Хай бог милує! вигукнула знову тітонька Настасія і перехрестилася. А потім ще мене питають, чому я завжди сиджу вдома
Ось що я надумав, розповідав кіт, і відразу почав вибирати відповідну акулу. Я обрав найбільшу, і, коли вона пропливала повз мене, я підплигнув угору, стрибнув униз і влучив їй просто в горло, як пілюля!
А ви не подряпались? поцікавилася Емілія. Не зачепилися за який-небудь зуб?
Уявіть собі, ні! Я впав їй просто углиб горлянки і йшов довгим червоним коридором, поки потрапив до шлунка.
А великий в акули шлунок?
Та з цю кімнату, зухвало збрехав кіт, не змель-кнувши оком.
Цієї миті граф штовхнув головою покришку, вибив її і, вистромившись із бляшанки, зарепетував:
Не вірте! Він усе бреше! Навіть у кита шлунок менший! І взагалі це неможливо, щоб жива кицька опинилась у шлунку в акули!
Чому це неможливо, поясніть, зацвілий сеньйоре, ущипливо вимагала Емілія. Хіба ви забули, як донна Бента розповідала казку про людину, що опинилася в животі у кита?
Памятаю, погодився граф, але ж то було в казці.
То було в казці, а сеньйор Фелікс був в акулі, сказала Емілія, ніякої різниці.
Всі погодилися, що Емілія цілком має слушність.
Жив я там, поживав, провадив кіт, та незабаром переконався, що довго так тривати не може. Мишей нема, а де нема мишей, яке ж котові життя Треба було вибиратися на волю, та як? Вибратися на волю означало впасти у воду і перетворитися на потопельника. Справа була не така й проста.
Дуже навіть проста, сказала Емілія, треба було зробити човника, сісти в нього і гребти, гребти
Та годі-бо, не лізь зі своїми порадами! не витримала Кирпа, Розповідає кіт Фелікс, а не ти!
Кіт вів далі:
Завдання було не легке, треба правду сказати, і я Довго морочив собі голову, аби придумати що-небудь, як раптом бачу, що в живіт акули просунувся величезний гак з живцем. Я миттю схопив гачок і встромив в акулу. Відчула вона його і ну крутитися, наче дикий осел, коли на нього верхи сядуть. Крутилася, крутилася, крутилася, а потім почала вмирати. Минуло години дві чи три, і нічого особливого не сталося. Акула померла зовсім. І раптом я побачив смугу світла і гостряк ножа. Я зіщулився, наче їжачок, щоб до мене ніж не дістав, і зрозумів, що акулу спіймано. Чого ще було ждати? Я вистрибнув і опинився де б ви думали? на палубі корабля! Матроси просто були вражені, що в животі у риби опинився живий кіт, і довго не могли заспокоїтися. Капітан подивився на мене, пригладив бороду і запитав:
«Куди б ви хотіли поїхати? Мій корабель пливе до берегів Англії, там я можу висадити вас на берег».
«Вельми вам вдячний, відповів я, та мене цікавить інша земля».
«Мабуть, Італія?»
«Ні!»
«Тоді Німеччина? Швеція? Туреччина? Греція?»
«Нічого подібного. Я шукаю ту землю, де живе швець, який Котові в Чоботях пошив чоботи. Гадаю, може, він і мені також пошиє?»
Капітан подумав, що я з нього глузую, і дав мені такого стусана, що я відразу опинився у трюмі.
Всі дружно зареготали, і тітонька Настасія промовила:
Але ж такого шевця ніколи і не бувало. Казка та й годі.
Тобто як це не було, коли він пошив чоботи родичеві сеньйора Фелікса! з викликом сказала Емілія. Я вважаю, що сеньйор Фелікс цілком має рацію, коли прагне відкрити землю, де той швець живе. Може, він зробить важливіше відкриття, ніж Колумб. Розповідайте далі, сеньйоре Феліксе.
І кіт провадив свою розповідь:
Я сидів у трюмі, поки корабель ввійшов до гавані одного великого портового міста. Там я висів і пішов довгою-довгою дорогою. І раптом назустріч мені бабуся дуже стара бабуся, зовсім старезна, з палицею в руці.
