Вони ж виконали його бажання попри всі складнощі й небезпеки. Нарешті Страшило не витримав і звелів Зеленій Служниці передати Озові, якщо він зараз же їх не прийме, вони покличуть летючих мавп і з їх допомогою спробують з'ясувати, чому великий чарівник не дотримується своєї обіцянки. Коли мудрець дізнався про це, то, судячи з усього, не на жарт перелякався. Він просив передати друзям, що прийме їх у тронній залі наступного дня рівно в чотири хвилини на десяту. Він ще не забув про зустріч із мавпами у Краю Моргунів, тож не мав ані найменшого бажання побачити їх знову.
Четверо друзів провели безсонну ніч кожен думав про те, чи виконає Оз його прохання, чи ні. Дороті ненадовго задрімала, і їй наснилося, що вона знову в Канзасі й тітонька Ем радіє її поверненню.
Рівно о дев'ятій ранку солдат із зеленими бакенбардами прийшов за ними, і за чотири хвилини вони всі разом увійшли до тронної зали.
Кожен із них очікував побачити Оза в тому образі, в якому той уже колись поставав перед ними. На їхній превеликий подив, у залі було порожньо. Вони стояли біля дверей, збившись до гурту, бо мертва тиша порожньої кімнати лякала сильніше, ніж будь-яке з облич Великого і Могутнього.
Раптом вони почули голос, який долинав звідкись із-під стелі. Голос промовив:
Я Оз, великий і могутній. Навіщо ви прийшли до мене?
Друзі знову заходилися шукати поглядом постать, але ніхто нікого не побачив, тому Дороті запитала:
Де ти?
Я всюди, відповів голос, але для простих смертних я невидимий. Саме зараз я сиджу на своєму троні й готовий говорити з вами.
Справді, голос тепер лунав десь із-під трону. Друзі підійшли ближче, стали поруч, і Дороті почала:
Ми прийшли нагадати про твої обіцянки, великий Озе.
Про які обіцянки?
Ти обіцяв доправити мене додому в Канзас, якщо не стане Злої Чаклунки Заходу.
А мені ти обіцяв мозок, сказав Страшило.
А мені серце, додав Залізний Лісоруб.
А мені хоробрості, промовив Лякливий Лев.
А що, Зла Чаклунка Заходу справді загинула? запитав Оз, і його голос, як здалося Дороті, трошки затремтів.
Так, відповіла дівчинка. Я облила її водою з відра, і вона розтанула.
Нічого собі! здивувався голос. Приємна несподіванка. Добре, приходьте до мене завтра, мені треба подумати.
Ти мав уже достатньо часу на роздуми, обурився Залізний Лісоруб.
Більше ми не чекатимемо, буркнув Страшило.
Треба дотримуватися обіцянок! вигукнула Дороті.
Лев вирішив налякати мудреця і громовито рикнув. Луна підхопила гарчання, Тото перелякався, кинувся вбік і випадково наштовхнувся на ширму, що стояла в кутку. Ширма з гуркотом упала на підлогу. І тут на друзів чекав новий сюрприз. Там, де вона стояла, був маленький немолодий чоловічок із лисою головою і зморшкуватим обличчям. Залізний Лісоруб здійняв сокиру й кинувся до чоловічка з криком:
Хто ти такий?
Я Оз, великий і могутній, сказав чоловічок тремтячим голосом. Не бийте мене, будь ласка. Я зроблю все, що ви попросите!
Друзі розгублено переглянулися.
Я думала, Оз Голова, яка вміє розмовляти розчаровано промовила Дороті.
А я гадав, що Красуня, буркнув Страшило.
А я що жахливий Звір, промовив Лісоруб.
А я що Вогняна Куля! гаркнув Лев.
Ви помилилися, сумирно сказав чоловічок. Я просто вдавав із себе когось іншого.
Вдавали із себе? вражено вигукнула Дороті. То ви не великий мудрець і чарівник?
