Хтось заплескав у долоні. Почин підхопили. Юля так само не стрималася. Котя іронічно посміхнувся кутиком рота.
Не минуло й півроку. Побачите, нам із вами зараз не пощастить.
О, Господи! Тепер чому? Юля сплеснула руками.
По-перше, багаж може бути з попереднього рейсу
Там же написано, читайте з Іракліона!
Ви теж читайте. Поруч іще один. Не факт, що наш буде першим. Навіть якщо так, є ще по-друге: наші з вами торби випливуть останніми. А отой кекс свої отримає раніше за всіх! У-у-у!
Розчепіривши два пальці, Котя замахнувся в бік депутата, хоч той навіть не знав, що привернув чиюсь особливу увагу.
Пройма багажного віконечка вивергнула перші речі.
Хоп! вирвалося в Стогова.
Назустріч повільно пливла його сумка.
Юля знову заплескала в долоні далі, не наступним, але через дві валізи, рухався її чемодан.
Усе буде добре, задоволено сказала вона.
Коли вийшли в задуху ночі, Котя втретє за останніх десять хвилин набрав номер, повторивши одне й те саме:
Ну, так ти де?
Юля рухалася поруч, та вони вже попередньо попрощалися, подякувавши одне одному за компанію, обмінявшись телефонами, аби потім домовитись перетнутися десь на Майдані й випити кави. Зараз Стогов відчував шалену втому. Мязи боліли, лещата стискали скроні, дихалося важко. Так завжди бувало, коли Котя більше двох годин нічим не займався його виснажував навіть короткий період бездіяльності. Пять в аеропорту, більше двох у літаку, майже година в очікуванні багажу для нього занадто. Явний передоз байдикування.
Назустріч неквапом сунув джип, Котя впізнав своє авто, махнув рукою. Машина проїхала трохи далі від термінала, пригальмувала. З водійського місця, лунко хряснувши дверцятами, вийшла, точніше випурхнула струнка, коротко стрижена білявка в мокасинах, мішкуватих штанах-мілітарі з безліччю кишень та кишеньок, кругленькі груди під білою футболкою нічого не тримало.
У мене гроші скінчилися! вигукнув Котя замість привітання. Узагалі диво, що ти вже тут!
Нічого чудесного, Стогов. Лише Інтернет, сухо відповіла білявка. Перевірила, на сайті аеропорту ще зранку повідомили про затримку вашого рейсу. Хоча диво таки зафіксоване.
О! Це яке? Небо впало на землю?
Гора прийшла до Магомета, відрізала дівчина. Сама собі дивуюся, як знайшла час та натхнення доїхати сюди серед ночі. Нормальні люди сплять.
О! Це яке? Небо впало на землю?
Гора прийшла до Магомета, відрізала дівчина. Сама собі дивуюся, як знайшла час та натхнення доїхати сюди серед ночі. Нормальні люди сплять.
Так ми ж ненормальні! Котя широко всміхнувся.
Ти ненормальний, Стогов, відрізала білявка. І мені це набридло. Сам знаєш.
Хіба тижня тобі не вистачило, аби відпочити?
Більш ніж досить. А ще я багато думала.
З чим тебе й вітаю.
Дякую. Ти відпочив?
Знаєш же сама, це не для мене. Пробухав тиждень, як не в себе. Так і час пролетів.
Можеш бухати далі, Стогов.
Так, спокійно. Хіба ми не
Ми не! білявка, не стримавшись, навіть тупнула ногою. Я приїхала сюди сказати вам, Костянтине Романовичу, що ви мудак! Можете додати до своєї колекції розлучень друге! Аби закрити тему тут і тепер: живи у своїй квартирі, машина моя. Ось такий у нас із тобою розподіл майна, Стогов.
Котя пустив сумку на асфальт.
Може, ну його? Удома поговоримо?
Уже. Я все сказала. Є що додай.
Котя видихнув, відчуваючи легкий перегар від випитого кілька годин тому віскі.
Пішла ти, це прозвучало беззлобно. Додому довези, для чогось же приїхала. І спи потім, де хочеш і з ким хочеш.
Ти, Стогов, спиш, із ким хочеш, краще за мене! білявка розвернулася, сіла в машину. Бач, таксі тут повно! Сам доїдеш!
