Про елегантність
Іноді до мене доходить, що я сиджу з опущеними плечима; і завжди, коли я перебуваю в такій позі, я переконаний: щось у мене негаразд. У такі хвилини, навіть не шукаючи причин, що ж зі мною відбувається, я намагаюся змінити позу зробити її елегантнішою. Знову випроставшись, я відчуваю: цей простий рух допоміг мені набути впевненості в тому, що я роблю.
Елегантність часто плутають із поверховістю, модою, відсутністю глибини. Це велика помилка: людське створіння потребує бути елегантним у своїх діях й у своїй позі, бо це слово є синонімом доброго смаку, лагідності, рівноваги та гармонії.
Необхідно зберігати спокій та елегантність завжди, коли ми робимо найважливіші у своєму житті кроки. Звичайно, нам не слід напружуватися, постійно думаючи про те, як ми рухаємо руками, сідаємо, всміхаємося, озираємося навколо; але добре, коли наше тіло розмовляє своєю мовою, а інша особа навіть неусвідомлено не потребує слів, аби зрозуміти, що ми хочемо їй сказати.
Спокій утворюється в серці. Хоч його часто опановує невпевненість, воно знає, що через правильну позу може врівноважити свої думки та емоції. Фізична елегантність, про яку я пишу в цьому есеї, належить тілу й не є чимось поверховим, а тією манерою, яку людина винайшла, щоб ушляхетнити манеру, з якою вона ставить свої дві ноги на землю. Тому, коли іноді ви відчуваєте, що ваша поза завдає вам незручності, не думайте, що вона фальшива або штучна: вона справжня тому й витримати її важко. Саме завдяки їй дорога вшановує гідність прочанина.
І, будь ласка, не плутайте її з пихою або снобізмом. Елегантність є найадекватнішою позою для того, щоб рух був досконалим, хода твердою, а ваш ближній відчув вашу пошану.
Елегантність досягається, коли все поверхове відпадає й людському створінню відкривається простота й зосередженість: чим простіша й стриманіша ваша поза, тим вона гарніша.
Сніг гарний, бо він має один колір, море гарне, бо здається рівною поверхнею, але як море, так і сніг, мають глибину і знають свої якості.
Ходіть твердо й весело, не боячись спіткнутися. Поруч із вами ваші друзі, які допоможуть у разі необхідності. Але не забувайте, що супротивник також стежить за вами, й він знає різницю між твердою рукою й рукою тремтячою. Тому зберігайте напругу, дихайте глибоко, вірте в те, що ви спокійний. І якимсь чудом із тих, які ми не можемо пояснити, до вас відразу повернеться спокій.
У ту мить, коли ви ухвалюєте рішення й намагаєтеся реалізувати його, спробуйте подумки пройти кожен етап і підготувати свої кроки. Але робіть це без напруги, бо неможливо втримати в голові всі правила. Із розкутим духом, долаючи кожен етап, запамятовуйте найважчі хвилини й те, як вам пощастило їх проминути. Це позначиться на вашому тілі, тому будьте уважні!
Тут можна провести аналогію зі стрільбою з лука: багато лучників нарікають на те, що попри багаторічні тренування, вони все ще відчувають, як перед пострілом їхнє серце опановує тривога, рука тремтить і стріла не влучає в ціль. Мистецтво стрільби з лука допомагає нам зробити очевиднішими наші помилки.
Тут можна провести аналогію зі стрільбою з лука: багато лучників нарікають на те, що попри багаторічні тренування, вони все ще відчувають, як перед пострілом їхнє серце опановує тривога, рука тремтить і стріла не влучає в ціль. Мистецтво стрільби з лука допомагає нам зробити очевиднішими наші помилки.
У той день, коли ви втратите любов до життя, ваш постріл утратить чіткість і простоту. Ви відчуєте, що вам бракує сил, аби максимально напнути тятиву, і що ви не зможете зігнути лук як годиться.
І коли ви побачите, що цього ранку ваш постріл утратив точність і впевненість, спробуйте зрозуміти, чому так сталося. Це допоможе вам відкрити проблему, яка тривожила вас давно, але досі була прихована.
Ви відкриєте цю проблему, бо ваше тіло постаріло, стало менш елегантним. Змініть позу, розслабте мязи, що тримають голову прямо, випростайте хребет, підставте груди світові; думаючи про тіло, ви думаєте також про свою душу, й одне допомагає другому.
Нья Шика з Баепенді
Що таке чудо?
Існує багато його визначень: те, що суперечить законам природи, заступництво у хвилини глибокого нещастя, подія, неможлива з погляду науки та інші.
Я маю власне визначення: чудо це те, що наповнює наше серце миром. Іноді воно виражає себе у зціленні від тяжкої хвороби, іноді як реалізоване бажання, немає значення результатом є, що коли відбувається чудо, ми відчуваємо глибоку вдячність за ласку, яку подарував нам Бог.
Двадцять із лишком років тому, коли я переживав період хіпі, моя сестра запросила мене стати хрещеним батьком її першої доньки. Я з радістю прийняв запрошення, був дуже задоволений, що вона не попросила мене вкоротити волосся (на той час воно було в мене до пояса) й не попросила піднести хрещениці дорогий подарунок (я не мав грошей, щоб його купити).
Дівчинка народилася, після її народження минув рік, а хрестини не відбулися. Я подумав, сестра змінила думку й запитав у неї, що сталося, й вона мені відповіла: «Ти залишаєшся хрещеним батьком дитини. Але я пообіцяла Нья Шиці охрестити дитину в Баепенді, бо вона зробила мені велику послугу».
