Що сталося? стурбовано запитала в товариства Чарівниця Півночі, а коли подивилася сама, то розсміялася. Під будинком лишилися самі тільки срібні черевички, а ноги зникли невідомо куди.
Чаклунка Сходу була така стара, пояснила всім Чарівниця Півночі, що швидко висохла на сонці. Тепер їй і справді кінець. А ці срібні черевички віднині належать тобі, юна чарівнице, можеш носити їх.
На цих словах вона нахилилася, підняла черевички, обтрусила з них пилюку і подала Дороті.
Між іншим, Чаклунка Сходу надзвичайно пишалася цими черевичками, повідомив один із жувачів. Подейкують, вони не прості, а чарівні. Правда, ми не знаємо, що в них незвичайного
Мені треба хутенько повертатися додому, бо дядько Генрі й тітонька Ем, напевно, вже хвилюються, сказала Дороті. Чи не підкажете ви мені, в якому напрямку Канзас?
Жувачі й Чарівниця Півночі перезирнулися, потім подивилися на Дороті й похитали головами.
На схід звідси, недалеко, промовив один жувач, простягнулася велетенська пустеля, й нікому не під силу її перейти.
І те самісіньке на півдні, долучився до розмови другий жувач. Я був там і бачив її на власні очі. Південніше звідси лежить Край Ковтачів.
А мені розповідали, і собі додав третій жувач, що і на Заході є велика пустеля. Там мешкають моргуни і править ними зла чаклунка. Усі мандрівники, які ризикнуть туди податися, стають її рабами.
Я живу на Півночі, сказала старенька чарівниця, і моя країна теж межує із безкрайньою пустелею. Вона, як пастка, оточує всю Країну Оз. Боюся, дівчинко, тобі не лишається нічого, крім як зостатись у нас.
Коли Дороті почула це, вона гірко заплакала, бо їй було якось тривожно далеко від рідних, серед чужих і дивних людей. Її сльози дуже засмутили добрих жувачів, ті дістали носові хустинки й собі заридали. А старенька чарівниця зняла свій капелюх, поставила його гострим кінцем собі на носа, промовила: «Один! Два! Три!» і миттю капелюх перекинувся на грифельну дошку. А там з'явився чималий напис:
«НЕХАЙ ДОРОТІ ПРЯМУЄ ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА».
Старенька зняла з носа грифельну дошку, прочитала, що там написано, й поцікавилася:
Це тебе звати Дороті, люба дівчинко?
Так, підтвердила вона, далі схлипуючи й витираючи сльози.
Тоді це тобі треба вирушати до Смарагдового Міста. Чарівник Оз тобі обов'язково допоможе.
А де це Смарагдове Місто?
У центрі нашої країни. Там править той самий могутній Оз, про якого я тобі казала.
Він хороша людина? перепитала Дороті з підозрою.
Він хороший чарівник. А яка він людина і чи людина взагалі, сказати не можу, бо ніколи його не бачила.
І як мені потрапити до Смарагдового Міста? розпитувала Дороті.
Тобі доведеться йти туди пішки. Це буде довга мандрівка, інколи приємна, інколи не дуже. Але я використаю всі свої чари, аби тільки вберегти тебе від лиха.
Невже ви не підете зі мною? у голосі Дороті вчувалася слабка надія, адже дівчинка розуміла, що старенька покищо єдиний її друг у цій країні.
Ні, цього я зробити не можу, зате поцілую тебе на прощання. Ніхто не посміє образити того, кого поцілувала Чарівниця Півночі.
Вона підійшла до Дороті й ніжно поцілувала її в чоло. Як з'ясувалося вже пізніше, після поцілунку залишився легкий ясно-червоний слід.
Дорога до Смарагдового Міста викладена жовтою цеглою, сказала чарівниця, і знайти її нескладно. Коли побачиш Оза, не лякайся, а розкажи йому, що з тобою сталося, і попроси про допомогу. А тепер до побачення, люба дівчинко.
