Добрий вечір, сестри!
Доброго здоровя тобі, легіню!
Чи я би міг у вас заночувати?
Ночуй, але з умовою, що до другої кімнати не заглянеш. Якщо туди ступиш, то там залишишся навіки. Бачиш, і ми не сміємо з цього ліжка встати: якби рушилися з місця, був би нам кінець.
Та хто ви такі?
Наш нянько Поганин. Він закляв нас так, що мусимо сидіти на ліжку, доки не знайдеться якась людська душа, котра переночує в цій вежі три ночі. Лише рано-вранці, на полудень та ввечері ми можемо встати на якусь чверть години.
Дали дівчата хлопцеві вечерю і полягали спати: вони на одному залізному ліжку, а він на другому. Спить як мертвий, та уві сні чує:
Вставай, принце, бери свою шаблю і рушницю і біжи до другої кімнати.
Схопився, оглянувся: дві дівчини сплять, а одна сидить, вартує. Та він на неї не зважав узяв шаблю і рушницю та й відчинив двері в сусідню кімнату. Не встиг їх зачинити, як на нього налетів дикун. Почали рубатися. Цілу годину билися, аж будинок трясся.
Попівночі дикун заревів:
Попівночі дикун заревів:
Ой, коби мені тут дуб, аби я зїв із нього корінь, то ти би пропав!
Ой, коби моя мила не спала, крикнув на те принц, аби подала мені погар вина й кусок калача, то ти би пропав!
Але запіяв півень, і дикун сховався.
Рано-вранці о шостій годині сестри встали з ліжка. Одна готує їсти, друга побігла за водою, третя накриває вже на стіл. А коли минуло пятнадцять хвилин, вони знову скочили на ліжко. Хлопця не будили, бо був дуже змучений і солодко спав.
Спав до восьмої години. Потім устав, помився, поснідав і сів біля дівчат. Вони гусляють, він співає.
На полудне сестри підвелися, швидко пообідали і знову на ліжко
Настав вечір. Дівчата повечеряли й кличуть принца до себе, аби співав далі. Але він ліг спати, бо їх сумна музика навівала сон.
Цієї ночі вартувала середня сестра, а дві інші спали.
Раз хлопець чує уві сні:
Вставай, бери шаблю і рушницю і біжи до другої кімнати, бо позбавишся життя.
Схопився він і бачить: одинадцята година. Взяв шаблю, рушницю і до сусідньої кімнати. Лише відчинив двері, як дикун на нього. Одною рукою принц закриває двері, а другою обороняється. Билися дві години. В годину по півночі дикун заревів:
Ой, якби мені тут дуб, аби я зїв із нього корінь, то ти би пропав!
А хлопець гукнув:
Ой, якби моя мила не спала, аби мені подала погар вина й кусок калача ти би сам пропав!
На те запіяв півень, і дикун сховався.
Хлопець вернувся на своє ліжко і заснув. Так уже дві ночі перебув.
Уранці сестри повставали, приготували їсти, пити. Поснідали і знову на ліжко. Але не гусляють, бо принц дуже зморений і солодко спить.
Старша каже:
Любі мої сестри, що я чула передминулої ночі! Принц уночі встав і пішов до другої кімнати, а там почалася страшна боротьба. Довгий час не було чути нічого, крім брязкоту, потім почувся крик: «Ой, якби мені тут дуб, аби я зїв із нього корінь, то ти би пропав!» А принц відповів: «Ой, якби моя мила не спала, аби мені подала погар вина й кусок калача, то ти би пропав!» Я хотіла йому понести погар вина й кусок калача, та не посміла зійти з ліжка.
І я це чула, каже середуща. Я теж побоялася підвестися з ліжка.
Тоді старша говорить:
Ну, молодша сестро, тепер твоя черга. Коли з сусідньої кімнати почується крик, зразу неси вино і калач. Підготуй того вина, що наш няньо у сто років пив.
На третій вечір знову принц ліг спати зразу по вечері. В десять годин почув крізь сон голос:
Вставай, бери шаблю і рушницю й біжи до другої кімнати, бо втратиш життя.
Він схопився, взяв шаблю й рушницю і до сусідньої кімнати. Лівою рукою закриває двері, а правою борониться, бо дикун розлючено на нього нападає. Билися три дні. В годину по півночі з дикуна потекла кров і заливає всю кімнату. Хлопець почав тонути, а дикун заревів:
Ой, якби мені тут дуб, аби я зїв із нього корінь, то ти би пропав!
