К р о г с т а д (на дверях). Я знайшов дома вашу записку. Що це значить?
Ф р у Л і н н е. Мені треба поговорити з вами.
К р о г с т а д. Ось воно як! І неодмінно тут, у цьому домі?
Ф р у Л і н н е. У мене ніяк не можна було. Моя кімната не має окремого входу. Заходьте. Ми самі. Служниця спить, а Гельмери нагорі на вечорі.
К р о г с т а д (входить до кімнати). Дивись ти! Гельмери танцюють сьогодні? Справді.
Ф р у Л і н н е. А чом би й ні?
К р о г с т а д. Гм, так справді.
Ф р у Л і н н е. Так от. Крогстаде, давайте поговоримо.
К р о г с т а д. Хіба нам з вами є про що говорити іще.
Ф р у Л і н н е. Так, багато про що.
К р о г с т а д. Не думав.
Ф р у Л і н н е. Тому що ніколи не розуміли мене.
К р о г с т а д. Чого тут було не розуміти? Простіше не можна! Безсердечна жінка спроваджує чоловіка на всі чотири боки, як тільки їй випадає вигідніша партія.
Ф р у Л і н н е. Ви гадаєте, я так-таки зовсім безсердечна? Ви гадаєте, мені легко було порвати?
К р о г с т а д. А то й ні?
Ф р у Л і н н е. Крогстаде, невже ви справді так думали?
К р о г с т а д. Інакше навіщо б вам писати мені тоді такого листа?
К р о г с т а д. Інакше навіщо б вам писати мені тоді такого листа?
Ф р у Л і н н е. Та не могла я інакше! Якщо мені довелось розірвати з вами, моїм обов'язком було вирвати із вашого серця будь-яке почуття до мене.
К р о г с т а д (стиснувши руки). Так ось воно що. І все це лише через гроші!
Ф р у Л і н н е. Не забувай, у мене на руках були стара мати і двоє малолітніх братів. Ми не могли чекати на вас, Крогстаде. Ваші перспективи на майбутнє були тоді такі ще непевні.
К р о г с т а д. Хай так. Але ви не мали права кидати мене заради іншого.
Ф р у Л і н н е. Не знаю. Я й сама не раз питала себе, чи мала я на це право?
К р о г с т а д (стиха). Коли я втратив вас, у мене наче земля вислизнула з-під ніг. Гляньте на мене: я схожий на людину, що потерпіла аварію і випливла на уламку судна.
Ф р у Л і н н е. За допомогою, здається, недалеко було йти.
К р о г с т а д. Вона була близько. Але ви з'явились і загородили мені дорогу.
Ф р у Л і н н е. Сама того не знаючи, Крогстаде. Я лише сьогодні дізналась, що мене призначають на ваше місце.
К р о г с т а д. Я вірю вам, якщо ви це говорите. Але хіба й тепер ви не поступитесь?
Ф р у Л і н н е. Ні. Це все одно не дало б вам жодної користі.
К р о г с т а д. Е, користі, користі!.. Я б на вашому місці все-таки зробив би так.
Ф р у Л і н н е. Я навчилася слухатися голосу розуму. Життя і суворі, гіркі злидні навчили мене.
К р о г с т а д. А мене життя навчило не вірити словам.
Ф р у Л і н н е. То життя навчило вас дуже розумних речей, а ділам ви все ж таки вірите?
К р о г с т а д. Тобто як це?
Ф р у Л і н н е. Ви сказали, що схожі на людину, що і потерпіла аварію і випливла на уламку.
К р о г с т а д. І, гадаю, я мав підставу сказати це.
Ф р у Л і н н е. І я теж як жінка, що потерпіла аварію і випливла на уламку. Нема за чим шкодувати, нема про кого піклуватись!
К р о г с т а д. Самі вибрали собі долю.
Ф р у Л і н н е. Іншого вибору тоді у мене не було.
К р о г с т а д. Ну й що ж далі?
Ф р у Л і н н е. Крогстаде, а що, коли б ми, двоє потерпілих аварію, подали одне одному руки?
К р о г с т а д. Що це ви говорите?
Ф р у Л і н н е. Двом, разом на уламках бути все-таки краще, надійніше, ніж триматися нарізно, кожному окремо.
К р о г с т а д. Кристино!
Ф р у Л і н н е. Чого, по-вашому, я приїхала сюди?
