Звідки ти такий взявся? підвела вона очі на мене.
Досі я був переконаний, що всі дорослі знають, звідки беруться діти. Але я не подав виду, що викрив її непрофесійність.
Тітка, мабуть, образилася, що я не оцінив її фігуру, і ще раз натиснула на палець. Однієї краплі крові їй справді виявилося замало, і вона почала вичавлювати з мого продірявленого пальця ще. А потім кажуть, що у дітей малокрівя. Замість того, щоб заплатити мені, дід заплатив гривню якихось «благо-дійних внесків». Так сказала лікарка. Я колись чув, що є дійні корови, та щоб було дійне благо, я ніколи не чув. Нарешті ми вийшли в коридор. Я готовий був навіть доплатити тій бурильниці пальців із моєї скарбнички ще гривню, лиш би залишила дітей у спокої.
Довідку у поліклініці все-таки підписали.
5. Мене мають виключити
Хіба я винен, що ніколи досі не ходив у дитсадок?
Дідусь спробував спочатку з тим дитсадком, що біля дому. Тоді я ще нічого не знав про виховательок і про їхні закони.
Перший день виявився для мене якимсь особливо дивним. Дідусь зник у дверях так швидко, що я навіть не встиг з ним попрощатися. Я не встиг отямитися, як стояв біля виховательки, якій не сподобалося, як я поскладав свій одяг. Вона не знала, що я його взагалі не складав. Вихователька спробувала відразу навчити мене, як правильно складати светр. Ця робота виявилася для мене не такою вже й цікавою, як собі уявляла Елла Михайлівна. З її імені я міг запамятати тільки дві початкові букви «ЕМ», як Електричний Міксер.
Аж на пятий день я все-таки запамятав її імя. Спочатку я сказав їй «пані Вихоплятелька», коли вона вихопила з моїх рук тарілку з папє-маше. Досі вона без діла висіла в коридорі. Я приніс її в їдальню і перелив у неї борщ. Здається, я був перший, кому прийшла в голову така ідея. Елла Михайлівна була дуже здивована й навіть не приховувала цього.
Наступного дня я казав їй «пані Знімателька», коли вона знімала зі стіни горнятко з папє-маше. Хоча мені аніскілечки не кортіло пити з цього непривабливого посуду. Та звідки їй було знати про мої вишукані смаки?!
Та найбільше мені сподобалося казати їй «пані Захователька», коли вона вирішила заховати мене в куток, щоб ніхто не знайшов. Єдине, що вона недооцінила, що мені вже не чотири. І ховатися в кутку я не звик. Тому я відразу заліз під стіл. Звідки мені було знати, що босоніжки, якими я акуратно повитирав плінтуси, належали саме нашій пані Заховательці. Тканина на них виявилася якісною, а ремінець добре залазив у шпаринки.
Коли я сказав їй уперше «Нутелла Михайлівна», вона чомусь особливо розсердилася. Аж перелякана книжка з лоскотом кинулася на землю і розлетілася на дрібні сторіночки.
О Боже! Бачиш, що ти наробив? посиніла вихователька. Тепер збирай!
Я озирнувся. Нікого, крім мене, поруч не було. І збирати ніхто не біг. Вона таки звернулася до Бога. Я думаю, Він тут ні при чім. Це все через її каверзне імя! Самі знаєте, батьки ніколи не визнають свою провину, навіть коли дають дітям дивні імена!
Я нахилився і підняв одну сторінку. Нагинатися до інших це не викликало в мене ніяких творчих емоцій, і я вирішив, щоб даремно не гаяти часу, копнути кілька разів мяча, що саме лежав біля моєї ноги. Я був упевнений, що «ЕМ» буде захоплена моїми спортивними здібностями. Та вона чомусь затряслася (певно, від холоду, жінки завжди мерзнуть!), покликала на допомогу няньку й відразу випалила, що мене сьогодні виключать з дитсадка, незважаючи на те, що я тут тільки перший день. У неї з очей сипалися іскри, руки вже тряслися, мов від електричного струму. Вона ввімкнулася, як лампочка! «ЕМ» іще раз повторила цю фразу няньці (може, в тої щось недобре з вухами?) і рвонула у гральну кімнату. (Їй, певно, закортіло зняти стрес іграшками. Коли мене хтось роздратує, я роблю те ж саме.)
