Андрій Шептицький
Андрій Шептицький
Архієпископ Лука (в миру Валентин Феліксович Войно-Ясенецький, 18771961) став церковним діячем тільки у 1920-ті роки, будучи вже зрілою людиною, яка пройшла нелегку школу життя. Довгий час до цього він займався медициною: в роки Російсько-японської війни завідував кафедрою хірургії у Читі, блискуче захистив докторську дисертацію, за що його було нагороджено премією Варшавського університету, очолював кафедру хірургії Туркестанського університету. В 1924 році за 10 років до аналогічної операції, проведеної лікарем І. Вороніним, Войно-Ясенецький ризикнув вперше пересадити нирки теляти хворому, що помирав. Ставши на шлях проповідника, він продовжував поєднувати свої пастирські обовязки із лікарськими: у вязниці, куди його посадили за контрреволюційну пропаганду, написав працю «Нариси з гнійної хірургії», а під час Великої Вітчизняної війни лікував поранених та опікувався 150 госпіталями, за що і отримав діамантовий хрест та медаль «За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 19411945 рр.». Після війни вже абсолютно сліпий хірург-священик правив служби у Свято-Троїцькому кафедральному соборі в Симферополі, причому орієнтувався в храмі без сторонньої допомоги, а молитви та Євангеліє читав напамять. В 2000 році його було канонізовано Російською православною церквою як святителя Луку Кримського.
Хоча більшу частину свого життя митрополит Української православної автокефальної церкви Іларіон (світське імя Іван Огієнко) прожив за межами України (в Польщі та Канаді), його вплив на релігійне та культурне життя країни важко переоцінити. Він був засновником та першим ректором Камянець-Подільського університету, з 1951 року очолював Українську греко-православну церкву в Канаді, виступав ініціатором обєднання трьох автокефалій за кордоном. Він відомий своїм перекладом Святого Письма на українську мову (1962), а також численними працями з релігії та культури: «Памятки старословянської мови Х-ХІ століть», «Дохристиянські вірування українського народу», «Українська культура».
Уродженець Тернопільщини Йосип Коберницький-Дичковський (18921984) більше відомий як Йосип Сліпий. Він був нащадком дворянського галицького роду. За переказами, його далекого пращура осліпили за те, що під час Полтавської битви він виступив на боці Івана Мазепи. Вочевидь, ця подія вплинула на вибір псевдоніму для майбутнього митрополита Української греко-католицької церкви. Після її заборони Сліпого було заарештовано, і він провів 18 років у таборах ГУЛАГу, а потім емігрував до Ватикану. В Римі за його ініціативою було побудовано собор Святої Софії в староукраїнському стилі, відкрито Український католицький університет. У 1965 році папа Павло VI надав Сліпому звання кардинала, а у 1975-му останній прийняв титул києво-галицького патріарха. В Україну йому судилося повернутися тільки після смерті: в 1992 році його тлін було поховано у соборі Св. Юра.
В українських храмах чимало священних реліквій. Серед них особливе місце займають чудотворні ікони. Найчастіше це ікони Божої Матері. А от чудотворні образи Спасителя знаходяться тільки у трьох храмах: Свято-Троїцькому кафедральному соборі в Дніпропетровську («Спаситель, що Плаче»), Всесвятській церкві в селі Мала Чернеччина Сумської області («Спас Малочернецький») та жіночому Борисо-Глібському монастирі в селі Водяне Харківської області («Спас Нерукотворний») Є чимало свідоцтв їхньої чудотворної сили. За проханням віруючих ікони неодноразово прикладали до хворих, творячи над ними молитви, завдяки чому стан стражденних полегшувався, а деякі повністю зцілювалися.
До числа найбільших святинь, чудотворну силу яких визнає не тільки православна церква, але й католицька, відноситься ікона Божої Матері, що знаходиться в Успенській церкві Почаївської лаври. Історія її появи у монастирі така. У 1559 році в будинку багатої поміщиці Ганни Гойської, що походила із старовинного дворянського роду Козинських, зупинився грецький митрополит Неофіт. Їдучи, на знак вдячності за гостинність, він подарував господині старовинну ікону Богородиці з Константинополя. Повіривши у силу святої реліквії, Ганна переконала свого сліпого від народження брата Пилипа помолитися їй. І щойно з вірою в серці юнак помолився перед образом, як здобув зір. Тоді Ганна вирішила передати свої володіння та чудотворну ікону у подарунок Почаївському монастирю. Тепер відомий образ знаходиться над іконостасом. У дні великих релігійних свят його опускають донизу, і будь-який парафіянин може до нього прикластися та проказати молитву Богородиці.
Почаївська ікона Божої Матері
Один з найстаріших в Україні монастир Босих кармелітів у місті Бердичеві Житомирської області (ХVI-ХVIІІ ст.) також відомий своєю чудодійною реліквією іконою Божої Матері, подарованою монастирю київським воєводою Янушем Тишкевичем в 1627 році. Вона вважалася заступницею не тільки мешканців міста, але й усієї України. В 1753 році Папа Римський коронував її двома золотими коронами. На жаль, під час Великої Вітчизняної війни ікона зникла: за однією версією згоріла, за іншою потрапила у приватну колекцію до Польщі. На початку 90-х років ХХ століття копію цього образа створила художниця з Кракова Божена Муха-Совінська. Нову ікону у 1997 освятив папа Іоанн Павло ІІ.