К р о г с т а д. Невже ви згадали про мене?
Ф р у Л і н н е. Без роботи, без праці мені не прожити. Все своє життя, наскільки пам'ятаю себе, я працювала, і праця була моєю кращою і єдиною втіхою. А тепер я залишилась одна як перст. Страшенно порожньо, самотньо... Працювати для себе самої мало радості. Крогстаде, дайте мені мету для чого і для кого працювати.
К р о г с т а д. Я нічому не вірю. Це все тільки жіноче захоплення, великодушна потреба жертвувати собою.
Ф р у Л і н н е. Ви помічали за мною коли схильність до захоплення?
К р о г с т а д. То ви й справді могли б?.. Скажіть мені... Вам усе відомо... про моє минуле?
Ф р у Л і н н е. Все.
К р о г с т а д. І ви знаєте, яка про мене йде слава?
Ф р у Л і н н е. Я зрозуміла з ваших слів, що зі мною ви могли б стати іншою людиною.
К р о г с т а д. Звичайно!
Ф р у Л і н н е. То хіба час минув?
К р о г с т а д. Кристино... ви говорите цілком серйозно? Так-Так. Я бачу по вас. То у вас і справді вистачить сміливості?..
Ф р у Л і н н е. Мені треба когось любити, про когось піклуватися, замінити комусь матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Крогстаде, я вірю, і з вами разом я на все готова.
К р о г с т а д (схопивши її за руки). Дякую, дякую. Кристино! Тепер я зможу знов піднести своє добре ім'я... А, я й забув...
Ф р у Л і н н є (прислухається). Тсс! Тарантела! Ідіть.
К р о г с т а д. Чому? В чому справа?
Ф р у Л і н н е. Чуєте, нагорі танцюють тарантелу? Коли її закінчать, вони прийдуть сюди.
К р о г с т а д. Так-так, я піду. А... крім того, все даремно. Ви, звичайно, не знаєте, на що я зважився проти Гельмерів.
Ф р у Л і н н е. Знаю, Крогстаде...
К р о г с т а д. І все-таки у вас вистачило б духу?..
Ф р у Л і н н е. Я добре розумію, до чого може довести відчай такої людини, як ви.
К р о г с т а д. Ах, якби я не починав справи!
Ф р у Л і н н е. Ви могли б. Ваш лист їше в скриньці.
К р о г с т а д. Ви впевнені?
Ф р у Л і н н е. Цілком. Але...
К р о г с т а д (допитливо дивиться на неї). Та чи не доведеться інакше зрозуміти справу? Ви хочете будь-що врятувати подругу. Скажіть прямо. Так?
Ф р у Л і н н е. Крогстаде! Хто раз продав себе заради іншого, не зробить цього вдруге!
К р о г с т а д. Я зажадаю свого листа назад.
Ф р у Л і н н е. Ні-ні.
К р о г с т а д. Природно. Я діждусь Гельмера і скажу йому, щоб він повернув мені мого листа, що він стосується лише мене, моєї відставки що його нема чого читати.
Ф р у Л і н н е. Ні, Крогстаде, не вимагайте свого листа назад.
К р о г с т а д. Але скажіть, хіба не для цього, власне, ви покликали мене сюди?
Ф р у Л і н н е. Так, у першу хвилину, коли я злякалась. Але тепер минула ціла доба, і просто не віриться, на що тільки я не надивилась тут за цей час. Хай Гельмер про все дізнається. Хай ця нещаслива таємниця з'явиться на світ Божий. Хай вони нарешті поговорять між собою щиро. Неможливо, щоб далі це тривало завжди ці приховування. виверти.
К р о г с т а д. Ну, гаразд, якщо ви на це зважуєтесь... Але одне я, у кожному разі, можу зробити, і треба зробити це негайно ж...
Ф р у Л і н н е (прислухаючись). Швидше! Ідіть. Танець скінчено. Нас можуть застукати з хвилини на хвилину.
К р о г с т а д. Я почекаю вас унизу.
Ф р у Л і н н е. Добре. Проведете мене додому.
К р о г с т а д. Зроду я не був такий щасливий! (Виходить.)
Двері до передпокою залишаються, як і раніш, відчиненими.
