А, так це ти?
Я.
Ну іди ж ти в хату, так ми тобі і віддамо твоє теля.
Хома здуру і пішов. От тільки що він на поріг, а тут як ухопили його за шерсть та як почали кулачити, щоб не робив слави людям та не лякав їх. Кулачили-кулачили, трохи печінки не відбили; доти його вчили, поки Хома якось не вирвавсь із рук та не втік із хати. Як вихопивсь із хати, та тоді давай Бог ноги: насилу з душею втік. Приходить додому, до своєї жінки, а вона його і пита:
Ну що, чоловіче, узяв своє теля?
Хай тебе побє лиха година з твоїм телям. Тепер я знаю, що то воно за теля таке було.
Тю, тю на тебе! Верзе не знать що; сказано «дурному ні в людях, ні дома», так воно й єсть.
Нетямущий піп
Був такий піп, що не знав, коли свято і неділя. Але в неділю сів собі на воротях і струже моркву і їсть. Люди ідуть до церкви, він питається:
Куди ідете, парафіяни?
До церкви!
Або сьогодні що?
Неділя!
Той кинув моркву і побіг до добродійки:
Добродійко, а сьогодні неділя!
Або що?
Бо люди ідуть до церкви!
Чекай! Зараз порахуємо: в понеділок з плугом виправляли, а у вівторок вийшли, а в середу на ниву вийшли, а в четвер орали, а в пятницю воли втратили, а в суботу найшли і додому прийшли То сьогодні неділя!
Ну, то треба службу Божу мати! Де мій опорат?
Попадя каже:
Дитину вповила!
Розповивай! Давай сюди! А де потровіль?
В садку теля привязала!
Давай сюди!.. А де ж кадильниця?
Курям пити дала!
Давай сюди!
І зібрався піп, і пішов до церкви, і править службу Божу. Але нагадав собі, що то він чув межи попами ще якесь свято є і не знав яке і в який день. І як скінчив службу Божу, і каже:
Маєте, парафіяни, свято цього тижня!
І мовчить. Але один мужик питається:
Яке то свято і коли?
В понеділок. Як не в понеділок, то у вівторок. А як не у вівторок, то в середу або в четвер. А як не в четвер, то в пятницю, а не то в суботу буде, бо неділя далі не пустить.
І мужик питається:
Яке то свято, добродію?
І піп думає: яке свято, бо забув. Але то церква була стара, деревяна, і свиня зачала чухатися в стіну, аж ся стіна трусить. То староста стояв під стіною і крикнув:
Алля!
А піп каже:
Так, так, панове парафіяни! Добре староста каже: Ілля! Ілля!
Про дурнів
Оженився один леґінь на багацькій дівці, бо дали їй у часть трьох корів. Каже він жоні:
І в мене є дві корови, і ти три привела всіх нам не визимувати. Як надійдуть купці, то три корови продамо.
Пішов він у ліс на роботу, а жона дома господарює. Надійшли купці і звідують її:
Молодичко, чи не маєте корів на продаж?
Є аж три, каже ґаздиня.
Та нам три не треба, лише дві кожному по одній.
А я лише три продаю.
Та в нас не є стільки грошей, кажуть купці.
А я лише три продаю, твердить своє молодиця.
Видять, що вона не сповна розуму, кажуть:
Ми дві корови беремо, а третю лишаємо тобі в заставку. Підемо додому, візьмемо гроші і виплатимо за всі три корови. Тоді й сю, третю, заберемо.
На таке ґаздиня пристала. Відвязала двох корів і віддала купцям. Коли чоловік прийшов із лісу, жона почала хвалитися:
Я корів продала.
А де гроші?
Гроші принесуть завтра. Вони лише дві корови взяли, а третю лишили у заставку.
Як учув таке чоловік за голову імився:
Не хочу я з тобою жити іду світом!
Прийшов чоловік на друге село чує рев. Прийшов до хижі, а то дідо з бабою ревуть. Звідує, що за біда в них.
