Де ви були в ніч, коли сталася пожежа?
Ні, пісеньками від нього не відмажешся.
Пане Вальтер, Марян першим помітив вогонь і першим кинувся гасити, встромив свого носа в розмову двох гавруків[24] наївний Януш.
Ех, Янеку-Янеку, не знаєш ти життя!
Серйозно? Першим? слизькі чорні очі дивилися зовсім не насмішкувато і далебі не сердито. Вони просто дивилися на мене, і я вже бачив стовп кари й той цоколь, на який впаде моя голова під улюлюкання жителів мого міста Хоча Так, здається, карали тільки шляхтичів. Таких, як я, вішали Ваша кімната на другому поверсі в кінці галереї?
Усе рознюхав, падлюка, лайнувся я про себе, хоча на мені далі виблискувало суцільне блаженство
Залежно, звідки дивитися. Якщо з кінця галереї
І о четвертій ранку ви раптом зриваєтеся і чомусь летите в бібліотеку Вам почитати захотілось, пане м-м Небродович?
Уявіть собі, пане Вальтер.
По-вашому, я прокрався до бібліотеки, підпалив ці папери, почекав трішечки та одразу ж підняв шум і кинувся їх гасити? Чи не занадто закамарно для правди? спитав я з бравурою в голосі.
Усе рознюхав, падлюка, лайнувся я про себе, хоча на мені далі виблискувало суцільне блаженство
Залежно, звідки дивитися. Якщо з кінця галереї
І о четвертій ранку ви раптом зриваєтеся і чомусь летите в бібліотеку Вам почитати захотілось, пане м-м Небродович?
Уявіть собі, пане Вальтер.
По-вашому, я прокрався до бібліотеки, підпалив ці папери, почекав трішечки та одразу ж підняв шум і кинувся їх гасити? Чи не занадто закамарно для правди? спитав я з бравурою в голосі.
Не занадто, відрізав він без найменшої бравури. Вас тут цінують. Ви врятували пана цього маєтку від лютої смерті. Ніхто вас не запідозрить, а кілька дрібязкових опіків дадуть вам статус героя.
Ви втратили залишки глузду!
Знову Януш. Я б ніколи не посмів так звернутися до поліції.
Спочатку ви звинувачуєте в шахрайстві й у вбивстві мого батька, у зраді мою маму, а тепер ображаєте мого гостя, і все це в поки що моєму домі! Я не потерплю цього!
Ми дуже перепрошуємо, пане Губицький, виразно зиркаючи в бік свого нібито підопічного захвилювався намісник. Ніхто тут не хоче вас ображати
Головний столичний поліціянт підвівся і миролюбно промовив:
Якби ви захищали достойних
Усі підвелися слідом за ним.
Я певен
Ви можете бути певним у чому завгодно, але знати точно вам не дано
Отож-бо і воно.
Ніхто не може знати про злочин більше, ніж злочинець.
Для тих, хто не зрозумів, це він про мене.
На вашому місці я б провів обшук у його кімнаті. Хоча, швидше за все, документи вже десь переховані. Ми прибудемо завтра. Його світлість мусить відреагувати належним чином на отриманий поліцією сигнал. Це може спричинити до негативних наслідків, і коли ми отримаємо підтвердження наших припущень, вас у судовому порядку можуть позбавити шляхетського стану і спадку. Мені буде шкода, якщо це станеться, повірте. Тому моя вам порада: подумайте до завтра, чи не краще дозволити компетентним органам робити висновки про чесність і порядність тих, хто довкола нас. На допитах вони всі, переважно, співають, як соловї
Він коротко кивнув і майже забрався геть, але Януш підніс долоню до рота й заточився. Він силкувався вдихнути, але повітря не хотіло проникати у його легені. Смикнувши краватку, він став повільно осідати на підлогу. Я підхопив його попід пахви й опустив на диван. Він задихався.
Заспокійливого, бігом! загорлав я на того павука, що стояв при дверях.
Той крутнувся на місці і промимрив:
Але я не
Я схопив дзвінок. Цей алярм, мабуть, підняв на ноги півбудинку.
