На лавочці сидів наш двірник пан Ціпура і нервово курив. Угледіши мене, зірвався і, взявши під руку, поволік у затінок бузкових кущів.
Ну, ви чули? Чули? торохтів він, роззираючись на боки. Цеї ночі він виссав пані Кацялапко! Нема на нього ані стриму, ані якої хвороби!
Він був виразно знервований, мусив конче з кимсь поділитися своїми підозрами і, як завше, не знайшов ліпшої жертви на покірного слухача, аніж я.
То вже шоста! показав мені на пальцях, аби я ліпше дошолопав.
І що пані Кацялапко? спитав я. Як чується?
Як корова по телєтах! Як може ся чути кобіта, котра стратила за ніч літру крови?! То вам не жарти! Баба лежит бліда, як єгипетський папірус.
Цікаво, куди дивиться наша міліція, похитав я головою.
Ей, не кажіт! Та наша міліція тіко базари пильнує! А коли такво за місяць у їдному лише будинкові той упиряка виссав аж шість бабів то навіть протокола не хтіли списати. Нема, кажут, складу злочину. Всі живі, всі оклигали і далі брикают. Пані Мацюцька навіть набрала на вазі, а в тої з штирнайцятої кватири як її?
Панна Міра?
Так! То в неї, прошу я вас ґречно, таке волосся виросло, жи тепер мусит шо пару днів новий шампунь купувати. Цікаво, чи тільки головою обійшлося.
На ту хвилю зявився пан Ґемба. Він працював у морзі і мав усіх упирів в дупі.
Пане Ґембо! Ви є спеціаліст, і я ціную вашу думку, втішив його двірник. Кажіть!
Ґемба зиркнув наліво, потім направо і, стишивши голос, промовив:
Це не хто інший, як Бураченков!
Які маєте докази? вхопив його за ґудзика двірник, і на чолі йому виступив піт.
Докази прямі. По-перше морда. Червона, як
Як буряк? докинув я.
Власне. Налита кровю так, що, здається, от-от цвиркне. По-друге зуби. Чи бачилисьте, як він зубами пиво відкриває? Таких зубів немає в нас більше ніхто. По-третє ніс. Мало того, що червоний, то ще з нього таке чорне волосся стирчит, як у моєї Каськи з-під пахви.
І то все? нервував двірник.
Ні, є ще.
По-четверте?
Аякже!
Ну то кажи.
Хвильку! У мене в горлі пересохло. Візьмемо си пива і сядемо в скверику, бо я ше маю дещо до говорення.
Ми купили в кіоску по плящині «Золотого колосу» і сіли на лаві у затінку. На деревах цвірінькали горобці, ранкове свіже повітря наливалося в груди. Була неділя, і ніхто нікуди не квапився.
Ну, тепер по-четверте, нагадав Ціпура, гольнувши пива.
По-четверте москаль! прорік Ґемба так, мовби відкривав для нас щось неймовірно трагічне і загадкове.
На хвильку запала тиша. Ціпура, наморщивши сіре чоло, замислився. Бураченков єдиний з цілого будинку на совіцькі празники вбирав маринарку з орденами і з червоним прапором ішов на свою комуняцьку дифіляду. Повертався вже без прапора, але з розбитим носом.
У принципі, в міркуваннях пана Ґемби була своя логіка. Якщо кровопивця то хто, як не москаль?
А то скурвель! скреготнув двірник. Триста літ пили нашу кров і далі пют!
І буде пив, доки ми го не спинимо, сказав Ґемба і блиснув очима, як Полуботок на сцені Заньківчанського театру.
Щоб я тріс ви знаєте вихід!
Ясна річ! Ви самі видите, що тут іншої ради нема. Тільки ми з вами годні ту бестію спинити. Бо міліція нам не поможе.
Та вони й слухати не хочут про жадних упирів! Шо їм літра крові! А ту кожної хвилі біда постукає до хати! А в мене дві доньки, як пампушки! Аж страх бере ану ж і до них вчепиться!
Ну і що ви, пане Ґембо, намислили? спитався я.
