З надією, що й він до сього дійде, як дійшов я.
Приймай і розгрібай клопоти малою мірою. Себто починай із найбільших і найскладніших. І тоді цілі грона дрібних самі відпадатимуть. Думай не про волосся, а про голову.
Коли голова порятована, то й волосся ціле.
Ми, українці, любимо збирати гроші «про чорний день». І таки наближаємо його, відмовляючи собі у вигодах життя, в здоровому житлі, добрій їді, відпочинку. І часто потім тих «стиснутих» грошей не вистачає, аби порятувати себе на старості.
То чи не ліпше витрачати гроші на себе, а не на ліки?!
Три діви
Три діви, чи три жінки, будуть у тебе впродовж тривку. Не важливо, як їх буде звати, їх справдешні ймена: Насолода, Гіркота, Розрада. У кожної свій час і свій манір наближення до тебе. І кожній своя пожертва від тебе. Рівною мірою приймай їх щоразу, як першу і як останню, і рівною мірою кожна наділить тебе жіночими чарами, приготовленими лише для тебе. Коли маєш жінку за єдину, то й вона служить єдино тобі.
І навіть якщо судиться тобі спізнати лише одну жінку, вседно розкриється вона тобі в трьох лицях: насолоді, гіркоті й розраді. І нич не втратиш, ще й здобудеш. Але слід затямити: жінка нам не дається і не віддається; жінка посилається нам.
Жінка не поклик, а покликання.
Маленька дівчинка (було се в болотному краї Білої Руси) навчила мене, бувалого й тертого випробами бурлаку, безхитрісному способу мирного спочивку: «Засинайте з гарним спогадом і усміх залишиться на устах до ранку». Так усе просто й мило.
Я й досі молюся, аби те дівча і її насіння мало високу долю.
Я й досі молюся, аби те дівча і її насіння мало високу долю.
Буває, чхнеш і в очах аж просвітиться. І з хворотою так. Буває, заслабнеш тілом а в душу наче яснота прийде. Може щоб прояснити тобі нову потребу: як душа наша духом очищається, так і тіло треба звільняти від зайвини, що обтяжила.
Все держиться на коромислі рівноваги: як тілесне, так і духовне. І одне одним підпирається.
Все життя я тягнувся до високостей вселюдської культури. І все життя силкуюся обернути надбане для корисної потреби мого люду. Щоб зберегтися йому в здоровї, силі, волі, мудрости і майстерности. Себто зберегтися і піднестися, яко народ. Власне, се і є головне моє служебне діло. Всі инші повинності лише для обслуги його.
Кождому з вас теж можу нараяти: мостіть одну дорогу, прямуйте в один бік. Як той каменяр із молотом, бийте в одно. І тоді центр усього світу, сила всього живота вселиться у ваше служебне діло. І ви здобудете на сій ділянці виграш. Правда, треба бути готовим до того, що все инше, побічне, може змаліти і зникнути.
Такий закон концентрації сили. І водночас закон пожертви.
Давні люди, які придумували слова, були мудріші за нас. Вигадали слово «рай» і довго не думали над тим, як назвати свою материзну край. Країна. Україна. Навіть крихітний клапоть землі може бути раєм, якщо є рай у серці.
А ми кажемо: добре там, де нас нема.
Коли поранити сосну, земля пошле їй через стовбур ліки смолу, що затягне, загоїть рану. Хіба се не підказка нам?! Із ранами своїми звертаймося до землі, до природи, до Неба і будуть нам ліки.
Бо хіба ми гірші, хіба маліші за дерево?!
Усім багатствам, усім вигодам, усім принадам і всім жінкам, які в житті були мені не доступні, складаю я нині подяку. Бо се були не втрати а набутки, не поразки а пожертви, не розчарування а досвідчення. Втрачаючи дещо, набував я щось.
Недоступне се не вершини, які ти не здобув; недоступне се узбіччя, які ти минув на своїй дорозі.