Та не це було найважливіше. Я уявив собі, що мене сьогодні мають виключити. Розумів, що йдеться про струм і вимикач. Те, що струм по мені може рухатися так, як кров, я ще міг собі уявити, бо щойно в цьому переконався на Еллі Михайлівні. Може, спробувати спочатку вимкнути виховательку?
За той час, поки я роздумував, помітив, як вихователька хотіла погладити по голові Михасика. Уявивши собі, що по ній рухається електричний струм, я рвонув до малого, смикнув його за руку і ґумовим сандаликом зупинився на виховательчиній руці. (Ґума, як і дерево, погано проводить електричний струм. Тато мав рацію!) Елла Михайлівна заверещала так, начебто перед нею зявився сам Александр Македонський. (Про нього мені перед тим розповідав дід.) Це був безсумнівно електрошок! Я спокійно глянув на виховательку, яка лежала на підлозі. Як я тішився, коли вихователька розплющила очі.
Я був упевнений, що сьогодні завідувачка вручить мені «лавровий вінок», як Александрові Македонському, і привселюдно висловить подяку.
Я помітив, як до виховательки підлетіла нянька, хтось помчав до медсестри. На порозі зявилася завідувачка. Я ж казав! Там-та-ра-рам! Гримлять радісно фанфари! Трублять сурми! Тепер має розпочатися моє вшанування! Коли метушня вляглася, завідувачка перепитала мене мій домашній номер телефону, начебто лише від вимикання він міг змінитися. Певно, мене як рятівника, сьогодні з почестями відвезуть додому.
Я помітив, як до виховательки підлетіла нянька, хтось помчав до медсестри. На порозі зявилася завідувачка. Я ж казав! Там-та-ра-рам! Гримлять радісно фанфари! Трублять сурми! Тепер має розпочатися моє вшанування! Коли метушня вляглася, завідувачка перепитала мене мій домашній номер телефону, начебто лише від вимикання він міг змінитися. Певно, мене як рятівника, сьогодні з почестями відвезуть додому.
А коли мене виключать, ви також будете на мене лити воду, як на Еллу Михайлівну? запитав я завідуючу.
Зараз запитаєш у тата, ще не отямившись від щастя, бовкнула завідувачка, в якої очі так і не повернулися до своїх орбіт.
Це трохи небезпечно, зважився про всяк випадок попередити я, уявляючи, як тепер мене за це хвалитиме тато. Треба переконатися, що струм остаточно зник, інакше він може перейти на вас. Можуть бути плачевні наслідки.
Додому мене не везли. У дошкільних установах браком бензину нікого не здивуєш! Тато прийшов швидше, ніж інші батьки. Удома всі мовчали. Мені не залишалося нічого, як сісти за компютер і грати в ігри, але сісти за компютер мені не дозволили.
Сьогодні, і завтра, і більше ніколи ти не гратимеш на компютері! шарпнула мама за шнур і висмикнула його з розетки. Вона правильно подумала, що без струму він довго не працюватиме.
Для чого стільки шуму, якщо електрошок закінчився благополучно?
Я зрозумів, що сьогодні в мами, певно, той день, коли їй не можна перечити (тато так завжди робить!). Критична мамина поведінка мені не дуже сподобалася, але й тато цього разу не захищав мене. Із шефинею посварився? Мені нічого не залишалося, як піти спати. На кухні ще довго горіло світло.
6. Спроба 2
Мені дозволили відвідувати садок тільки до обіду. «Хай звикає поволі, запропонувала мама. Хоча б іще місяць».
Я б не заперечив, якби мене взагалі забрали із садка. Та що поробиш, батьки!
