Дитяча енциклопедiя
Археологiя
Вступ
Уявіть собі, що ми нічого не знаємо про попередні покоління… Такого бути не може, ажде про те, як жили люди в давні часи, ми знаємо з величезної кількості документів, листів, написів на пам’ятках, з літописів, хронік та ін. Чи можна довіряти інформації, що в них міститься? За довгі часи існування історичної науки її дослідники навчилися дізнаватися про документ майже все – хто, де, коли й навіщо його написав. Річ у тім, що кожна писемна пам’ятка відбиває характер, освіту, настрій свого автора та обставини його життя.
Зовсім інша річ – пам’ятки речові, що їх вивчає наука археологія. Ці пам’ятки не тільки відображають минуле життя, вони є частиною того життя, тобто про давні часи ці речі свідчать об’єктивно і неупереджено.
Коли археологія ще не була наукою, історія людства вже охоплювала приблизно три тисячі років. Окрім того, майже половина цього часового відтинку була представлена пам’ятками з території, обмеженої Альпами та Сахарою. Історична наука тих часів спиралася лише на письмові тексти, і для більшості людей вона була переліком королів та битв, політичних переворотів та богословських суперечок.
Археологія створила справжній переворот в історичній науці. Подібна до потужного телескопу, який розширив поле зору астрономів, археологія в сотні разів збільшила перспективу історії в минуле. Завдяки археології людство відкрило для себе цивілізації, про існування яких ще сто п’ятдесят років тому воно навіть не підозрювало.
Однак декому здається, що археологія – це лише розшуки давніх пам’яток у степах та пустелях, розкопки давніх поселень та знахідки неймовірних скарбів. Так, справді – археологія завжди пов’язана з активними пошуками, іноді навіть важкими й небезпечними. Але це ще й робота за письмовим столом – у кабінеті, в архіві, в бібліотеці, бо вчені не тільки розгадують загадки історії, але й шукають шляхи донесення знань про неї до людей.
Втім, навіщо, скажете ви, у ХХІ столітті, з його комп’ютерами, Інтернетом, мобільним зв’язком, космічними кораблями та клонуванням, якісь палеолітичні знаряддя, давні єгиптяни та ще давніші шумери?
Вивчення історії й, зокрема, археології, як не дивно, дає можливість сучасному людству усвідомлювати себе нащадком всіх великих досягнень людського духу, всього, що було створено людськими руками в минулому; допомагає пробуджувати найкращі почуття, віру в силу розуму, а це так важливо в наші часи високих технологій, які можуть підвести людство до кінця його існування. Від бездумної гонитви за більш досконалою якістю свого життя людство врятує хіба що розуміння того, що ми не є першими мешканцями на цій землі і не повинні стати останніми.
Ця книжка має на меті дати загальне уявлення про археологію як про історичну науку. У межах такого видання немає можливості перелічити всі відкриття і всіх видатних учених, що працювали чи працюють у галузі археології. Для більш докладного знайомства з цією наукою читач може звернутися до книжок, що вказані в переліку використаної літератури.
Книжка складається з трьох частин. Перша частина присвячена основним поняттям археологічної науки. У другій розповідається про основні етапи становлення археологічної науки й найбільш відомі відкриття ХІХ – ХХ століть. У третій частині йдеться про деякі археологічні пам’ятки нашої країни.
Україна винятково багата на старожитності різних епох і народів. Стародавні суспільства, які розвивалися на території України, зробили значний внесок у світову цивілізацію. Охопити весь загал археологічних пам’яток України в межах подібного видання неможливо. Тому ми звернулися до найбільш відомих археологічних культур – трипільської, скіфської, античних держав Північного Причорномор’я та Київської Русі. До традиційних пам’яток додано також розповідь про пам’ятки часів Запорізького козацтва.
Роздiл I
Що таке археологія i як вона дізнається про минуле
Історичні джерела та археологія
Археологія – це наука, яка вивчає первісні, античні та середньовічні речові історичні джерела і відновлює за ними історичне минуле людського суспільства.
«Ніщо в історії не зникає безслідно. Історичне явище може не залишити сліду ні в архівах, ні в літописах, але слід завжди залишається в землі, і справа археолога – його знайти».
А.В. АрциховськийАрхеологія – самостійна галузь історичних наук. Історія та археологія нероздільні і становлять укупі єдину історичну науку, яка використовує різні види джерел – письмові та речові. Ці джерела принципово відрізняються одне від одного, відрізняються і методи їхнього вивчання.
На археологічних розкопках
«Розкопка – не спорт і не втіха, це серйозна робота, часто важка й завжди відповідальна. He досить знайти речі, треба вгадати думки людини, яка зробила пам’ятку, засоби її створення, процес роботи, призначення окремих частин або речей пам’ятки; все це так само непросто, як розгадати найскладнішу історичну загадку. Кожен новий курган, могильник дають новий матеріал для відповіді на старі запитання, але ж вони ставлять і нові, які народжуються як під час розкопок, так і пізніше, під час осмислення їхніх результатів».
