її частини, яка була цілою, над самою раною. Він обхопив його шию кінчиками пальців з обох боків, притиснувши їх до ділянки за вухами та в місці сходження щелеп. Він так там їх і тримав.
Ченґ запитала:
Що ти робиш?
Перетискаю артерії, які допомагають живити його мозок.
Ти не можеш цього зробити.
То що, вбити його вперше було нормально, а добити уже погано?
Це неправильно.
Зате це видавалось правильним першого разу, коли він був гамнюком, який збирався зґвалтувати тебе під дулом пістолета. З того часу він змінився? Може, він став святим мучеником, якого ми повинні негайно доправити до лікарні? Коли це сталося?
Скільки часу це займе?
Недовго. Він був уже в поганому стані, коли я це затіяв.
Це так неправильно.
Ми робимо йому послугу. Наче коню зі зламаною ногою. Ніхто вже не зможе вилікувати його шию.
І тут у неї задзвонив телефон. Чітко і ясно. Різко. Вона вправно його дістала, відсунулась убік та відповіла на дзвінок. Вона слухала. Вона шепотіла. А тоді вона відключилась.
Ричер запитав:
Хто це був?
Вествуд приземлився у «Небесній Гавані».
Чудово.
Я сказала, що ми йому передзвонимо.
Так буде краще.
Сімя могла почути дзвінок телефону. Вони знатимуть, що ми досі тут.
Вони подумають, що це дзвонить телефон у одного з цих хлопців. У кишені. Вони просто проігнорують дзвінок.
Він уже мертвий?
Майже. Це дуже спокійна смерть. Наче впадаєш у сон.
Тоді він відсунувся назад, перевірив пульс і не знайшов його. Він сказав:
Час іти.
Їхня машина стояла на узбіччі за сто ярдів від них, бо коли вони приїхали, то було найближчим вільним місцем. А коли потік інших авто зник, то залишив цю машину наодинці. Вона була єдиною. Ченґ сіла за кермо. Вона розвернулась на дорозі і поїхала у тому самому напрямку, звідки вони й приїхали. У містечку було тихо. Всі потерпали від спеки. Повітря мерехтіло перед очима, граюючи синіми та золотистими відтінками, мов вода.
Обидва шлагбауми біля воріт були підняті вгору. Обидві труби, розфарбовані червоними смугами, тепер були у вертикальному положенні. Наче жирна пташка, яку підготували до запікання. Ворота були відчиненими, шлях був відкритим як назовні, так і всередину. За склом нікого не було.
Ченґ зупинила авто. Вона сказала:
Йди перевір.
Асфальт під ногами Ричера був просто розпеченим. На ньому можна було смажити яйце. Він почув дзижчання мух на відстані десь шести футів від себе. Розсувне віконце було відчинене. Те, звідки раніше до них говорив охоронець. «Бажаю гарно провести час». Кондиціонер працював на повну потужність, намагаючись упоратись зі спекою.
Охоронець лежав на підлозі. Він був привязаний до ніжок свого стільця. Сорочка на короткий рукав. Руки, вкриті плямами. Розплющені очі. Він отримав один постріл у груди та ще один у голову. Мухи влаштували собі свято на його крові. Вони мали синюватий відтінок та мінилися на сонці. Повзали по ньому. Уже відкладали яйця.
Ричер пішов назад до авто. Він сказав:
Він був старим чоловіком. І старішим уже не стане.
Це трохи полегшує мої докори сумління через допомогу в убивстві.
А мене змушує пожалкувати, що я не взяв ніж для масла на кухні і не відрізав йому голову.
Ченґ виїхала за ворота і зробила декілька заплутаних поворотів ліворуч та праворуч. Вони не чули ніякого завивання сирен удалині. Ніякої метушні. Лише звичні для Фенікса затори, три блискучі смуги для руху, які нагадували неквапну течію, що ніколи не припиняла свій рух.
Куди ми їдемо? запитала вона.
Давай знайдемо місце, де можна випити кави. А ще ти маєш зробити один дзвінок.