Рятуйся чистотою
Коли мене запитують, що помогло мені перебороти лихоліття, вберегти себе і рівновагу духу, я довго не думаю над відповіддю: «Чистота. Чистота тіла, душі, потреб і помислів». У молоді літа се давало мені захист і снагу в протиборстві зі злом. У чистоті я був, як у броні. В поважному віці се є моїм опертям, становим хребтом, що тримає підупалі сили.
Кріпися в чистоті. Рятуйся чистотою. Служи чистоті.
Я давно вже не той, що переже. Не такі спорі руки, не такі бистрі ноги, не таке гостре око. І в дорогу вже не так легко пускаюся, як переже тримаюся свого малого обширу. Проте добре знаний мені, Світовану, світ сам приходить до мого порога. І ходить поруч, як вірний пес. І доносить мені безгомінні новини, кладе печаті на близькі предмети і я зчитую ті знаки і пізнаю глибинний рух доби та далекий відлунок прийдешнього.
Світ ходить колами. І ми, його живі частинки, також.
Тому ми вічні в сій круговерті.
Чоловіка годі зламати. Якщо лише сам він не ламає вірности. Вірности самому собі, вірі, жінці і своїй материзні.
Сила вірности се непереломний сніп колосків твоєї цілости.
Старості більше бояться молоді, ніж старі. Бояться втратити вигоди і втіхи молодости. А що боятися тому, хто не має що втрачати?! Чим більше я маю літ, тим менше я їх боюся. Вони моє надбання, моя постійна подорож, в якій немає часу озиратися назад і журитися завтрашнім днем. Довгі роки дарують довгі дні, позбавлені спокус і страхів. Можна назвати їх многими і благими літами, як співається в духовному славні. Або заслуженою пристанню тихої води.
Бо старість то є сталість і терпіння.
Вмирати означає уміряти. В словах заховані для нас підказки. Отже, уміряти зводити все до меншої міри. Відмірювати сили і провадити розмірений тривок. Надходить час, коли ми починаємо спускатися з гори в долину. Сил тратиться менше, їх можна розтягти надовго. Ліпше сам собі діли, уміряй, ніж має хтось урізати. Радіючи маленьким благам щодень, думай про смерть, так радили давні гречани.
Правда, наш люд каже про се веселіше: збираєшся вмирати сій жито.
Доброчесність не має бути зусиллям.Треба мати завжди і в усьому надію на благість. Тоді доброчесність стане для тебе потребою, звичкою.
Ми не прийшли з порожнечі. І ми не вроджені з нічого. Ми посланці тих, що йшли перед нами. І до чогось дійшли. Щоб ми з того почали і теж до чогось дійшли. Се безкінечний путь усіх і кождого. Залишаймо на сій дорозі надбань щось своє.
Се наші віхи у безмірі вічности.
Я просто пливу. А инші думають: він знає, куди плисти, треба держатися його напрямку. І кидаються у ріку чужого досвіду, чужих сумнівів і помилок.
А я просто пливу до берега.
Найбільше боїмося невідомого, непізнанного. Коли воно наблизиться, відкриється у нас зароджується сила спротиву. Тому ворога, внутрішнього чи зовнішнього, слід якомога раніше викривати.
Буря вдалині страшніша, ніж над головою.
Кождий народжується з хистом. Та не кождий упізнає його в собі. Хтось злегковажить сим, хтось обере легші труди, хтось злякається покути. Я теж не зважився стати годованцем муз, хоча казали, що не обійдений талантами. Зате мав доволі знайомців серед людей творчости. І завсігди їх любив, тих, що вміють вилущити з соломи нашої юдолі зерно радости і передати се словом, барвою чи нутою. Вони яко ті блаженні, що ганяються за мрією і обіймають тіні
Для сього треба мати не лише поклик, але й мужність.
Відкрити себе цілком, у повну силу можна лише чужим. Але не близьким, тим більше не рідним. Ти їм знайомий до дрібниць і подивувань від тебе не чекають. Як і від себе. А світові ти чужий і осібний, тому цікавий. Бути самим собою в чужорідному гурті легше, ніж у рідному.
