Але не Віра. Не Віра, котра все своє життя була розумною і розважливою, гостро реагувала на будь-які зміни у ставленні до себе, а тепер раптом осліпла. Осліпла від любові.
Звідки ж було бідоласі знати, що від любові сліпнуть? Хіба з мелодрамок. Але там усе награно. А в неї ж усе по-справжньому. З нею просто не могло трапитись того, що траплялося з довірливими кіношними героїнями!
Хтозна, скільки тривала б Вірина сліпота, якби не химерна випадковість. Якось вона отримала Владову смс-ку, яка була адресована не їй. Не Вірі.
«Кицюню, я згоряю від нетерпіння! Сьогодні я Твій, як і домовлялись. Цьомкаю Тебе! До зустрічі».
Віра перечитала повідомлення кілька разів, перш ніж до неї дійшло: сьогодні вони НЕ зустрічаються, бо у Влада виникли невідкладні справи у філармонії. Та й не називав він її «кицюнею». Що це?
«Кицюню, я згоряю від нетерпіння! Сьогодні я Твій, як і домовлялись. Цьомкаю Тебе! До зустрічі».
Віра перечитала повідомлення кілька разів, перш ніж до неї дійшло: сьогодні вони НЕ зустрічаються, бо у Влада виникли невідкладні справи у філармонії. Та й не називав він її «кицюнею». Що це?
Розгублено дивлячись на слова, що розпливались із мимовільними слізьми, Віра вимкнула телефон. І хоча їй терпець уривався, так хотілося почути його голос і якесь притомне пояснення цієї нісенітниці, вона вчинила навпаки. Витерла долонями сльози і раптом заспокоїлась.
Подіяла роками напрацьована здатність консервувати проблему десь на задвірках підсвідомості. Замість того, щоб швидко все вирішити, вона просто абстрагувалась від цього і зосередилась на роботі.
Однак Влад не змусив довго пильнувати міцність законсервованої проблеми. Він примчав з букетом запашних ромашок, пляшкою червоного вина і зустрів її на виході з офісу.
Кицю, привіт! кинувся він до неї й ніжно пригорнув до себе. Я скучив. Ходімо до мене? Я весь у нетерпінні, млосно додав.
Ти ти хіба не зайнятий сьогодні? Ти ж мав готуватися до концерту? розгублено пробурмотіла жінка.
Ні, маленька, я ж написав тобі повідомлення, безапеляційно сказав він. Ти хіба його не отримала? Я тобі дзвонив, ти що, вимкнула телефон?
Віра отетеріло дивилась на Влада і намагалась бодай щось збагнути: він каже правду чи намагається приховати безглузду, прикру помилку?
Що з тобою таке, кицю? стривожено заглядав він у її обличчя.
Ти ніколи не називав мене «кицею».
То й що? Ти знаєш, що для міцності стосунків корисно вигадувати різні пестливі форми звертання? Чим більше тим краще, це дуже зближує
Що, справді? Я про це не думала.
Звичайно! Ну, маленька, розслабся
Вірі відлягло. Або ж десь залягло на споді підсвідомості до пори до часу. Як вона могла сумніватися у своєму Скрипалеві? У своєму жерцеві кохання Еросі?
Вихопила ромашки, занурилась у них лицем. Вдихнула приємний терпкуватий запах і знов очманіла від щастя. І знов осліпла
Ходімо, мій котичку! грайливо всміхнулась. Хочу твого вина. У мене був страшенно важкий день, треба негайно зняти напругу.
Зараз знімемо, я тобі це гарантую!
Влад обійняв її за талію, і вони швидко рушили в напрямку зупинки. Однак до зупинки не дійшли: на узбіччі Влад помітив таксі. Не роздумуючи, потягнув за собою Віру.
Уже за кілька хвилин вони, зачинивши за собою двері його квартири, пристрасно здирали із себе одяг, розкидаючи його по підлозі. «Як у тій мелодрамці» тільки й майнуло у Віриній голові.
