Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників
Чарівна капуста
Золотоголовий хлопчик
Діялося це не за моєї памяті й не тут. Одна жінка була чарівницею і через це не могла мати дітей.
Дізналася вона, що в горах є дід, який може їй допомогти, й помандрувала до нього.
Дід вислухав її, дав дві горошинки й сказав, аби ковтала одну вранці, а другу ввечері.
Другого дня вранці одну горошинку жінка проковтнула, а друга покотилася та й упала у пійло. Віднесла вона кобилі пити, а кобила спила й горошинку.
Через сорок тижнів жінка народила хлопчика, що мав золоту голову, а кобила привела золотоголове лоша.
І хлопчик, і коник ростуть не по днях, а по годинах. Малий уже вчиться в школі. Мати розповіла йому про діда, який дав їй горошинку, і хлопчик вирішив провідати його.
Пішов у далекі гори, погостював три дні, а звідти повернувся з чарівним перснем, що дід подарував.
А цей перстень зробив його таким сильним, що золотоголовий хлопчик міг дуба з корінням вирвати.
Просить мати, аби він подарував їй той перстень, а коник радить не давати. Хлопець не дає.
Тоді чарівниця задумала позбутися сина й заволодіти чарівним перснем.
Подає вона хлопцеві сніданок з отрутою. Але тут прибігає золотоголовий коник і каже:
Не їж, брате, бо вона хоче тебе отруїти.
Хлопець послухав коня і висипав сніданок собаці. Собака зїв і тут же здох.
Бачиш, мамо, що ти зі мною хотіла зробити? каже він. Тож тепер не нарікай, що залишаю тебе одну, а сам їду світ за очі.
Сів на золотоголового коня і поїхав. Їхали вони цілий день. Надходить ніч і треба кудись проситися ночувати.
А мати цього хлопця була знайома з усіма чарівницями. Задумала вона хлопця зі світу збути полетіла до своєї приятельки, аби його перестріла.
Не встиг хлопець подумати, що нема де ночувати, як виходить з лісу вродлива жінка й просить до себе:
Я маю багато волів. Якщо мене захочеш, то я хоч зараз згодна виходити за тебе заміж.
Пішов дивитися на її воли, а то ведмеді. Як не кинуться на нього, а він лише рукою махнув і всі лежать неживі.
Входить до її палацу і каже:
Ой, що то за воли! Я за одним махом усіх повбивав.
Як ти такий сильний, каже вона, то будеш моїм чоловіком. Але спочатку подивися на моїх собак.
Пішов дивитися на собак, а то сорок вовків. Він як махнув рукою всі сорок трупом лежать.
Добре, каже вона. Коли ти такий сміливий і сильний, то будь моїм чоловіком.
Вийшла вона надвір і переговорила з його мамою, що нічого не боїться хлопець. Сама не знає, що вчинити.
Знаєш що? каже стара. Виймемо йому очі. Але головне якось перснем заволодіти, аби силу втратив.
Входить чарівниця до хати і каже:
Перед весіллям треба жениха купати.
Нагріла води. Він роздягнувся, скинув з руки перстень, а його мати хапнула той перстень і каже:
А тепер я зроблю з тобою, що сама схочу!
Чарівниця питає:
Що з ним вчинимо?
Виймемо очі й кинемо голого за пліт.
Кинули чарівниці хлопця за пліт на оболонь, де його кінь пасся. Як побачив кінь, що таке сталося з його другом, підбіг і каже:
Сідай якнайскоріше, бо вони вже здогадалися й радяться спекти тебе в печі.
Викарабкався він на коня, й той завіз його далеко-далеко. Скинув під старим високим хрестом і ліг поруч відпочивати. Він заснув, але опівночі чує, що його будить кінь. А то прилетіло три круки. Один сів на лівий бік перехрестя, другий на правий, а найстарший на вершечок.
Чує: говорять між собою.
Перший каже:
Село вимирає, бо води нема.