Троє жувачів низенько вклонилися Дороті, побажали їй щасливої дороги й подалися у своїх справах. Чарівниця ласкаво кивнула Дороті, потім тричі повернулася на лівому каблуку й, на превеликий подив Тото, зникла, наче й не було. Песик чимдуж загавкав, і явно із задоволенням доки поруч стояла чарівниця, йому лячно було бодай загарчати.
Та Дороті антрішечки не здивувалася. Вона знала, що чарівниці саме так і повинні зникати.
3. Як Дороті врятувала Страшила
Коли дівчинка зосталася сама, то відчула, що зголодніла. Вона дістала із буфета хліб, порізала його, помастила маслом, і заходилася жувати бутерброди звісно, не забула пригостити й Тото. Потім узяла відро, збігала до струмочка й набрала чистої води. Песик у цей час бігав поміж дерев і гавкав на пташок. Дороті побігла, щоб його вгамувати, й помітила, що гілля на одному з дерев ледь не ламається під щедрим урожаєм груш. Вона зрозуміла, що саме цього бракувало їй для чудового сніданку, й зірвала кілька найспіліших і найсоковитіших плодів.
Потім повернулася в будинок, напилася разом із Тото чистої води й почала готуватися до мандрівки в Смарагдове Місто.
Дороті мала лише одну сукню на переміну, але вона була випрана й напрасована, і висіла на гачечку біля ліжка. Сукенка була біла в блакитну клітинку, й хоча вже полиняла від того, що її багато разів прали, та все ж виглядала непогано. Дороті ретельно вмилася, вбралася в чисту сукню й наділа гарненького рожевого капелюшка. Взяла маленького кошика, поклала туди хліб із буфета, накрила чистим білим рушником. Потім поглянула на черевики й зрозуміла, що вони дуже старі.
Боюся, вони не витримають довгої мандрівки, побідкалася дівчинка. Песик подивився на неї й заметляв хвостом, мовляв, я тебе чудово розумію!
Аж раптом Дороті помітила на столі срібні черевички Злої Чаклунки Сходу. Тоді дівчинка зняла свої старі черевики й поміряла срібні. Виявилося, що вони їй пасують, як влиті. Здавалося, немовби це взуття було пошите спеціально для неї. Потім Дороті взяла кошичок.
Ну, Тото, зітхнула вона. Нічого не вдієш! Підемо до Смарагдового Міста й попросимо, щоб могутній Оз відправив нас назад у Канзас.
Дороті зачинила двері на ключ, а ключ поклала до кишені сукенки, й вирушила у дорогу. Тото підстрибом побіг услід за нею.
Незабаром Дороті опинилася на перехресті, але швидко зметикувала, яка з доріг веде до Смарагдового Міста, вона була викладена жовтою цеглою. Сонце яскраво світило, птахи голосно щебетали, і Дороті геть не почувалася нещасною, хоча будь-яка дівчинка її віку, якби несподівано опинилася в чужому далекому краю, обов'язково засумувала б.
По обидва боки дороги милували око чудові краєвиди. За охайними парканами, пофарбованими в приємний блакитний колір, простягалися поля, де росла пшениця, кукурудза й різні овочі. Жувачі, виходить, були чудовими господарями: врожай на їхніх полях достигав неабиякий. Інколи із будиночків, що були розкидані де-не-де, виходив якийсь жувач. Він неодмінно кланявся дівчинці, яка прямувала жовтою цегляною дорогою, низько і з повагою. І не просто так, адже країною вже розлетілася чутка про те, що Дороті знищила Злу Чаклунку Сходу і звільнила жувачів від рабства. Будинки в цім краю були незвичайної форми замість даху кожен із них мав чималий купол, і всі були пофарбовані в блакитний колір. Очевидно, саме цей колір був у жувачів найулюбленішим.