3
Наступного тижня їхні побачення знову тривали щовечора. А на вихідні Влад запропонував поїхати до Києва. Віра спершу зраділа, бо в Києві була якихось два чи три рази, та майже нічого з тих поїздок не памятала. Вона тоді була у відрядженнях на кілька днів, тому з усіх вражень, що вона отримала, їй запамяталась лише якась частина Хрещатика, та більше страх, котрий вона відчула, їдучи ескалатором у метро. Усе.
Влад обіцяв показати їй столицю, ту столицю, яку вона обовязково полюбить. А заночують у його матері. Ось ця обставина вмить відсунула на другий план майбутню любов до столиці й змусила бідолашну жінку розхвилюватись.
Може, це її майбутня свекруха, хтозна? Як вона сприйме її, Віру? А раптом молода жінка не сподобається їй? Хто їх там знає, тих оперних дів! Напевне, дивляться на всіх згори, зі свого високого культурного помосту. Тим паче на потенційних невісток, які мають бути бездоганними для їхніх випещених синочків.
А Віра що? Проста жінка, пересічний держслужбовець із пересічною зарплатнею. Їй не до культурних помостів. Що взагалі в ній знайшов Влад? раптом схаменулась вона.
Що в ній могло його привабити? Її ноги ростуть далеко не від шиї, з нею не поговориш про мистецтво, яке її не цікавить і яким живе він; вона недосвідчена в ліжку, хоч він її вже добряче підучив. Вона не може похвалитися блискучим інтелектом, яким наділена, приміром, Маряна, і не огорнена покровом таємничості, як Христина. Вона не дочка олігарха. Зрештою, навіть кулінар з неї нікудишній з її сміховинною зарплатнею не до кулінарних витребеньок.
У чому ж річ? Що в них спільного, окрім першої букви в їхніх іменах та фізичного потягу? Що змусило цього неповторного, виняткового чоловіка так на неї «запасти», як кажуть у народі?
Віра зітхнула. Який сенс розгадувати цей ребус усе одно не розгадає.
Дорога до Києва була затьмарена хвилюванням через зустріч з його матірю. Влад даремно намагався заспокоїти Віру: вона була невблаганна у своєму неспокої. Її дратувало все довкола, і навіть Влад.
Та що з тобою таке, кицю? зрештою стримано, але з притиском спитав він.
Віра сердито відвела погляд до вікна: здався їй цей триклятий Київ! Пила би зараз чай у себе вдома і мала би святий спокій!
Хочеш, ми не підемо до моєї матері? Ти ж через це хвилюєшся? Заночуємо в готелі.
Чого б це мені хвилюватися через твою матір? хмикнула вона через плече.
А що таке? Може, ти взагалі не хотіла їхати до Києва?
Усе нормально. Просто щось не те з настроєм. Минеться. Не зважай.
Влад нічого не відповів. Удав, що образився, а може, й справді образився, і теж відвернувся до вікна.
Їй відлягло, аж коли вони ступили на Парковий міст, що пролягає через Дніпро. Віра оторопіла від простору й краси, якої вона досі не бачила. Влад подивився на її захоплене лице й задоволено всміхнувся.
Ми приїдемо сюди ввечері, коли стемніє. От тоді ти побачиш, що таке Київ. Вечірній Київ це щось!
Вибач мені мої нерви в маршрутці. Сама не знаю, що на мене найшло. Віра винувато притиснулась чолом до його грудей.
Нічого, кицю. Усяке буває
День був чудовий. Вони пообідали в ресторані. Влад виявляв щедрість, смітив грішми, аж Вірі було незручно. Якби вона була його дружиною, не дозволила би цього нізащо. Але ж вона йому не дружина, тому чому б не скористатись із ситуації?
І вона з задоволенням користалася. Після обіду вони прокатались на теплоході, затим гуляли Києвом, денним і вечірнім. Без упину пили каву. Зрештою повернулися до Паркового мосту, до запаморочення цілувалися, притиснувшись до залізних поручнів. Віра настільки розпалилася, що гетьчисто забула про зустріч із його матірю.