Та шо братися дідівського способу. Забити му в груди осиковий кіл і фертик.
Йой, мамцю клепарівська! перехрестився двірник. В Святу неділю! Жартуєте!
Ані не думав! Я теж маю доньку і не хочу, аби якийсь вошивий комуняка ссав з моєї дитини нашу святу соборну кров! Я беруся власними руками загнати йому того кілка в груди. Мені то як два пальці обцюняти. Самі знаєте.
Та знаємо, робота у вас така, погодився я. Але ця справа стосується не лише вас, але й цілого будинку. І без згоди решти мешканців було б нерозумно щось вирішувати.
О! Маєте рацію! тицьнув у мене пальцем двірник. Треба зібрати домовий комітет і проголосувати.
Заки ви будете його збирати, він і до ваших пампушок добереться, буркнув Ґемба.
Оно чимчикують Цьома, Струдель і Розман. Чим не комітет? сказав я.
Добре, але той Розман е-е почіхав чуприну пан Ґемба.
Єврей? спитав двірник.
Ну!
І люкс! То є певняк, жи він не упир! Єврей ніґди би крови сирої не ссав, бо то для него трефне. Хлопці! Ідіть сюди, є діло.
Трійця підійшла, і теж з пивом.
А шо сі стрєсло? спитав Цьома.
Вираховуємо упира, процідив крізь зуби Ціпура і підморгнув для певності.
Та йдіт! А ми теж тим самим займаємось!
І яка ваша версія? спитав Ґемба.
Трійця перезирнулася, і Цьома дипломатично перепитав:
А яка ваша?
Пішли на траву, сказав Ґемба, то не є розмова на хвильку.
Розташувавшись колом на траві, трішки помовчали. Ґемба розумів, що вагомість його версії не в малій мірі залежить від рівня її подачі. І ось, коли запанувала тиша, що було чути, як посвистує ніс пана Струдля, Ґемба прорік:
Упирем є не хто інший, як Бураченков. По-перше
І далі пролунали всі вищенаведені докази. Останній з них справив належне враження, і трійця знову перезирнулася.
Врешті озвався пан Розман:
А ми пішли іншим шляхом. Ми перебрали кожного нашого мешканця і за методом вилучення зупинилися на чотирьох. Ми задумалися не над тими, хто може бути упирем, а перш за все над тими, хто ним бути не може.
Ну і? аж тремтів від нестримної цікавості двірник.
Спочатку вилучили мою родину, бо, самі знаєте, що наші люди вашої крови пити не будут. Пан Цьома запропонував також вилучити всіх греко-католиків, але ми з паном Струдлем не погодилися. Жодних конфесійних баталій! Зате ми втрійко згодилися, що упирем не може бути пияк. Це ж логічно! Алкоголь і кров речі несумісні. Таким робом відпала ще половина мешканців. І ви, Ціпуро, в тім числі. Щодо вас, пане Ґембо, малисьмо сумніви адже праця в трупарні, так би мовити, сприяє Але ми вчасно згадали, що у вас вставні щелепи, а сліди після укусів упиря ясно вказують на чиїсь гострі й здорові зуби. Вас ми теж викреслили, кивнув на мене, у вас моцна сімя, і я не думаю, що ваша жінка не помітила б тих нічних вилазок до молодих кобіт. Упирем є хтось, хто живе сам. Це відлюдок, особа замкнута і неприязна. У нас таких четверо: Бураченков, Триндик, Гопкало і пані Пюрко. Бураченков чоловік огрядний і жодної мірою не міг би проникнути до чужого покою через кватирку. Триндик це расовий галіціяка. І якби упирем був він, то жодна з жертв не лишилабся живою, бо він, напившись крові, націдив би її ще й у слоїки і зробив би закрутки на зиму. Нє, то не може бути він. А Гопкало має хорий шлунок і сидить на дієті. Від сирої крови його б несло так, що на всіх поверхах ніхто б вікна не годен був відчинити.
Лишається пані Пюрко? здогадався двірник.
Власне! Та стара кістлява карга, що пхає свого носа всюди, куди не треба. Ось хто упирка!
