Слово о святім Василії Великому, який відняв Євладія від диявола
З рукопису Іллі Яремецького-Білахевича 1748 р.
Був у Кесарійській країні муж, ім'я йому Синклитіян. І мав він майна много, що не було йому числа, сіл та маєтностей много, каменів многоцінних много. Та мав ще одну тілько дочку на ім'я Корасія. Прирік її Богу в чернечий чин, аби Божою нареченою стала і, прийнявши замолоду чернецтво, послужила Богу до старости. Дуже тішилися нею ангели Божії.
З рукопису Іллі Яремецького-Білахевича 1748 р.
Був у Кесарійській країні муж, ім'я йому Синклитіян. І мав він майна много, що не було йому числа, сіл та маєтностей много, каменів многоцінних много. Та мав ще одну тілько дочку на ім'я Корасія. Прирік її Богу в чернечий чин, аби Божою нареченою стала і, прийнявши замолоду чернецтво, послужила Богу до старости. Дуже тішилися нею ангели Божії.
Мав Синклитіян також слугу іменем Євладій, що був мудрим і гордим. Якось його мислі почала притягати Корасія. Одної ночі, обнятий бісівським навожденієм, він лежав роздумував собі, як би тую Корасію, котра приречена в інокині, взяти собі за жону. Й так собі помислив, що ніхто його з нею не зможе поєднати, опріч диявола.
Я, Євладій, запишу себе дияволу, й диявол мені допоможе взяти Корасію собі за жону.
Одного вечора вийшов Євладій на розпуття, де ся дороги розходять, й прикликав диявола к собі. У той час диявол явився йому й рече:
Що требуєш, Євладію, й кого шукаєш? Євладій рече:
Я не можу к дівиці Корасії приступити, хтів би-м її за жону собі взяти.
У той час диявол рече:
Піди-но ти до пана нашого Фармадея, царя диявольського.
Й написав той диявол своєю рукою картку й пустив на вихор, а вихор же заніс тую картку аж до Фармадея-царя. В той час послав Фармадей по Євладія слуг своїх, і привели вони Євладія перед очі Фармадея, царя диявольського.
І побачив його Євладій на високому престолі, і множество дияволів стояло перед ним, слугуючи йому, яко царю. Й мовить до Євладія:
Хто єси й чого хочеш, чоловіче, й чого м'я шукаєш?
Євладій умильним голосом відказує:
Пане мій, вволи мою волю, аби взяв я Корасію собі за жону, буду твоїм навіки.
Фармадей рече:
Але ви, християни, надто брехливі. Якщо вам нужда, тоді ви мене шукаєте, а тільки-но вам відлежиться, тоді ви Христа свого слухаєте. Бо ж Христос милостивий, що вам прощає такі гріхи, а мене ви дурите. Рукою власною скріпи, аби єси мій був навіки, тоді тобі сотворю, чого схочеш.
Тоді Євладій взяв ножа і, врізавши собі мізинця, підписав карту власною кров'ю та дав її Фармадею. А той звелів слугам своїм:
Ідіте ж, слуги мої, обступіть келію, в якій живе Корасія, та завдайте їй великую тугу, завдайте їй любов до Євладія велику.
Так вони і вчинили, наславши на неї любов велику до Євладія, тугу і смуток за світським життям. Однієї ночі вона затужила вельми й відчула огиду до життя в обителі святій. Як почули отець і мати її про те, поспішили до неї і сказали:
Пощо так тужиш і сумуєш, чадо? Все ж бо у руках твоїх і їжа, і напої, і вбрання, і скарби. Чого ж тобі бракує?
Вона відказала:
Отче мій і мати моя, мужа потребує серце моє.
Щойно почув Синклитіян такі слова від Корасії, заплакали вельми отець і мати, зажурилися:
О, хто погасить світлу свічу у домі нашому? О, хто оборонить церкву на землі, якою так ангели Божії тішаться? Хто погасить церковну лампаду? Опам'ятайся, чадо! У темен путь грядеш!
