Там був і бармен із їдальні. І одноокий клерк із мотелю. І фермер, що розводив свиней, який вів усю делегацію вгору сходами в мотелі. Великі долоні, широкі плечі та повністю укритий брудом одяг. У всіх них були рушниці М16.
Ричер чекав. Його голова знову боліла, тепер уже з обох боків.
Ченґ повзла з іншого боку, і вона дісталася ближче швидше за них, бо її завданням не було наближення з флангу. Її завданням було чекати на те, щоб канавокопач поїхав далі, а тоді відкрити другий фронт безперервною чергою пострілів. Це примусило би противників бігти назад в укриття, де Ричер розстріляв би їх пострілами в спину.
Таким був його план. Ченґ мала сумніви на рахунок усього цього. Проте поки що все йшло непогано. Він прогнозував, що буде четверо їхніх колишніх полонених, а їх виявилося пятеро. А ще він прогнозував, що вони стрілятимуть невлучно, і знову мав рацію. Але навіть за таких умов вона все одно перепитувала його, чи цей етап плану буде успішним. Ні, сказав він, не буде. Вони відступлять назад, до будинку. Спланований відступ. Вони повинні облаштувати свої позиції. Дещо більш надійне. На зразок кімнати безпеки.
Вона запитала: «Тоді чому ми будемо діяти саме так?»
Він відповів: «Тому що нам може пощастити».
Вона поповзла далі. Вона хотіла підібратися ближче. Цифри були їй відомі. Магазин на тридцять патронів вони вистріляють за дві секунди. Вона хотіла, щоб вони обоє також рахували. Вона хотіла, щоб їм пощастило. Якщо вона прибере одного, а потім і він прибере ще одного, то їх залишиться уже на двох менше на потім. А це було б чудово. Такі слова вона навіть не використовувала до зустрічі з ним.
Вона поповзла далі, потроху наближаючись. Запах від свиней був справді дуже поганим. Подумки вона порівняла своє місцезнаходження із супутниковим зображенням. Зараз вона була на позначці сьомої години. Свинарник був на позначці трьох годин. Він смердів. Це доводило лише одне. Ніякого вишуканого курорту тут і бути не могло. Це неможливо. Дехто сюди і підійти б не зміг, не прикриваючи нічим обличчя.
А Ківера тут поховали. Вона це знала. Тут, у свинарнику. Вони не могли копати в полі. Навіть повільна версія того, як сюди їхав Вествуд, була б помітна із повітря. А вони б непокоїлися через повітря. У них був гаманець Ківера. Вони бачили його візитки агента ФБР. Недійсні, як і її власні, проте цього вони вже не знали.
Вона наблизилась до нього. Підвела голову. Вона побачила огорожу і прибудову, яка розміром нагадувала гараж на одне авто. Канавокопач самотньо стояв на своєму місці, без роботи, по коліна в пшениці, він був праворуч від неї, на великій відстані. Прибудова була їхнім єдиним укриттям перед ним. Хоча б один із них спробував би нахилитися вперед та вистрелити. Просто перед нею.
Вона поклала два запасні магазини на землю. Виставлені один біля одного та готові до бою. Вона хотіла, щоб їй пощастило. Вона перемкнула свій селектор на «авто». Вона вирівняла свій приціл. Вона чекала.
Вествуд привів двигун у дію, потягнув одні важелі та опустив інші, тоді він перемістив передній ківш у вертикальне положення та підняв його вгору так, що більше не міг бачити нічого крізь лобове скло, окрім пофарбованої задньої поверхні ковша. Безпека важливіша за огляд. Його частина плану із цього моменту набувала невизначеного характеру. Ричер наказав йому тримати кермо прямо та повільно їхати вперед. Наосліп. Просто рухатись далі. Якщо потрібно буде, то навіть крізь огорожу. І не хвилюватися. Не зупинятися. Хіба що дещо трапиться. Невизначеність.
