Ласкаво просимо, царю звірів. Ти прийшов якраз вчасно, щоб перемогти ворога й відновити мир у нашому лісі.
А що сталося? запитав Лев.
Усім нам загрожує страшний ворог, який нещодавно тут оселився, розповів Тигр. Це моторошне страховисько, велетенський павук завбільшки зі слона, і лапи в нього дебелі й міцні, наче стовбури дерев. А всього їх у нього вісім. Він повзе лісом, вибирає собі жертву, хапає її і пожирає, наче муху. Доки це чудовисько живе в нашому лісі, кожному з нас загрожує загибель, от ми й зібралися всі разом, щоб порадитись і подумати, як позбутися напасті.
Лев на якусь мить замислився.
У цьому лісі ще є леви? запитав він.
Ні. Раніше були, але павук з'їв їх усіх до одного. Щоправда, вони були менші, ніж ти, й не такі хоробрі.
Якщо я знищу вашого ворога, ви мене визнаєте царем звірів? знову спитав Лев.
Неодмінно визнаємо, відповів Тигр, і вся звірина рада, наче гучна луна, повторила:
Неодмінно!
Де цей ваш павук-велетень? поцікавився Лев.
Он там, у тій діброві, мовив Тигр і вказав передньою лапою.
Охороняйте моїх друзів, наказав Лев. А я піду розберуся з тим чудовиськом.
Він попрощався зі своїми друзями і гордо покрокував назустріч ворогу.
Коли Лев нарешті знайшов павука, той спав. Він був настільки огидний, що Лев зморщив носа. Тигр сказав правду: лапи потвори були довгі й товсті, а тулуб заріс грубою чорною щетиною. У пащеці було повно довгих гострих зубів, а велетенська голова й важкий тулуб поєднувалися тонкою шиєю. Лев одразу здогадався, що це найвразливіше місце. І ще він вирішив, що краще напасти на ворога, доки той спить, а не чекати, коли він прокинеться. Тому Лев не зволікаючи стрибнув на спину чудовиська. Одним ударом могутньої лапи з гострими кігтями він відбив павуку голову. Лапи чудовиська засмикалися в судомах, потім павук завмер, і Лев зрозумів, що перемога за ним.
Коли Лев нарешті знайшов павука, той спав. Він був настільки огидний, що Лев зморщив носа. Тигр сказав правду: лапи потвори були довгі й товсті, а тулуб заріс грубою чорною щетиною. У пащеці було повно довгих гострих зубів, а велетенська голова й важкий тулуб поєднувалися тонкою шиєю. Лев одразу здогадався, що це найвразливіше місце. І ще він вирішив, що краще напасти на ворога, доки той спить, а не чекати, коли він прокинеться. Тому Лев не зволікаючи стрибнув на спину чудовиська. Одним ударом могутньої лапи з гострими кігтями він відбив павуку голову. Лапи чудовиська засмикалися в судомах, потім павук завмер, і Лев зрозумів, що перемога за ним.
Він повернувся на галявину, де лісові звірі, затамувавши подих, чекали на нього, й гордо повідомив:
Вам більше нікого боятися в цьому лісі! Після цього звірі оголосили Лева своїм царем, і він обіцяв повернутися до них, щойно допоможе Дороті дістатися до Канзасу.
22. Край Ковтачів
Четверо мандрівників вдало завершили перехід лісом, та, коли він закінчився, виявили, що перед ними велика гора з крутими кам'янистими схилами.
Що ж поробиш, казав Страшило, доведеться лізти на гору, хоча це й нелегко.
На цих словах він рушив уперед, а всі інші попрямували за ним. Вони дісталися до першого великого каменя, аж раптом почули грубий окрик:
Назад!
Хто це кричить? запитав Страшило.
Тоді над каменем з'явилася голова і пролунав той самий крик:
Це наша гора, ми нікому не дозволяємо залазити на неї!
Але ми мусимо перейти через неї, переконував Страшило. Ми прямуємо до Краю Ковтачів.