Квочка пітята висиділа, а цицьки у неї не є, каже баба. Виздихають пітята з голоду, будемо мати велику шкоду.
Не журіться: я вам поможу в біді, каже чоловік.
Насипав він пітятам проса, вони почали дзьобати.
Се їх цицька, каже чоловік.
Врадувалися баба з дідом і дали чоловікові стільки грошей, що купив би за них корову. Прийшов чоловік на третє село і чує якийсь гук. Дивиться, а то громада саджає бика на церкву.
Люди добрі, що робите? звідує чоловік.
Церква у нас стара весь дах травою поріс. Хочемо, аби громадський біка спас її.
А чоловік хотів найнятися десь на жниво, та й ніс із собою косу. Узявся він допомогти громаді. Приставив драбину й скосив усю траву на церкві. За роботу громада добре йому заплатила стало б ще одну корову купити.
Прийшов чоловік на четверте село. Йде вулицею й чудується: всі з решетами бігають.
Що, люди, робите?
Хижі в нас темні світло до них носимо.
Я вам поможу.
А чоловік мав із собою й сокиру. Прорубав в одній хижі вікна, прорубав у другій Зрадувалися люди того села, насипали чоловікові повну шапку грошей.
«Більше я не подорожую», подумав собі чоловік і повернувся у своє село. Каже жінці:
Мирімся, бо я знайшов дурніших від тебе.
Жона зварила йому каші повний горнець, та тут і казці кінець.
Дурний дає, мудрий бере
Дурний дає, мудрий бере
Казка починається з того, що один чоловік мав двох синів. Але він вже був старий і скоро вмер. А сини не могли поділитися тим, що зісталося по вітцьові. Зістало ж пять корів і чотири воли. Молодший каже старшому:
Мені будуть три корови. Ти старший і винний, що так ґаздував. Чому ти не ґаздував так, щоб нам припало по три корови?
А старший брат відповів:
Я почав скоріше робити, як ти, то мені приходить та корова. Бо доки ти ріс, я тим часом її заробив!
Я тобі її не відпущу, каже молодший брат. Подам на тебе в суд. Корова мусить бути моя!
Подав молодший в суд, а старший найняв собі адвоката, щоб корова була його. Дав адвокатові одну десятку і вернувся додому з радістю. Як молодший брат те вчув, пішов і він найняти собі адвоката. Люди йому порадили, де може знайти доброго адвоката, який знав добре судити. А то був той самий адвокат, якого найняв і старший брат. Дав і молодший брат десятку, а адвокат йому каже:
Як прийдеш на суд, то принеси мені пятдесят золотівок. Корова буде твоя!
Прийшов молодший брат додому, почав хвалитися:
Не боюсь тебе! Корова буде моя, бо я найняв адвоката.
І так вони чекають, коли вже їх покличуть в суд. Прийшло повідомлення, в якому писалося, щоб і корову на суд привести, і по пятдесят золотівок принести. Зібралися брати та й ідуть, один веде корову, а другий ззаду підганяє.
Прийшли вони до того міста, увійшли до двору, де був адвокат, а він закликав свою служницю та й каже:
Візьми, Марчо, колодку і замкни корову в хліві. А ви ідіть за мною до канцелярії, побачимо, чия буде корова.
Ідуть брати за ним, увійшли до канцелярії, а адвокат каже шефу по-мадярськи, щоб ті два брати не розуміли:
Пан солгабиров, вони мають дома чотири корови, а одну привели сюди. Тими пятьма коровами я їх маю розділити. Але як? Я ж не переріжу корову на дві половини, бо не буде корови, лише мясо з неї. То хай зістане та пята корова мені, а вони дістануть по дві.
А солгабиров відповів адвокатові:
Може тобі, приятелю, зістати корова. Вони сюди привели лише ту корову, яка їм не любилася.
А ще прошу, пан солгабиров, присудити мені й гроші, бо я їм наказав принести, по пятдесят золотівок.
