Раптом у двері постукали і долинув голос лорда Генрі:
Мій любий, я конче мушу вас бачити. Мерщій впустіть мене! Що це ви сидите так, замкнувшись?
Доріан спершу не відповідав, усе не рушаючи з місця. Але стукіт у двері не припинявся, а ставав дедалі гучніший. То, мабуть, краще впустити лорда Генрі, пояснити йому, що він збирається почати нове життя, він навіть посвариться, якщо інакше не обійдеться, або й взагалі порве з ним, коли вже це виявиться неминучим. Він скочив на ноги, квапливо заслонив портрет ширмою і відімкнув двері.
Дуже прикро, Доріане, що воно так сталося, ввійшовши, сказав лорд Генрі, але вам не слід багато про це думати.
Дуже прикро, Доріане, що воно так сталося, ввійшовши, сказав лорд Генрі, але вам не слід багато про це думати.
Ви про Сібіл Вейн? спитав Доріан.
Атож, відповів лорд Генрі, сівши в крісло і повільно стягуючи жовті рукавички. Це жахливо, як з одного боку подивитись, проте ви ж не винні Скажіть-но, а після вистави заходили ви до неї за куліси?
Аякже!
Ну певно, певно. І ви посварилися?
Я був неможливий, Гаррі! Просто неможливий! Але тепер уже все гаразд. Я не жалкую за цим усім воно навчило мене краще розуміти самого себе.
Ах, Доріане, я дуже радий, що ви так поставились до цього! Я боявся, щоб ви не мучили себе докорами сумління і не рвали в розпачі свої гарні кучері.
Я вже пройшов через усе це, мовив Доріан, усміхнено киваючи головою. І зараз я безміру щасливий. Хоча б тим, що я пізнав, що таке совість. Це не те, що ви мені казали. Ні, це найбожественніше в нас! Більше не глузуйте з неї, Гаррі, принаймні переді мною. Я хочу бути доброчесним. Я не можу й думки припустити, щоб моя душа стала потворною.
Поздоровляю вас, Доріане, це чарівна мистецька підстава для етики! А чим же ви гадаєте почати?
Одруженням із Сібіл Вейн.
Одруженням із Сібіл Вейн! скрикнув лорд Генрі, підводячись і спантеличено дивлячись на Доріана. Але ж, мій любий Доріане
А так, одруженням. Я знаю, що ви хочете сказати якусь неподобу про шлюб. Не треба! І взагалі ніколи більше не кажіть мені таких речей. Два дні тому я просив Сібіл одружитись зі мною. І я не збираюся порушувати свого слова. Вона буде моєю дружиною.
Вашою дружиною?! Доріане!.. Так ви не одержали мого листа? Я написав вам записку сьогодні вранці і переслав через свого служника.
Вашого листа? А-а, пригадую Я, Гаррі, ще не читав його. Я боявся знайти там що-небудь мені неприємне. Своїми епіграмами ви роздираєте життя на шматки!
Отже, ви нічого не знаєте?
Що ви маєте на увазі?
Підійшовши до Доріана, лорд Генрі сів і міцно стис його руки.
Доріане, сказав він, у своєму листі не лякайтесь я написав вам, що Сібіл Вейн померла.
Болісний зойк розітнув юнакові уста. Він схопився з місця, вирвавши руки.
Померла? Сібіл померла? Це неправда! Це підла брехня! Як ви смієте так говорити!
Це щира правда, Доріане, серйозно сказав лорд Генрі. Про це сповіщають усі ранкові газети. Я написав вам, щоб ви ні з ким не бачились, доки я прийду. Очевидно, буде слідство, отже, треба подбати, щоб вас туди не вплутали. Такі справи прославляють людину в Парижі, але в нас у Лондоні публіка ще надто забобонна. Тут ніяк не годиться починати карєру скандалом. Краще ним призапастися на пізніше на схилку віку скандали надають людині більшої пікантності. Сподіваюсь, у театрі не знають вашого імені? Якщо ні, то все гаразд. А хто-небудь бачив, як ви заходили до кімнати Сібіл? Це дуже важливий момент.
Приголомшений жахливою новиною, Доріан кілька хвилин не міг ані слова вимовити. Нарешті, затинаючись, він пробелькотів придушеним голосом:
Гаррі, ви кажете слідство? Що це значить? Що Сібіл О Гаррі, я цього не переживу!.. Кажіть-бо швидше! Хай уже я знаю все, як є.
