Ф р у Л і н н е. Ще б пак. За дев'ять-десять довгих років...
Н о р а. Невже ми так давно не бачились? Так, так воно і є. Ах, останні вісім років от щасливий був час!.. То ти приїхала сюди до нас у місто? Рушила у таку довгу дорогу взимку! Хоробра!
Ф р у Л і н н е. Я тільки сьогодні приїхала, вранішнім пароплавом.
Н о р а. Щоб повеселитись у свято, звичайно. Ах, як славно! Ну й будемо ж веселитись! Ти ж роздягнись. Тобі не холодно9 (Допомагає їй.) Ось так. Тепер сядемо зручніше, біля грубки. Ні, ти в крісло! А я в качалку! (Бере її за руку.) Ну ось, тепер знов у тебе обличчя таке, як раніше. Це лише в першу хвилину... Хоча все ж ти трохи зблідла, Кристино, і, здається, трохи схудла.
Ф р у Л і н н е. І дуже, дуже постаріла, Норо.
Н о р а. Здається, трішки, ледь-ледь, зовсім трішки. (Раптом зупиняється і починає серйозним тоном.) Але яка ж я пустоголова сиджу тут. базікаю! Люба, дорога Кристино, вибач мені!
Ф р у Л і н н е. У чому справа, Норо?
Н о р а (тихо). Бідна Кристино, ти ж стала вдовою.
Ф р у Л і н н е. Три роки тому.
Н о р а. Так, я знаю. Я читала в газетах. Ах, Кристино, повір, я стільки разів збиралася написати тобі в той час, та все відкладала, все щось заважало.
Ф р у Л і н н е. Люба Норо, я добре розумію.
Н о р а. Ні, це було огидно з мого боку, Кристино. Ах ти, бідолашна, скільки ти, мабуть, витерпіла. І він не залишив тобі жодних коштів?
Ф р у Л і н н е. Жодних.
Н о р а. Ні дітей?
Ф р у Л і н н е. Ні дітей.
Н о р а. Значить, нічого?
Ф р у Л і н н е. Нічого. Навіть горя й жалю, чим можна було б живити пам'ять.
Н о р а (недовірливо дивлячись на неї). А як же це може бути, Кристино?
Ф р у Л і н н е (гірко посміхаючись, гладячи Нору по голові). Інколи буває, Норо.
Н о р а. Значить, сама-самісінька. Як це, мабуть, надзвичайно важко. А у мене троє чудових дітей. Зараз ти їх не побачиш, вони гуляють з нянею. Але ти неодмінно розкажи мені про все...
Ф р у Л і н н е. Ні-ні-ні, розповідай краще ти.
Н о р а. Ні, спочатку ти. Сьогодні я не хочу бути егоїсткою. Хочу думати тільки про твої справи. Та одне я все ж таки повинна сказати тобі. Знаєш, яке щастя звалилось на нас у ці дні?
Ф р у Л і н н е. Ні. Яке?
Н о р а. Уяви, чоловік став директором акціонерного банку!
Ф р у Л і н н е. Твій чоловік? От удача!..
Н о р а. Неймовірна! Адвокатура це такий непевний хліб, особливо, якщо хочеш братися тільки за найчистіші, хороші справи. А Торвальд, звичайно, за інші ніколи не брався, і я, зрозуміло, цілком з ним згодна. Ах, ти розумієш, які ми раді. Він займе посаду з нового року і одержуватиме велику платню і добрі проценти. Тоді ми зможемо жити зовсім по-іншому, ніж досі жили. так, як нам подобається. Ах, Кристино, мені так легко стало на серці, я така щаслива! Адже це чудесно мати багато-багато грошей і не знати ні злигоднів, ні клопоту. Правда?
Ф р у Л і н н е. Так, у кожному разі, повинно бути чудесно мати все потрібне.
Н о р а. Ні, не тільки потрібне, а й багато-багато грошей.
Ф р у Л і н н е (усміхаючись). Норо, Норо! Ти й досі не стала благорозумнішою? У школі ти була великою марнотратницею.
Н о р а (тихо посміхаючись). Торвальд і тепер мене так називає. (Погрожуючи пальцем.) Однак, «Нора, Нора» не така вже й божевільна, як ви вважаєте... Нам, їй-право, не так жилося, щоб я могла марнотратити. Нам обом доводилось працювати!