Не вийде у вас нічого, заперечив голос, і з-за каменя з'явився дуже дивний на вигляд чоловік.
Він був приземкуватий і кремезний, із великою головою і зовсім пласкою маківкою; мав товсту зморшкувату шию, а рук не мав узагалі. Поглянувши на незнайомця, Страшило вирішив, що цей безрукий задирака навряд чи зможе завадити їм пройти. Тому він сказав:
Дуже перепрошую, але ми вимушені вас не послухатися і перейти вашу гору, подобається вам це чи ні, і хоробро рушив уперед.
Раптом шия чоловіка видовжилася, і він так гепнув своєю пласкою маківкою Страшила в живіт, що той сторчголов полетів з гори. Після цього шия знову втягнулася, і чоловік хрипко зареготав:
Не так це просто, як вам здається!
Його слова потонули в гучному реготі, й на горі з'явилися сотні його приятелів, які до цього ховалися за каменями й валунами.
Цей сміх, викликаний невдачею Страшила, дуже розлютив Лева. З громовим ревом, який луною рознесло навсібіч, він рушив угору по схилу.
Ще раз вистрілила голова на довгій шиї, і могутній звір, наче підбитий ворожим гарматним ядром, покотився вниз до підніжжя гори.
Дороті підбігла до Страшила й допомогла йому звестися на ноги. Потім до неї, накульгуючи, підійшов засоромлений сердитий Лев і сказав:
І цими Головами, що Стріляють, не поборешся. Ми їх не переможемо.
Що ж тоді робити?
Треба викликати летючих мавп, запропонував Залізний Лісоруб. Ти маєш ще одне бажання.
Хай буде так, погодилася дівчинка.
Вона одягнула золоту шапку і промовила заклинання. Мавп, як і завжди, чекати довелося недовго, і за кілька секунд уся зграя вже зібралася біля підніжжя гори.
Яке твоє бажання? запитав Ватажок у Дороті й низько поклонився.
Перенесіть нас через гору в Край Ковтачів, промовила дівчинка.
Зробимо, пообіцяв Ватажок, і летючі мавпи підхопили чотирьох друзів і Тото, а потім піднялися в повітря. Коли вони пролітали над горою, Голови, що Стріляють, дуже злилися і витягували шиї скільки могли, але не дістали мандрівників, яких летючі мавпи без перешкод перенесли через гору і доправили до красивого Краю Ковтачів.
Ти викликала нас востаннє, нагадав Ватажок. Прощавай, і нехай тобі щастить!
Прощавайте й ви, дуже вам дякуємо! сказала Дороті.
У Краї Ковтачів люди жили щасливо й багато. Добре вимощені дороги пролягали вздовж полів, на яких достигала пшениця й кукурудза, через річечки були перекинуті міцні мости. Паркани, будинки й мости були рожевого кольору, так само, як у Краї Моргунів було найбільше жовтої барви, а в Краї Жувачів блакитної. Самі ковтачі кремезні, пухкенькі коротуни, на вигляд дуже добросердечні, були вбрані в рожевий колір, тож гарно виглядали на тлі зеленої трави й жовтої стиглої пшениці.
Летючі мавпи спустилися зі своїми пасажирами біля будинку фермера. Коли Дороті підійшла до дверей і постукала, їм відчинила симпатична фермерка. Дівчинка попрохала щось попоїсти, й добра жінка пригостила їх чудовим обідом з трьома пирогами та чотирма видами печива, а Тото отримав мисочку молока.
А чи далеко до замку Глінди? поцікавилася Дороті.
Не дуже, відповіла фермерка, ідіть на південь і незабаром ви його побачите.
Мандрівники подякували гостинній господині і з новими силами знову рушили в путь. Вони прямували повз доглянуті поля, переходили через річки по гарненьких містках і зрештою побачили ошатний замок.