Я не маю жодних сумнівів, Доріане, що це не звичайний нещасливий випадок, хоч саме в такому вигляді треба цю подію піднести публіці. А справа виглядала приблизно так: коли вони вдвох із матірю виходили з театру десь о пів на першу ночі, дівчина сказала, що забула щось нагорі. Її чекають, але вона не повертається. Кінець кінцем її знаходять мертвою на підлозі в акторській кімнаті. Вона помилково проковтнула якусь отруту, що в них там є у театрах. Не знаю, що саме, але, в усякому разі, щось таке із синильною кислотою чи свинцевими білилами. Певніше, з кислотою, бо померла вона відразу.
Гаррі, Гаррі, це ж такий жах! скрикнув Доріан.
Звісна річ, це дуже трагічно, але не треба, щоб вас було вплутано у цю історію. Я читав у «Стандарті», що Сібіл Вейн мала сімнадцять років. А мені вона здалася ще молодшою, наче справжнім дитям. Та й грала вона так невправно Доріане, ви не повинні брати цього надто близько до серця. Краще їдьмо зі мною на обід. А пізніш ми заглянемо до опери. Сьогодні співає Патті,[61] все товариство збереться там. Ви зможете зайти в ложу моєї сестри. З нею буде кілька цікавих жінок.
Отже, це я вбив Сібіл Вейн!.. сказав Доріан Ґрей немов сам до себе. Вбив! Це так же певно, коли б я встромив їй ножа в горло! І однак троянди через це не привяли, а пташки все так само радісно виспівують у моєму садку. І сьогодні ввечері я маю обідати з вами, їхати в оперу, а потім, мабуть, ще кудись вечеряти. Яке життя надзвичайне і драматичне! Якби я прочитав це в книжці, я ридав би над ним. А ось тепер, коли це сталося в дійсності, і сталося зі мною, воно виглядає занадто дивовижним, щоб проливати сльози. Осьо лежить перший у моєму житті пристрасний любовний лист. Дивно, що писав я його до небіжчиці!.. Хотів би я знати, чи почувають вони що-небудь, оті мовчазні бліді істоти, що їх називають мертвими? Сібіл!.. Чи може вона щось знати, чути, чи відчуває що-небудь? О Гаррі, як я кохав її колись! Мені здається, вже цілі роки збігли відтоді. Колись вона була всім для мене А потім настав отой жахливий вечір невже й справді це було тільки вчора?! коли вона грала так погано, що в мене серце мало не розірвалося. Пізніше вона все пояснила мені. То було безмежно зворушливо, але мене воно не пройняло, і я думав собі, що з неї така розтелепа А далі далі сталося щось таке, аж мене взяв страх. Не можу сказати вам, що то було, але воно було чимось жахливим! І я дав собі слово повернутись до Сібіл. Я зрозумів, що був несправедливий з нею. А тепер вона мертва. О Боже, Боже! Гаррі, що мені робити? Ви не знаєте, в якій я небезпеці, і ніщо не може втримати мене від падіння. Але вона допомогла б мені! Вона не мала права вбивати себе! Це егоїстично з її боку!
Отже, це я вбив Сібіл Вейн!.. сказав Доріан Ґрей немов сам до себе. Вбив! Це так же певно, коли б я встромив їй ножа в горло! І однак троянди через це не привяли, а пташки все так само радісно виспівують у моєму садку. І сьогодні ввечері я маю обідати з вами, їхати в оперу, а потім, мабуть, ще кудись вечеряти. Яке життя надзвичайне і драматичне! Якби я прочитав це в книжці, я ридав би над ним. А ось тепер, коли це сталося в дійсності, і сталося зі мною, воно виглядає занадто дивовижним, щоб проливати сльози. Осьо лежить перший у моєму житті пристрасний любовний лист. Дивно, що писав я його до небіжчиці!.. Хотів би я знати, чи почувають вони що-небудь, оті мовчазні бліді істоти, що їх називають мертвими? Сібіл!.. Чи може вона щось знати, чути, чи відчуває що-небудь? О Гаррі, як я кохав її колись! Мені здається, вже цілі роки збігли відтоді. Колись вона була всім для мене А потім настав отой жахливий вечір невже й справді це було тільки вчора?! коли вона грала так погано, що в мене серце мало не розірвалося. Пізніше вона все пояснила мені. То було безмежно зворушливо, але мене воно не пройняло, і я думав собі, що з неї така розтелепа А далі далі сталося щось таке, аж мене взяв страх. Не можу сказати вам, що то було, але воно було чимось жахливим! І я дав собі слово повернутись до Сібіл. Я зрозумів, що був несправедливий з нею. А тепер вона мертва. О Боже, Боже! Гаррі, що мені робити? Ви не знаєте, в якій я небезпеці, і ніщо не може втримати мене від падіння. Але вона допомогла б мені! Вона не мала права вбивати себе! Це егоїстично з її боку!