По обидва боки дороги милували око чудові краєвиди. За охайними парканами, пофарбованими в приємний блакитний колір, простягалися поля, де росла пшениця, кукурудза й різні овочі. Жувачі, виходить, були чудовими господарями: врожай на їхніх полях достигав неабиякий. Інколи із будиночків, що були розкидані де-не-де, виходив якийсь жувач. Він неодмінно кланявся дівчинці, яка прямувала жовтою цегляною дорогою, низько і з повагою. І не просто так, адже країною вже розлетілася чутка про те, що Дороті знищила Злу Чаклунку Сходу і звільнила жувачів від рабства. Будинки в цім краю були незвичайної форми замість даху кожен із них мав чималий купол, і всі були пофарбовані в блакитний колір. Очевидно, саме цей колір був у жувачів найулюбленішим.
Надвечір, коли Дороті трохи стомилася й уже думала, чи не час їй перепочити, вона підійшла до будинку, що був значно більший за інші. На зеленій галявинці перед ним танцювали чоловіки й жінки. П'ятеро маленьких скрипалів жваво грали на своїх інструментах, а великий стіл просто ломився від наїдків там було все, чого тільки душа забажає: небачені фрукти, горіхи, пироги, тістечка й торти.
Коли з'явилася Дороті, жувачі радісно привіталися з нею і запросили повечеряти й заночувати. Це був дім одного з найбагатших мешканців цієї країни, і він улаштував гостину для друзів з нагоди чудесного звільнення від злої чаклунки.
Дороті всадовили за стіл і ситно нагодували. Припрошував її до страв сам господар, якого звали, між іншим, Бок. Коли Дороті наїлася, вона сіла на лавочку, щоб помилуватися танцями й веселощами.
Бок помітив срібні черевички й запитав дівчинку:
Ти також чарівниця?
Чому ви всі так думаєте? здивувалася Дороті.
Бо ти здолала Злу Чаклунку і носиш срібні черевички. Крім того, ти вбрана в білу сукню, а всім відомо, що білий колір чарівників.
Але вона в мене у блакитну клітинку, заперечила Дороті, розгладжуючи складки на сукні.
Це дуже люб'язно з твого боку, що вона в блакитну клітинку, вклонився Бок. Недарма блакитний колір колір жувачів, а білий чарівників. Це означає, що ти добра чарівниця і друг жувачів.
Дороті навіть не знала, що на це відповісти. Всі в цій країні були переконані, що вона чарівниця. Але ж Дороті чудово знала, що вона звичайнісінька дівчинка, яку смерч заніс у чужі краї.
Коли Дороті втомилася дивитися на танці, Бок запросив її в дім, де для неї приготували кімнату з дуже зручним м'якеньким ліжечком із блакитними простирадлами. Дороті чудово поспала там до самого ранку, а Тото згорнувся клубочком на блакитному килимку біля ліжечка.
Зранку Дороті смачно поснідала. Доки вона їла, маленький жувач бавився з Тото, смикав його за хвоста і сміявся так заразливо, що Дороті від такого видовища також не могла втриматися від сміху. Для жувачів Тото був дивовижею, адже вони ніколи ще не бачили собак.
Чи далеко звідси Смарагдове Місто? запитала Дороті в гостинного господаря.
Точно не знаю, відповів Бок. Я там ніколи не бував. Якщо в тебе нема пильної справи до Оза, краще не потикайся йому на очі. Мені тільки відомо, що дорога до Смарагдового Міста довга і йти туди треба кілька днів. Шлях прямує через прекрасну країну, але інколи подорожнім доводиться пробиратися через важкі та небезпечні місцини.
Це трохи схвилювало Дороті, але виходу не було: лише могутній Оз міг повернути її до Канзасу, тому дівчинка була готова до труднощів.
Дівчинка попрощалася зі своїми новими друзями й попрямувала дорогою із жовтої цегли. Вона довго йшла, і їй закортіло трошки перепочити. Тоді дівчинка присіла на загорожу понад дорогою. За огорожею простягалося велике кукурудзяне поле, й неподалік Дороті помітила опудало на тичині. Його туди посадили, щоб воно відлякувало птахів тих, які люблять поласувати стиглою кукурудзою.