Це була фея, ось побачиш, шепнула Емілія на вухо Кирпі.
Я підійшов до неї і ввічливо сказав:
«Чи не знаєте ви, сеньйоро, як знайти ту землю, де живе швець, який Котові в Чоботях пошив чоботи?»
Бабуся дуже здивувалася з мого запитання; вона вирячила очі, роззявила рота і відповіла:
«Не знаю, котику. Та якщо ви підете все вперед, все вперед, все вперед, можу закладатися, що одного дня ви знайдете цю землю».
Я послухався бабусиної поради і йшов, і йшов, і йшов, коли раптом мені назустріч
дурень! урвала Емілія.
Ні, заперечив кіт, не дурень, а мудрець, дуже старий, з довгою сивою бородою. Я підійшов до нього і ввічливо запитав:
«Сеньйоре дідусь, чи не знаєте ви, як знайти ту землю, де живе швець, який Коту в Чоботях пошив чоботи?»
«Знаю, безперечно, відповів дідусь. Вона і праворуч, і ліворуч, і попереду, і позаду».
Я зрозумів, що дідусь просто глузує, і пішов, не попрощавшись. І йшов, і йшов, і йшов
Зупиніться, сеньйоре Феліксе, не йдіть далі, а то ви вже шкутильгаєте! сказала Емілія.
Кіт злегка зніяковів, та провадив далі:
І йшов, і йшов, і йшов, коли раптом мені назустріч
дурень! знов урвала Емілія.
Не чіпляйся більше з своїм дурнем, Еміліє! розгнівалася Кирпа. Ніякий дурень йому назустріч не потрапляв. Ось у тебе дурна звичка всіх переривати. Розказуйте далі, сеньйоре Феліксе.
Як раптом мені назустріч інша бабуся, ще старіша, Ще старезніша, ніж та.
Емілія скептично розсміялася:
Як раптом мені назустріч інша бабуся, ще старіша, Ще старезніша, ніж та.
Емілія скептично розсміялася:
Яка оригінальна країна!.. Бабуся тут, бабуся там скрізь самі бабусі та й годі
Кіт Фелікс знову трошки збентежився, та все провадив далі, хоч не таким спокійним тоном, як давніше.
Я підійшов до бабусі і ввічливо запитав: «Чи не знаєте ви, сеньйоро»
І т. д. і т. ін., сказала Емілія. І що ж вона відповіла?
Кіт Фелікс, ще більш зніяковівши і з острахом поглянувши на Емілію, сказав:
Вона відповіла: «Такого шевця ніколи і не було, котику. Казка та й годі».
Ну, а далі ж що? заспішила Емілія, зрозумівши, що оповідач щось не може дати собі раду.
І я я тремтячим голосом замурмотів кіт, залишив шукати цю землю і зайнявся іншими справами.
Запала прикра мовчанка. Цього разу всі були зовсім збиті з пантелику. Донна Бента здивовано подивилася на внучку, але Кирпа тільки знизала плечима. Тітонька Настасія зітхнула і руками розвела, а Педріньйо, задерши голову, почав уважно вивчати дошки стелі. Лише Емілія рішуче поглянула прямо в лице котові. Зморщивши свого носика, вишитого нитками муліне, вона презирливо скривилася і співуче промовила:
Не варто, знаєте, їхати так далеко, щоб розповісти таку, вибачте на слові, безглузду історію. Я, наприклад, відколи мене пошила тітонька Настасія, нікуди зовсім не виїжджала, та, запевняю вас, можу розповісти що-небудь набагато цікавіше.
Тоді ходімо спати, сказала донна Бента, підводячись, а наступного разу розповідатиме Емілія. Вона ж у нас таки розумниця.
І Кирпі теж довелося погодитися:
Так, хоч вона весь час переривала, але для ляльки, пошитої на селі з ганчіря, вона міркує досить розумно.