Рече Корасія:
Отче мій, послухай мене! В тузі я є великій. Дай ми мужа Євладія!
Синклитіян рече:
О, дитя, дитя, я є твоїм вітцем! Ми з матір'ю твоєю надіялися завдяки тобі добути спасения. Змилуйся, дитино, повернися до Господа Бога!
Корасія рече:
Отче мій, якщо не даси ми мужа Євладія, то гіркою смертю умру.
Синклитіян рече:
О, дитя, якщо серце твоє мужа прагне, то знайду тобі чоловіка славного, багатого, з великим маєтком, а Євладій то тілько слуга наш.
Коли почула Корасія тії слова, то стала себе за горло душити й кричати:
Помилуй мене, отче! Євладія хочу взяти за мужа собі!
Синклитіян, не знаючи, що має чинити, зібрав боярів і зробив великий банкет, і віддав Корасії мужа Євладія, й обдарував їх палацами та майном усім своїм. А сам узяв свою жону та подалися у монастир він у той, де були ченці, а вона в той, де були черниці. Євладій же жив із жоною своєю, але уникав церкви Господньої. Корасія цьому дивувалася і мовила йому:
Пощо, чоловіче, не ходиш в церкву Господню?
Він же тільки відбріхувався. Та вже й бояри і слуги стали допитуватися в Корасії:
Чому Євладій не провідує церкви?
Врешті прийшла Корасія і рече йому:
Якщо не підеш до церви Христової і не причастишся Божеським тайнам, то я смерті собі гіркої завдам.
Він же, не маючи, що відказати, мусив їй висповідати все, що ся з ним діяло і як ся дияволу записав. Тоє почувши, Корасія з великим зітханням сказала:
О, горе мені! Боже мій, ти і себе занапастив, і мене! Чом же я не послухалася батьків моїх?
І стала кричати і бити себе по лиці, плачучи вельми, і пішла у Кападокію до святителя великого Василія, кажучи:
Помилуй м'я, владико святий! Не послухала-м родичів своїх, але-м у темний путь пішла.
І оповіла святителеві Василію Корасія все, що ся діяло з Євладієм. У той час святитель послав по Євладія і питає його:
Правду жона твоя каже?
Євладій же рече:
О, владико святий, правду каже.
О, чоловіче, чоловіче, соблазнився єси. Просльозився святитель і рече: Але іще запитую тя, чи хочеш повернутися до Господа Бога нашого?
О, владико, хотів би, але юж не можна, бо-м ся записав дияволови і дав-єм запис свій в руки Фармадею старшому.
Василій рече:
Оце кажу тобі: чи полюбить серце твоє Бога, якщо повернеться до Христа?
Ох, полюбив би-м, владико, і молився б за тебе, якби-сь м'я міг від диявола оборонити!
Тоді взяв святитель Василій Євладія за десницю і, завівши його у свою келію та лишивши їжі і води, затворив там, і пробув Євладій в келії три дні, а Василій-святитель непрестанно біля престолу Господнього служив і молився за Євладія. Корасія ж бо сказала собі:
Господи, не вступлюся я звідси, доки не побачу Євладія. І стала молитися разом зі святим Василієм.
I от приходе святий Василій у свою келію та рече до Євладія:
Як ся маєш, Євладію?
Євладій рече:
Зле мені, владико! Біси не покидають мене, стріляють, б'ють мене й мордують.
Василій непрестанно біля престолу стояв і молився з Корасією, а як минуло наступних три дні, знову прийшов Василій і спитав:
Як ся маєш, Євладію?
Він же відповів:
О, владико, голос їхній тілько чую, а самих їх не бачу.
Тоді Василій втішився і закликав людей і священиків, і зібралося всього люду шість сот. Святий же Василій рече до них:
О, друзі і браття, одна вівця заблудила від стада Христового. Поможіте, браття, одірвати її від вовка.
