Мефістофель втрачає право на душу Фауста, оскільки мить щастя героя пов'язана з ідеальними мотивами. Фауст щасливий, бо сам робить власний вибір, в цьому вільному виборі знаходить себе як Людина і повністю зливається з майбуттям людського роду, з культурою, яка безкінечна. Індивід смертний, але рід безсмертний; тож Фауст готовий до смерті, передаючи свою індивідуальну естафету людському роду. Так Гете розв'язує у творі проблему смерті. «Фаустіанський» трагізм не потребує моменту катастрофи, його призначення – возвеличення цінності життя, прощання з яким злилося для Фауста з моментом глибокого задоволення і втіхи. Твір закінчується апофеозом.
«Фауст», виданий повністю лише після смерті його автора, став у чомусь чужорідним явищем у німецькій культурі середини XIX століття. Це були роки певного збайдужіння до Гете, слава його була на деякий час затьмарена популярністю Шіллера. Г. Гейне у своїх паризьких дописах не приховував розчарування в 2-й частині твору і характеризував її як «алегорично заплутані нетрі», а першу частину «перелицював» у формі бурлескної «танцювальної поеми» «Доктор Фауст». Інтерес до «Фауста» спалахнув у Європі на рубежі XIX—XX століть і вже ніколи не згасав. Тоді ж О. Шпенглер визначив сутність європейської культури, назвавши її «фаустіанською».
В Україні передові уми ще в XIX столітті оцінили величезну культурну значущість і художні достоїнства Гетевого твору[9]. Наприкінці 50-х років XIX століття Тарас Шевченко, повернувшись із заслання, наполегливо вчитувався у «Фауста» (у російському перекладі Е. Губера 1838 року) і характеризував його неодноразово як геніальний твір німецької літератури[10]. У 80-і роки Іван Франко у своєму ретельному дослідженні «Фауста» відзначив ті елементи, що були близькі українській ментальності. Це поетика природи, міфопоетичне мислення, яскрава і соковита мова, що занурювала в стихію народного життя, піднесений ідеалізм прагнень головного героя. Фаустові пошуки істини великий український просвітитель пов'язував з прагненнями волі, а похмурий кабінет Фауста на початку твору поставав у нього не лише як сховище мертвотної схоластичної премудрості, а і як символ уярмлення вільної думки та індивідуальної свободи. Про це написав І. Франко в посвяті свого перекладу Гетевого твору Михайлу Драгоманову, порівнюючи цього вченого з Фаустом:
Михайло Драгоманов, високо оцінюючи виконаний Іваном Франком переклад «великого произведения величайшего из поэтов мира», писав у цій же рецензії про Україну як про націю, «политическое будущее которой еще впереди, но чье место на право самостоятельного развития в ряду цивилизованных народов уже завоевано и не может быть занято никем иным».[12]
Леся Українка, з її енциклопедичною начитаністю і широким культурним кругозором, чудово розуміла значення «Фауста» й інших творів Гете, про що свідчать її листи до М. П. Драгоманова[13]. Наприкінці 80-х років XIX століття вона готує великий список авторів європейських та інших літератур для перекладу українською мовою і включає в нього «Фауста», «Страждання юного Вертера» і вірші Гете.[14]
Історія перекладів «Фауста» (як і інших творів Гете) українською мовою має своїх дослідниееків[15]. Важливою подією в культурному житті України став здійснений Миколою Лукашем переклад «Фауста» (1955), високі поетичні достоїнства якого, гадаємо, повною мірою відповідають мріям Лесі Українки.
Шалагінов Б. Б.