Хряснули дверцята.
Джип рвонув із місця різко, коли вивертав на трасу ледь не зачепив найближче «шевроле».
Хоп, промовив Котя, проводжаючи втрачене авто поглядом, у якому не читалося смутку, розпачу, лише зосередженість на розвязанні раптової проблеми.
Поруч кахикнули підійшов інспектор зі смугастим жезлом, котрий весь цей час стовбичив неподалік. Недбало кинув руку до козирка, потім цю ж саму правицю простягнув Стогову. Стиснувши її, Котя відчув опір, міліціонер виявився сильним. Чекав якихось слів. Але той знову козирнув, мовчки запропонував цигарку.
Прилуцькі.
Котя не курив такі. Але з ввічливості пригостився, підпалив від простягнутої дешевої запальнички.
Проблеми?
Поруч стояла Юля, однією рукою тримаючи за ручку клітчасту дорожню валізу.
Нема, пробасив Котя.
Мало того, що все чула. Ще й бачила. Куди підкинути?
Тим часом інспектор відійшов затріщала рація біля плеча. Провівши поглядом і його, Стогов повернувся до Юлі. Перепитав, бо справді пропустив повз вуха, зайнятий іншими думками:
Що?
Я з машиною. Тут, на стоянці. Тепер зрозуміли, чому не пила з вами?
Котя підхопив сумку, закинув на плече.
Не та ситуація, аби відмовлятися. Ви чуйна людина, Юленько. Знаєте, для чого я з шістнадцяти років сів за кермо? Аби знайомитися. Підсадиш у машину прекрасну незнайомку, і нам завжди по дорозі.
Тільки нічого собі не плануйте, тут же попередила вона. Ми не в кіно, Костянтине, і на брудершафт поки не пємо.
До чого тут кіно, брудершафт, пити?
До того. У фільмі я б лишилася з вами на ніч. Або завезла до себе. Уранці ви б принесли мені каву в ліжко, облили гарячим, ми з цього б довго сміялися. Тоді поїхали б кататися, забули про справи на кілька днів, говорили, говорили, говорили У житті я підкину вас до підїзду. І не гарантуватиму, що найближчим часом ми зустрінемося. Хоча з вами цікаво.
Правда?
Чиста. Самі ж називаєте себе оптимістом. Так вам куди?
Оболонь, район набережної.
Тим більше. Мені по дорозі, у бік Лугової. Їдемо чи стоїмо?
«Не найгірше завершення дня, подумав Стогов, ставлячи сумку в чужий багажник. Чи, як буде точніше, початок нового. Друга ночі, з гаком».
4
Звір шкірив зуби.
Що то за хижак, Сірий не розібрав. Бачив за кілька кроків від себе роззявлену пащу, усередині якої не було язика. Лише ікла. До єдиного довгі та гострі. Вищир виглядав загрозливо й мусив би налякати. Особливо вкупі з риками, короткими й лютими. Загрозливі щелепи ставали ширшими або вужчими залежно від того, як супротивник грав мязами.
Сірий розумів зараз треба зібратися й викинути зайве з голови. Та все одно, щойно побачив ворога, затявся дізнатися, коли боєць набив собі на грудях татуху у вигляді розкритої хижацької пельки. До того, як почав качатися, чи вже потім, коли перетворив мязи на тверді бугри.
Мабуть, усе ж таки після. Спершу накачався та освоїв правила бою. Далі обізвав себе Звіром, коротко й страшно. І аж тоді вирішив прикрасити старанно виголені груди гострозубим малюнком на всю ширину.
Мабуть, усе ж таки після. Спершу накачався та освоїв правила бою. Далі обізвав себе Звіром, коротко й страшно. І аж тоді вирішив прикрасити старанно виголені груди гострозубим малюнком на всю ширину.