О. А. СпіцинІсторична наука доходить тих чи тих висновків, опрацювавши певні історичні джерела. Так називають всі рештки минулого, які пов’язані з діяльністю людини і відображають історію людського суспільства. Продукти і сліди людської діяльності дійшли до нас у вигляді джерел речових (рештки знарядь праці, зброї, предметів побуту, архітектурних споруд), лінгвістичних (мова), етнографічних (звичаї, обряди), усних (фольклор). З появою та розвитком писемності виникли письмові джерела, а в новітні часи, завдяки розвитку техніки, – звукові записи, фото-, кіно– та відеодокументи.
Археологія зазвичай вивчає саме речові джерела. Але існує велика кількість речових джерел, які мають написи: надгробки, вази, ікони, монети, печатки, герби тощо. Такі джерела стають об’єктами вивчення спеціальних історичних дисциплін: епіграфіки, нумізматики, сфрагістики, хронології, геральдики, метрології. Епіграфіка вивчає написи на каменях, металові, глині, дереві; нумізматика вивчає монети; сфрагістика – печатки; хронологія – системи обчислювання часу; геральдика – герби; метрологія вивчає різні міри ваги, довжини, місткості та площі.
Археологічні пам’ятки та їхні види
В історичній та археологічній літературі використовується термін «пам’ятки». В історичній науці «пам’ятка» та «джерело» – синоніми. Будь-який слід, що залишила людина, – піраміда Хеопса чи пляма від кострища, – є історичною пам’яткою, тому що вона зберігає пам’ять історичного минулого.
Сучасний зовнішній вигляд та креслення кургану
Речові джерела (археологічні пам’ятки) є численними й різноманітними, і найважливіші з них – залишки давніх поселень та поховань. Серед давніх поселень вирізняють:
– стоянки – залишки відкритих, неукріплених поселень;
– городища – залишки поселень, які мали укріплення (земляні, глинобитні, цегляні, кам’яні);
– селища – залишки неукріплених поселень, які оточували городища.
Давні поховання поділяються на дві основні групи. Першу утворюють поховання в ямах без будь-яких насипів над ними, скупчення таких поховань-могил утворюють могильник. До другої групи входять поховання в ямах чи без них, над якими насипані пагорби-кургани. Більшість курганів мають правильну округлу форму, їх діаметр – 4–5 м і заввишки вони 20-150 м. Іноді навкруги кургану знаходять сліди канави, з якої брали землю, або коло з дрібного каміння. Так звані «великі кургани» сягають кількох десятків метрів у діаметрі і 15 м висоти. Вони містять групові поховання, поховання царів, племінних вождів.
Дольмен
До археологічних пам’яток належать також мегалітичні поховання, тобто поховання в гробницях, побудованих з великих каменів (мегаліт – великий камінь). Серед них вирізняють дольмени, менгіри, кромлехи.
Дольмени (від бретонського dol – стіл та men – камінь) складаються з кількох вертикально встановлених каменів, покритих величезною кам’яною плитою, яка утворює пласку кришку. Велика кількість дольменів зустрічається в Бретані (Франція).
Менгіри (від бретонського men – камінь та hir – довгий) – це камені, що стоять окремо один від одного, себто довгі і вузькі стовпи. Найбільший менгір (довжина 21 м, вага близько 300 т) знаходиться у Бретані. Трапляються й великі групи менгірів (понад дві тисячі в кожному), які створюють довгі кам’яні алеї.
Іноді камені розташовані у вигляді кола. Така споруда називається кромлех (від бретонського crom – круглий та lech – місце).
Серед археологічних пам’яток є також різьблення із зображенням людей та тварин, наскельні малюнки, святилища, копальні, системи зрошення, давні ниви, водогони, укріплення, знайдені кимось скарби.
Культурний шар та археологічна культура
Більшість археологічних пам’яток люди добули із землі, вірніше, з її культурного шару. Так в археології називається шар землі на місцях поселень, який складається з будівничого та господарського сміття, органічних речовин, вугілля та золи з печей, кострищ та пожеж, змішаних з піском і глиною, що їх нанесли вітер та вода. Називається він культурним тому, що зберігає в собі рештки діяльності людини, тобто рештки її культури. Культурний шар створюється й росте повільно, але неухильно – з року в рік, із сторіччя в сторіччя. Його товщина залежить не тільки від часу, але й від інтенсивності людської діяльності. На товщину культурного шару мають вплив і матеріали, з яких побудовані споруди: дерево згнивало і додавало до культурного шару кілька міліметрів, кам’яні та цегляні споруди руйнувалися і створювали більш міцні пласти. Особливо товстий культурний шар буває в містах, на городищах, на тепе (горби, на яких довго селилися люди). Найтовстіший культурний шар у світі– в давніх містах Месопотамії (20 м) і на деяких городищах Середньої Азії (34 м).
Схема утворення культурного шару: поверхня землі до виникнення культурного шару (1); відкладення під час існування будівлі (2, 3)
Культурний шар відрізняється від природних грунтів, він зазвичай темніший, бо утримує частинки вугілля та перегною, рослинність на ньому більш густа і яскрава.