Розман вмовк і взявся до пива. Ґемба невдоволено сопів носом і гарячково шукав контраргументів. Не тому, що мав якісь симпатії до пані Пюрко він її ненавидів так само, як і ми всі, але з думкою, що Бураченков упир, він уже так звикся, що міняти її не мав ні сили, ні бажання.
Пані Пюрко стара діва за сороківку була пострахом цілого будинку, бо знала про кожного мешканця цілий оберемок пліток і охоче ними ділилася з кожним бажаючим. Якби упирем виявилася вона це би всіх задовольнило. Навіть міліцію, якій вона добряче вїлася своїми постійними заявами, скаргами, листами й анонімками.
Стривайте! ляснув себе по коліні Ціпура. Пані Пюрко не може бути упирем, бо ви ж самі сказали, що викреслили пияків!
А хіба вона пє? здивувалися ми.
Аякже! Кому, як не мені, теє знати! Та я не раз бачив, як вона кидає до смітника порожні пляшки.
З-під вина? уточнив Розман.
Як би ж то! Горілочкою наші панюся бавляться.
А бодай вас качка брикнула! зажурився Цьома. Так нам усе добре грало.
Ага, тепер самі бачите, що упир не хто інший, як Бураченков! сказав радісно Ґемба.
Але ж він не пролізе в кватирку! кинув останній аргумент Розман.
На те він і упир, щоб пролізти хоч би й у шпарку в дверях! Плювати йому на ваші кватирки! стояв на свому пан Ґемба і радісно відчував, як росте у ньому тріумф.
Струдель і Цьома не мали чим крити і лише зиркали на Розмана.
Це ж треба, зітхнув той, на цілий будинок один-єдиний москаль, і то упир!
Е ні, не так! помахав пальцем Ґемба. На весь будинок один-єдиний упир, і то москаль. А міг би бути наш хлоп! І пив би кров зі старих большевичок! А то пє з молодих бабів, щирих українок. Хтозна, чи то не спланована акція!
І що ви намірились чинити? спитав Цьома.
Забити му осикового кілка в груди! твердо випалив Ґемба.
Зварювали! вжахнувся Струдель. Нас за то посадять!
За упира? щиро здивувався Ґемба. Та нас ще в герої запишуть, і наші писки вирізьблять на тій хвилі коло памятника Шевченка!
Посадять, похитав головою Розман. І ще буде міжнародний скандал.
Але, пане Розмане, бійтесь Бога! не здавався Ґемба. Та же ті москалі і з ваших кров пили!
Не так кров, як інтелект, уточнив Розман. І якщо міліція тепер навіть слухати не хоче про упира, то й потім не буде. Нам інкримінують убивство!
Як-як? наставив вуха Ціпура.
Інкримінують!
Свят-свят! перехрестився двірник і поблід.
То що най він далі кров пє? з тугою в голосі спитав Ґемба.
Я маю іншу раду, сказав Розман. Наш будинок ніколи не був освячений. От у ньому і завелася нечисть. На другу неділю треба запросити священиків, а я покличу рабина, і ми висвятимо всі помешкання. Тоді наш упир вже не буде мав доступу ні до кого.
Пане Розмане! кинувся до нього з обіймами Ціпура. Шо б ми без вас робили!
Уся компанія була страшенно втішена такою розвязкою, і вирішено добрати пива, аби гідно вшанувати план Розмана. Мені, проте, пора було до хати Ліля не любила, коли я надовго відлучаюся.
Нарешті! Приперся! зустріла вона мене. Це так ти за цигарками ходив?
Лілюсику, негайно дзвони тим зі Сихова, що хотіли мінятися з нами квартирою.
Так нагло?
Другої неділі будуть святити наш будинок. Мусимо протягом тижня вибратися.
Що ти таке кажеш! вжахнулася Ліля. А ми ж тільки недавно ремонт зробили!
Нема ради.
Але до суботи є час, вона звабливо облизалася і пригорнулась до мене. Пообіцяй, що на тижні провідаємо ту білявку з тридцятої!