Монтейру Лобату
Орден Жовтого Дятла
ЧАСТИНА ПЕРША
Кирпині забави
Розділ перший
Кирпа
В маленькому будиночку, який усі в околиці називають чомусь Будиночок Жовтого Дятла, живе бабуся. Їй вже понад шістдесят років. Звуть її донна Бента. Якщо хтось пройде мимо по дорозі і побачить її на веранді, з кошиком для рукоділля на колінах, в окулярах, що сповзли на кінчик носа, неодмінно подумає:
«Як нудно отак одній-однісінькій жити за містом, в глушині»
Але той, хто так подумає, помилиться. Донна Бента найщасливіша за всіх бабусь на світі, бо з нею живе її улюблена онука Лусія, дівчинка з кирпатим носом; за цей ніс її і прозвали «Кирпа». Кирпі сім років, вона смуглява й румяна, наче той плід жамбо, любить смажену кукурудзу і вже вміє пекти сама солодкі пампушки, дуже добрі.
У Будиночку Жовтого Дятла живуть ще двоє: тітонька Настасія, добра стара негритянка, яка няньчила Лусію, коли та була зовсім маленька, і Емілія ганчіряна лялька, досить недоладна собою. Емілію зробила тітонька Настасія: тулуб пошила з ганчіря, а очі вигаптувала шовком і брови теж вишила, тільки височенько, тому здається, начебто Емілія завжди чимось здивована чи обурена. Проте, незважаючи на ці природні вади, Кирпа дуже любить Емілію і не може ані поснідати, ані пообідати, поки не посадовить Емілію за стіл поруч з собою; а перш ніж лягти спати, завжди покладе Емілію в іграшковий гамак, привязаний якраз для неї на веранді, між двома ніжками стільця.
Кирпі дуже подобається сидіти зі своєю лялькою на березі струмочка, що протікає в глибині садка. Струминки його, швидкі й говіркі, весело дзюрчать, обминаючи чорні круглі камені, «чорні, як тітонька Настасія», каже Кирпа.
Щовечора вона бере ляльку і йде на берег струмочка, сідає на коріння старого дерева інга, що виткнулось із землі, і годує кришками рибок ламбарі.
Немає рибки, яка б не знала Кирпи; тільки-но дівчинка прийде, як усі вони пливуть до берега: найменші й безтурботні підпливають зовсім близько, а більші й поважніші, ті тримаються про всяк випадок трохи далі мабуть, чи не бояться ляльки
Отак дівчинка просиджує цілі години, аж поки тітонька Настасія зявиться біля хвіртки, що веде у дворик, і гукне протягло:
Ки-и-рпо, додому пора!..
Розділ другий
Принц Срібна Рибка
Одного разу, погодувавши рибок, Лусія відчула, що її на сон хилить. Вона прилягла на траву, поклавши собі під лікоть ляльку, і почала дивитися на хмаринки, що пливли по небу, утворюючи то верховини, то полонини.
І вона вже зовсім була заснула під гомін струминок, коли раптом відчула, що хтось лоскоче їй носа. Вона трохи розплющила очі: на кінчику її кирпатого носа стояла рибка, одягнена як хлопчик.
Таки справді одягнена як хлопчик. На рибці були штанці, курточка і брилик, а з-під плавця стирчала парасолька чи не диво! Рибка дивилася на знаменитий ніс насупившись, начебто не тямила, що це, власне, таке.
Кирпа затаїла дух
Даремно лікар Слимак приписав мені свіже повітря, сказала несподівано рибка людським голосом, та ще й буркотливо. Що ж це таке: я приходжу на цей луг, хочу погуляти по траві і раптом наштовхуюся на цю чудну гору І рибка ткнула парасолькою в кінчик Кирпиного носа. Та вона з мармуру, чи що?
Тут Кирпа сіла і сказала:
Ні, рибко, я зовсім не гора. Я Лусія, та сама дівчинка, яка щодня приходить сюди вас годувати. Хіба ж мене не впізнаєш?
Таж тебе ніяк не можна впізнати, дівчинко, відказала рибка: Коли дивитися з води, то ти зовсім інша
Може, але, слово честі, я це справді я. А оця сеньйора моя подруга Емілія.