Історія Покровського монастиря у Харкові нерозривно повязана з іконою Озерянської Божої Матері. Легенда каже, що одного разу селянин із села Озерянки, що косив сіно, почув стогін. Нахилившись, він побачив, що розсік навпіл полотно із зображенням Богородиці. Приголомшений тим, що наробив, селянин приніс пошкоджений образ додому, склав його частини разом, і вони дивовижним чином зєдналися. Зрадівши, він передав полотно до монастиря, де його наклеїли на кипарисову дошку. Кажуть, що майбутній відомий письменник Г. Квітка-Основяненко, який втратив зір у дитинстві, після щирої молитви перед образом та вмивання обличчя святою водою з Онуфрієвського джерела прозрів. Влітку 1871 року, коли у Харкові панувала холера, священнослужителі стали носити містом Озерянську ікону. І молитву віруючих було почуто: холера відступила, а харківяни ще більше повірили у чудодійність образу. З того часу ця ікона вважається покровителькою міста. В 20-х роках минулого сторіччя безцінна реліквія безслідно зникла, але виявилося, що і копія, зроблена з неї, має цілющу силу та продовжує творити дива. Щорічно 12 листопада на свято храму перед нею збираються тисячі віруючих, аби звернутися до своєї заступниці.
Ще один чудотворний образ з початку ХХ століття знаходиться в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі. Це ікона Скорботної Богоматері «Сподівання усіх кінців землі». Її було написано на стіні монахом Даниїлом Московиченком. Щопонеділка біля неї проходило богослужіння, на якому віруючі здобували не тільки душевний спокій, але і зцілення від недуг. На жаль, під час Громадянської війни ікона зникла. Та збереглася її копія, яка також має чудотворну силу.
У селі Зарванці Тернопільської області знаходиться одна з найголовніших святинь Української греко-католицької церкви Марійський духовний комплекс, який ще називають «українським Лурдом». Він входить до числа 15 найголовніших святинь католицького світу. Багато у чому таким визнанням Зарванці зобовязані чудодійній іконі Божої Матері. За легендою, ця святиня зцілила від хвороби теребовлянського князя Василька. На знак вдячності за це він звелів побудувати у селі церкву, де ікона і знаходилася до 1751 року, а потім її новим домом стала церква Пресвятої Трійці. У 1867 році святу реліквію увінчали короною, яку прислав з Рима папа Пій ІХ. Він же надав Зарванцям статус паломницького центру. У 2001 році під час візиту до України Папи Римського Іоанна Павла ІІ ікона Зарваницької Божої Матері супроводжувала його впродовж усього шляху.
Чудодійною вважається й ікона «Богородиця Одигітрія», що знаходиться у Троїцькому монастирі в селі Межиріччя Сумської області. За легендою, завдяки її заступництву у ХVI столітті було врятовано від нападу татар місто Слуцьк. Нині тисячі паломників приходять до неї з надією на зцілення.
В одному з найгарніших храмів Галичини церкві Різдва Пречистої Діви Марії, що входить до ансамблю Василіанського монастиря у селі Улашківці в Тернопільській області, знаходяться одразу два чудодійні образи. Це ікони святійшої Діви Марії та святого Іоанна Хрестителя.
Не менш шануються віруючими в Україні й інші святі реліквії ікона Зимненської Богоматері зі Святогорського монастиря Володимира-Волинського (саме нею благословили грецьку царівну Анну на шлюб з київським князем Володимиром) і ікона Густинської Божої Матері з однойменного монастиря в Чернігівській області.
У багатьох храмах України зберігаються святі мощі. Так, у Святогорському Успенському соборі Святогорської лаври знаходяться мощі преподобного Іоанна Затворника Святогорського. Щотижня тут правлять молебень, під час якого віруючі прикладаються до них і отримують полегшення або повне зцілення від хвороб. І хоча лікарі не можуть пояснити цього дива, це не заважає тисячам паломників приїздити до славетного монастиря з надією на допомогу.
В одному з найгарніших храмів Галичини церкві Різдва Пречистої Діви Марії, що входить до ансамблю Василіанського монастиря у селі Улашківці в Тернопільській області, знаходяться одразу два чудодійні образи. Це ікони святійшої Діви Марії та святого Іоанна Хрестителя.
Не менш шануються віруючими в Україні й інші святі реліквії ікона Зимненської Богоматері зі Святогорського монастиря Володимира-Волинського (саме нею благословили грецьку царівну Анну на шлюб з київським князем Володимиром) і ікона Густинської Божої Матері з однойменного монастиря в Чернігівській області.
У багатьох храмах України зберігаються святі мощі. Так, у Святогорському Успенському соборі Святогорської лаври знаходяться мощі преподобного Іоанна Затворника Святогорського. Щотижня тут правлять молебень, під час якого віруючі прикладаються до них і отримують полегшення або повне зцілення від хвороб. І хоча лікарі не можуть пояснити цього дива, це не заважає тисячам паломників приїздити до славетного монастиря з надією на допомогу.
До числа святинь Почаївської лаври відносяться мощі преподобного Іова, який у кінці ХVI на початку ХVIІ століття був ігуменом монастиря та прославився своїми зціленнями.
Чимало святих мощей, що мають цілющу силу, зберігається у Києво-Печерській лаврі. Та, напевне, найдивовижнішим було відкриття живильних властивостей мощей лікаря Агапіта. Досі від його останків (а помер він 1095 року) надходить дуже потужна енергетика, причому найсильніше тепло можна відчути від його рук. Ці хвилі позитивно впливають на живі організми: в присутності мощей Агапіта у рослин підвищується швидкість росту, зменшується вплив радіації, повітря очищується від бактерій. Спеціалісти, що досліджували це поховання, підтверджують існування чудотворної аури навколо мощей святого.