Ти мав рацію, видихнула вона, відірвавшись від його вуст, вечірній Київ таки особливий
Я рідко помиляюсь, кицюню, задоволено зронив Влад і, ніби між іншим, додав: Знаєш, я все-таки забронював номер у готелі. Подумав, що не варто нам тепер відволікатись на сімейні теревені. Якось іншим разом.
Ну що ти, котику Віра не знала, що й казати, аби не видати надмірних радощів із цього приводу. А мама не образиться?
Скажу, що не вийшло приїхати до Києва, та й по всьому. У нас є важливіші справи, хіба ні? Він промовисто підморгнув.
Тієї ночі вони майже не спали. Хоча втома була добре відчутною, утім, емоції з обох били джерелом.
Уже світало, коли знеможена Віра підвелася з гарячого любовного ложа й підійшла до вікна. Вечірній Київ ще мерехтів вогнями, поряд коханий чоловік, котрий щойно так палко кохався з нею. Сказав, що любить. Уперше за час їхнього знайомства.
Боже, за що їй це щастя?
Після поїздки до Києва Віра відчула, що стосунки з Владом стали іншими. Теплішими, чи що. Хоча вони й так були теплими. Та все ж щось змінилось. Це місто ніби вдихнуло новий, свіжий струмінь у їхні стосунки. Віра навіть подумала, чи не познайомити його з Катрусею. Цікаво, який би з нього був батько? Чи порозумілися б вони? Їй здавалось, він ось-ось запропонує їй вийти за нього
То була перша субота осені. Вони вечеряли в кафе, як раптом до їхнього столика підійшла жінка років під сорок. Її надміру намащене тоналкою обличчя якось неприродно блищало в напівтемряві приміщення.
Салют! зронила вона й ковзнула по Вірі зверхнім поглядом.
Влад змінився на лиці, хоча хвилювання намагався приховати.
Привіт, стримано відповів.
Твоя нова пасія?
Що тобі потрібно? Здавалось, він спопеляв поглядом цю жінку, явно ображену на нього за щось.
Жінка розсміялась.
Хіба не знаєш? виклично кинула вона.
Влад підвівся і благально поглянув на Віру:
Вибач, я зараз.
Він узяв жінку за лікоть.
Вийдемо, поговоримо.
Жінка знову глузливо подивилась на Віру й дозволила вивести себе з приміщення.
Віра оторопіло провела їх поглядом. Що це було? Хто вона? Його колишня? Яка ж вона вульгарна. Невже Влад, її інтелігентний Влад міг мати з нею якісь стосунки?
Віра визирнула у вікно. Вони стояли біля сходів і розмовляли, судячи з усього, на підвищених тонах. Влад щось кричав, жінка махала руками й злісно вказувала у бік кафе, ймовірно, маючи на увазі Віру.
Таким вона його ще не бачила. Власне, й не очікувала побачити.
Таким вона його ще не бачила. Власне, й не очікувала побачити.
Влад повернувся з незворушним, утім, помітно сполотнілим обличчям.
Вибач, що була свідком цього.
Вона нічого не відповіла. Мовчки дивилась на нього, очікуючи пояснень. Однак Влад узяв виделку й, нервово стиснувши її на мить, незворушно продовжив трапезу.
Вечір було зіпсовано. Принаймні для Віри, бо Влад, здавалось, не надав цьому значення. Він наполегливо вдавав, ніби все нормально. Може, в цьому дійсно не було нічого такого?
Ну, припустімо, до них підійшов би Катрусин «батько», то й що? Але він не підійшов би
Вірі було неприємно. Її безперестанку точила думка про ту жінку, про зверхній погляд, яким вона пройшлась по Вірі. А він нічого не пояснював. Це було ще гірше. Нехай би просто сказав: «Так, це моя колишня, то й що з того?» Їй стало би легше.