До повернення старої лишалося чимало часу, і Тіп подався в долину за будинком збирати горіхи.
Та цього разу бабця Момбі повернулася раніше, ніж зазвичай. У Кривого Чаклуна, який жив на високій горі, їй вдалося виторгувати кілька важливих чаклунських секретів: три нові замовляння, чотири чарівні порошки й жменьку трав, що мали чудодійні властивості. Задоволена, стара відьма поспішала додому, аби випробувати свої набутки на ділі.
Момбі так поринула у свої думки, що коли зауважила на розі якогось добродія, кивнула йому, майже не глянувши, й буркнула:
Добрий вечір!
Однак чолов'яга мовчав і навіть не поворухнувся. Відьма спинилася й ну приглядатися. Бачить замість голови у поселянина гарбуз, та ще й з дірками, над якими явно попрацював Тіпів ножик.
Еге ж бо! вичавила з себе Момбі, задихаючись від обурення. Знову витівки цього малого негідника! Ну добре. До-о-обре Я тобі всиплю перцю, я тобі покажу, як мене лякати!
Вона гнівно замахнулася палицею на веселий усміхнений гарбуз, але раптом їй сяйнула думка, і занесена палиця застигла в повітрі.
Та це ж чудова нагода випробувати новий порошок! вигукнула вона. Зразу ясно буде, якісний товар мені продав Кривий Чаклун, чи він надурив мене так спритно, як і я його.
На цих словах вона поставила на землю свій кошичок і заходилася в ньому порпатися, шукаючи щойно придбаний чарівний порошок.
А тим часом Тіп напхав кишені горіхами й повернувся до дороги. І що ж? Виявляється, стара відьма вже там, поруч із опудалом, і вона ані на краплину не злякана.
Спочатку він дуже розчарувався, але цікавість перемогла надто кортіло знати, що Момбі робитиме далі. Хлопчина заховався за паркан, де опікунка не могла його помітити, і приготувався спостерігати.
Стара понишпорила в кошикові ще трохи, а тоді дістала з нього пошарпану перечницю по напівстертому надпису «Перець» рукою чаклуна було грубо нашкрябано «Порошок Оживай».
От воно! радісно вигукнула Момбі. Тепер побачимо, як він діє. Чаклун, скупар, відсипав зовсім дещицю, але на дві-три порції, гадаю, має вистачити.
Тіп, звісно, ані словечка не збагнув із цієї балаканини.
Натомість він побачив, як Момбі підняла руку і потрусила перечницею над гарбузом, точнісінько як перчать печену картоплю. При цьому порошок розсипався по Джековій голові, потрапив і на його сорочку, і на рожевий жилет, і на пурпурові штани, і навіть на стоптані залатані черевики.
Вкинувши перечницю назад до кошика, Момбі підняла ліву руку вгору, відстовбурчила мізинець і сказала:
Вау!
Потім підняла вгору праву руку, відстовбурчила великий палець і промовила:
Тау!
Потім підняла обидві руки, розчепірила всі пальці якомога ширше й голосно крикнула:
Пау!
Джек Гарбузова Голова при цьому ступив крок назад і сказав із докором:
Чому ви так верещите? Я ж не глухий!
Бабця Момбі аж підскочила на радощах.
Він ожив! вищала вона. Ожив! Ожив!
Вона підкинула палицю, потім зловила її, а тоді обхопила сама себе за плечі й спробувала затанцювати джигу, і весь цей час весело приспівувала:
Він ожив, ожив, ожив!
Можете собі уявити, що думав і відчував Тіп, спостерігаючи такі дива.
Спочатку він дуже злякався і навіть хотів утекти куди очі бачать, але не зміг ноги були наче з вати, тремтіли й підгиналися. Потім він теж зрадів, що Джек ожив: від одного погляду на цю кумедну фізіономію неможливо було стриматися від сміху. Тому, подолавши переляк, Тіп зареготав так голосно, що Момбі його почула вона мерщій покульгала до огорожі, схопила Тіпа за барки і витягла на дорогу.
Ти шкодливий, брехливий, нікчемний хлопчисько! розлючено верещала вона. Я тобі покажу, як за мною підглядати і як із мене насміхатися!
Я не насміхався над тобою, виправдовувався Тіп і намагався вирватися. Я сміявся з Гарбузової Голови. Ти тільки помилуйся на нього! Хіба ж не красень?!
Я сподіваюся, ви не збираєтеся сказати щось образливе про мою зовнішність, мовив Джек надзвичайно серйозно, але при цьому так само весело посміхався, і це розсмішило Тіпа ще більше.
Навіть Момбі почала з цікавістю придивлятися до істоти, яку оживила, і коли придивилася, запитала:
Що ти знаєш?
Важко поки що сказати, відповів Джек. Мені здається, що я знаю страшенно багато, а чи можна знати більше це для мене поки що питання. Отже, мені належить з'ясувати: або я надто мудрий, або надміру дурний.
Еге, з цим треба розібратися, задумливо сказала Момбі.
А що ти збираєшся з ним робити з живим? поцікавився Тіп.
Подивимося, відповіла Момбі. Та вже треба йти додому сутеніє. Допоможи-но Гарбузовій Голові.
Ох, не переймайтеся за мене, сказав Джек. Ходити я можу не гірше, ніж ви. У мене ж є ноги, до того ж на шарнірах.
На шарнірах? перепитала відьма, повернувшись до Тіпа.
Звісно, я сам їх зробив, гордо відповів хлопчик.
Утрьох вони попрямували додому. Та, коли зайшли у двір ферми, бабця Момбі наказала Гарбузовій Голові йти в корівник, там завела його до порожнього стійла, а двері ззовні замкнула.
Спочатку займемося тобою, сказала вона Тіпу і її тон не віщував нічого хорошого.
Хлопчик захвилювався. Він знав, що Момбі злопам'ятна і від неї можна чекати будь-яких пакостей.
Вони зайшли в дім круглу будівлю з дахом-куполом, точнісінько таку, як і всі інші фермерські будиночки в Країні Оз.
Момбі звеліла Тіпу запалити свічку, потім заховала свій кошик до шафи, плащ повісила на вішак.
Тіп слухняно виконав усе, що вона наказала: правду кажучи, він був дуже наляканий.
Доки Тіп розпалював вогонь у печі, Момбі сіла вечеряти. Нарешті вогонь весело затріщав, тоді хлопчик підійшов до старої і попрохав трошки хліба й сиру. Момбі йому нічого не дала.
Я ж голодний! ображено запхинькав Тіп.
Недовго тобі голодувати, зловісно буркнула Момбі.
Така мова вже зовсім не сподобалася хлопчику бо звучала погрозливо. Аж тут він згадав, що має в кишенях горіхи, і, щоб притлумити голод, розколов та з'їв кілька штук. Бабця тим часом підвелася, струсила крихти з фартуха й повісила над вогнем маленький чорний казанок.
Вона відміряла рівні частини молока й оцту, вилила їх до казанка, дістала купу пакуночків із сушеними травами й порошками і поступово кидала до варива дрібку то того, то іншого. Час від часу підходила до свічки й, низько схилившись над пожовклим аркушем, вичитувала рецепт зілля.
Тіп спостерігав усе це, і його тривога наростала.
Для кого ти це готуєш? запитав він.
Для тебе, буркнула Момбі.
Тіп повернувся на табуретці й уважно подивився на казанок, рідина в якому вже закипала, тоді перевів погляд на зморшкувате безжальне обличчя старої відьми. Цієї миті він волів би опинитися де завгодно, тільки не в цій темній задимленій кухні, де навіть танок тіней на стінах навівав жах. Так минула ціла година, тишу порушувало тільки булькання в казанку й шипіння полум'я.
Нарешті Тіп зважився заговорити знову.
І що, я муситиму випити це твоє зілля? запитав він, киваючи на казанок.
Еге, відрізала Момбі.
І що зі мною буде? несміливо поцікавився хлопчик.
Якщо все буде зварено, як треба, відповіла відьма, ти перетворишся на мармурову статую!
Тіп застогнав від жаху й витер рукавом піт, що миттєво проступив на лобі.
Але я не хочу бути мармуровою статуєю! закричав він.
А я хочу цього, суворо промовила бабця Момбі. До твоїх бажань мені байдуже.
Але навіщо тобі перетворювати мене на мармурову статую? Тоді не буде кому на тебе працювати, почав умовляти Тіп, не полишаючи надії відмовити стару від злодіяння.
Працювати буде Гарбузова Голова, відрізала Момбі.
Тіп знову застогнав.
Може, краще перетвориш мене на баранця або курча? запитав він у відчаї. Нащо тобі мармурова статуя?
А для того! відповіла Момбі. Навесні я облаштую квітник, а тебе поставлю посеред клумби як прикрасу. Дивно, чому це не спало мені на гадку раніше! Стільки років я терпіла твої вибрики!
При цих словах Тіп відчув, як краплинки поту стікають у нього по спині, але й далі сидів, не зводячи погляду з казанка.
А може, зілля не подіє, пробурмотів він ледь чутно, хоча сам не дуже вірив своїм словам.
Думаю, подіє, бадьоро відповіла Момбі. Я рідко в цьому помиляюся.
Знову запанувала тиша, і тривала вона довго, потім Момбі нарешті підвелася, щоб зняти казанок із вогню. Час був близько опівночі.
Пити треба, коли вистигне, сказала відьма (незважаючи на всі заборони, вона була все ж таки справжньою відьмою). Нам обом зараз час поспати, а зранку, на свіжу голову, я перетворю тебе на мармурову статую.
І вона пошкандибала до своєї кімнати, несучи паруючий казанок. Незабаром Тіп почув, як грюкнули двері й клацнув замок.
Всупереч наказу хлопчик не пішов спати, а й далі сидів біля вогню, дивлячись на тліюче вугілля.
3. Втеча
«Бути мармуровою статуєю це жахливо, думав Тіп, це просто немислимо. Вона каже, що багато років мене терпіла, а тепер вирішила позбутися. Та навіщо для цього перетворювати мене на статую? Кому до вподоби стирчати нерухомо все життя посеред квітника? Ні, треба тікати, і то якнайшвидше, доки вона не примусила мене випити своє огидне зілля».
Він зачекав, доки не зрозумів із хропіння, яке долинало з сусідньої кімнати, що стара відьма міцно спить, потім тихенько підвівся і підійшов до шафи, де зберігалася їжа.
Хто ж готується втікати, коли живіт до спини прилип? міркував він і нишпорив по полицях.
Та знайти вдалося лише кілька скоринок хліба. У пошуках сиру Тіп вирішив зазирнути до кошика Момбі, з яким вона повернулася з села. Там хлопчина знайшов перечницю з оживлювальним порошком. «Візьму-но я його з собою, подумав він, інакше Момбі неодмінно використає його для якоїсь злої справи». І він запхнув перечницю до кишені разом із хлібом та сиром.
Тіп обережно вийшов з будинку і зачинив за собою двері. На небі яскраво сяяв місяць, блищали зорі, ніч здавалася особливо мирною та свіжою після задушливої смердючої кухні.
Добре, що я йду звідси, тихо промовив Тіп, я ніколи не любив стару каргу. Дивуюся, як я взагалі до неї потрапив.
Він повільно закрокував дорогою, але тут раптова думка примусила його зупинитися.
Я не хочу залишати Джека Гарбузову Голову на ласку бабці Момбі, вирішив він. Джек мій, хоча це вона його оживила, але ж я його зробив.
Він подався до корівника, де було замкнено Гарбузову Голову, відчинив двері й зазирнув досередини.
Джек сумирно стояв у стійлі. При світлі місяця Тіп розгледів його обличчя, що весело посміхалося, як завжди.