Тихше, дитинко, бо нас підслухають, і тоді мені кінець. Я вдавав із себе великого мудреця і чарівника.
А насправді це не так?
Не так, моя дорогенька. Я звичайнісінька людина.
Ви не звичайна людина, ображено заявив Страшило, а надзвичайний дурисвіт.
Так отож, підтвердив чоловічок. При цьому він заходився терти руки так, ніби був дуже задоволений від почутого. Я надзвичайний дурисвіт.
Але ж це просто жахливо! сказав Залізний Лісоруб. Отже, мені ніколи не отримати серця?
А мені хоробрості? засмутився Лев.
А мені мозку? промовив Страшило крізь сльози, витираючи очі рукавом.
Шановні друзі, звернувся до них Оз. Благаю вас, не думайте про ці дрібниці. Подумайте краще про мене: яка жахлива доля на мене очікує, якщо ви всім розкажете про мою таємницю.
Невже ніхто не знає, що ви всіх дурите? запитала Дороті.
Ніхто, крім вас чотирьох. І ще мене самого, додав Оз. Я всім так довго морочив голову, що вирішив: нікому не вдасться мене розкусити. Дарма я взагалі пустив вас до тронної зали. Я ніколи не пускаю сюди підданих, і тому вони переконані, що страшнішого й могутнішого за мене не існує.
Та я не можу зрозуміти, спантеличено промовила Дороті, як Ви постали переді мною у вигляді Голови, що вміє розмовляти?
Це один із моїх фокусів, сказав Оз. Прошу за мною, ви все зараз побачите.
Він пройшов до маленьких дверцят у кінці тронної зали, й усі ввійшли туди за ним. Оз показав на стіл, де лежала велика голова, зроблена з кількох шарів паперу, з намальованим обличчям.
Я підвішую її до стелі на шнурі, зізнався Оз, а сам стою за ширмою та смикаю за ниточки, щоб очі крутилися, а рот відкривався.
Я підвішую її до стелі на шнурі, зізнався Оз, а сам стою за ширмою та смикаю за ниточки, щоб очі крутилися, а рот відкривався.
Але як вам вдається говорити за неї? далі розпитувала Дороті.
Я черевомовець, пояснив чоловічок, і можу зробити так, щоб мій голос чувся в тому місці, де мені потрібно. От вам і здавалося, що він лунає від Голови. А ось інші предмети, якими я користувався, щоб обманювати вас. Оз показав Страшилу сукню та маску, які одягав, удаючи Красуню, а Залізний Лісоруб побачив, що Звір це багато різних шкур, зшитих докупи.
А Вогняну Кулю фальшивий чарівник також підвісив до стелі. Насправді куля була зроблена з вати, а коли її просочили олією, полум'я від неї вийшло дуже яскравим.
Вам мусить бути соромно, що ви так дурите людей, суворо сказав Страшило.
Мені дуже, дуже соромно, сумно повідомив йому чоловічок. Але що я мусив робити? У мене не було виходу. Сідайте, тут багато крісел, і я розповім вам свою історію.
Усі вмостилися, і мудрець-пройдисвіт почав свою оповідь.
Народився я в місті Омаха
Це зовсім недалеко від Канзасу! вигукнула Дороті.
Правильно, але ось звідси далекувато, відповів Оз, сумно похитавши головою. Коли я виріс, то став черевомовцем. І треба сказати, навчав мене великий майстер. Я можу наслідувати крик будь-якого звіра або пташки. І на доказ цього він почав нявкати так схоже, що Тото нагострив вуха і почав озиратися в пошуках кішки. А Оз тим часом вів свою розповідь далі: За якийсь час мені це набридло, і я став цирковим повітроплавцем.
А що це таке? запитала Дороті.
Цирковий повітроплавець це чоловік, який піднімається на кулі під час ярмарків, щоби привабити натовп цікавих і заохотити їх придбати квитки до цирку.
А! зрозуміла Дороті. Знаю!