Другий каже:
Я сам таке зробив. Я копитом заткав джерело. Якби хтось з них взяв сирового полотна, зліз у криницю, відкрив ним нору, то вода знову була б.
Третій:
Я чув, що цісарева донька дуже хвора: зсохла на тріску. Вона гуляла в парку і плюнула на доріжку, а жаба прискакала і ту слину злизала. Жаба тепер живе під підлогою її кімнати й чекає смерті царівни. Треба ту жабу зловити, розрізати, дати крові з неї напитися дочці цісаревій, а в мясі скупати, і одужає.
А ще що в світі діється?
Знаю, що мати синові очі вибрала.
Якби він дійшов на світанку до Дунаю, то буде така вода текти, що хто би в ній не вмив очі стане видючим.
Знялися з хреста три круки й полетіли. А кінь питає:
Все чув?
Чув. Але як я зможу дійти до ранку до Дунаю?
Сідай швидше й поїдемо.
На світанку були вони на березі Дунаю. Промив очі, кінь питає:
Бачиш?
Як крізь товсте скло.
Вмивай ще раз.
За другим разом побачив ліпше, а за третім повернувся зір.
А тепер куди поїдемо?
Поїдемо до того села, що без води вимирає. Може, хоч який одяг дадуть, бо я голий.
Доїхали до села, а біля криниці сидить старий дід і плаче.
Дайте, дідусю, води!
Де ж я тобі візьму, дитино? Одна-єдина криниця була та й та пересохла. Люди мруть без води, худоба гине.
Дайте мені якесь вбрання, драбину, сирового полотна, і будемо мати воду.
Приніс дід все, що просив хлопець. Зліз він драбиною у криницю, витяг з нори чортове копито і відразу пішла вода. І таке було джерело, що нараз криниця заповнилася і побігла вода потоком. Люди втішилися, біжить худоба, всі пють, дякують йому, а він каже:
Їдемо до царя.
Сів на золотоголового коня і через якийсь час були в цісарському саду. Вже більше доби не спали, були змучені й позасинали. Збіглися царські слуги. Одні стали коло них, а другі побігли до царя.
Що сталося? питає цісар.
Золотоголовий хлопець із золотоголовим конем у саду спить!
Цісар зібрав військо, оточили сонного з усіх боків, аби не втік. Сам цісар підходить і питає:
Хто ти такий?
Я лікар, спросоння відповідає цісареві.
А чого ти так погано одягнений?
Не питайте. Я вашу доньку вилікую, і ви мені краще вбрання подаруєте.
Як вилікуєш, то вона жінкою твоєю буде. З усього світу лікарі в мене були, але ніхто ще не вилікував.
Пішов до її покою і так зробив, як круки говорили. Одужала царівна.
Оженився з нею парубок і жив, поки життя не прожив.
Золоті яблука
В одній сімї було три дочки. Дві повіддавалися на сторону, а наймолодша, Марійка, залишилася при матері й батькові. Вона була найвродливішою з-поміж сестер, та лише щастя не мала. Бо не встигли відгуляти весілля середущій сестрі, як вмерла мати, і батько привів собі другу жінку.
Недовго прожив з нею. Знущалася мачуха над Марійкою, банував[1] батько за першою жінкою і скоро теж відправився на той світ.
Нікого тепер вже Марійка не мала, хіба що корову. Рано-вранці виганяла її на пасовище, найкращої трави носила і свій біль сирітський тварині виливала. А мачуха була така лиха, що й за пса її не мала, знущалася, як лише могла.
Одного разу каже Марійці:
Ти, неробо, лише мій хліб їси, а робити нічого не хочеш. Поженеш нині корову пасти, то маєш на пасовищі виткати мені з павутини звій білого полотна. Як не витчеш, то не вертайся до хати.
Сіла Марійка на пасовищі й плаче. А корова підійшла і людським голосом питає:
Чого ти плачеш, Марійко? Та як мені не плакати, коли мачуха наказала виткати з павутини звій білого полотна, а я не вмію ткати.
Не плач. Подивися краще мені в ліве вухо та й візьми, що треба.