Рибка поважно вклонилася ляльці і поспішила відрекомендуватися:
Принц Срібна Рибка, король Країни Прозорих Вод.
І принц і король заразом, от здорово! вигукнула Кирпа, плескаючи в долоні. Як гарно! Мені завжди кортіло подивитися на казкового принца або короля, а тут обидва вкупі!
Вони ще трохи побалакали, а потім Принц запросив Кирпу відвідати його країну. Вона залюбки погодилася.
Тільки ходімо негайно ж, сказала вона, поки тітонька Настасія мене не покликала. А потім ви до нас теж приїдете? Правда ж?
Матиму за честь, любязно відповів Принц.
І вони пішли поруч, як давні друзі. Лялька простувала слідом, не промовивши і слова.
Здається, сеньйора Емілія невдоволена? запитав Принц.
Ні, Принце, просто, розумієте, вона німа зроду. Я шукаю доброго лікаря, щоб її вилікував.
При моєму дворі живе чудовий лікар, знаменитий лікар Слимак. У нього є такі пілюлі, що допомагають від усіх хвороб. Хто не помирає всі видужують. Я певен, що коли він візьметься лікувати сеньйору Емілію, то вона у вас защебече, мов пташка.
Так, розмовляючи про чудесні пілюлі лікаря Слимака, вони підійшли до гарного гроту, якого дивна річ! Кирпа ніколи раніше тут не помічала.
Оце вхід до мого королівства, сказав Принц.
Кирпа боязко зазирнула вглиб гроту.
Дуже темно, Принце. Емілія, бачте, боїться.
Замість відповіді Принц витягнув з кишені світлячка, що правив йому за живий кишеньковий ліхтарик. Грот освітився, лялька перестала боятися, і Кирпа ввійшла. Коли вони простували гротом, їх дуже шанобливо вітали сови, кажани, тільки Кирпі чогось не схотілося з ними знайомитися.
А от і брама королівства: Кирпа навіть рот роззявила від подиву.
Хто побудував цю чудову арку, Принце?
Коралі, найкращі у морі муляри і ювеліри. Мій палац теж вони будували він увесь із рожевих і білих коралів.
Та раптом Принц Срібна Рибка насупився.
Уже вдруге помічаю, сказав він, брама не замкнута. Ручуся, що сторож знову спить.
І справді, так воно й було. Сторож спав і кумкав уві сні.
Майоре Жабо! суворо сказав Принц. Знову ви спите, як свиня! Майор морського флоту не має права так поводитися!
І Принц дав бідоласі такого штурхана, що майор Жаба встиг тільки розплющити свої круглі очі, роззявити свого круглого рота і, жалібно промовивши «ква-а-а», відлетіти в куток.
Та Принц уже заспокоївся і повів свою гостю до палацу. А який палац! Молочно-білі стіни з коралів і попід узористим коралевим склепінням низка з ніжних перлин, що колихаються при найменшому сплеску хвилі. Підлога з мінливого перламутру була така рівна, що Емілія тричі посковзнулася.
Принц Срібна Рибка сказав, звертаючись до свого премєр-міністра:
Покличте всіх моїх придворних. Я влаштовую свято на честь моєї прекрасної гості. І скажіть моєму візникові дядечкові Крабу, щоб приготував парадну карету для прогулянки по морському дну. Йдіть!
Ой, ця прогулянка по дну морському! То була, мабуть, найкраща прогулянка з усіх, які траплялися Кирпі в її житті! Парадна карета повільно котилася по сніжно-білому піску, запряжена шестернею морських коників і керована дядечком Крабом. У морських коників були голівки, наче в іграшкових конячок, і хвости, мов у риб, а дядечко Краб замість прутика поганяв їх своїми власними вусами: «Ану, поїхали!..»
Ой, які гарні місця! Коралеві ліси, зарості живих губок, поля водоростей найхимерніших видів. Мушлі, мушлі всіх форм і всіх кольорів. Вугри, морські їжаки, восьминоги багато морського люду тут було!