Яне, ти чуєш мене? Яне!
Він не чув. Пальцями він судомно зривав із шиї неіснуючий ремінь.
Коли тебе душать, найбільшою є проблема з руками: їх ніяк не можна змусити лежати спокійно.
Яне, згадай Заліжці! Я струсонув його тіло, яке стало схожим на мішок, набитий стружкою. Ти виплив, ти впорався! Ти навіть не знаєш, на що ти здатен! Ти переміг тоді, переможеш і тепер!
Обличчя його почало синіти. Я почав молитися. За все своє життя я ніколи не молився. Ні, я знав обовязкові молитви, спробував би я їх не знати, з мене б весь дух виперли. Але я ніколи не бачив у них сенсу. Тепер я молився. Тільки не зараз. Тільки не тут. Тільки не так.
Візьми себе в руки, Яне! Батько повинен знати, що в нього сильний син!
Навіть якщо батько його не гідний. Але цього я не сказав.
Прибігла Марічка, принесла нюхальні солі, злякалася і мало не випустила їх із рук. Прибігли ще дві служниці, я замовив чаю з липою і медом. Януш уже не хрипів. Він зморено склепив повіки і завалився на бік. Марічка заскімлила. Я дав їй ляпаса. Зовсім несильно.
Йому вже краще.
Вона закивала. Повірила. А Януш Губицький дихав. Припіднявши йому голову, я змусив його проковтнути вистуджену в ложечці ароматну рідину. І тут над вухом зашипіло:
Скажіть на милість, які ми тут усі віддані господарю Ти мене до сліз довів, Небродович, віриш? Але я не стану плакати. Я стану копати. Під тебе. Довго і вперто. І хоч би як ти пнувся зі шкури, я відкопаю правду. Двічі ти попадався нам на очі в місцях, де відбувалися жахливі речі, а я не вірю в простий збіг. Я навіть у закон перестану вірити, якщо він не повісить тебе на шибениці на радість дітлахам. І моя тобі порада: випери свою овечу шкурку, надто сильно тхне від неї вовчим духом.
Сьогодні ж, запевнив я прямокутну спину директора столичної поліції і повернувся до Януша.
Той дивився з-під опущених повік. Що він чув? Що зрозумів?
Я хотів підвестися, але він взяв мене за руку і слабо стиснув.
Маряне Мені довелося нахилитися ближче. Ти мені зараз найближча людина
Я подивився на нього, уже сплячого, і перевів погляд на свої руки. Вони тремтіли.
Я зірвався на ноги і заховався в ніші вікна. Світлиця вже не здавалася мені розкішною. Довкола літав і падав, падав, засипаючи товстим шаром столики, килими, гардини, портьєри, карнизи, картини, статуї чорний попіл. Попіл згорілих сподівань. Але деяким сподіванням краще згоріти, ніж збутися. Чому ж тоді сонце скреготіло в небесах, ніби було не сонцем, а залізом, притиснутим до шкла?
Тому що я згадував свою першу зустріч із поліцією
Було мені тоді років шість. Хтось доніс на вуйка Фонся, і в кнайпі того дня через незваних гостей не те що яблуку було ніде впасти мухи не літали. Заклад прочісували уздовж, упоперек і по периметру, перевертали меблі, били посуд, виливали напої, висипали всі наші запаси.
Я врятував пригорщу сушених слив з-під чиїхось підборів і сховався під шинквасом. Сливи були забороненими смаколиками, як і будь-які інші смаколики, за які не було чим заплатити. Серед загального сумяття й переполоху я віддирав мякоть від кісточок, запихав і те, і друге до рота, отримуючи насолоду від самого процесу і сподіваючись, що вуйко Фонсьо мене не помітить. Аж тут над шинквасом загуло:
Ця скотина ще сміє божитися, що вперше чує про Станіславову крамницю!
Нічого, ми притиснемо його до нігтя. Він у нас буде димати[25], аж гай шумітиме!
