Але віднос має свої небезпеки, так як той, хто першим підніме віднесений вузлик, неодмінно захворіє. А це, в свою чергу, матиме погані наслідки для першого хворого, вже вилікуваного від порчі за допомогою вузлика. Коли його душа в свій смертний час вийде з тіла, сатана скаже ангелу Божому, що, мовляв, ця душа моя, вона зналася зі мною, приносила мені на роздоріжжя хліб-сіль. Тому порча навіть знята шкідлива і для жертв, і для тих, хто її напустив.
Призор (озик, зглаз). Бувають очі у людей добрі і навпаки – злі, погані. Погане око, злий погляд – зурочує людей.
При зустрічі з людиною, погляд якої вважається недобрим, треба подумки промовляти: «Недобрий глаз не дивись на нас» і в уяві накрити власника злого погляду якоюсь посудиною.
Щоб попередити зглаз, прикушюють язик, тримають дулю в кишені, тричі плюють через ліве плече, тричі стукають по дереву, нашіптують на воду, якою умиваються або яку п'ють, одягають білизну навиворіт, називають дитину вигаданим іменем, підкурюють у хаті волоссям, умиваються зі срібної ложки, читають замовляння.
Наузи (чарівні вузли) на паску оберігають від призору.
Лікували зглаз так: брали воду незайману, з печі три вуглини, четвергову сіль. Все це клали у склянку, дмухали тричі над нею, потім тричі плювали вбік. Після цього раптово бризкали на хворого тричі, давали тричі сьорбнути, витирали груди проти серця.
Щоб запобігти призору, за повір'ями, дівчина мала погладити себе рукою нижче спини, потім провести тією рукою по обличчю, примовляючи: «Як ти в мене неглазлива, так і я щоб неглазливою була!» Призор знімали росою, яку збирали на Прокла (25 липня).
Від зглазу особливо оберігали дітей. Голе немовля гола бабуся обносила навколо лазні, примовляючи: «Зоря-зоряниця, візьми з раба Божого такого-то, призори денні і нощні».
Кума після хрещення брала з печі вуглину, йшла на перехрестя й кидала за спину. Потім поверталася не озираючись.
Якщо хто казав матері, що дитя гарне та миле, хвалив дуже, то мати повинна була облизати дитині лице тричі і тричі сплюнути. Те ж вона мала зробити й під час купання.
Старалися, щоб не було зайвих очей, коли корову доять; коли насіння готують до сівби; коли приплід з'являється – боялися зглазу.
Обмова (оговор). Порча може бути від оговору, коли «не в час мовиться». Оговор роблять навмисно чаклуни, а інколи випадково, безумисно. Буває так, що сусідка скаже сусідці, яка вийшла на вулицю після довгої хвороби: «Сиділа б краще дома». Та злякається й захворіє ще тяжче…
Притка. Порча буває від притки, яка вважається сильнішою від зглазу; її важко розпізнати, бо вона відрізняється складними й заплутаними ознаками. Непросто розібратися: чи схопило зненацька, без всілякої причини; чи припадок спровокувало давнє внутрішнє пошкодження, що зненацька загострилося; чи хвороба причепилася в лазні.
Вузли. Ніби, щоб зіпсувати кого-небудь, чаклун брав нитку з вовни і нав'язував на ній вузли. Цю нитку кидав у такому місці, де на неї міг би наступити той, кого хоче зіпсувати. В'язав вісім подвійних вузлів, і приказував: «1. Вийду на вулицю. 2. Кину в чисте поле. 3. На відстань. 4. Між двори. 5. В луки. 6. В моря. 7. В ліси. 8. В зибучі болота». А потім: «Хоч і тут залишу, куди піде, тут і буде». Робив це увечері без хреста. Якщо той, на кого порча намічена, наступить на заговорену нитку, спіткнеться і вилається – тільки скаже лайливе слово, як порча починає діяти.
Слід. Про слід людини є багато забобонів.
За переказами, по сліду напускають порчу: злі люди виймають слід, землю, де ступав чоловік, і кидають на дерево – хвороба не проходить від людини, всихає дерево, а з ним і зурочена людина. Звільнити під порчі може лише досвідчений знахар. Але якщо землю кидають на воду, то й знахар безсилий.
