Финтик. Ты рассуждаешь как солдат и отличие поставляешь в том, когда руку, ногу или голову потеряешь; а беспорочное прохождение службы, ревностное и усердное прилежание к исполнению своей должности - разве не есть отличие?
Солдат. Нет, это обязанность и долг служащих, а не отличие Но военная служба, как ни говори, есть служба славная. Ну, когда ваша статская служба знаменита, зачем вас называют подьячими?
Финтик. Сие взято из древних предании; но у нас, по гражданской службе, есть много почетных людей, "имеющих статские чины и звания.
Солдат. И ведомо, как не быть? Но больше, я думаю, из таких, что служили первее в военной службе, а после отставки служат уже в статской. Таковы почтенны, да и поделом, ибо они посвятили всю жизнь свою на прямую царскую службу, а не для того, чтобы выслужить чинок так, как ты.
Тетяна. А що, договорився? То-то: не треба об собi багато в голову забирати i думати, що ось ми-то!
Финтик. Что ж! В 1812 году, во время нашествия на Россию Бонапарте, я хотел было пойти в ополчение, но батюшка и матушка - куда! - такой подняли галас и трохи не послiпли од сльоз.
Солдат. Эдаки чадолюбивые!.. Полно об этом! Скажи-ка, панич, зачем ты здесь и свой пост оставил?
Финтик. Я приехал в сие село домой для свидания с матушкою и имею отпуск на два месяца, а здешнюю хозяйку посещаю для ради скуки.
Солдат. Смотри-ка, чтоб от скуки не завелись крючкотворные шашни. Вить ваше братье - крапивное семя. У вас совесть купоросом подправлена. Недолго до беды!
Тетяна. Не турбуйся, мосьпане служивий! Знаю я, куди ви гнете. Вибийте хвiст об тин, - нужди мало, що чоловiка нема дома третiй мiсяць!
Солдат. Я, право, дурнова ничего не думаю Однак, хозяйка, нет ли у тебя чево поужинать или хоть так перехватить? (Позiхає, нiби спати хоче).
Тетяна. Далебi нема. Я одна собi живу, то до страв менi байдуже: для одної душi небагато треба.
Солдат. Ну, хоть горелки чарку! (Знов позiхає).
Тетяна. Горiлки? цур їй! Я не знаю, коли i в хатi була.
Солдат. Ну (позiхає), так где ж мне спать ложиться? Я устал, а притом и с похмелья, - смерть спать хочется.
Тетяна. Оттам у запiчку, коли хочеш, бо тут нiде бiльше.
Солдат. Ладно! (Позiхаючи, здiймає з себе пiдсумок та тесак i вiшає на стiнi, пiд якою поставив був рушницю). Прощайте, добрые люди! Бог с вами! (Набiк). Я вас подстерегу! (Заходить за лаштунки бiля печi).
ЯВА III
Тi ж, без солдата.
Ф интик. Нехай голодний околiє, негодний азартник!
Тетяна. А менi жаль його. Но за те, щоб не бушував, нехай спить не ївши. У нас ласкою всього достанеш, а криком та лаянням нiчого не вiзьмеш.
Ф интик. Та це ж найпершая замашка у москаля, щоб на квартирi хазяйку налякати, хазяїна вилаяти i гармидеру такого наробити, що не знаєш, де дiтись Коли ж ми i як вечеряти будем?
Тетяна. Пождiте, поки москаль добре засне. В мене єсть пряжена ковбаса, печена курка i пляшечка запiканої. Страва стоїть у коморцi, пiд боднею, а запiканка - там (показує) у закапелочку О! слухайте: уже харчить
Ф интик. Однако ж ты с ним после одна останется.
Тетяна. А вам що до того? До мене поприходять дiвчата, а ви до того часу посидите у мене. Я скажу, що вас нарошне впросила остатись, щоб не самiй бути з москалем.
Ф интик. А як ми начнем вечеряти, а москаль прокинеться?
Тетяна. То ми i ного попросимо. Сердитим треба угождати, а злого ласкою бiльше улагодиш, як сваром.
Ф интик. Правда Тс! Щось застукотiло!
Тетяна. То, може, вiтер. (Прислухається. За лаштунками чутно гомiн i голос, що обзивається до волiв. Тетяна прислухається коло вiкна. Финтик, видимо, злякався).
Тетяна (перелякано). Пропала я! Чоловiк мiй приїхав з дороги!