Риба-меч! раптом злякано зойкнув Принц, показуючи на величезну рибу з довгим гострим носом, що швидко наближалася до них. І гукнув до візника: Назад! Поганяй!
Дядечко Краб, діставши наказ повертати, ляснув своїми вусами по спинах морських коників і пустив їх учвал.
До палацу повернулися саме на обід. Кирпа, сидячи поруч Принца, не переставала дивуватись, як гарно оздоблено стіл та які вишукані різноманітні страви.
Це такі вправні сеньйорита Сардинка та її сестри, сказав Принц. Чудові куховарки і які чепурні!
Кирпа потай подумала: «Ось чому вони завжди так чепурненько лежать у бляшанці»
Щораз подавали нові страви: котлети з водоростей, філе з молюска, омлет з яєць колібрі
Поки господарі й гості їли, оркестр цикад і коників грав якусь приємну музику «три-лі, три-лі», під керуванням маестро тангара, який тримав у дзьобі диригентську паличку і в пориві натхнення настовбурчував пірячко.
Під час перерви між музикальними пєсами три світляки-штукарі показували фокуси, з яких особливо сподобався Кирпі номер пожирача вогню. Ніхто краще за світлячків не вміє ковтати вогонь, то вже повірте!
Кирпа була в такому захваті від усього побаченого, що весь час радісно вищала і плескала в долоні.
Розділ третій
Розмовні пілюлі
Відразу ж по обіді Кирпа подалася з Емілією до лікаря Слимака.
Лікар погодився лікувати ляльку і, вийнявши заповітні пілюлі, покликав пацієнтку до себе:
Лікар погодився лікувати ляльку і, вийнявши заповітні пілюлі, покликав пацієнтку до себе:
Не бійтеся, сеньйоро Еміліє, ідіть-но сюди. Відкрийте рота. Ось так.
Лікар вибрав одну пілюлю і поклав у рот Емілії.
Ковтай відразу! порадила Кирпа, показуючи, як треба ковтати пілюлі. І не кривися так. Памятай, що очі у тебе з ниток і можуть лопнути. Ну ковтай-бо!
Емілія проковтнула пілюлю, потім ковтнула повітря і сказала: «Ой, які гіркі ліпюлі». І почала, почала, почала цілісіньку годину не замовкала. У Кирпи аж у голові запаморочилося, і вона стала просити лікаря, чи не можна, будь ласка, дати Емілії інші пілюлі мовчазні.
Немає потреби, відповів досвідчений лікар. Вона кілька годин пробалакає, а потім видихається і буде така, як усі люди. Це в неї давній запас невитрачених слів, він вичерпається і все буде гаразд.
Так і сталося. Емілія розмовляла три години тонень-ким-тоненьким голосом, а потім замовкла.
Слава богу, сказала Кирпа, тепер можна поговорити по-людськи. Скажи, Еміліє, як ти себе почуваєш? Тобі що-небудь треба?
Ковдру, напнути на голову.
Хустку, Еміліє.
Ко-в-дру.
Хустку, дурненька!
Ковдру! Я хочу напнути на голову ковдру, бо поки лікар Качка
Лікар Слимак, Еміліє!
Лікар Ка-чка! Поки лікар Качатка мене лікував, мені стало долохно.
Холодно! востаннє поправила Кирпа, сунувши Емілію до кишені; напевне, язиком лялька ще не досить добре орудувала. Нічого, згодом він зміцніє.
Кирпу лякало інше: у ляльки, мабуть, була вперта і задиркувата вдача, про все вона думала по-своєму, і їй, видно, подобалося говорити дурниці. «А втім, подумала Кирпа, може, воно й на краще. У нас вже й так двоє розумних бабуня й тітонька Настасія. А Емілія завжди скаже що-небудь новеньке, з нею не занудьгуєш».
Розділ четвертий
Плаття з морської хвилі
А потім Принц познайомив Кирпу з найкращою крав-чихою в королівстві. Це була донна Павучиха. Вона вміла шити дуже гарні плаття, такі гарні, що аж очі вбирають. Вона сама і матерію ткала, і фасон видумувала.