Ще слід у торбинці чіпляють в печі, а в димарі замазують глиною волосся приреченого: земля й глина сохнуть – на людину теж нападає сухота.
Нашіптують чаклуни над слідом – пов'язують волю визначеної людини.
Вимірюють крок людини скіпкою і спалюють її, примовляючи злі слова, – від цього у жертви віднімаються ноги.
Щоб позбутися порчі по сліду, кидали на вітер волосся хворого; спалювали на Благовіщення білизну зуроченого.
Вважалося, що наступити на чужий слід, – на лихо, ноги будуть боліти.
В народі вірять, що порчі можна позбутися, якщо ходити задом наперед. Ще вважали, що чаклун, який наслав порчу, зняти її не має сили, треба шукати знахаря.
Проти уроків допомагає свячена та богоявленська вода, але найкраще, за народним повір'ям, лікує вода, яку тричі виливають на камінь в лазні і підхоплюють в ківш, не даючи пролитися на підлогу. Цією водою поливають хворого, а ще п'ють її. При цьому примовляють: «Як на кам'янці – на матінці підсихає і пригорає, так на рабу Божому такому-то підсихай і пригорай!»
КОРОВ'ЯЧА СМЕРТЬ, ЧОРНА НЕМІЧ
У слов'ян це дух смерті рогатої худоби. За повір'ями, з'являлася вона в подобі корови, собаки, чорної кішки 18 лютого за н. ст. (5 лютого за ст. ст.) на Агафію-коровницю. Пізніше символом її став коров'ячий череп. Коров'яча смерть – тяжке лихо хліборобських племен. їй приносили жертви: добувши живий вогонь, спалювали у дворі півня, ще проганяли худобу через дим від живого вогню.
За свідченнями дослідників, одним із способів перестороги від коров'ячої смерті була ритуальна оранка навкруг поселення. Вночі нишком збиралися заміжні жінки в білих сорочках з розпущеними косами, брали в руки дубці, коси, серпи, одягали на вдову хомут, запрягали її в плуг і обходили село. При цьому зверталися до коров'ячої смерті з проханням піти геть, не чіпати худобу, погрожували косами та палицями.
На Агафію-коровницю освячували хліб із сіллю і чіпляли його коровам на роги, щоб уберегти від мору. В цей час якраз з'являється приплід у стайнях, і селяни, турбуючись про збереження ягнят і телят, забирали їх до оселі.
24 лютого на святого Власа творили різні обряди знову ж таки для збереження худоби: кропили корів свяченою водою, вночі ходили пастухи на роздоріжжя і рахували зорі, аби овець було більше, аніж зірок на небі. В Давній Русі цей день був присвячений богу Велесу – покровителю домашньої худоби, якого в християнстві заступив святий Влас.
Якщо господині гарно за корівками доглядали і вберегли їх від хвороби, то від 16 травня корови прибавляють молока.
КУМАХА, КУМОХА
Починаючи з Тарасія (10 березня) небезпечно спати вдень і увечері – кумаху можна наспати. До цього дня кумаха не нападає на людей – її стереже домовик, а далі втрачає над нею силу.
Кумахою називають особливу лихоманку, яка з'являється на початку березня. Живе вона в дрімучому лісі з іншими лихоманками.
Хворі на кумаху виходять на ті місця, де хвороба до них причепилася, сиплють навкруг себе ячневу крупу, кланяються на всі боки й кажуть: «Прости, Мати Сира Земля! Ось тобі крупи на кашу, ось тобі й кумаха!» Знову кланяються на всі боки і йдуть додому, вважаючи, що позбулися хвороби.
КУРЯЧА СЛІПОТА
Названа ця хвороба курячою тому, що, за народними повір'ями, її напускають злі люди, скребучи ножем, яким ріжуть старих курей, і пускаючи за вітром на того, кому хочуть відомстити чи нашкодити.