Принц вигукнув:
Ой, якби моя мила не спала, аби мені подала погар вина й кусок калача, то ти би сам пропав!
Тоді молодша із сестер швидко принесла йому вина й калача. Принц випив вина, закусив калачем і відразу дістав таку силу, що порубав дикуна на дрібні шматки.
Тут півень запіяв, вітер завіяв, двері зачинилися за принцем, і він повернувся до ліжка. Змучений, закривавлений одразу ліг.
Дівчата повставали, нагріли повний кадіб морської води, викупали сонного і положили спати.
Ранком збудили принца, сіли з ним за стіл гоститися. Тепер уже не мусили сидіти на ліжку.
Старша каже принцові:
Ти бився за нас три ночі та й звільнив нас. Зараз вибери собі котру хочеш і будеш за царя на всю нашу державу.
Я вибрав би молодшу, каже принц. Якщо вона хоче, то нехай чекає на мене один рік. Через рік прийду, як не загину.
Відкланявся, знову сів на чобіт і тільки подумав: «Неси мене до мами» як вилетів на Скляну гору.
Мати дуже зраділа йому. А він одразу запитує:
Ну, мамко, ви дізналися, де в Поганина сила?
Питала.
Ну і що?
Спочатку так ударив мене, що полетіла до стіни. А потім сказав, що його сила у мітлі. А як пішов битися із залізною бабою (він кожного дня бється на горі з тою бабою), я мітлу позолотила, повила в шовк і зачинила в скрині кімнати не мела. Через добу він повернувся і почав кричати: «Чому кімната не метена?» Кажу: «Та я твоєю золотою силою сміття б вимітала? Я вмію шанувати твою силу». Тоді плюнув мені межи очі: «Пропала би ти, хіба моя сила у якійсь мітлі?» Я почала його цілувати і, плачучи, питати: «Чому ж мені не скажеш, у чому твоя сила?» «Моя сила в шкатулці», зареготав Поганин. Я почистила шкатулку і позолотила. Він, як побачив, задивувався: «Нащо ти це зробила?» «Аби твоя сила була в чистому місці». А він знову плюнув мені межи очі. Правда, вже повірив, що я шаную його силу. Я обняла його й поцілувала. Тоді він заговорив: «Я би тобі сказав, де моя сила, але ти її не будеш видіти» Кажу: «То нічого, хоча буду знати, де вона і яка вона». Він на те: «Ну, слухай сюди: за Червоним морем є великий явір, такий височезний, що його вершини ще ніхто не сидів. У того явора є три товсті гілляки. На вершині середньої золоте гніздо, а в тім гнізді золота качка, а в тій качці три золоті яйця, а в тих золотих яйцях моя сила»
Ну, мамко, зрадів хлопець, це може бути правда!
І почав збиратися в дорогу:
Через три доби мене чекайте.
Сів на чобіт, подумав: «Неси мене за Червоне море до товстого явора, що на ньому золоте гніздо, а в гнізді золота качка» і полетів, якби оком кліпнув.
Чобіт упав із ним під явір. Принц узяв рушницю, прицілився й подумав: «Убий золоту качку». Вистрілив і бачить золота качка падає прямо до його ніг. Принц шаблею розрізав її й вийняв три золоті яйця.
Розбив одно яйце, розбив друге, хоче розбити третє і в ту мить зявився Поганин-шарканин:
Ой не трощи останнє яйце. Я вже тобі нічого не зроблю. Я вже слабший від тебе Мені лише хотілось би ще жити, дивитися, як цей світ тече. Обдаруй мене отим яйцем, і я тебе чимось обдарую.
Чим ти мене, змію, обдаруєш?
Але даси мені яйце?
Дам.
Ти матір шукаєш?
Так, її.
Знав я тебе ще в утробі матері. Ой, якби я відав, що ти мені будеш давати силу!..
Кажи, чим обдаруєш?
Тим палацом, де ти бачив матір.
Але як я понесу палац із собою?
Понесеш. Вийдеш на останній, двадцять четвертий поверх і там знайдеш золоту шкатулку, а в ній золотий прутик. Візьми того прутика і вдар ним по палацу з трьох боків, а собі подумай, аби палац зробився яйцем, горіхом і яблуком Так і станеться. А як приїдеш у свій край, оте яйце поклади на землю, вдар золотим прутиком і той палац на новому місці стане таким, як був на старому.
Це правда?