Емілія була в захваті від свого успіху. Та цієї хвилі граф де Кукурудзо вибив головою покришку і, пильно дивлячись на кота Фелікса, сказав:
Ні, вже пробачте, наступного разу розповідатиму історію я. І це буде історія про одного пройдисвіта і самозванця.
Розділ пятий
Граф розповідає історію
Наступного ранку тітонька Настасія повідомила новину в курнику не вистачає одного курчати. Було дванадцятеро, а стало одинадцятеро.
Як дивно здивувалася донна Бента.
Мабуть, лисиця унадилася або кіт який приблудний, зауважила тітонька Настасія. А яка шкода, сеньйоро, загинуло найбільше курча, півник рябенький, знаєте?
Коли діти довідалися про те, що сталося, Педріньйо сказав:
Добре б улаштувати пастку, а ще краще порадитися з графом. Він недавно читав книжку про Шерлока Холмса.
Пішли до графа. Він вислухав повідомлення і посміхнувся з виглядом досвідченого шпига:
Дайте цю справу мені. Я огляну місце злочину і проведу розслідування.
І насправді, граф провів у курнику цілий день. Спочатку він дослідив порох на долівці курника і знайшов кілька волосинок невідомого походження. Потім переговорив з батьками потерпілого показним рябим півнем і чорною куркою.
Наступного ранку тітонька Настасія прийшла сказати, що загинуло ще одне курча. Донна Бента засмутилася: так скоро весь курник розкрадуть.
Ну, а що ж Педріньйо? з досадою сказала вона Адже обіцяв вислідити злодія.
Висидіти? перепитала тітонька Настасія, Та вони з графом усе сидять та сидять в курнику, але досі нічого не висиділи.
А Педріньйо з графом у цей час радилися.
Моя думка, сказав Педріньйо, що це лисиця.
Я вважаю, що про лисицю тут нічого й говорити, відповів учений шпиг. Я все оглянув найретельніше і знайшов якусь волосину, що явно не належить ані лисиці, ані лісовому щурові опосуму, ні щурові домашньому, звичайному.
Тоді кому ж?
Це мені невідомо. Я повинен вивчити цю волосину під мікроскопом. Зробіть мені мікроскопчик, будьте ласкаві.
У бабусі є бінокль. Може, згодиться?
Повинен згодитися. Принесіть, будьте ласкаві.
Педріньйо збігав додому і приніс бінокль донни Бенти. Граф-шпиг поклав волосину під бінокль і довго вивчав. Потім виголосив:
Я сподіваюся, що натрапив на слід злодія
Хто ж він?
Я ще не можу сказати остаточно, але ми маємо до діла, здається, з твариною чотириногою з родини котячих. Ідіть, будь ласка, гратися і залишіть мене на самоті. Мені треба зробити висновок з моїх досліджень, і вважаю, що до вечора проблему буде розвязано.
Педріньйо пішов гратися, залишивши графа, що поринув у глибокі роздуми.
День стояв погожий, і донна Бента, сидячи на своєму низенькому стільці з підпиляними ніжками, шила Кирпі плаття, а Кирпа допомагала їй засилювати нитку в голку і крутити ручку швацької машинки.
А Емілія? Емілія погойдувалася у своєму гамаку на веранді, поринувши у спогади про вчорашній успіх, коли раптом кіт Фелікс, що проходив повз ганок, присів на задні лапи і, виводячи хвостом ліниві зигзаги, так і впявся в неї очима.
Чого це ви на мене так пильно дивитеся? невдоволено запитала Емілія. Ніколи не бачили, чи що?
Кіт іронічно посміхнувся і пронявчав:
Такої поважної, як сьогодні, ніколи. Неначе якусь перемогу здобули.
Емілія гойднулася в гамаку і промимрила:
Заздрісний на чуже щастя зазіхає.
Кіт відповів з величезною зневагою:
Цього тільки бракувало, щоб знаменитий кіт Фелікс заздрив ганчіряній ляльці, яку пошила якась старанегритянка
Заздрісний на чуже щастя зазіхає, повторила Емілія. Я таки лялька, а ось ви справжнісінький облудник, зрозуміло?
Чому це?