Вони зупинилися біля придорожнього супермаркету у Парадайз-Велі. Там була відома кавярня, яку втиснули між магазином, що продавав шкіряні паски зі срібними пряжками, та крамницею, де торгували порцеляновими тарілками з витонченими візерунками. Ченґ замовила собі каву з льодом, а Ричер звичайну, гарячу. Вони сіли за липким столиком у кінці залу. Ричер сказав:
Попроси Вествуда обрати готель. У якомусь зручному місці, і щоб він вписувався в його бюджет. Скажи йому, що ми приєднаємося до нього через дві години.
А чому аж через дві години?
У вашої контори є офіс у Феніксі?
Звісно. У Феніксі живе ціла купа колишніх агентів ФБР.
Нам потрібно опитати місцевих.
Про тих типів у будинку?
Про їхнього боса. Який є також босом Хеккета. Тип, який займається підбором охорони, у чому, я певен, зацікавлена велика кількість клієнтів. Ринок послуг у дії. Він мені здався крупним типом. По телефону. А ще той хлопець, який розмовляв із нами в будинку, згадав про якогось товстуна. Ти це чула? Він скаржився на те, що не отримає грошей і що не матиме можливості змінити умови угоди після її виконання, а тоді він сказав, що такі правила впровадив товстун. Тож нам потрібне його імя. Імя кримінального ватажка на території Фенікса, який має східноєвропейське коріння і керує своїми земляками тут, на місці, а таких, як Хеккет, посилає у справах. А ще: кому б захотілося, щоб його називали товстуном? Хіба що за спиною. Конкретне місце його розташування також стало би нам у пригоді.
Навіщо?
Хочу до нього завітати.
Навіщо?
Заради Емілі. І сестри Мак-Кенна. І охоронця у вартівні. А ще в мене тепер болить спина та голова. Деякі речі просто не можна залишати без уваги.
Ченґ кивнула:
А деякі речі мають побічні ефекти.
Саме так.
Питання Материного Спочинку так і залишається поки невирішеним. Ми скасуємо його контракт на отримання охорони. Просто відітнувши йому голову. До того як ми туди дістанемося.
Це саме такими даними володіє твій місцевий інформатор?
І я би ними володіла, якби мені зателефонували із Сиєтла.
Вона витягла свій телефон і почала набирати номер, спочатку Вествудів, щодо готелю, а тоді погортала список своїх контактів і знайшла свій місцевий номер. Мабуть, запасної квартири. Десь неподалік. Мабуть, у Месі, або Ґлендалі, або у Сан-Ситі. Яка обставлена шафками та поличками з одного гарнітура, а також столом та комодом. А ще компютером і телефоном, і факсом, і принтером. Інвестиції в нову карєру. «У нас є офіси по всій країні».
Ричер підвівся та попрямував до чоловічої вбиральні, де він оглянув себе в дзеркалі, намагаючись зясувати, чия на ньому кров власна чи чужа та чи є на ньому ще якісь сліди ушкодження. Він завжди діяв дуже завбачливо. Одного разу він заарештував типа, у голові якого застряг зуб його жертви, центральний передній зуб, який нагадував своїм виглядом якусь блідо-жовту намистину із салону на пляжі. Після цього він дуже ретельно помив свої долоні, запястки та передпліччя, витративши на це купу мила. Він хотів позбутися залишків стрілянини. Також дуже завбачливо. Для чого іти легким шляхом?
Коли він сів назад за столик, Ченґ повідомила йому інформацію:
Він з України, і його прізвище Мерченко.
Ричер запитав:
Він товстий?
Вочевидь, він просто грандіозних розмірів.
Нам відомо, де він провадить свої справи?
У нього є приватний клуб на південь від аеропорту.
Охорона?
Цього ми не знаємо.
Ми можемо потрапити в цей клуб?
Туди впускають лише його членів.
Ми можемо влаштуватися там на роботу. Я можу бути викидайлом.
А ким я буду?
Усе залежить від характеру цього клубу.
Я думаю, про це неважко здогадатися.
Мене все задовільняє з естетичної точки зору, сказав Ричер. Нам слід поїхати туди й оглянути це місце. Просто зараз. Краще оглянути його при денному світлі.