Майбутнє журналістики. Інтернет змінив геть усе. Тепер новини були особистими. Тепер репортер повинен був бути присутнім в історії. Розповідати з перших уст. Репортер повинен був стати історією. Блоги, статті, інтернет-платформи та договори на написання книг. Він витиснув щеплення й увімкнув передачу. Він зрушив з місця.
Ричер почув, як рухається канавокопач. Він відчув запаморочення. Він стояв на колінах, проте усе одно погойдувався. Тоді він півів голову. Дві огорожі. Дві прибудови. Шестеро противників. В очах двоїлося. Він ударив себе низом долоні по чолі. Він спробував глянути ще раз. Уже краще.
Зліва від нього канавокопач покотився вперед. Великі, проте непружні колеса прогиналися та буксували. Троє хлопців стояли пліч-о-пліч, притиснувшись до задньої частини будівлі. Зброя притиснута до грудей. Тоді бармен поволі перемістився до кута будівлі та почав по дюйму переміщатися вздовж торцевої стіни. Він дістався до наступного кута та обережно виглянув звідти. Тоді він підняв рушницю.
Ричер прицілився. «H&K», по суті, був дванадцятидюймовою трубою із руківям з обидвох боків. Дуже точний. І з металевим прицілом.
Продавець із їдальні націлився на канавокопач. І почав чекати. За ним одноокий тип ковзнув у напрямку протилежного кута. Канавокопач котився далі. Його шини брьохалися по полю. Стебла пшениці зачіпали нижню частину ковша, а тоді знову підстрибували вгору.
Ричерова голова досі боліла. З обох боків. Струс мозку, власне, навіть два, з двох протилежних боків. Між ними миготіли райдуги та іскри, наче проходив електричний струм.
Тоді Ченґ вистрелила. Повний заряд. Девять сотень патронів за хвилину. Неймовірно швидко. Короткі уривчасті звуки, наче якась швацька машинка зійшла з розуму. Дві секунди. Повний магазин. Пил здійнявся вгору, а уламки дерева розтрощили будівлю.
Одноокий клерк пірнув назад до сховища. Продавець виглянув іще більше зі свого кута, шукаючи нове джерело небезпеки. Ричерова рушниця прослідкувала за його рухом. Приціл, мушка, ціль. Ричер вистрелив. Один раз. З відстані у вісімдесят футів. Девятиміліметровий парабелум, вагою сто двадцять чотири грани[35], цільнометалева оболонка, початкова швидкість кулі понад вісімсот миль за годину. Вражаюче швидко.
Патрон влучив чоловікові у верхню частину спини, просто по центру, туди, де починається шия. Потрапляння в хребет. Пощастило. Ричер цілився нижче, у центральну частину тіла. Найбільшу частину жертви. Так завжди надійніше. Із завчасно спланованою перевагою. Центр є центр. Є багато частин тіла з обох боків, а особливо згори та внизу. Ноги та голова. Було безліч можливостей схибити. Противник упав додолу. Лише повільне падіння на самому куті будівлі, де він перевернувся і впав на підлогу.
Свинар одразу втік. Він зник із поля зору. Заховався десь у пшениці. Розумник. Але одноокий клерк зробив крок уперед і підняв рушницю. Він вистрелив. Почувся звук, як патрон розрізає повітря, а тоді впав серед пагонів пшениці десь за тридцять футів праворуч від Ричера.
Ченґ вистрелила знову. Другий магазин пішов у дію. Непогано, як для неї. Рішуче та сміливо. Те саме маніакальне стукотіння. Пил здійнявся вгору, і полетіли уламки. Потім тиша.
А тоді одноокий клерк ковзнув назад за кут будівлі, нахилився та прицілився в те місце, звідки долинав звук. Канавокопач наближався.