І, повідавши їм правду, роздав кожному з них по свічці. Потім узяв святитель Євладія за десницю, увів його до церкви, запровадив до церковного престолу і почав служити літургію над Євладієм. І всі люди заспівали одноголосно: «Господи, помилуй!». Глянув Євладій і побачив диявола, що літав, як орел, аби викрасти його. Закричав Євладій:
О, владико, тримай м'я, взяти м'я хоче диявол!
Василій пригорнув його до себе і вигукнув:
О проклятий дияволе, як смієш образ Божий і хрещення Боже з рук моїх виривати?
У той час крикнув Фармадей голосом великим:
О, Василію, Василію!
Не твори мені насилія!
Не я Євладія шукав,
Але Євладій мене іскав!
І тут кинув диявол той папір, на якому розписався Євладій. Святитель Василій взяв папір і показав Євладію. Той тільки глянув і ствердив:
То є, владико святий, рукописаніє, яким я записався дияволу.
Тоді взяв Василій Євладія за руку і запровадив до Корасїї, жони його. І повела Корасія Євладія у дім свій, і жили вони, прославляючи святителя великого Василія, і честь, поклін та хвалу йому віддавали до кінця житія свого. Амінь.
Як Сатанаїл став дияволом
Рукопис XVIIcm. отця Теодора з Дубівця.
Коли сотворив Бог рай, то не було тоді ні ангела, і нікого, тільки Господь і Сатана. І що велів Господь садити, Сатана крав від усякого саду потай від Господа і розсипав посеред раю. Господь прорік:
То буде тіло моє і я сам буду, і тобі буде на вигнання.
І, пішовши геть, сказав Сатанаїл:
Господи, благослови все, що я насадив.
Господь прорік:
Аз єсьм тут посеред раю, і коли вийде Сатанаїл, нехай бачить дерево своє, дерево його ж вижене з раю.
І почорнів Сатанаїл і став дияволом. Дерево ж виросло на три стовбури: один стовбур Адамів, другий стовбур Євин, третій стовбур посередині сам. Щоб коли згрішать Адам і Єва, тоді упаде Адамів стовбур у ріку, наречену Тигр, і знесе його вода. І Євин стовбур у рай впаде. А коли настане потоп, тоді з води потоплені стовбури вийдуть. А коли опаде вода, дерево буде далі рости при спокійній ріці.
Всесвітній потоп
Із слова Мефодія Патарського.
Рукопис XVIIcm. отця Теодора з Дубівця.
У чотирьохсоте літо другої тисячі возстали злочинні люди, пронирливі і беззаконні, від синів Каїнових, чада Ламеха сліпого, що вбив Каїна. Тому що диявол переміг усіма ділами злочинними. У п'ятисоте ж літо другої тисячі люди ще гірше блудити зачали. І почали по-скотському на себе сідати (займатися любощами), а жони на мужів, і скверни блуднії почалися творити. У семисоте ж літо привів лукавий диявол рать блуду й омани. І спокусили сини Сифові дочок Каїнових, і впали синове Сифові у великий гріх. І розгнівався на них Господь Бог гнівом великим за злії учинки їх, котрими осквернили землю беззаконієм своїм.
Ной же, вопіющий день і ніч до Бога про беззаконня людське, дочекався, що послав Бог ангела свого до нього благовістити про потоп:
Хочу пустити потоп на землю, бо сповнилися люди беззаконня. Звісти людям, нехай покаються в гріхах своїх, а ні, то віддам їх гніву свому А ти почни робити ковчег, подобає бо тобі увійти в ковчег, і жоні твоїй, і синам твоїм, і жонам синів твоїх.
І почав Ной робити ковчег, як велів йому ангел Господній. Тоді ж ненависник роду людського диявол доторкнувся до жони Ноєвої і рік їй:
Випитай, де ходить муж твій?
Вона ж рекла:
Кріпкий єсть муж мій, не можна його випробувати.
І рік до неї диявол:
Єсть трава над рікою, в'ється коло дерева, ти ж, узявши трави тої цвіту, уквась з борошном і тим напій його, і вповість тобі все.