Щойно на очах у Сірого та інших, котрих у цьому підвалі зібралося зо два десятки, Звір зламав щелепу своєму третьому супротивнику. Перші двоє, виставлені проти нього, повелися мудріше. Принаймні так уважав Сірий. У широкі чорні зіниці татуйованого бійця він зміг зазирнути тільки тепер, коли настала його черга виходити на ринг. Але мав досить досвіду, аби не по очах визначити: Звір накачався амфетамінами, не бачив країв, вимкнув гальма. Зараз це був убивця, причому найгірший з усіх, про яких Сірий міг чути та яких міг знати. Такий був готовий забити на смерть будь-кого, наступного дня навіть не згадавши про це. Якщо супротивник ліг, уже не важливо, живий чи мертвий. Валяєшся біля ніг значить, переможений.
Тож Сірий обрав для себе таку ж тактику, що й двоє попередників, котрим удалося уникнути сильних травм, уберегтися від каліцтв і, за великим рахунком, урятувати життя. Пацанові, якому Звір розкришив щелепу, навряд чи дадуть грошей на лікування. Погоджуючись на двобій, результат якого відомий наперед, як і переможець, Сірий нічого не підписував. Вистачило усної домовленості: треба вийти на ринг, протриматися проти непереможного Звіра стільки, скільки вийде, отримати кілька плюх, бо інакше бій вийде несправжнім, та отримати на виході сто баксів.
Сірий не знав, мало це чи багато. Напевне, чимало, бо вже майже рік кілька разів на тиждень їздив битися за гроші туди, куди скаже старший. Платили зазвичай дві сотні гривень, інколи три, але й особливої роботи не вимагали. Махатися голосно сказано. Здебільшого їх привозили на якусь точку, аби стояли, нікого не пускали, блокуючи входи до різних будівель чи на території забудов. Якщо почнеться колотнеча, можна пускати в хід руки, ноги, часом роздавали кастети. Міліція зазвичай товклася неподалік, але саме товклася, гуртувалася, кучкувалася, тупцяла. Декого з ментів Сірий за цей час уже пізнавав, і вони вже навіть віталися за руки, коли десь заварювалася чергова каша.
За що й проти кого він виходить, Сірого ніколи не цікавило. Вони з пацанами майже не обговорювали це. Хіба коли десь таки вдавалося прикласти комусь із розгніваних лохів у голову, ділилися враженнями й показували одне одному удари, відтворюючи кожен свій подвиг. Вистачало отих двох сотень на півдня, інколи на день роботи й розуміння: лохи виступають проти законної влади та підтримують педерастів за американські гроші.
Наприклад, люди обрали в парламент нормального мужика. Але Америка проплатила, аби замість нього закони приймав чи то реальний гомик, чи такий, котрий робитиме те ж саме на користь усяких підорів. Коли в них нічого не виходить, бо народ не такий дурний, вони за бабло збирають натовп, щоб силою змінити результати на свою, педерастичну, користь. Ось тоді треба втручання нормальних людей, таких, як Сірий, для забезпечення громадського порядку, бо міліції, виявляється, на всіх не вистачає.
Або охороняти будівництво. Йому це подобалося більше, ніж стовбичити десь поряд із установою, та й зрозуміліше. Адже одні стараються, вкладають грубі гроші, створюють робочі місця. Сірому подібний розклад узагалі виявився неабияк близьким. Черговий мамчин співмешканець, з яким познайомився, удруге повернувшись із колонії по амністії, пахав на таких ось будівництвах. Для чорнороба то був чи не єдиний спосіб хоч щось заробити, щоб не сидіти на жінчиній шиї чи йти красти. Усе зашибись, робочим конячкам є, за який хер купити хліба, макаронів, ковбаски та випити вдома після трудового дня. Не жебрати ж, чесне слово! І бач, знаходяться розумники, котрим хтось проплатив, аби збиралися під парканами й волали про нібито незаконність забудови. Ясно, що таку братію треба гнати чим далі, тим краще.
Їздити на такі акції Сірому подобалося ще й через можливість побуцати київських лохів, а не лише полякати, поголивши голову й скорчивши грізну пику. Серед ночі, зазвичай під ранок, старший давав команду, і броварські пацани носаками, кастетами й ланцюгами змітали табори протестувальників за десять хвилин. Сірий належав до групи, яка хотіла, аби лохи ще трошки огризалися так цікавіше. Можна потім кричати про провокації. Та, відпустивши гальма, ламати руки й вибивати зуби. Хотілося давати собі волю, недарма ж вони тренуються щодня у своїх залах.