Фауст
Трагедія
Присвята
Знов близитесь ви, постаті туманні,Що вже мені з'являлися колись.Чи вдержу вас? Чи знову тій оманіМої чуття прихильно піддались?Ви ринете! Пануйте ж, нестриманні,Коли вже ви так владно піднялись;Моя душа бентежно молодіє,Коли від вас чудовний дух повіє.Ви принесли веселих днів картиниІ образів навіки любий рій;І першого кохання й дружби тініВстають, немов у казці прастарій.Згадалися життя зиґзаґи звинні,Минулий жаль, і втрати біль гіркий,І ймення тих, що їх зрадлива доляВ цвіту стяла, мов квіти серед поля…Пісень моїх не чують ніжні душі,Що слухали пісні юнацьких днів;Розвіялись бесіди наші дружні,Їх відгомін давно вже відбринів.Кругом чужі, хоч, може, й не байдужі,Та їх хвала не радує чуттів;А ті, що їх, мов рідні, привітають, – Розкидані, десь по світах блукають.І знов мене привиддя полонили,Неначе звуть в мовчазне царство сна,Колишній спів мій, майже занімілий,Лунає знов, мов арфа чарівна;Я стрепенувсь, і сльози забриніли,І серце враз відтало аж до дна…Теперішнє здалека ледве мріє,А що пройшло – ізнов живе і діє.Пролог у театрі
Директор театру, поет і комік.
ДиректорПоетКомікДиректор ПоетДиректор Поет Комік ПоетКомікДиректорПролог на небі[16]
Господь, архангели, згодом Мефістофель.
Рафаїл ГавриїлМихаїлВсі троєМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьМефістофельГосподьНебо закривається, архангели розходяться.
МефістофельЧастина перша
Дія перша
Ніч[18]
Вузька кімната з високим готичним склепінням.
Фауст сидить неспокійно в кріслі біля столу.
Фауст(Розкриває книгу і бачить знак макрокосму).(Розглядає знак).(Перегортає нетерпляче книжкуй натрапляє на знак Духа Землі).(Бере книгу і промовляє таємничі заклинання.Займається червона заграва, і в полум'ї з'являється дух).ДухФауст(аж відсахнувся)ДухФаустДухФаустДухФаустДух(Щезає).Фауст(падає додолу)(Хтось стукає у двері).Увіходить Вагнер у шлафроці, в нічному ковпаку, з лампою в руці. Фауст відвертається з нехіттю.
ВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнер(Виходить).Фауст(сам)(Підносить келиха до вуст. Чути дзвони й хоровий спів).Хор ангелівФаустХор жінокХор ангелівФаустХор учнівХор ангелівЗа міською брамою
Юрби людей, що вийшли гуляти за місто.
Гурт підмайстрівДругий гуртПершіОдин підмайстерДругийДругий гуртТретійЧетвертийП'ятийНаймичкаДругаПершаДругаШколярДівчина-городянкаДругий школяр(до першого)ПершийМіщанинСтарець-лірник(співає)Другий міщанинТретій міщанинСтара баба(до дівчат-городянок)Дівчина-городянкаДругаСолдатиФауст і Вагнер.
ФаустВагнерСеляни(танцюють і співають під липами)Старий селянинФаустНарод обступає їх колом.
Старий селянинУсіФауст(Іде з Вагнером далі).ВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерФаустВагнерУвіходять до міської брами.
Кабінет Фауста
Фауст увіходить з пуделем.
Фауст(Розгортає книгу і лаштується перекладати).Духи(в коридорі)ФаустМефістофель(виступає, коли туман розійшовся, з-за печі в одязі мандрованого схоласта)ФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельДухиМефістофельФауст(прокинувся)Кабінет Фауста
Фауст і Мефістофель.
ФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустХор духів(незримо)МефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофельФаустМефістофель(Перевдягається)Мефістофель(у Фаустовій довгій одежі)Увіходить учень.
УченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельУченьМефістофельПримечания
1
Зиммель Г. Избранное: В 2 т. – М.: Юрист, 1996. – (Лики культуры). – Т. 1: Философия культуры. – С. 165; 159.
2
Образ узятий зі Старого Заповіту. Філістимляни («філістери») здалися герою Самсону настільки мізерними і жалюгідними, що він, відклавши свого меча, побив і розігнав їх всіх просто ослячою щелепою.
3
Кант И. Сочинения: В 6 т. – М: Мысль, 1966. – Т. 5. – С. 323—324.
4
Докладніше про це питання див.: Шалагінов Б. Б. Естетика Й. В. Гете: Дослідження. – К.: Вежа, 2002. – С. 121—127.