Чиста правда.
Принц розбив яйце, і Поганин-шарканин розсипався на порох.
Тепер уже спокійно принц сів собі на чобіт, подумав:
Неси мене до моєї мами, і полетів на Скляну гору.
Мати вибігла на двір.
Ну, мамко, Поганина вже нема на світі!
Мати дуже зраділа і приготувала велику гостину.
Коли пригостилися, то пішли по кімнатах. Дивляться: в одній повнісінько срібла, в другій золота, в третій діамантів, у четвертій усіляка їжа, а в пятій напої.
Синку, та тут усього досить на тисячу років!
Досить, мамко!
Подивилися вони увесь палац і, змучені, полягали спати. Коли мати заснула, син узяв ключі і з поверха на поверх вибрався наверх на двадцять четвертий. Відімкнув двері двадцять четвертої кімнати, знайшов у ній золоту шкатулку, а в шкатулці золотого прутика. Позакривав за собою двері, спустився вниз і золотим прутиком ударив з трьох боків, а собі подумав, щоб палац зробився золотим яйцем.
І так сталося: палац почав швидко зменшуватися і вчинився золотим яйцем. Принц положив яйце в кишеню, сів на чобота й подумав: «Неси мене до твого господаря».
Піднявся чобіт понад хмари, а спустився на широкім полі біля велетня. Чоловічисько грівся біля вогнища і в котлі варив мясо:
Ну, як ти злітав?
Добре.
Чи бачився з матірю?
Бачився.
А де мій брат Поганин?
Пропав.
Ну, хай тобі щастить. Ти й нам допоміг звільнитися від лиха. Тепер усі міста будуть наші, а не його, Поганина.
Вийняв із котла мяса і пригостив принца. Принц поїв і передав велетові чобіт, за все гарно подякував. А потім відкланявся, сів на другий чобіт і подумав: «Понеси мене до твого господаря».
За пару хвилин чобіт опустився на широкому полі біля першого велета. Той так само обняв ножиськами вогнище й варив у котлі їсти. Спитав принца:
Ну, як ти злітав?
Добре.
Чи видівся зі своєю матірю?
Видівся.
А де брат Поганин?
Пропав. Розсипався на порох.
Ну, дякую тобі, що ти і нас визволив від біди.
Велет сягнув у котел, вийняв добрий кусок мяса і пригостив хлопця.
Принц поїв і передав господареві чобіт. Відкланявся і рушив у дорогу пішки. Думає собі: «Прийду до коня, який там закопаний, і якщо він ще живий вернуся додому, а якщо вже мертвий залишимося з мамою жити у палаці на тім місці».
Йде, йде, йде. Прийшов на те поле, де закопав свого коня. Дивиться прутик на кінці ще трохи зелений. Швидко розкопав коня. І як тільки торкнувся його, той одразу підскочив до неба, полетів попід хмари, а коли став на землю, то зробився у сім разів кращим.
Ну, як ти сходив?
Добре.
А твоя мама де?
Тут, показав принц на яйце.
Якби ще одну добу тебе не було, не знайшов би ти мене живим. А тепер усе гаразд. Куди хочеш їхати?
Ну, як ти злітав?
Добре.
Чи видівся зі своєю матірю?
Видівся.
А де брат Поганин?
Пропав. Розсипався на порох.
Ну, дякую тобі, що ти і нас визволив від біди.
Велет сягнув у котел, вийняв добрий кусок мяса і пригостив хлопця.
Принц поїв і передав господареві чобіт. Відкланявся і рушив у дорогу пішки. Думає собі: «Прийду до коня, який там закопаний, і якщо він ще живий вернуся додому, а якщо вже мертвий залишимося з мамою жити у палаці на тім місці».
Йде, йде, йде. Прийшов на те поле, де закопав свого коня. Дивиться прутик на кінці ще трохи зелений. Швидко розкопав коня. І як тільки торкнувся його, той одразу підскочив до неба, полетів попід хмари, а коли став на землю, то зробився у сім разів кращим.
Ну, як ти сходив?
Добре.
А твоя мама де?
Тут, показав принц на яйце.
Якби ще одну добу тебе не було, не знайшов би ти мене живим. А тепер усе гаразд. Куди хочеш їхати?
У свій край.
Погостилися. Трохи перепочили, і кінь каже:
Ну, сідай на мене. Як хочеш летіти вихром або гадкою?
Так, щоб мене не загубив. Щоб мені й тобі було добре.