Финтик (розпачливо). Що ж менi, то єсть, робити?
Де дiтись?
Тетяна. Швидше лiзьте пiд припiчок! Я заставлю вас заслоною, а як усi поснуть, тодi випущу надвiр.
Финтик ховається пiд пiч. Тетяна заставляє заслоною i виходить назустрiч чоловiковi.
ЯВА IV
Михайло та Тетяна.
Михайло (входить у свiтлицю). Здорова була, жiнко, моя голубко. (Обiймаються). Як же поживаєш? Чи жива, чи здорова?
Тетяна. Слава богу, чоловiче! Як з тобою поводиться? (Обiймає чоловiка). Чого ти так довго барився? Я ждала-ждала та й годi сказала.
Михайло. В дорозi, знаєш, усього, буває; та, хвалить бога, все добре (побачив амунiцiю). А це що таке, жiнко?
Тетяна. Що таке? Москаль-постоялець. Не дуже лишень гомони, щоб не розбудив! Недавно спати вклався.
Михайло. Може, сердитий дуже, крикливий?.. Давно ж вiн став у нас на квартиру?
Тетяна. Сьогоднi ввечерi прийшов. Та тут був таку бучу збив, що я не знала, що й робить! Давай йому горiлки, курей та вареникiв!
Михайло. Нагодувала ж ти його?
Тетяна. Чим же я його нагодую? У мене нема нiчого. Я одна, то для себе рiдко коли варю.
Михайло. Тим же вiн i сердитий. Добре, що ще й не потасував тебе. Це диво, що москаль голодний заснув, не побивши хазяйки. Та й менi їсти хочеться. Чи нема чого?
Тетяна. Що ж менi на свiтi робити? Хiба паляницi або що? ява v
Тi ж iсолдат.
Солдат. Что у вас тут за шум? Мне и спать помешали!
Михайло. Вибачайте, судир, будьте ласкавi. Я вернувся з дороги та з жiнкою i розбалакався.
Солдат. Так ты хозяин? Ну, брат, здорово! Небось давно в дому не бывал?
Михайло. Дев'ятий тиждень, як з дому виїхав у Крим за сiллю.
Солдат. Это нехорошо - такую молодую и пригожую жоночку оставлять одну и на долгое время.
Михайло. Нiчим же й перемiнити. Як все з жiнкою дома сидiть, то й їсти нiчого буде!
Тетяна. Нам це не першина. Я вже привикла оставатись дома сама без чоловiка.
Солдат. И тебе не скучно одной?
Тетяна. Як то не скучно? Та помогти нiчим.
Солдат. Эй, смотри! Мне что-то не верится, чтоб женщина не нашла для себя забавы в скуке!..
Тетяна. Про всiх не можна сказати. Буває так, що найневиннiша, по своїй простотi, терпить поговiр од людей; а яка i недобре робить, та вмiє свої проступки хорошенько прикрити, така остається в мислях людей невинною.
Солдат (набiк). Бой-молодица! Где здравый рассудок, там ожидать можно и прямой добродетели.
Михайло. Жiнко! Та чи нема чого попоїсти?.. Далебi, аж шкура болить, так їсти хочеться.
Солдат. Чево, хозяин? И я не поевши спать лег. Да для меня это ничего, а для тебя, брат, накладно с дороги, после трудов.
Тетяна. Що ж я вам їсти дам? Коли б хоть не так нерано було
Михайло. Дай же хоть хлiба!
Тетяна виходить по хлiб.
ЯВА VI
Солдат i Михайло.
Солдат. Жаль мне жены твоей. Ты, уезжая из дому, оставляешь ее без домашнево запасу. Ты, видно, скуп?
Михайло. Я скупий?! Нехай мене бог боронить Та ще для такої жiнки, як моя,Тетяна!.. У неї всього доволi, хiба птичого молока нема. Це так трапилось.
ЯВА VII
Тi ж i Тетяна,входить з бiлою паляницею та ножем i кладе все на стiл.
Солдат. Славный хлеб!.. Кабы да по чарке водки!..
Михайло. Жiнко! Чи нема хоть по маленькiй?
Тетяна (з досадою). Чудний i ти! Де б то в мене горiлка взялася?!
Солдат (весело). -Хозяин, ты полюбился мне. Хочешь ли, я тебя и себя водкой поподчиваю?
Михайло. Як би то це так?
Солдат (бере обох за руки). Я признаюсь вам (з таємничим виразом), я - колдун.