5
Korff H. А. Geist der Goethezeit: in 4 Bde. / Unveränderter Nachdruck der 4., durchges. Auflage. – Bd. 2. – Leipzig: Koehler & Amelang, 1958. – S. 305.
6
Вагнер Р. Кольцо Нибелунга: Избр. работы. – М.: ЭКСМО-Пресс; Санкт-Петербург: Terra Fantastica, 2001. – (Антология мысли). – С. 679, 690, 692.
7
Одна з версій імені Мефістофеля пов'язана зі словом μεθιστης – «п'яниця» (грецьк.); ще одна – зі словом mephitis – отруйні випаровування (латин.).
8
Докладніше про жанрово-стильові особливості «Фауста» Гете див.: Шалагінов Б. Б. «Фауст» Й. В. Гете: Містерія. Міф. Утопія. – К.: Вежа, 2002.
9
Питання про рецепцію творчості Гете і його «Фауста» в Україні порушується в дослідженнях: Zyla W. Т. Johann Wolfgang Goethe in der ukrainischen Literatur. – München: Ukrainische freie Universität, 1989; Нямцу А. Е. Рекомендации к изучению традиционных сюжетов и образцов мировой литературы: Советская драматургическая фаустиана. – Черновцы: Черновиц. гос. ун-т, 1982. – Вып. 2. – 74 с. та ін.
10
Див.: Шевченківський словник: В 2 т. – К.: УРЕ, 1978. – Т. 1. – С. 155—156; Спогади про Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1982. – С. 276, 483; Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: В 6 т. – К.: Вид-во АН УРСР, 1964. – Т. 5. – С. 151—204.
11
Гете Й. В. Фауст: Трагедія. Ч. 1. / 3 німецького переклав і пояснив Іван Франко. – У Львові: заходом редакції «Світ», 1882 (16, XI—XII).
12
Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. – К.: Наукова думка, 1970. – Т. 2. – С 145.
13
Див., зокрема, її лист до М. П. Драгоманова від 9 лютого 1894 р. // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. – К.: Наукова думка, 1978. – Т. 10. – С 220.
14
Леся Українка. Вказ. вид. – С 41.
15
Дорошенко В. Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях. – Львів, 1932; Бондаренко Н. До історії української фаустіани: Г. О. Коваленко як перекладач «Фауста» Й. В. Гете: 3 доданням перекладу останньої сцени першої частини // Архіви України. – К., 1986.– № 1.– С 69—76; Naumänko А. Das konzeptuelle Übersetzen (Goethes «Faust» in ostslavischen Übersetzungen). – Zaporizz'a, 1999; Науменко А. М. «Фауст» Гете в восточнославянских переводах: О концептуальном переводе // Вікно в світ. – 2001. – № 1. – С. 106—120; Шалагінов Б. Б. Зрозуміти мову, читаючи поезію: Аналіз уривка з «Фауста» Й. В. Гете // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2003. – № 1. – С 23—27.
16
Вистава барокового театру на міфологічну, зокрема біблійну, тематику відкривалася «прологом», де показувалося, як боги та інші вищі сили оглядають земні обшири і бесідують про людей (героїв п'єси), чия доля в їх владі. За традицією, після цього персонажі прологу вже не брали участі в самій виставі.
17
Мефістофель – (або Мефісто) – на думку Гете, це німецьке ім'я диявола поширилося лише у XVI—XVII ст. Етимологія не з'ясована до кінця. Припускають, що це спотворене латинське mephitis – отруйні випаровування землі (пор. в «Макбеті» В. Шекспіра про відьом: «В землі є бульбашки, як і в воді, / Оце й були вони» (Переклад Бориса Тена з участю Віктора Гуменкжа.)); в ньому знаходять грецький корінь μητισ – видумка, хитрість (пор. укр. «метикувати»), поєднаний з німецьким Teufel (чорт), а також івритські корені «мефіз» – руйнівник і «тофель» – брехун.