Знатне ліпше видиться на відстані.
Ми, українці, стійкі в трьох речах: у працелюбстві на себе; у відчутті громади для когось; у молитовній вірі для Бога. Себто, ми власники-осібники, волелюбні й боголюбні.
Тому українці є європейцями.
Велика рятівна мудрість у тому, щоб не чекати подяки за заслужене; не чекати добра за добро; не чекати повернення боргів, але самому борги повертати.
Мудрість самозбереження.
Всяке діло піде легше й веселіше, якщо назвати його служінням.
Просте слово, а як служить!
Від чого просвітні наші дні
Чи буде ще просвіток моїм дням? палко допитувався я в мудрого монаха, з яким сидів у таборі на Колимі.
Буде, відповів він.
Гадаєте, що так хоче Бог?
Так хочеш ти, сказав він і повернувся у свій куток до молитви.
Чекають щастя примарного, проминаючи божисті дні
Так чапля чекає дощу, стоячи по коліна у воді.
Майстерність і досвід не браття. За незрілого мастака я десять досвідчених ремісників дам. Бо вправність часто вроджене обдарування або здобуте світотворчим вишколом і терпінням серця. І в кождому випадку се є потреба краси. Вміння мистця, до якого б ремесла не належав, у тому, щоб спохопити ображчик досконалости природи і перебити його у свої поробки. Не рука робить майстра, а надихнене серце. Він вигадує в роботі те, чого не вміє і не знає.
А досвід то знання вчорашнього дня.
Все головне добувай із себе. Се я часто раю тим, хто готовий мене слухати. Се я радив і молодому новинареві, що починав працю на ниві словесній.
Як писати? доскіпувався він.
Верни собі очи дитинства, згадай, як і що ти видів уперше. І так опиши. І нігда нічиєї ради не слухай слухай лише себе. Та ще Природу. Лише Природа може творити нову природу. А про що писати? не вгавав той.
Пиши про те, як і що з тобою було.
А якщо зі мною нічого такого не було?..
Прийшла молода жінка з бідою:
Вуйку, завагітніти не можу.
Як із чоловіком живете?
Як усі
Чи файно вам удвох на самоті?
Та спимо вкупі
Не спати треба, а любитися. Відкрито любитися.
Як се? питає з подиву.
Коли на людях будете, при гостині, обніми чоловіка і поцілуй. Міцно поцілуй, так, аби всього в себе втягнути.
Якось соромно та ще при людях.
А не соромно в діда дітей просити?..
Поцілувати, кажете, вуйку? Сама?
Сама. Але дуже смачно поцілуй. Так, аби губами і серцем.
Такі ліки?
Такі ліки
За рік, дочувся я, найшлося в них хлопятко. А я гадав дівча буде. Бо ж від матері бризнула іскра на сиру солому любови.
Такі ліки?
Такі ліки
За рік, дочувся я, найшлося в них хлопятко. А я гадав дівча буде. Бо ж від матері бризнула іскра на сиру солому любови.
Радування можна знайти в кождій роботі. Ще замолоду літував я на полонині в колибі вівчаря Данила. Чоловік простого замісу: на слово скупий, у роботі твердий, малописьменний. Та вразила мене його причуда: струмент мав різьблений, судину для молока розмальовану, а долівку в хижі встеляв зіллям «для паху». І то ще не все: стриг Данило овець кожду на инший копил. Я аж приглядатися став ачей привиділося! Одна ярка стрижена повздовжніми смугами, друга поперечними, у третьої пасма перепліталися, котрась із кіскою ходить, чи з кучерявим борлаком, чи в залишених вовняних панчішках Отара як писанка. Узяв я Данила в допит:
«Як сю химерію розуміти?»
Чоловік здвигнув плечима:
«Та як Скотинка, яка не є, а Боже сотворіння. Чому б їм, як і нам, не мати бодай якусь свою відміну? Посмійся з мене, з дурного пастуха»
«Ти не пастух, Даниле, сказав я йому. Ти пастир».