Інші русалки повтікали, а вона плаче й проситься:
– Що хочеш тобі дам, будеш володарем морів – лише відпусти.
– Ні, ти вже моя, – каже Вилупок, – а я твій. Поїдеш зі мною.
Поїхали до крамниці, купили їй таке вбрання, яке хотіла, сіли на лошака і рушили до пана. Дорогою поклялися, що ні він її, ні вона його не зрадить.
Приїхали, а пан уже вибігає назустріч.
– Тут, пане, царівна, – каже Вилупок, – але не знаю, як буде, бо я її привіз для себе.
Розсердився пан, а дівчина каже:
– Не буду я твоя, пане, бо ми вже поклялися.
Не знає пан, що й робити, а брати Вилупка лиш те й думають, як би погубити брата. Радять панові:
– Треба його викупати перед весіллям у киплячому кобилячому молоці.
Наказав пан усіх кобил подоїти, молоко скип’ятити. Як сказали Вилупкові, що він мусить у тому молоці викупатися, він і подумав: «Тут мені вже кінець!»
Пішов із лошаком попрощатися, а кінь радить:
– Роздягнись і скажи, що ти мене сьогодні не бачив і хочеш, аби я поблагословив тебе на купання. Слуги введуть мене, я дмухну на котел, а тоді можеш стрибати.
Закипіло в котлі молоко, пан і наказує:
– Стрибай!
– Виконував я твою волю, пане, то виконай і ти мою: введи коня, най благословить мене на купання.
Звелів пан привести коня.
– Поблагослови мій купіль, дорогий конику, – просить Вилупок.
Кінь дмухнув на молоко, раз, другий, третій, і махнув головою, що готово. Стрибнув Вилупок у котел, помився і вийшов з котла гарним-прегарним.
Здивувався пан і про себе думає: «Як я стану таким вродливим, полюбить мене русалка». Недовго думав, наказав підкласти вогню.
– Добре, – каже Вилупок, – але доки молоко закипить, хочу, аби пан почули, як та скрипка грає, що я привіз.
Взяв скрипку в руки, заграв, і всі почали танцювати. Пан уже так утомився, що ногами лише плете, а зупинитися не може. Сказав прив’язати його, аби спокійно дослухав музику. Прив’язали слуги пана до столітнього дуба в саду, а Вилупок як ушкварить, то пан почав і під дубом танцювати, а що був прив’язаним шнурками, то за півгодини з нього шкіра злізла.
Та закипіло молоко, і Вилупок перестав грати. Каже:
– Простигне ваша купіль, треба поспішати.
Наказав пан привести свого найкращого коня, а кінь боїться підійти до гарячого молока. Слуги силою дотягли його і примусили понюхати купіль. Кінь як понюхав, то губа відварилася й упала в молоко, лише зуби показалися:
Каже пан:
– Тепер можу стрибати, бо кінь сміється.
Як стрибнув пан – лише жир з нього сплив на молоці.
Вареного пана з тим молоком вилили в яму, а русалка одружилася з Вилупком. Братів прогнали на чотири сторони, а батьків і всіх добрих людей на весілля запросили. І я був на тому весіллі, їсти-пити давали, по бороді текло, а в роті не було.
Дідусь і Мати води
Якось один дідусь пішов у ліс по дрова. На шляху до лісу протікала бурхлива річка. Дідусь ступив на хиткий місток і ненароком випустив сокиру. Перейшовши річку, дідусь сів на березі і заплакав. Адже в його бідному господарстві була єдина сокира!
Тут з річки вийшла чарівниця – Мати води – і питає:
– Чого ти плачеш?
– Та ось впустив у річку свою єдину сокиру.
Тут Мати води дістала із дна річки золоту сокиру, простягла старому і каже:
– Твоя сокира?
– Ні, – відповідає дідусь.
Вона дістала іншу сокиру, на цей раз срібну, й питає:
– Може, це твоя сокира?
– Та ні, – відповідає старий.
Тоді Мати води показала дідусеві третю сокиру, зовсім просту.
– Твоя?
– Оце моя! – зрадів дідусь.
За його чесність Мати води віддала дідусеві усі три сокири: золоту, срібну, просту.
Дідусь нарубав дров і повернувся додому. Його багатий сусід побачив у старого золоту і срібну сокиру та й питає:
– Звідки в тебе таке багатство?
Дідусь усе йому розповів. Тоді багатій швидше вхопив свою сокиру і побіг до води. Він кинув сокиру в річку, а тоді сів на березі і став плакати.
Мати води вийшла з річки і питає:
– Чого ти плачеш?
– Впустив свою сокиру у воду.
Мати води нагнулася і дістала з дна золоту сокиру.
– Це твоя сокира?
– Так-так, моя! – відповідає той.
Тут Мати води й каже:
– Ти обманув мене, і не буде тобі ні золотої сокири, ні простої.
І з цими словами вона щезла.
Добрий дроворуб
Прийшов якось селянин в ліс по дрова. Вибрав він берізку і хотів було її зрубати, та береза, побачивши сокиру, заговорила жалісно:
– Не рубай мене! Я ще така молода, у мене багато дітей, вони будуть плакати, якщо я помру.
Селянин виконав її прохання, залишив березу і пішов до дуба. Побачив дуб сокиру і став жалісно просити:
– Дай мені ще пожити на світі, я такий молодий і повен сил, а жолуді мої ще не дозріли і не годяться на насіння. Якщо мої плоди загинуть, як же майбутні покоління людей зможуть виростити дубові ліси?
Селянин погодився з ним і пішов до ясена. Побачив сокиру ясен і став благати:
– Не рубай мене! Я ще молодий і вчора лише висватав собі наречену. Що з нею, бідолахою, буде, якщо ти мене зрубаєш?
Селянин виконав його прохання і пішов до клена, щоб його зрубати. Та клен став просити:
– Не губи мене! Діти мої ще малі й безпорадні. Що з ними буде, якщо ти мене зрубаєш?
Селянин послухав його і пішов до вільхи, хотів її зрубати. Побачила сокиру вільха і заговорила жалісно:
– Дозволь мені ще пожити на світі! Я зараз якраз в повному соку і повинна годувати багато маленьких істот. Що з ними станеться, як ти мене зрубаєш?
Селянин послухав її і підійшов до осики, щоб її зрубати, та осика взялася жалісно вмовляти його:
– Не рубай мене! Я створена, щоб шелестіти листям на вітрі і ночами лякати лиходіїв, котрі задумали недобру справу. Що буде з людьми і світом, коли ти мене загубиш?
Селянин виконав і її прохання і пішов до черемхи. Та черемха, побачивши сокиру, стала жалібно просити:
– Змилуйся наді мною! Я якраз у цвіту і повинна дати притулок солов’ю, котрий весною співає серед мого гілля. Де люди можуть почути прекрасний спів, якщо ти мене зрубаєш і солов’ї відлетять із наших країв?
Примечания
1
Див. словничок рідковживаних слів в кінці книги.