Якось я піднявся на повітряній кулі, але мотузки порвалися, і ніяк не вдавалося спуститися. Кулю піднесло вище за хмари, а потім її підхопив потужний потік повітря й потягнув далеко-далеко.
Мандрівка тривала день і ніч, а коли я прокинувся зранку другого дня, то побачив, що куля летить прекрасною невідомою країною. Незабаром мій летючий засіб почав повільно знижуватися і зрештою приземлився. Я зовсім не забився. Та навколо мене зібрався натовп дивних людей, які вирішили: якщо я спустився з небес, то мушу бути великим чарівником і мудрецем. Зрозуміло, я не став їх переконувати у протилежному, бо вони дуже мене боялися і були готові беззаперечно слухатися.
Щоб чимось розважити себе і зайняти цих симпатичних людей ділом, я звелів їм побудувати місто. Вони працювали охоче і дуже вправно. Країна була дуже гарна і зелена, і я вирішив назвати місто Смарагдовим. А щоб назва прижилася, я звелів його мешканцям носити зелені окуляри: так вони все бачили в зеленому світлі.
А хіба тут не все зелене? здивувалася Дороті.
Ні, тут усе, як і в інших містах, відповів Оз, але якщо носити зелені окуляри, тоді, звісно, все здасться зеленим. Смарагдове Місто побудували багато років тому я потрапив сюди зовсім молодим хлопчиною, а тепер я вже старий. Та мої піддані носять зелені окуляри так давно, що більшість із них направду вважає це місто смарагдовим. До речі, місто і справді красиве для нього використали чимало і коштовних каменів, і благородних металів, й інших оздоб. Не місто, а картинка!
Я завжди добре ставився до своїх підданих, і вони люблять мене, але з того часу, як побудували цей палац, я зачинився в ньому і ніколи нікого не приймаю.
Більше за все я боявся чарівниць, адже вони, на відміну від мене, вміли творити дива. Їх було чотири, і кожна мала свої володіння. Одна правила на Сході, друга на Заході, третя на Півдні і четверта на Півночі. На щастя, на Півдні та Півночі оселилися добрі чарівниці, і я знав, що від них не доводиться чекати капостей, але чаклунки Заходу й Сходу були злющими й підступними, і, якби вони мене самого не вважали могутнім чаклуном, сильнішим, ніж вони самі, мені вже давно було б непереливки. Протягом багатьох років я жив у великому страху, тож ви можете собі уявити мою радість, коли я дізнався, що будиночок Дороті розчавив Злу Чаклунку Сходу. Коли Дороті прийшла до мене, я був готовий наплести сім мішків гречаної вовни, якби тільки вона впоралася і з другою відьмою. Але тепер, коли це сталося, я мушу із соромом зізнатися, що не здатен виконати своїх обіцянок.
По-моєму, ви дуже погана людина, сказала Дороті.
Ні, моя дорогенька. Я дуже хороша людина, але дуже поганий чарівник, це точно.
Отже, ви не зможете дати мені мозок? запитав Страшило.
Навіщо він вам? Ви щодня дізнаєтеся щось новеньке. Мізки є навіть у немовляти, але хіба воно розумне? Головне це життєвий досвід, він приносить справжню мудрість, і що довше ми живемо, то розумнішими стаємо.
Усе це, певно, так, зітхнув Страшило, але, якщо я не отримаю мозку, то буду дуже-дуже нещасний.
Чарівник пильно подивився на нього.
Що ж, зітхнув він, з мене, звісно, не дуже путній маг і чарівник, але, якщо ви прийдете до мене завтра зранку, я наб'ю вашу голову мозком. Правда, я не зможу вас навчити ним користуватися, тут вам доведеться діяти на власний розсуд.
Дякую, дякую! радісно вигукнув Страшило. Був би мозок, а користуватися ним я навчуся, не турбуйтеся!
А як щодо моєї хоробрості? занепокоївся Лев.