Дід мав вести мене в садок на восьму годину. Принаймні так він запланував ще звечора. Я звик довго спати. Прокидатися зранку то не моя стихія. Зуби чистити теж. Прихильником гімнастики я також не був, хоча підкачати біцепси не зашкодило б. Татові гирі я ще ніколи не брав. Він купив їх два тижні тому, після того, як я цілий місяць розповідав йому про шкідливість жирової тканини на животі (от що означає не вимкнути телевізор, коли йдуть дорослі передачі!). Поки дід варив мені какао, я виліз на поличку на балконі й потягнувся до татового залізяччя. Хіба я знав, скільки це «вісім кілограмів»?
Я спробував смикнути ще раз. У мене нічого не виходило. Сталлоне я чи не Сталлоне? Які важкі гирі, я збагнув тільки тоді, коли побачив їх на маминих екзотичних вазонах. Мені відразу перехотілося займатися спортом. Я миттю присипав гирі землею. Зверху посадив квітку. Мала б вижити. Решту зламаних квітів устромив у розбиті горщики. Виглядало досить-таки непогано. «Усе бється на щастя», казала мама. От і добре. Сьогодні в мене буде щасливий день.
Коли я зайшов до ванної кімнати, мені раптом захотілося зробити щось гарне, щоб мене похвалили. Самі розумієте, якщо мамі не сподобаються мої ікебани на балконі, треба запропонувати їй щось на вибір. Помити вмивальник я збирався давно. Мама казала, що у вихідні через кухню її руки до вмивальника не доходять. Я уявив собі, як мамині руки ідуть самі до вмивальника, а мама залишається в кухні Мені стало їх шкода. Щоб усе виглядало по-дорослому, я взяв мамину зубну пасту (мама в нас користується особливо якісними речами) точнісінько так, як пропонували в рекламі на прикладі курячого яйця, натер пастою всю поверхню вмивальника та одну стіну. На ванну пасти не вистачило. Через дві хвилини я мав би переконатися в неперевершеному відбілювальному ефекті.
Дід ледь не пролив какао на підлогу. Він не сподівався, що я подорослішав. Дід сам вимив умивальник і стіну. Я тішився, що основну роботу зробив таки я. Дід сказав, що зранку купить нову пасту. Наступного разу я спробую її все-таки на яйцях. Єдине, треба буде зателефонувати на телеканал «1+1» і запитати, як виглядає карієс на яйці.
Ми прийшли у дитсадок на девяту. Але це вже, як виявилося, була інша група та інший садок. Нові сподівання і нові надії. У гардеробі нас зустріла велика чорна пані в довгій чорні спідниці і в рожевій блузці, як у дикторки з «1+1», і покосила на мене:
Вам кого?
Вам кого?
Еее Дід з переляку знизав плечима.
Ти новенький? звернулася вона до мене.
Я мовчав. Мені здавалося, що новенькі це тільки ті, які щойно народилися.
Ти що, не вмієш розмовляти? розтягнула вона губи.
Я вперто мовчав. За мене все пояснив дід.
А тепер вибери собі одну із цих трьох вільних шафок, складай свої речі й іди до нас.
Я похитав головою.
Гаразд, переодягайся, і я тебе чекаю в сусідній кімнаті. Пані зникла за дверима.
Мої ноги прилипли до паркету. Я двома руками вчепився за діда.
Я тут не залишуся ні хвилинки. Вона мулатка, шепнув я дідові на вухо.
Хто? не зрозумів дід, начебто ніколи не чув слова «мулатка». По телевізору тепер їх повно.
Мулатка. Як співачка Гайтана. У неї чорна шкіра, і я її боюся.
У неї, напевно, була відпустка і вона повернулася з моря, погладив мене по голові дід і почав складати речі в зелену шафку, на дверях якої жуйкою було приліплено якусь невизначену наклейку. Зверху було намальовано яблучко. Курточку він повісив на гачок, а взуття поклав на нижню поличку.