18
Монолог Фауста, яким починається сцена, написаний відповідно до «репрезентативного» монологу барокових і народних ярмаркових вистав, де герой мусив сам себе представляти публіці. В ньому відбилася також традиція «солілоквії», за означенням популярного серед «штюрмерів» англійського філософа Шефтсбері (1671—1713), – філософської розмови людини з самою собою з метою дійти виваженого життєвого рішення.
19
…Цей Нострадамів вищий твір… – Нострадам (Nostradamus) – латинська форма імені Мішеля де Нотр Дам (1503—1556) – астролога французького короля Карла IX, автора відомих пророцтв.
20
…бачить знак макрокосму. – Макрокосм – «великий світ» (грецьк.), поширена в містичних вченнях середніх віків назва Всесвіту, який включає в себе три світи, що знаходяться у взаємодії: матеріальний (земний), небесний і духовний.
21
Як все тут діє в колі вічнім, / У многоликій красоті… – «штюрмери» приставали до думки Г. В. Лейбніца (1646—1716) про панування у Всесвіті «напередустановленої гармонії».
22
…Ткання мінливе, /Життя бурхливе… – У Гете часто трапляється образ природи як велетенського ткацького верстата. Цим складним філософським образом натхне на і знаменита сцена, що зображає Гретхен за прядкою («Кімната Гретхен»). Незайве згадати, що прізвище прадіда Гете було Weber («ткач»), яке він пізніше замінив на латинську форму Текстор.
23
…За те й палили, й розпинали їх… – На думку Фауста, істина має особистісний, ціннісний (т. зв. потенційний) характер, про що свідчить той історичний факт, що її «провидці» нерідко важили заради неї власним життям. Просвітники-раціоналісти, навпаки, стверджували, що істина завжди актуальна, тобто заздалегідь наявна незалежно від свідомості.
24
«Було в почині Слово!» – Фауст перекладає Євангеліє від Іоанна. Грецьке слово λογοσ має значення «слово» і «першопричина, закон». Отже, Фауст приходить до думки, що першозаконом буття була «дія» (die Tat). Звертає на себе увагу, що Фауст полемізує з Лютеровим перекладом цього місця в Біблії. Зберігся переказ, що, коли Лютер перекладав Євангеліє, з'явився чорт, але богослів кинув в нього чорнильницею. Лютер пишався тим, що, на відміну від Фауста, встояв перед спокусами диявола.
25
Я – тої сили часть, / Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. – Мефістофель глузує з Фауста через те, що той «зневажає слово», і рекомендує йому себе через свої «дії», які заперечують самі себе; цим він дає зрозуміти вченому, що його переклад не вносить ясність у це місце Біблії. Фауст, не розгубившись, у відповідь глузливо обігрує Мефістофелеве слово «часть», на що диявол відповідає новою низкою софізмів. Та все ж останнє слово залишається за Фаустом, який обстоює правду свого перекладу: «На всеблагу творящу силу, / Підступний, ниций, хижий біс, / Ти руку смертно-зледенілу / Даремно, грозячи, підніс».
26
А! Ти злякався пентаграми… – Пентаграма (з грецької) – стародавній містичний знак у формі п'ятикутної зірки, що застосовували проти нечистої сили.
27
… В червець убрався, в блаватас, /Плащем обвинувся єдвабним… – Червець – червона, блаватас – блакитна шовкова тканина (примітка М. Лукаша), єдвабний – шовковий. Якщо спочатку Мефістофель з'явився в одязі «мандрівного схоласта» і програв учений двобій з Фаустом, то тут він одягнувся «як шляхетний пан» («edler Junker»), бажаючи показати, що тепер не збирається з ним сперечатися.
28
Кінець кінцем, ти – тільки ти. – Мефістофель прагне переконати Фауста в його суєтній, скінченній сутності, яку легко задовольнити суєтним же, тоді як Фауст прагне наблизитися до «безкінечного» («Не став я ні на волос вищий, / До безконечного не ближчий»). Тут Гете наголошує на марності всіх майбутніх Мефістофелевих спроб задовольнити прагнення Фаустової душі, які лежать в царині нескінченного.