Ф р у Л і н н е (дещо прибирає на столі і готує свій верхній одяг). Який поворот! Який поворот! Буде для кого працювати... для кого жити.., куди внести світло і тепло! Так, доведеться-таки докласти зусиль. Скоріше б приходили... (Прислухається.) А, ось і вони. Скоріше одягнутись. (Надягає капелюх і манто.)
За сценою чути голоси Гельмера і Нори, чути, як обертається ключ у замку, і потім Гельмер майже силоміць вводить Нору до передпокою. Вона в неаполітанському костюмі і загорнена у велику чорну шаль. Він у фраку і в накинутому зверху чорному доміно.
Н о р а (ще на дверях, упираючись). Ні-ні-ні! Не хочу сюди! Хочу знов нагору. Не хочу так рано йти.
Х е л ь м е р. Але, любонько Норо...
Н о р а. Ну, я прошу тебе, благаю, Торвальде.. Ну, будь ласка... ще хоч би годинку!
Х е л ь м е р. Ні хвилини більше, моя дорога. Ти пам'ятаєш у нас була умова! Ось так. Сюди. Ти ще застудишся тут у передпокої. (Обережно веде дружину, незважаючи на її опір, до кімнати.)
Ф р у Л і н н е. Добрий вечір.
Н о р а. Кристино!
Х е л ь м е р. Як? Фру Лінне, ви тут, у такий пізній час?
Ф р у Л і н н е. Пробачте, але мені так хотілося подивитись на Нору в костюмі.
Н о р а. Ти сиділа й чекала на мене?
Ф р у Л і н н е. Так, я, на жаль, запізнилась, ти була вже нагорі. Ну, мені не хотілося піти, не глянувши на тебе.
Х е л ь м е р (знімаючи шаль з Нори). Ну, дивіться ж на неї гарненько, їй-право, варто подивитись. Чим же не красуня, Фру Лінне?
Ф р у Л і н н е. Так, зізнаюся...
Х е л ь м е р. Хіба не прегарна? Там в один голос усі визнали це. Але вона страх яка вперта, ця мила крихітка. Що вдієш? Уявіть собі, мені мало не силоміць довелося вивести її звідти.
Н о р а. Ах, Торвальде, ти ще будеш каятись, що не дав мені ще хоч півгодинки.
Х е л ь м е р. Чуєте, фру Лінне! Вона танцює тарантелу... викликає фурор... цілком заслужений... хоч виконання було, здається, надто природне... тобто безпосереднє, більш натуральне, ніж це бажано з погляду мистецтва. Ну, та хай! Головне вона викликала захоплення, шалене захоплення. І дати їй після цього залишитись? Послабити враження? Ні, дякую. Я підхопив мою чудесну капричіянку, примхливу капричіянку, можна б сказати, під ручку, марш-маршем по залу, загальний уклін, і як пишуть у романах прекрасне видіння зникло. Кінець завжди повинен бути ефектний.
Ф р у Л і н н е. Але як же мені втлумачити це Норі? Ніяк. Фу, яка тут духота! (Скидає доміно і відчиняє двері до кабінету.) Е? Там же темно? Еге ж, звичайно. Вибачте... (Йде до себе й засвічує там свічі.)
Н о р а (швидко, пошепки, задихаючись). Ну, ну?
Ф р у Л і н н е (тихо). Я говорила з ним.
Н о р а. І що ж?
Ф р у Л і н н е. Норо... ти повинна все сказати чоловікові.
Н о р а (притихлим голосом). Я знала.
Ф р у Л і н н е. Тобі нема чого боятися Крогстада. Але ти повинна все сказати.
Н о р а. Не скажу.
Ф р у Л і н н е. Тоді лист усе скаже.
Н о р а. Спасибі, Кристино. Я знаю, що тепер робити. Тсс!
Х е л ь м е р (входить). Ну, фру Лінне, намилувалися нею?
Ф р у Л і н н е. Так-так, і тепер попрощаюсь.
Х е л ь м е р. Уже? А ця ваша робота, оце плетіння?
Ф р у Л і н н е (бере роботу). Так, дякую. Мало не забула.
Х е л ь м е р. То ви ще й плетете?
Ф р у Л і н н е. Буває.
Х е л ь м е р. Знаєте, ви б краще вишивали.
Ф р у Л і н н е. Вишивати? Чому?
Х е л ь м е р. Набагато краще. Бачите: тримати роботу ось так, лівою рукою, а правою роблять стібки... ось так... легкими, вільними рухами... Чи не так?