Любий Доріане, мовив лорд Генрі, дістаючи цигарку й сірники, жінка може зробити чоловіка праведником лише в один спосіб увірившись йому настільки, що він утратить будь-який інтерес до життя. Ви були б нещасні, якби одружилися з цією дівчиною. Звичайно, ви лагідно ставилися б до неї це завжди легко, коли людина вас не цікавить. Але незабаром вона завважила б вашу цілковиту байдужість до неї. А коли жінка бачить, що її мають за порожнє місце, вона або починає одягатися з жахливим несмаком, або ж у неї зявляються чепурні капелюшки, за які платить хтось, одружений з іншою жінкою. Це вже не кажучи про принизливість для вас такого нерівного шлюбу, я, у кожному разі, доклав би всіх зусиль, щоб його взагалі не було. Запевняю вас, під будь-яким оглядом цей шлюб ваш був би зовсім невдалий.
Мабуть, що так, пробурмотів мертвотно-блідий Доріан, ходячи вперед і назад по кімнаті. Але я вважав за свій обовязок одружитись. І не моя провина, коли ця страшна трагедія перешкодила мені вчинити те, що належалось. Памятаю, ви колись зауважили, що добрі наміри завжди фатальні вони все зявляються запізно. От і зі мною так трапилося.
Добрі наміри це марні спроби втрутитись у дію законів природи, їх джерело чистісінька марнославність, наслідок їх абсолютний нуль. Вряди-годи вони дають нам скуштувати розкоші тих безплідних емоцій, що так тішать слабкодухів, ото й тільки. Добрі ухвали це просто чеки, які люди виписують на банк, де не мають рахунку.
Гаррі, промовив Доріан Ґрей, підійшовши ближче і сідаючи обік лорда Генрі, скажіть мені, чому ця трагедія не так пекуче мучить мене, як я хотів би? Невже я зовсім не маю серця?
Ну ні, за останні два тижні ви накоїли так багато дурниць, що я б цього про вас ніяк не сказав, відповів лорд Генрі, ніжно й меланхолійно усміхаючись.
Доріан спохмурнів.
Мені не до вподоби ваше пояснення, Гаррі, та все ж приємно, що ви не вважаєте, ніби я й справді без серця. Я й сам знаю, що я не такий. А все-таки те, що сталося, не вразило мене такою мірою, як мало би вразити. Воно видається мені радше дивогідною розвязкою дивогідної пєси. У ньому вся моторошна краса грецької трагедії, трагедії, в якій я був одним з головних героїв, але яка не поранила моєї душі.
Це цікаве питання, мовив лорд Генрі. Він відчував гостру насолоду, граючи неусвідомленим себелюбством юнака. Надзвичайно цікаве питання! Я гадаю, по-справжньому це можна пояснити ось як. Часто реальні життєві трагедії стаються в такій неартистичній формі, що вони ображають нас своїм відвертим шаленством, абсолютною непослідовністю й безглуздям, цілковитим браком вишуканості. Вони просто викликають огиду, як і всяка вульгарність. Вони справляють враження неприхованого брутального насильства, і ми повстаємо проти нього. Однак деколи нам у житті трапляється трагедія, яка містить у собі щось від прекрасного. І от якщо ця краса щира, ми захоплені драматизмом подій. Тоді несподівано ми усвідомлюємо, що ми вже не виконавці, а глядачі вистави. Чи, вірніш, і те, й те. Ми спостерігаємо самі себе, і саме вже диво такого видовища полонить нас Ось тут, скажімо, що, власне, сталося? Дівчина наклала на себе руки з кохання до вас. Хотів би я сам колись опинитись на вашому місці! Тоді б я на все життя закохався в кохання і обожнював би його! Жінки, які любили мене, таких було не вельми, але трохи було, завше вперто жили далі, і то довгі роки після того, як я втрачав будь-який інтерес до них, а вони до мене. Вони понаживали собі гладкі тіла, поставали нестерпно нудотними, а спіткаючи де мене, відразу ж поринають у згадки. Ну й кара Божа ця противнюща жіноча память! І який неймовірний розумовий застій криється в ній! Людина повинна вбирати барви життя, але не тримати в памяті його подробиці. Подробиці завжди вульгарні.