Ф р у Л і н н е. І тобі?
Н о р а. Звичайно, різні там дрібниці з шитва, в'язання, вишивання і тому подібне. (Мимохідь.) І... ще дещо. Адже ти знаєш, що Торвальд залишив службу в міністерстві, коли ми одружились? Не було жодних видів на нову посаду, а заробляти треба було більше, ніж раніше. Ну, перший рік він працював понад силу. Просто жахливо, йому доводилося брати усякі додаткові роботи ти розумієш і працювати з ранку до вечора. Ну, не витримав, захворів, лежав при смерті, і лікарі сказали, що треба відрядити його на південь.
Ф р у Л і н н е. Вий пробули тоді весь рік в Італії?
Н о р а. Еге ж. А нелегко було нам рушити з місця, повір. І вар тоді щойно народився. Та їхати все-таки було необхідно. Ах, яка це була чудесна, дивна поїздка! І Торвальда було врятовано. Але скільки грошей пішло жах, Кристино!
Ф р у Л і н н е. Можу собі уявити.
Н о р а. Тисячу двісті спецій-далерів. Чотири тисячі вісімсот крон. Великі гроші.
Ф р у Л і н н е. Так, але, у кожному разі, велике щастя, якщо є де взяти їх у такий час.
Н о р а. Скажу тобі, ми одержали їх від батька.
Ф р у Л і н н е. А, так. Адже, здається, батько твій саме тоді й помер.
Н о р а. Так, саме тоді. І, подумай, я не могла поїхати і доглянути його. Я з дня на день чекала малого Івара. І крім того, у мене на руках був мій бідний Торвальд, мало не при смерті. Любий, дорогий тато! Так і не довелося мені більше побачитися з ним, Кристино. Це найтяжче горе, якого я зазнала заміжньою.
Ф р у Л і н н е. Я знаю, ти дуже любила батька. То, значить, після цього ви рушили до Італії?
Н о р а. Так. Адже гроші у нас були, а лікарі радили. Ми й поїхали за місяць.
Ф р у Л і н н е. І чоловік твій повернувся цілком здоровий?
Н о р а. Цілком!
Ф р у Л і н н е. А... лікар?
Н о р а. Тобто?
Ф р у Л і н н е. Здається, дівчина сказала, що пан, який прийшов зі мною разом, лікар.
Н о р а. А-а, це лікар Р а н к. Та він приходить не з лікарським візитом. Це наш найкращий друг і хоч раз на день, а навідається до нас. Ні, Торвальд з того часу жодного разу не прихворів навіть. І діти бадьорі й здорові, і я. (Схоплюючись і плескаючи в долоні.) О Господи, Кристино, як чудесно жити і почувати себе щасливою! Ні, це просто ганебно з мого боку я говорю лише про себе. (Сідає на лавку поруч фру Лінне і кладе руки їй на коліна.) Ти не сердься на мене!.. Скажи, чи правда це: ти справді не любила свого чоловіка? Навіщо ж ти вийшла за нього?
Ф р у Л і н н е. Мати моя була ще жива, але така слабка, безпорадна, не зводилася з ліжка. І ще в мене були на руках два менших брати. Я й не вважала за можливе відмовити йому.
Н о р а. Так-так, мабуть, ти маєш рацію. Значить, він був тоді багатий?
Ф р у Л і н н е. Досить багатий, здається. Але справи його були ненадійні. І коли він помер, все загинуло, нічого не залишилось.
Н о р а. І?..
Ф р у Л і н н е. І мені довелося перебиватися дрібною торгівлею, маленькою школою і взагалі чим доведеться. Ці три останніх роки тяглися для мене, як один довгий, суцільний робочий день без відпочинку. Тепер він скінчився, Норо. Моя бідна мати не потребує моєї допомоги вона померла. І хлопчики стали на ноги, самі можуть про себе подбати.
Н о р а. Отже, тепер тобі легко на душі...
Ф р у Л і н н е. Не сказала б цього. Навпаки, страшенна порожнеча. Нема для кого більше жити. (Підводиться схвильовано.) Тому я й не витримала там, у нас, у ведмежому закутку. Тут. мабуть, легше буде знайти, до чого докласти сили і чим сповнити думки. Якби лише вдалося одержати якусь постійну службу, якусь конторську роботу...