Пригнала дівчина корову з пасовища, поклала полотно на стіл, а сама лягла спати.
Здивувалася мачуха, де вона таке біленьке полотно дістала. Другого дня каже:
Не забудь мені, лежибоко, принести нині синього шовку. Як не принесеш, то й ночувати не приходь.
Втекла би Марійка від злої мачухи, але жаль їй корови. Сіла на пасовищі та й гризеться, що тепер робити.
Чого журишся, Марійко? питає корова.
Та як не журитися, коли мачуха наказала принести звій синього шовку, а де я його візьму?
Не гризися. Подивися мені в праве вухо і візьми собі, що треба.
Прийшла ввечері мачуха, а шовк на столі. Дивується, як Марійка виконує всі її забаганки. На другий день відправляє дівчину на пасовище з коровою, і каже принести звій червоного оксамиту.
Не знала Марійка, що зла мачуха прийшла вслід за нею аж на пасовище, сидить за кущем і слухає, про що вона з коровою розмовляє.
Пригнала ввечері корову додому, а мачуха каже:
Завтра будемо твою корову різати, бо вона мало молока дає.
Вибігла Марійка надвір і так заплакала, що аж небо засмутилося. Але бачить йде незнайомий дідок.
Чого ти, дівчино, плачеш? питає.
Та як мені, бідній сироті, не плакати? Нікого я не маю, лише корову, і ту мачуха хоче зарізати.
Не плач, сирітко, бо сльози не поможуть. Як заріжуть корову і будуть кості розбирати, візьми кісточку і посади в грядку.
Не плач, сирітко, бо сльози не поможуть. Як заріжуть корову і будуть кості розбирати, візьми кісточку і посади в грядку.
Зробила Марійка, як дід казав. На другий день серед города з кісточки виросла прекрасна яблуня, одразу зацвіла, а на третій зродила золоті яблука.
Хто чужий надійде, хоче яблуко зірвати, а вона гілля підніме догори і не дається. Лише підійде Марійка, і всі гілки нахиляються, аби вона зірвала золоте яблуко.
Надїхав вродливий хлопець, а сирота під яблунею. Хотів зірвати золоте яблуко, але яблуня гілля підняла догори, і побачив під ними Марійку. Так сподобалася йому, що каже:
Якби ти хотіла, я б оженився з тобою.
Марійці теж дуже сподобався цей хлопець і каже:
Дай, яблуне, йому яблуко.
Яблуня вкрила їх гіллям, і обоє стали обривати золоті яблука. Як обірвали всі до одного, хлопець взяв її на бричку і повіз до себе додому.
А на другий день побачили на своїм городі яблуню. То вона вночі перейшла вслід за Марійкою. Ще довго там росла і родила золоті яблука. Може, і тепер родить, якщо вони ще живуть.
Зачарований хлопець
Був собі чоловік і мав багато дітей. Тяжко йому жилося. Якось приходить до нього чарівник і каже:
Дай мені одного хлопця, я візьму його до себе в школу. Приїдеш через три роки і забереш його назад.
Дав чоловік йому хлопця, і чарівник вчить його, муштрує на всі боки і навчає різних штук.
Кінчилися три роки, їде батько за сином. А чарівник показує йому три голуби.
Вибирай, котрий з них твій син.
Голуби всі однакові, котрого вибрати? Не знає чоловік, що робити.
Приходить він додому та й розказує жінці про тих голубів. А жінка йому:
То ти дав йому хлопця, а він хоче голуба віддати? Іди й кажи, нехай віддає хлопця!
Іде він до чарівника другий раз, а той знову показує йому три голуби.
Подивися, котрий твій син?
І батько знову пішов додому без сина. Жінка свариться ще дужче.
Збирається він іти третій раз, і сниться йому вночі сон. Ніби каже син: «Тату, як ти прийдеш за мною і покажуть тобі три голуби, то я буду з лівого боку, і трошки тріпну крилом. Як я тріпну крилом, ти мене зразу лови і не віддавай».