Якась незначна частина Ричерового мозку не хотіла стріляти в одноокого. Він нещасний старий каліка. Це здавалося несправедливим. Ось тільки зараз він був нещасним старим калікою, який націлив смертельну зброю на Ченґ. Тож Ричер прицілився. До нього було приблизно девяносто футів. Він тримав його на прицілі. Було чітко видно тоненьку, як голка, поділку в закритому кільці. Він зупинив свій погляд на її зображенні. На кожній її деталі, до найменшої крапки. Гостра, як лезо. Приціл був розмитим. Ціль також. Для найбільшої точності. Як його і вчили. Головною зараз була мушка. У результаті все зійдеться докупи. Розмито, чітко, розмито. І все дійсно зійшлося. Усі три речі стали одним цілим. Вишикувалися в одну лінію. Непохитні, як скеля.
Він вистрелив. Те саме. Траєкторія пострілу йшла вгору. Цього разу до цілі було девяносто футів, а не вісімдесят. Це на дванадцять відсотків довше в повітрі. На дванадцять відсотків вищий політ. Куля поцілила одноокому в нижню частину щелепи. У продовгуватий мозок. Туди, де відбувся перший непевний вияв розумової діяльності. Маленький зародок, що відбувся сотні мільйонів років тому. Первісний мозок. Десь із дюйм завтовшки. Куля пройшла крізь нього за тисячну долю секунди. Цільнометалева оболонка. Гідростатичний тиск просто розірвав її. Чоловік помер ще до того, як звук пострілу зник за огорожею. Він упав, наче вибиті двері.
Канавокопач підїжджав дедалі ближче. Свинар почав бігти.
Канавокопач підїжджав дедалі ближче. Свинар почав бігти.
Ричер перемкнувся на автоматичний режим, випрямився і почав стріляти, розсікаючи дулом повітря, наче бризками фарби. Решта магазина, двадцять вісім патронів, його власна швацька машинка. Проте жоден із них не поцілив. Усі надто низько. Він не стояв твердо на ногах. Не тримав рівновагу. Відчував запаморочення. Проте тимчасово. Він потряс головою, і все повернулося до норми.
Ченґ почала стріляти знову. Уже третій магазин. Повний автомат. Проте занадто високо. З даху почало розлітатися покриття. Їхній противник на повній швидкості тікав геть із поля зору.
Канавокопач підїхав іще ближче.
Тоді Ричер почав бігти, пірнаючи крізь пшеницю, мнучи під собою її пагони, переступаючи, борсаючись та плутаючись у ній, він зрізав кут до стежки, по якій їхав канавокопач. Вествуд побачив його крізь бокове скло і зупинився. Ченґ бігла з іншого боку, проте вона не зупинялася. Вона оббігла машину та міцно обійняла Ричера.
Вона запитала:
З тобою все гаразд?
Він відповів:
Я тримаюсь.
Ти прибрав двох.
І ще двоє залишилось. У машині їх було четверо.
Як ми це зробимо?
Спочатку нам треба їх знайти.
Ти казав про кімнату безпеки.
Вони залізли назад у кабіну, ставши боком праворуч та ліворуч від Вествуда, оточивши його з флангів. Спереду нічого не було видно. Вествуд запитав:
Де б вони збудували цю кімнату?
Вони нічого не будували, відповів Ричер. Вона в них уже була. Я впевнений, що на кожній фермі така є. Як захист від якихось надзвичайних подій.
Ченґ додала:
Схованка від торнадо.
Саме так. Під будинком. Зі ще одним запасним виходом. У випадку, якщо будинок впаде просто на ляду, що веде до підвалу. У кожному підвалі таке просто мусить бути. І я певен, що в них теж така кімната є. Їм потрібен вибір опцій. Можливо, у них там тунель, який веде до абсолютно іншої місцини. Можливо, із прихованим аварійним люком. Ось що нам потрібно знайти в першу чергу. Щоб ми могли припаркувати свою вантажівку на ньому.