Біля воріт чергували три вродливі дівчини в рожевій формі, прикрашеній золотим шитвом. Коли Дороті підійшла до них, одна запитала:
Навіщо ви прийшли до Південного Краю?
Щоб зустрітися з вашою правителькою, доброю чарівницею Гліндою, відповіла Дороті. Ви проведете мене до неї?
Скажи, як тебе звати, а я поцікавлюся в Глінди, чи згодна вона тебе прийняти, сказала дівчина.
Кожен із мандрівників назвав своє ім'я, а дівчина-солдат попрямувала до замку. За якийсь час вона повернулася і повідомила, що Дороті та її друзів Глінда чекає просто зараз.
23. Глінда виконує бажання Дороті
Перед тим як мандрівників пустили до Глінди, їх відвели до однієї з кімнат палацу, де Дороті вмилася і причепурилася з дороги. Лев витрусив пилюку з гриви. Страшило поляскав себе долонями, щоб набути охайного вигляду, а Залізний Лісоруб ретельно відполірував тулуб і змастив суглоби.
Коли подорожні привели себе до ладу, дівчина-солдат провела їх до великої зали, де на троні з рубінів сиділа чарівниця Глінда. Їм вона здалася юною і прекрасною. Вона мала красиве кучеряве волосся, білу сукню й блакитні очі; свій лагідний погляд вона спрямувала на маленьку гостю.
Що я можу зробити для тебе, дитино? запитала чарівниця.
Дороті розповіла Глінді все з самого початку: як смерч заніс її будиночок до Країни Оз, як вона знайшла друзів і які дивовижні пригоди випали на їхню долю.
Я маю тільки одне бажання, сказала Дороті, чимшвидше повернутися додому, в Канзас, бо тітонька Ем точно вважає, що зі мною сталося щось страшне. Їй доведеться одягнутися в траур, але якщо врожай цього року виявиться таким самим, як попереднього, боюся, дядькові Генрі це буде не по кишені.
Глінда трохи нахилилася і поцілувала в лоб хорошу маленьку дівчинку.
Хай у тебе все буде добре, сказала вона. Звісно, я можу розповісти тобі, як потрапити до Канзасу. Та за це, додала вона, ти маєш подарувати мені золоту шапку.
З радістю! вигукнула Дороті. До того ж мені від неї вже не буде користі, а ви зможете тричі викликати на допомогу летючих мавп.
Думаю, що саме тричі вони мені й знадобляться, з посмішкою відповіла Глінда.
Дороті вручила золоту шапку Глінді, й чарівниця звернулася до Страшила:
Що ви робитимете, коли Дороті покине вас?
Повернуся до Смарагдового Міста. Оз призначив мене його правителем, і мешканці міста дуже мене полюбили. Я тільки не знаю, як перейти гору де живуть Голови, які Вміють Стріляти.
За допомогою золотої шапки я викличу мавп, і вони переправлять вас до воріт Смарагдового Міста, сказала Глінда. Не варто відбирати в його мешканців такого чудового правителя.
Хіба я чудовий? здивувався Страшило.
Таких правителів ще ніколи і ні в кого не було, всміхнулася Глінда.
Тоді чарівниця повернулася до Залізного Лісоруба й запитала:
А ви що збираєтеся робити, коли Дороті покине цю країну?
Залізний Лісоруб зіперся на сокиру і на якусь мить замислився.
Моргуни дуже полюбили мене і хотіли, щоб я ними правив, бо їхня повелителька, Зла Чаклунка Заходу, загинула. Мені дуже сподобалися моргуни, і, якби я знову міг опинитися на Заході, я із задоволенням виконав би їхнє прохання.
Це буде моїм другим наказом для летючих мавп, сказала Глінда. Хай вони перенесуть вас до Краю Моргунів. Страшило, звісно, має неймовірно гострий розум, але й ви зможете бути чудовим правителем, якщо попрацюєте над собою. Я переконана, що ви правитимете мудро і справедливо.
Потім чарівниця подивилася на великого Лева з кудлатою гривою і запитала: