І Серпокрилець виклював око у Принца й полетів до горища студента. Залетіти всередину було дуже легко, бо у даху зяяла дірка. Через неї він увірвався до кімнати. Юнак схилив голову на руки, отже не почув тріпотіння пташиних крил, а коли підвів голову, то побачив, що на зівялих фіалках лежить прекрасний сапфір.
Мене починають цінувати, зрадів він, це подарунок якогось великого шанувальника. Тепер я зможу дописати свою пєсу, і він засяяв од щастя.
Наступного дня Серпокрилець полетів до гавані. Він умостився на щоглі великого судна і дивився, як матроси витягають тросами важкі скрині з трюму.
Раз-два вгору! вигукували вони, тягнучи чергову скриню.
Я лечу до Єгипту! крикнув Серпокрилець, та ніхто не звернув уваги, а коли зійшов місяць, полетів він назад до Щасливого Принца.
Я хочу попрощатися з тобою, гукнув він.
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю! молив Принц. Благаю, залишися зі мною ще на одну ніч!
Вже зима, відповів Серпокрилець, і скоро тут літатиме холодний сніг. У Єгипті сонце гріє зелені пальми, і крокодили вилежуються в глині, озираючись спроквола навкруги. Мої друзі-ластівки вють гнізда у храмі Юпітера в Баальбеку, а рожево-білі горлиці споглядають на них і туркочуть. Дорогий Принце, я мушу тебе покинути, але ніколи не забуду, і наступної весни принесу тобі два прекрасних самоцвіти замість тих, що ти віддав. Рубін буде червонішим за червону троянду, а сапфір синій, як море.
Внизу на площі, мовив Щасливий Принц, стоїть дівчинка, що продає сірники.
Вона впустила сірники в калюжу, і ті зовсім розмокли. Батько відлупцює її, якщо вона не принесе додому грошей, тож вона плаче. В неї немає ні черевиків, ні панчіх, а на голові ні хустинки, ні капелюшка. Виклюй у мене друге око і віддай його дівчинці, і тоді батько її не битиме.
Я залишуся з тобою ще на одну ніч, погодився Серпокрилець, але не можу виклювати тобі око. Адже ти осліпнеш!
Ластівя, Ластівя, любий Серпокрильцю, сказав Принц. Чини, як я звелів.
І Серпокрилець виклював друге око Принца і полетів з ним униз. Він пронісся повз дівчинку і встромив самоцвіт їй у долоньку.
Яке гарненьке скельце! зраділа дівчинка і побігла сміючись додому.
Тоді Серпокрилець повернувся до Щасливого Принца.
Ти тепер сліпий, мовив він, і я залишуся з тобою назавжди.
Ні, Серпокрильцю, заперечив бідолашний Принц, ти мусиш летіти до Єгипту.
Я залишуся з тобою назавжди, твердо сказав Серпокрилець і заснув біля ніг Принца.
Ти тепер сліпий, мовив він, і я залишуся з тобою назавжди.
Ні, Серпокрильцю, заперечив бідолашний Принц, ти мусиш летіти до Єгипту.
Я залишуся з тобою назавжди, твердо сказав Серпокрилець і заснув біля ніг Принца.
Увесь наступний день він сидів на плечі Принца й оповідав йому про те, що бачив у чужих краях. Він розказував про червоних ібісів, що стоять довгою шерегою уздовж берегів Нілу і ловлять золотих рибок своїми дзьобами; про Сфінкса, старого як світ, що живе у пустелі і знає все-все: про купців, що повільно ступають поруч зі своїми верблюдами, з бурштиновими чотками в руках; про Царя Місячної гори, чорного як смола, котрий молиться на величезний кришталь; про велику зелену змію, яка спить у пальмовому дереві і годувати яку медовими пряниками приходять двадцятеро жирафів; про пігмеїв, що плавають великим озером на гігантському пласкому листі та постійно воюють з метеликами.
Серпокрильцю, друже мій милий, перебив його Принц, ти розповідаєш про дивовижні речі, але найдивовижніше у світі це страждання людські. Немає Таємниці більшої, ніж ця Таємниця. Політай над містом, любий Серпокрильцю, і розкажи про все, що побачиш.
І Серпокрилець літав над великим містом і бачив, як веселяться багатії у своїх розкішних будинках, коли під їхніми дверима сидять жебраки. Він залітав у темні провулки й бачив бліді личка голодних дітей, що байдуже позирали на чорні вулиці. Під аркою мосту лежало двійко хлопчаків вони міцно обнялися, щоб хоч трохи зігрітися.
Як їсти хочеться, жалілися вони.
Тут не можна лежати! загорлав на них вартовий, і вони вийшли з-під мосту просто в дощ.
Потім Серпокрилець прилетів назад і розповів Принцові все, що бачив.
Я весь вкритий листковим золотом, сказав Принц, ти мусиш його обірвати, клаптик по клаптику, і віддати отим бідолахам; живі завжди гадають, що золото може їх ощасливити.
Клаптик по клаптику відривав Серпокрилець щире золото, поки Щасливий Принц не зробився зовсім тьмяним і сірим. Клаптик по клаптику віддавав Серпокрилець щире золото біднякам, і личка дітей потроху розрумянились, і вони сміялися та гралися в різні ігри на вулиці.
Тепер у нас є хліб! вигукували вони.
А потім випав сніг, а за снігом ударив мороз. Вулиці здавалися вилитими зі срібла такі вони були яскраві та блискучі; довгі бурульки звисали, як кришталеві кинджали, з краю дахів; усі одягнулися в хутро, а хлопята у червоних шапочках каталися на ковзанах.
Бідолаха Серпокрилець замерзав дедалі більше, але не збирався залишати Принца, бо дуже його любив. Він клював хлібні крихти біля пекарні, коли пекар не дивився, і тріпотів крилами, аби зігрітися.
Й от прийшов час, коли він збагнув, що помирає. Востаннє злетів Серпокрилець на плече Принца.
Прощавай, любий Принце! прошепотів він. Дозволь мені поцілувати тобі руку.
Радий, що ти нарешті вибираєшся до Єгипту, мовив Принц. Ти пробув тут надто довго. Але поцілуй мене у вуста, бо я тебе люблю.
Не до Єгипту я вибираюся, сказав Серпокрилець, а до Оселі Смерті. Смерть сестра Сну, правда ж?
І він поцілував Щасливого Принца у вуста і впав мертвий до його ніг.
І тої самої миті пролунав дивний звук усередині статуї, мовби щось розбилося. То свинцеве серце Принца розкололося навпіл. Очевидячки, мороз і справді був лютий.
Рано-вранці наступного дня Мер міста йшов через площу разом із Міськими Радниками. Проминаючи пєдестал, він поглянув на статую.
Господи, який жалюгідний вигляд має отой Щасливий Принц! вигукнув він.
Геть-чисто жалюгідний! підхопили Міські Радники, які завжди погоджувалися з Мером. І всі вони залізли нагору роздивитися як слід.
Рубін випав із його меча, очі десь загубилися, і він більше не золотий, оголосив Мер. Власне, він не кращий за жебрака.
Не кращий за жебрака, підтакували Міські Радники.
А тут іще якась мертва пташина у нього під ногами! вів далі Мер. Треба видати розпорядження, що птахам забороняється тут помирати.
І Міський Писарчук занотував Мерове розпорядження у записнику.
Статую Щасливого Принца зняли з пєдесталу.
Оскільки він уже не прекрасний, то й не корисний більше, проголосив Професор Мистецтвознавства в Університеті.
Статую розплавили у ливарні, й Мер провів нараду Корпорації, щоб вирішити, як учинити з металом.
Статую розплавили у ливарні, й Мер провів нараду Корпорації, щоб вирішити, як учинити з металом.
Нам, певна річ, потрібна інша статуя, сказав Мер, і це мусить бути моє зображення.
Моє, моє! закричав кожен із Міських Радників, і всі пересварилися. Коли я востаннє їх чув, вони й далі сварилися.
Що за чудасія! здивувався старий майстер у ливарні. Це розбите свинцеве серце не плавиться у печі. Його треба викинути.
І серце викинули на смітник, де вже лежав мертвий Серпокрилець
Принеси мені дві найдорогоцінніші речі з того міста, наказав Господь одному зі своїх янголів, і янгол приніс йому свинцеве серце і мертвого птаха.
Ти зробив вірний вибір, погодився Господь, бо у моєму Райському Саду це мале пташеня співатиме вічно, а у моєму золотому місті Щасливий Принц возсилатиме мені хвалу.
Соловушка і троянда
Вона пообіцяла, що танцюватиме зі мною, якщо я принесу їй червоні троянди, вигукнув молодий Студент, але в моєму садку немає жодної червоної троянди.
Зі свого гнізда на дубочку його почула Соловушка, визирнула з листя й замислилася.
Жодної червоної троянди, хоч увесь сад обійди, простогнав юнак, і його гарні очі налилися слізьми. Від яких дрібниць залежить людське щастя! Я перечитав усе, що написали мудреці, мені відомі усі таємниці філософії, але через брак однієї червоної троянди зруйнується ціле моє життя.
Нарешті я зустріла справжнього закоханого, мовила Соловушка. Ніч у ніч я оспівувала його, не знаючи, чи існує він насправді. Ніч у ніч я оповідала його історію зіркам і от нарешті я бачу його самого. Волосся в нього темне, як бутон гіацинта, а вуста червоні як троянда, якої він прагне; пристрасть зробила його обличчя блідим, як слонова кістка, і туга наклала відбиток на його чоло.
Принц влаштовує бал завтра ввечері, шепотів Студент, і моя кохана буде серед запрошених. Якщо я принесу їй червону троянду, вона танцюватиме зі мною до світанку. Якщо я принесу їй червону троянду, я триматиму її в обіймах, і вона схилить голівку мені на плече, і я стискатиму її ручку. Але в моєму садку немає червоної троянди, тож я сидітиму тут на самоті, і вона пройде повз мене. Я буду для неї порожнім місцем, і це розібє мені серце.
О так, це справжній закоханий, мовила Соловушка. Те, про що я співаю, змушує його страждати; що для мене радість для нього біль. Звісно, кохання чудове почуття. Воно цінніше за смарагди і дорожче за коштовні опали. Його не купити ні за перли, ні за гранати, ним не торгують на ярмарку. Купці його не продають, і на золото його не обміняють.
На галереї сидітимуть музики, вів далі Студент, і гратимуть на своїх інструментах, а моя кохана танцюватиме під мелодії скрипок та арф. Танцюватиме вона так легко, що її ніжки майже не торкатимуться підлоги, а розчепурені придворні юрмитимуться навколо неї. От тільки зі мною вона не танцюватиме, бо я не маю червоної троянди, щоб їй подарувати.
І він кинувся на траву, затулив обличчя руками й розридався.
Чого він плаче? спитала Зелена Ящірка, пробігаючи повз Студента, задерши хвостика.
І справді, чого? прошепотів Дзвоник своєму сусіді лагідним, тихим голосом.
Він ридає через червону троянду, відповіла Соловушка.
Через червону троянду? обурилися вони.
Це просто безглуздя! і мала Ящірка, яка була дещо цинічною, розреготалася від душі.
Проте Соловушка розуміла причину страждань Студента; вона принишкла на своєму дубочку і замислилася над таємницями Кохання.
Раптом вона розправила свої брунатні крильця для польоту та зірвалась у небо. Вона промайнула гаєм, як тінь, і, як тінь, закружляла над садом.
У центрі галявини росло прегарне Трояндове Деревце, й коли Соловушка побачила його, то підлетіла й усілася на тоненьку гілочку.