Археологічні пам’ятки з культурним шаром бувають одно– або багатошарові. Багатошарові культурні шари виникають тоді, коли одне і те саме місце заселялося людьми кілька разів. Одне й те ж поселення могло переходити з однієї археологічної епохи до іншої. Такі переходи могли відбуватися спокійно, без потрясінь, але іноді супроводжувалися катаклізмами: нападом ворогів та знищенням населення, природними катастрофами. В такому випадку між культурними шарами знаходиться природний шар, який не утримує культурних решток. Шари землі, які лежать нижче культурного шару і не утримують решток життя людини, в археології називають «материком»
Археологічна періодизація
Як і кожна самостійна історична наука, археологія має власну періодизацію. Вона враховує зміни в характері та обробці основних матеріалів, з яких виготовляли знаряддя праці, предмети побуту, зброю. Відповідно до цього в археології виокремлюють три основні періоди – кам’яний, бронзовий, залізний віки, іноді до них додають і четвертий – мідний, а кожен із віків, у свою чергу, поділяють на окремі етапи: кам’яний вік, наприклад, поділяється на палеоліт – давньокам’яний вік (а він, у свою чергу, на ранній, середній та пізній), мезоліт (перехідний від палеоліту до неоліту), та неоліт (новокам’яний вік). Палеоліт почався близько двох мільйонів років тому. Для нього характерним є те, що більшість знарядь праці виготовлялися з каменю. Ознакою мезоліту вважається використання мікролітів, тобто дрібних знарядь, виготовлених з кам’яних пластин розміром не більше 2,5 см. Основною ознакою неоліту на певній території є наявність «неолітичної революції», тобто переходу до господарювання, осідлого способу життя і пов’язаних із цим зростання населення та спеціалізації ремесла. Слід зауважити, що така періодизація доволі умовна, вона визначає лише стадії розвитку людського суспільства, але не датує археологічні матеріали. В різних регіонах різні стадії починаються в різний час, наприклад, початок кам’яного віку на території України відносять до так званої Ашельскої епохи (1,5–1 млн років тому).
Археологічні матеріали відрізняються за епохами, а в середині кожної епохи – хронологічно, тобто за часом, і територіально, тобто за місцем знахідки. Археологи зазвичай вивчають велику кількість знахідок, які об’єднані в певні групи – комплекси. На підставі цих комплексів археологи вирізняють так звані археологічні культури. Цей термін визначає насамперед спільність археологічних пам’яток та предметів, які належать до одного часу й зосереджені на певній території. Археологічні культури мають умовні назви, надані їм переважно за назвами місць перших знахідок, або найбільш видатних пам’яток (наприклад, трипільська культура, майкопська культура), або за найбільш характерними археологічними ознаками (наприклад, катакомбна культура, могили якої зроблені у вигляді катакомб). Іноді археологічна культура відповідає певному народові, але часто-густо збіг матеріальної культури не відображує спільності етнічної.
Предмети катакомбної культури
Робота археолога складається з трьох великих етапів, які умовно можна назвати польовим, камерально-лабораторним та кабінетним.
Польові дослідження
Перш ніж почати дослідження археологічної пам’ятки, її треба знайти. Пам’ятки знаходять випадково або ж шукають наперед обдумано. Щоправда, є пам’ятки, про існування яких було відомо завжди. Це зазвичай величезні архітектурні споруди, як, наприклад, єгипетські піраміди чи Парфенон. Інші ж пам’ятки, іноді цілі міста, поховані під землею, в торфяних болотах і навіть під водою.
Отже, перший етап польових досліджень – це розвідка. Деякі види пам’яток, такі як кургани, городища, петрогліфи, мегаліти, тепе, знайти неважко, бо вони лежать на поверхні. Проте, щоб їх виявити, треба мати досвідчене око. Кургани, городища та тепе можна прийняти за природні пагорби, і, навпаки, аматори часто сприймають за кургани природні пагорби.
Поховані в землі пам’ятки знаходять зазвичай під час проведення якихось земляних робіт: при прокладанні шляхів, копанні котлованів, при оранці. Слід пам’ятати, що під час проведення великих земляних робіт мають бути присутні археологи! Іноді пам’ятки відкриваються людині і без її участі, – внаслідок вивітрювання чи розмиву грунту, під час утворення ярів, у берегових осипах.
Наперед обдумано археологічні пам’ятки розшукують на підставі письмових джерел, усних переказів та легенд і на підставі припущень археологів.
Різні письмові джерела, від літописів до мемуарів, свідчать про місцезнаходження археологічних пам’яток, іноді точно, іноді приблизно. В літописах зазвичай писали про будівництво міст та храмів, зведення укріплень, палаців, мостів. Часто у письмових джерелах згадується про облоги, штурми та руйнування міст під час війн, про загибель міст від стихійних лих. У деяких давніх творах йшлося про географічне розташування міст, племен, народів та держав, наприклад у творах Страбона, Павсанія, Птолемея та ін.