Типи фібул (декоративних брошок у вигляді булавки)
Одним з найважливіших завдань лабораторних досліджень є хронологізація памятки, тобто встановлення її віку. В археології використовують дві системи датування: абсолютну хронологізацію і відносну хронологізацію. За допомогою абсолютної хронологізації встановлюється час існування памятки за сучасним календарем, тобто вказується число, місяць, рік, століття, тисячоліття. Відносна хронологізація визначає послідовність подій, тобто вказує, яка подія сталася раніше, а яка пізніше.
Для датування памяток використовують різні методи.
Типологічний метод. Він заснований на виділенні серед знахідок типів речей з властивими лише їм ознаками. Речі одного типу та їхнє призначення порівнюються одна з одною, зі стратиграфією поселення або з речами із поховання. Таким чином, археолог відповідає на запитання, до якої археологічної культури належать знайдені речі, і датує знахідки.
Статистичний метод. Цей метод використовують для обробки масового матеріалу.
Радіовуглецевий метод застосовують для визначення віку памяток, що мають органічні рештки дерево, вугілля, торф, тканини тощо. Заснований він на принципі підрахунку кількості радіоактивного вуглецю С 14 у досліджуваному матеріалі. Що менше радіоактивних розпадів у пробі, то старіша памятка. За допомогою радіоактивного методу датують памятки віком до 5060 тис. років з точністю до 50-200 років.
Метод дендрохронології. Він полягає в підрахунку річних кілець на деревах, що дає можливість датувати памятки з точністю до одного року. За допомогою цього методу визначають вік більш пізніх археологічних памяток, хоча його застосовують і для датування обєктів давніх епох до 58 тис. років до н. е. Іноді застосовують так звані калібровані дати, які визначають за допомогою поєднання радіовуглецевих та дендрохронологічних дат.
Метод пилкового аналізу. Капсула з пилком рослин довго зберігається в грунті. Ці капсули в різних рослин неоднакові за формою та розмірами. Визначаючи склад пилку в зразках, палеоботаніки роблять висновки про ландшафт і клімат стародавніх епох. Визначивши склад пилку в культурному шарі поселення і порівнявши його з даними вже датованих періодів, можна визначити і вік памятки.
Метод перехресного датування. За його допомогою встановлюється одночасність існування двох культур через їхні звязки. Якщо в культурі А знайдена річ, створена в культурі В, то культура А повинна бути одночасною або пізнішою за культуру В.
Існують також і інші методи датування археологічних обєктів, наприклад люмінесцентний, калій-аргоновий тощо.
Роздiл II
Становлення археологічної науки та видатні археологічні відкриття
На початку класичної археології
Походження терміна «археологія»
Витоки археології ховаються в глибокій давнині. Письмові джерела свідчать, що ще в УІ ст. до н. е. вавилонський цар Набонід (555538 рр. до н.е.) проводив розкопки фундаментів палаців та храмів. У Британському музеї зберігається призма з написом, яку Набонід знайшов у фундаменті храму в Сіппарі. Для чого Набонід проводив ці розкопки, з джерел невідомо, але можна припустити, що таким чином Набонід намагався довести, що у Вавилоні, де він мешкав та будував багато храмів, вже були храми харранського бога Сіна, якому вклонявся Набонід.
Термін «археологія» в письмових джерелах вперше зустрічається у Платона (427347 рр. до н. е.) в діалозі «Гіппій Старший». Сократ запитує Гіппія, про що лакедемоняни (мешканці Спарти) слухали з найбільшим задоволенням. Гіппій відповідає: «Про родоводи героїв та людей, про переселення, тобто про те, як у давнину засновувалися міста, і взагалі про всю археологію». Термін «археологія» (αρχατολογια) складається з двох грецьких слів: ap%axos «давній» та λογο8 «слово», «знання». Вірогідно, Платон розумів під археологією розшуки старожитностей та розповіді про всі події віддаленого минулого. Ймовірно, те ж саме значення надавав цьому термінові і грецький письменник Діодор Сицилійський (8029 рр. до н. е.), який, викладаючи події до Троянської війни, тобто, з точки зору еллінів, доісторичні, розповідає про «еллінські археології». Сучасник Діодора Діонісій Галікарнаський назвав свою історію Риму до Пунічних війн «Римською археологією», а через сторіччя іудейський письменник Йосиф Флавій написав історію іудейського народу від «створення світу» до Нерона і назвав її «Іудейська археологія».
Термін «археологія» використовують і Страбон, і інші, насамперед грецькі автори. Всі вони надавали йому значення прадавньої і навіть первісної історії.
Латинські автори імператорського Риму застосовували інший термін, але з тим же значенням: antiquitates старожитності. В імператорські ж часи у Римі виник термін «antiquarius» антикварій, тобто аматор давнини. За середньовіччя термін «археологія» був витіснений терміном «старожитності» і на довгі роки забутий.
У середні віки антикваріями називали переписувачів давніх рукописів, а в часи Відродження аматорів, колекціонерів та дослідників речових памяток, головним чином, витворів мистецтва класичної, тобто грецької та римської, давнини, іншими словами античності.