Добре, зістануть і гроші.
А тепер, будьте такі добрі, їх розсудити, попросив адвокат солгабирова.
І тоді солгабиров звернувся до братів:
Скільки дома маєте ще корів?
Ще чотири, відповів молодший брат. Старшому дві і мені дві. І по два воли нам припадуть. Лише на тій корові не можемо поділитися.
Ту корову лишите у пана адвоката. Не будете на ній сваритися, ані битися. Будете добрі брати.
Ой, ми свою корову не відпустимо!
Ачей я вам корову не перетну, бо я її не оживлю, а знаю добре, що ви два одну корову не понесете аж до села, як вам її перерубаю, бо ви б здоровя позбулися. Ну і все. Право готове. Покладіть ще тут на стіл по пятдесят золотівок і можете йти.
Брати поклали гроші на стіл і питають:
За що ми стільки грошей адвокатові положили?
А адвокат відповів:
Моя жінка пані. Вона не може коло корови ходити. Я мушу собі служницю найняти, щоб доглядала корову.
Зібралися брати та й пішли додому. Що мали робити? І корови позбулися, і по пятдесят золотівок дали, а все задармо. Таке то право було.
Захований скарб
Було в одного чоловіка три сини: два розумних, а третій дурний. Коли батько помер, залишилося дві корови і теличка.
Помер няньо, давайте поділимося! каже старший брат.
Та що тут довго мудрувати! каже середульший. Тобі одна корова, мені друга, а теличка най буде дурному.
Погнав дурний свою теличку в ліс пасти. Привязав її до старої дуплистої смереки, а сам додому вернувся.
Де ти подів свою теличку?
В лісі залишив, най пасеться!
А коли хтось вкраде або вовки загризуть?
Нікуди вона не дінеться, я її до смереки привязав.
Еге, на тобі! Правду кажуть: дурневі й у Києві розуму не купити! глузують розумні брати.
Пішов дурень в ліс, а від телички тільки мотузка лишилася.
Чому ти, смереко, мою теличку зїла? як закричить на цілий ліс дурний.
Вітер повіяв, дуплиста смерека заскрипіла, а дурний подумав, що то вона йому відповідає.
Дорого ти мені, небого, заплатиш за телицю. Я тебе зрубаю!
Дорого ти мені, небого, заплатиш за телицю. Я тебе зрубаю!
Й почав рубати смереку. Тільки вдарив сокирою, а з дупла посипалися червінці.
Ага, ти вже платиш! зрадів дурний і перестав рубати. Побіг до братів і каже:
Братики мої! Запрягайте волів, беріть мішків побільше, поїдемо в ліс. Мені смерека вже заплатила за теличку.
Ти й зовсім здурів. Хто таке чув, щоб дерево платило?
Кажу вам, плàтить! Та ще й чистим золотом. Золота того там стільки, що нас троє не понесе.
Переглянулись розумні. Хто його знає? Може, й справді дурному щастя трапилося?
Приїхали в ліс. Підійшли до смереки й бачать, що з дупла вже багато золота насипалося.
Повертаються вони ввечері з золотом і оглядаються, як би їх хтось не підстеріг та не пограбував.
Сидить дурний на возі, розумні позаду йдуть. Кажуть розумні дурному:
Сиди, брате, на возі, а ми тобі калачів принесемо.
Дурний не дивився, куди подалися брати. Ліг собі горілиць й лічить зірки на небі. Прийшли брати, ідуть за возом й кидають по калачу братові. А той дивується:
А звідки на мене калачі падають?
Та це, брате, хмара з калачів, пливе в небі, з неї й падають.
Чому досі ніколи такої хмари не було?
Звідки тобі знати, була чи не була, коли ти ніде не буваєш, тільки в попелі граєшся на печі. А калачі падають з неба кожної ночі. Дбайливі люди їх визбирують, а вранці продають.
Прийшли вони так додому, розумні й говорять:
Треба поміряти гроші, а то нам не поділитися порівну.