Тетяна. Що це таке - колдун?
Солдат. Ворожея, чародей, то есть такой человек - что захочу, то сделаю, и чего захочу, тут и вырастет.
Михайло i Тетяна виривають у нього руки й одступають я острахом.
Солдат (смiється). Чево ж вы испугались? Я вам зла не сделаю: оно мне запрещено, а только могу добро сделать.
Тетяна. Та як же? Не своїм духом?
Михайло. Може, накладаєш з тим, що живе в болотi?
Солдат (смiється). Что вам до тово? Вы ничево не увидите и не услышите, что б могло вас перепугать или повредить.
Михайло. А що, жiнко? Я не боюсь нiчого. (Пiдморгує, що не вiрить солдатовi).
Тетяна. Та й про мене. Вже коли його (показує на солдата) не боюсь, то друге менi байдуже.
Солдат. Харашо. (Прибирає поважного вигляду). Сказывай, хозяин, как тебя зовут?
Михайло (неспокiйно). Мене?.. Мене зовуть Михайло Чупрун.
Солдат (до жiнки). А тебя? Тетяна. Адже ти чув? Тетяна Чупрунка.
Солдат (виймає шомпол, махає над головою й робить усякi знаки в повiтрi). Тепер слушайте! (Спiває).
Ну, знай. Чупрун,
Что я - колдун,
Ворочаю чертями
И самим сатаною
Командую, дружок!
Он служит предо мною,
Как маленький щенок.
Что прикажу, все здесь родится:
И пить, и есть, и веселиться
Мы примемся сейчас:
Зажмурьте правый глаз,
Скажите громко: шнапс!
Михайло i Тетяна (разом). Шнапс!
Солдат. Только и нада. Поди ж ты, хозяйка, в тот угол, там найдешь бутылку с славной запеканкой. Бери ее смело, принеси и поставь на стол, а после подай чарочку. Тут-то мы себя и покажем.
Тетяна. Я боюсь i з мiсця поступиться!
Михайло. Чого ж бояться, божевiльна? Адже ми тут в хатi.
Солдат. Поди, хозяюшка, не бось, поди!
Тетяна (йде боязко до показаного мiсця, знаходить свою горiлку i скрикує, буцiм злякавшись). Ох!
Михайло. Чого ти? Пiп там таке?
Тетяна. Ох чоловiче!.Далебi, пляшечка з горiлкою!.. Це справдi, чи не той, що - не при хатi згадуючи?..
Солдат. Полно блажить, хозяйка! Подавай-ка скорей сюда! Вот мы ее без страха отведаем.
Тетяна приносить горiлку, ставить на стiл i подає чарку.
Солдат (наливає горiлку). Здравствуй, хозяин с хозяйкой! (Випивши, наливає й подає хазяїновi).
Михайло. Жiнко! Менi щось моторошно. Чи пити, чи не пити?
Тетяна. Про мене, як хочеш. Адже служивий випив i не здригнувся.
Михайло (бере чарку). А смачна дуже?
Солдат. Знатная запеканочка! Дай бог здоровья тому, кто ее смастерил.
Михайло хоче пити. Жiнка здержує його.
Тетяна. Перехрести перше.
Михайло (до солдата). А можна'перехрестити?
Солдат. Не только можно, да и должно.
Михайло (хрестить i випиває разом, потiм виявляє здивування та. задоволення). А!..
Солдат. Какова?
Михайло. Та я зроду не пив такої мiцної. А налий iще!
Солдат. Погоди, хозяйку прежде попотчую. (Наливає).
Те тя на. Я горiлки не п'ю, а чарiвної й подавно.
Михайло. Та хоть покуштуй, щоб знала, який смак!
Тетяна. Далебi, боюсь. Може, це така, - як вип'єш, то
Солдат. Пей, не бось! Право, добрая водка!
Тетяна пригубила, - морщиться, здригається й ставить на стiл.
Солдат. Ин поднеси нам, хозяюшка.
Тетяна (з досадою). От, не видали! Буду їх частувати!.. Вип'єте, коли схочете, й самi.
Солдат. Экая спесивная! (Набiк). Будешь посговорчивее. (Випиває й потiм пiдносить хазяїновi).
Михайло (вже напiдпитку). Служивий! Чи твоя рушниця стрiля?
Солдат. Простачина! Зачем же солдату и ружье, ежели оно будет неисправно? Да тебе на что это?