Правду кажеш. Альфонсо Грубер дістане зараз, як дід в торбу! Він чоботи в мене буде лизати
Я виплюнув кісточку, вибрався з-під барєра і закричав зо всіх своїх шестирічних сил:
Неправда! Мій вуйко всіх вас змусить лизати йому чоботи! І кнайпу примусить вилизувати, щоб блищала!
Старший із цих двох наказав мене схопити. Я виривався. Тоді він наказав наповнити водою одне з відер, куди ми зливали помиї, узяв мене за шкибарки і засунув головою у воду. Повітря я встиг набрати, але, як виявилося, мало. Я рвонувся, але тримали мене міцно. Під водою було тихо, шум доходив сюди, мов крізь вату, але я чув, як вони сміялися. І чув, як розганяється в шаленому танці кров. Я не витримав і вдихнув. Вода полилася в ніс, у горло, і оскільки я знав тільки один орган всередині людини живіт, то уявив, як вода наповнює його по вінця. Від цього зробилося ще страшніше.
А десь високо в небесах заскреготіло сонце. Уперше за всю мою біографію. І, звісно, не востаннє.
Коли мене витягли, я довго кашляв, валяючись біля їхніх ніг. І тоді над вухом зашипіло:
Ану, бастарде, повторюй за мною: мій вуйко бодяк[26] і хіхляч[27], мій вуйко злодій і вбивця.
Я припіднявся на ліктях:
Мій вуйко найкращий!
Пригадую, удруге мою голову тримали під водою набагато довше
Поліціянти не знайдуть тоді в нашій кнайпі коштовностей із пограбованої ювелірної крамниці, бо їх встигнуть вчасно сплавити. У бочках із оселедцем
Але я цього не знатиму.
4
Увечері ми сиділи на шкурі ведмедя перед розтопленим каміном і мовчали. Поруч сиділа тиша. Вона, темноока, знала, хто винен, але теж мовчала. Тому що називалася тишею. А я звався Маряном Добрянським, і розумів, що вона мене не видасть. Але це чомусь не тішило.
Завтра Уявляєш, завтра на мене одягнуть кайданки, виведуть звідси під конвоєм, і я більше ніколи сюди не повернуся. Уявляєш?
Дурниці. Ніхто нікого в кайданках не поведе
Хоча
Коли за мною погналися розбійники, мені було страшно, але ця всепоглинаюча позачасовість гірша, ніж страх Таке відчуття, що ніколи не зійде сонце.
У тебе залишилися якісь родичі? спитав я, лиш би щось спитати.
У Кракові. Моя бабця по маминій лінії, Елеонора Свіжавськи. Мама щось розповідала про неї, начебто вона колись мешкала в Миколаївському повіті, а потім під час революції сорок восьмого року, коли чоловік Адам помер, а тодішні селяни раз по раз повставали, вона продала свій маєток у Рудниках якомусь адвокатові і виїхала. Але мама з нею давно розсварилася, бабця навіть свій заповіт переписала на якийсь благодійний фонд А мій дід зі сторони тата, Генріх Губицький, навідріз відмовлявся сюди приїжджати, бо тобі справді цікаво?
Цікавістю мої почуття назвати було важко. Але хто тут говорить про мої почуття?
Відмовлявся приїжджати, бо
бо в тридцять девятому році його самого, його батька і двох його сестер арештували. Тут, у Накваші. Вони були учасниками підпільного руху за обєднання Польщі. У ті часи, після придушення Листопадового повстання в Росії, навіть думати про щось крамольне треба було обачно, витягуючи шию і пильно роздивляючись навкруги, чи ніхто часом не підслуховує твої думки. Поліція і жандармерія переслідувала всіх і кожного, конспіратори мало не щодня змінювали квартири та зовнішній вигляд, а ревізії й арешти стали справою звичною і буденною Це мені в Парижі розповідав колишній учасник «Стоваришення» Тоді в нас у цьому домі знайшли море забороненої літератури. І всіх, хто був, відправили до Шпільбергу. Лише моя бабця разом із сином Анджеєм у цей час гостювала в рідні в Кракові і, вчасно попереджена членами «Стоваришення», уникнула гіркої долі