У 1767 році професор Геттінгенського університету Християн Готтліб Гейне відродив грецький термін «археологія», прочитавши курс лекцій «Археологія мистецтва давнини, переважно греків та римлян». Але відновлений термін не мав уже того широкого значення, що надавали йому греки. Х. Г. Гейне під археологією розумів тільки опис та класифікацію памяток класичного мистецтва. Це відповідало загальному сприйманню давньої історії. Річ у тім, що до початку ХІУ століття аматорів та дослідників давнини цікавили лише витвори мистецтва античності. Вивчення первісних старожитностей, а також побутових речових памяток (простого посуду, знарядь праці і т. ін.) не входило до кола їхніх інтересів.
Розвиток класичної археології був повязаний з класичною філологією, тобто вивченням давньогрецької та латинської мов і письмових джерел, написаних цими мовами, а розвиток первісної археології з природничими науками: геологією, біологією і т. ін.
За тривалий час розвитку сформувалися чотири галузі археології класична, первісна, середньовічна та східна археологія. Маючи спільні корені, ці чотири галузі археології йшли у своєму розвитку різними шляхами, але поступово зближувалися і, нарешті, утворили єдину науку.
Перший відомий нам автор, який звернув увагу у своєму історичному дослідженні на речові памятки минулого, Геродот (484425 рр. до н. е.). Він детально описує єгипетські піраміди, яким уже за часів Геродота було понад 2000 років, повідомляє про поселення на полях на озері Празіас у Македонії, згадує про давні поховання кіммерійських царів у гирлі Дністра.
В епоху еллінізму (IVІ ст. до н. е.) посилюється інтерес до давніх творів мистецтва. Правителі та вельможі елліністичних держав будували розкішні палаци, храми, мавзолеї і в пошуках зразків та прикрас зверталися до мистецтва класичної Еллади. У ці часи великого поширення набув особливий вид літератури періегесіс (περιηγησισ) описи країн, міст та памяток давнини. Відомим періегетом був Полемон (кінець ІІІ перша половина ІІ ст. до н. е). Він багато мандрував Грецією, Передньою Азією, Італією та Сицилією й описував різні старовинні архітектурні споруди, статуї та інші твори мистецтва. Але його твори дійшли до нас лише в уривках.
Багатий історичний матеріал залишив Павсаній (ІІ ст. н. е.) у творі «Опис Еллади», який охоплює Аттику, Пелопоннес, Беотію та Фокіду. Павсаній цікавиться перш за все прадавніми спорудами, докладно розповідає про храми Зевса в Олімпії, Аполлона в Дельфах та ін. З 30-х років ХІХ століття «Опис Еллади» стає настільною книгою археологів, які вивчають класичну Грецію, основним письмовим джерелом археологічних памяток. Генріх Шліман, німецький археолог-аматор, завдяки свідченням Павсанія знайшов славнозвісну гробницю мікенських царів.
Першими колекціонерами старожитностей, які відомі за письмовими джерелами, були правителі Пергамської держави Атталіди, спадкоємці першого пергамського царя Аттала І (241197 рр. до н. е.). Вони мали багато послідовників у Іст. до н. е. розпочалося справжнє полювання за старожитностями. Сучасник цього антикварного ажіотажу Страбон (66 р. до н. е. 24 р. н. е.) розповідає про пограбування речей для продажу. Римські аматори створювали навіть музеї, якими завідували хранителі (зберігачі) з титулом «astatuis». Попит на старовинні речі був такий великий, що створилася верства професійних «копачів могил».
Під час поширення християнства інтерес до прадавніх памяток зменшився. Античні памятки руйнувалися, а будматеріали використовувалися для християнських будівель.
Класична археологія в епоху Відродження
Подальший розвиток археології повязаний з епохою Відродження та розвитком класичної філології. Засновник гуманізму Франческо Петрарка відродив класичну латину, а його учні та послідовники поширили термін humanitas людяність, запозичивши його в латинських письменників. Відродження класичної латини привело до відродження античного мистецтва. Захоплення античністю охопило широкі кола італійського суспільства.
Першими колекціонерами старожитностей, які відомі за письмовими джерелами, були правителі Пергамської держави Атталіди, спадкоємці першого пергамського царя Аттала І (241197 рр. до н. е.). Вони мали багато послідовників у Іст. до н. е. розпочалося справжнє полювання за старожитностями. Сучасник цього антикварного ажіотажу Страбон (66 р. до н. е. 24 р. н. е.) розповідає про пограбування речей для продажу. Римські аматори створювали навіть музеї, якими завідували хранителі (зберігачі) з титулом «astatuis». Попит на старовинні речі був такий великий, що створилася верства професійних «копачів могил».
Під час поширення християнства інтерес до прадавніх памяток зменшився. Античні памятки руйнувалися, а будматеріали використовувалися для християнських будівель.
Класична археологія в епоху Відродження
Подальший розвиток археології повязаний з епохою Відродження та розвитком класичної філології. Засновник гуманізму Франческо Петрарка відродив класичну латину, а його учні та послідовники поширили термін humanitas людяність, запозичивши його в латинських письменників. Відродження класичної латини привело до відродження античного мистецтва. Захоплення античністю охопило широкі кола італійського суспільства.