Я не знав, де воно, те Баепенді, й ніколи не чув, хто така Нья Шика. Період хіпі минув, я став працювати у студії звукозапису, а моя сестра народила ще одну дитину, не охрестивши і її. Зрештою 1978 року було ухвалене рішення і дві родини її та її колишнього чоловіка поїхали в Баепенді. Там я дізнався, хто така Нья Шика: вона не мала грошей навіть для власного прогодування, бо протягом тридцятьох років будувала церкву й допомагала вбогим.
Я поїхав туди в дуже бурхливий період свого життя: тоді я вже не вірував у Бога. Чи, якщо сказати точніше, не вважав, що збереження духовного світу мало якесь значення: треба було дбати лише про речі суто матеріальні й про ті практичні результати, яких я міг досягти. Я облишив безумні мрії юності зокрема й прагнення стати письменником і не збирався повернутися до ілюзій. Я прийшов до тієї церкви лише для того, щоб виконати свій соціальний обовязок; у чеканні, коли почнуться хрестини, я прогулявся по околицях і зрештою відвідав убогу хатину Нья Шики, що стояла біля церкви. Дві кімнатки, маленький вівтар з образами кількох святих, і ваза з двома червоними трояндами та однією білою.
Під впливом несподіваного пориву, всупереч усьому, про що я думав у той час, я дав обіцянку: «Якщо одного дня мені пощастить стати письменником, чого я раніше хотів, а тепер не хочу, я повернуся сюди, коли мені виповниться пятдесят років і принесу дві червоні й одну білу троянди».
Лише на згадку про хрестини я купив портрет Нья Шики. Коли ми поверталися в Ріо, то потрапили в дорожню пригоду. Автобус вискочив на дорогу переді мною, за якусь частку секунди я встиг повернути кермо, мій шуряк також уникнув зіткнення, але автомобіль, який їхав за нами, зіткнувся з автобусом і вибухнув. Катастрофа забрала життя в кількох людей. Ми зїхали на узбіччя й не знали, що нам робити. Я поліз у кишеню по сигарету й витяг портрет Нья Шики, нашої заступниці.
Від того дня я повернувся до своїх мрій, до первісного пошуку, до літератури, й одного дня виявив, що беру участь у битві, у якій можна перемогти лише тоді, коли твоє серце наповнене миром наслідком чуда, яке з тобою відбулося. Я ніколи не забував про три троянди. Нарешті настали мої пятдесят років які в той час здавалися такими далекими. Настали й минули.
Під час світового чемпіонату з футболу я поїхав в Баепенді, щоб виконати свою обіцянку. Хтось побачив мене в Кашамбу, де я заночував, і місцевий журналіст прийшов узяти в мене інтервю.
Під час світового чемпіонату з футболу я поїхав в Баепенді, щоб виконати свою обіцянку. Хтось побачив мене в Кашамбу, де я заночував, і місцевий журналіст прийшов узяти в мене інтервю.
Коли я розповів йому, що я тут роблю, він попросив:
Розкажіть мені про Нья Шику. Її тіло ексгумували на цьому тижні, й у Ватикані розглядають питання про її беатифікацію. Людей закликають давати свідчення про її заступництво.
Ні, сказав я. Це надто інтимна історія. Я її розповім лише в тому разі, як одержу сигнал.
А який це може бути сигнал? Лише коли хтось заговорить від її імені!
Наступного дня я найняв машину, купив квіти й поїхав у Баепенді. Я зупинився віддалік від церкви, згадуючи службовця фірми звукозапису, який приїздив сюди багато років тому, й про безліч подій, які знову привели мене сюди. Коли я йшов до будиночка Нья Шики, із крамниці одягу вийшла молода жінка.
Я знаю, що ваша книжка «Мактуб» присвячена Нья Шиці, сказала вона. Я певна, вона дуже задоволена.
І не попросила в мене нічого. Ото й був той сигнал, що його я чекав. Й ось вам те свідчення, якого від мене чекають.
Відбудовуючи дім
Один мій знайомий, який не вмів відрізнити мрію від її реалізації, заплутався в серйозних фінансових проблемах. А ще гірше, що він втягнув у свої кепські справи кількох людей, яким не хотів завдати зла.
Неспроможний повернути борги, які дедалі зростали, він подумав про те, щоб накласти на себе руки. Одного вечора він ішов вулицею й побачив будинок, весь у руїнах. «Цей дім, схожий на мене», подумав він. У ту мить він відчув величезне бажання відбудувати його.
Він знайшов господаря, запропонував йому допомогти відбудувати дім і господар зруйнованого дому погодився, хоч і не зрозумів, яка моєму другові з цього вигода. Удвох вони роздобули цеглу, дерево, цемент. Мій знайомий працював із натхненням, хоч і не знав, навіщо він це робить. Але він відчував, як покращувалося його власне життя, поки відбудовувався дім.
На кінець року будинок був готовий. А його особисті проблеми також владналися.
Молитва, про яку я забув
Прогулюючись вулицями Сан-Пауло три тижні тому, я одержав від свого друга Единьйо листівку під назвою «Священна мить». Текст був надрукований на ній чотирма кольорами, на чудовому папері. Там не називалася жодна церква або культ, а була тільки молитва на звороті.
Яким був мій подив, коли я побачив, хто підписався під тією молитвою підпис МІЙ! Молитва була опублікована на початку вісімдесятих років, на внутрішньому боці обкладинки збірки моїх поезій. Я не думав, що вона витримає випробування часом, ані те, що потрапить до моїх рук у такий таємничий спосіб; та коли я її прочитав, мені не стало соромно за те, що я написав.