Н о р а. Ах, Кристино, це так стомлює, а в тебе і без цього змучений вигляд. Тобі б краще поїхати куди-небудь на купання.
Ф р у Л і н н е (відходячи до вікна). У мене немає тата, який би дав мені грошей на дорогу, Норо.
Н о р а (підводячись). Ах, не гнівайся на мене!
Ф р у Л і н н е (йдучи до неї). Люба Норо, ти на мене не гнівайся. Найгірше у моєму становищі те, що в душі осідає багато гіркоти. Працювати ні для кого, а все-таки доводиться турбуватись і всіляко клопотатись. Адже жити треба, от і стаєш егоїсткою. Ти мені розповіла про щасливу зміну у вашому житті, а я повіриш зраділа не так за тебе, як за себе.
Н о р а. Як це так? Ах, розумію: ти гадаєш, Торвальд зможе щось зробити для тебе?
Ф р у Л і н н е. Я про це подумала.
Н о р а. Він і зробить, Кристино. Тільки довір усе мені. Я так тонко-тонко все підготую, придумаю щось таке особливе, чим задобрити його. Ах, я б від душі хотіла допомогти тобі.
Ф р у Л і н н е. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку, тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.
Н о р а. Він і зробить, Кристино. Тільки довір усе мені. Я так тонко-тонко все підготую, придумаю щось таке особливе, чим задобрити його. Ах, я б від душі хотіла допомогти тобі.
Ф р у Л і н н е. Як це гарно з твого боку, Норо, що ти так гаряче берешся за мою справу... Вдвічі гарно з твого боку, тобі самій так мало знайомі життєві турботи і клопіт.
Н о р а. Мені? Мені вони мало знайомі?
Ф р у Л і н н е (посміхаючись). Ну, Боже мій, якесь рукоділля і тому подібне... Ти дитя, Норо!
Н о р а (підвела голову і перетнула кімнату). Тобі не варто було б говорити зі мною таким тоном.
Ф р у Л і н н е. Справді?
Н о р а. І ти як інші. Ви всі гадаєте, що я не здатна на серйозне...
Ф р у Л і н н е. Ну-ну?..
Н о р а. Що я зовсім нічого такого не зазнала в цьому важкому житті.
Ф р у Л і н н е. Люба Норо, ти ж мені щойно розповіла про всі свої випробування.
Н о р а. А, самі дурниці. (Тихо.) Головного я тобі не розповіла.
Ф р у Л і н н е. Головного? Що ти хочеш сказати?
Н о р а. Ти все дивишся на мене згорда, Кристино. Однак даремно. Ти пишаєшся, що тобі довелося так тяжко працювати заради своєї матері...
Ф р у Л і н н е. Я, здається, ні на кого не дивлюся згорда. Але згодна я пишаюсь і радію, згадуючи, що мені випало на долю полегшити останні дні моєї матері.
Н о р а. Ти пишаєшся також, згадуючи, що зробила для братів?
Ф р у Л і н н е. Мені здається, я маю право.
Н о р а. І мені так здається. Але ось послухай, Кристино. І мені є чим пишатись, з чого радіти.
Ф р у Л і н н е. Не сумніваюсь. Але в якому розумінні?
Н о р а. Говори тихше. Раптом Торвальд почує! Йому ні за що в світі не можна... Нікому не можна знати про це, Кристино, нікому, крім тебе.
Ф р у Л і н н е. Та в чому справа?
Н о р а. Іди сюди. (Притягає її на диван поруч себе.) Так, бачиш... І мені є чим пишатись, чим радіти. Це я врятувала життя Торвальду.
Ф р у Л і н н е. Врятувала? Як врятувала?
Н о р а. Я ж розповідала тобі про поїздку до Італії. Торвальд не вижив би, якби не потрапив на південь.
Ф р у Л і н н е. Еге ж. І твій батько дав вам потрібні кошти.
Н о р а (з посмішкою). Це Торвальд так гадає і всі інші, але...
Ф р у Л і н н е. Але...
Н о р а. Тато не дав нам ні копійки. Це я дістала гроші.
Ф р у Л і н н е. Ти? Всю цю велику суму?