В народі відомо багато способів позбутися цієї хвороби. Треба сідати над діжкою з дьогтем, проказувати: «Дьоготь! Дьоготь! Візьми від мене курячу сліпоту, а мені дай світлі очі!» Вважають, що дьоготь в рідні з цієї хворобою і з жалості забирає до себе неприкаяну сліпоту. Після цього хворий повинен піти на перехрестя, сісти там і ніби щось шукати. Якщо хтось із прохожих запитає, що він робить, має відповісти: «Що знайду, тобі віддам», – потім втерти очі рукою і замахати на перехожого. Якщо виконати цей обряд – куряча сліпота зникне.
Ще передають, що від цієї хвороби дивляться в шпарину дошки, звідки випав сучок.
Сидять також над парою вареної волячої печінки і їдять її. Дуже корисною від курячої сліпоти вважається вода, яку беруть з того місця, де річка бере свій початок, або з тих місць, де річка не замерзає взимку, або вдосвіта з трьох непочатих криниць.
ЛИХОМАНКА
Слов'яни персоніфікували духи хвороб. Особливо цікавими є вірування і перекази про лихоманку (лихорадку, лиходійку). За повір'ями, лихоманок – дев'ять, а в більшості заговорів – дванадцять крилатих сестер; живуть вони в глибоких темних підземеллях пекла і уявляються злими страшними бабами: худими, розкуйовдженими, завжди голодними, іноді сліпими, безрукими, вислогубими. Зовуть їх ще бісиці-трясовиці. Одна з них – старша сестра – головує, скеровує дії інших, насилає їх на землю мучити людей.
У пізніших заговорах зустрічається 7, 10, 12, 40, 77 хвороб. Називають їх «дщерями Ирода (Ірода) – царя».
У назві кожної з хвороб вгадуються ті муки, якими вони терзають рід людський:
Трясея (трясучка, трясовиця, трясуниця, потрясуха, трясця) від дієслова «трясти», тіпає людиною, викликає високу температуру. Уявляли її бабою з очима, що вискакують з лоба; зуби стукотять, руки трясуться. Трясея нападає на людей разом з льодеєю та огнеєю. Але не з обома відразу, а з кожною окремо, бо льодея і огнея ворожі між собою. Трясея – страшна баба, волосся в неї збите в один клубок, лице в страшних глибоких зморшках; вчепиться в людину і трясе її, тіпає нею, витрясає душу.
Льодея – холодить як лід; кого вона мучить – той і на печі не може зігрітися, ще зовуть її озноба, зябуха, студенка, зимниця, знобуха, лідниця. Льодея – одна з хвороб, яка, за повір'ями, трохи поступається силою огнеї і трясеї. Льодея ніколи не зустрічається з огнеєю, але інколи приходить на зміну їй. Ця хвороба забирає в людини сили тихцем, нишком; при цьому хворий відчуває головокружіння і присмак крові в роті. Льодея приходить вночі з мороком. За уявленнями, пальці в неї сині, довгі, з маленькими голками замість нігтів. Вона запускає ті нігті-голки в тіло людини і холодить кров. Нападає часто весною, коли ще сонце не встигає прогріти повітря і землю. Здавна виганяли льодею міцними напоями.
Огнея (вогнея, огненка, вогневиця, гарячка) – насилає внутрішній жар. У південнних слов'ян – «грозниця» – вказує на зв'язок з грозою, з полум'ям блискавки. Огнея уявлялася в образі старої баби із зморщеним червоним лицем, палаючими очима і лисою головою. Одяг у неї червоного кольору, розвівається навіть в тиху погоду. Вона найстрашніша з усіх хвороб, найжорстокіша. В давні часи, щоб уберегтися від огнеї, парились в лазні, мисливці натиралися жиром. Вважали, що відганяє огнею амулет з тотемного звіра. Огнея нападає на слабких. Вона намагається випалити внутрішні органи людини, при цьому викликає невтомну жагу, котру не загасити водою. Сама ж огнея боїться спеки.
Якщо в селі з'являлася гарячка, то з хати, де були хворі, не випускали нікого і заходити з вулиці в хату нікому не дозволялося, щоб гарячка не перекинулася доброю людиною, не вийшла на вулицю для збору нових жертв.
Гнітея (гнітниця, гнітуха, гнітучка, черевуха) – хвороба шлунку, нутрощів; гнітить утробу, відбирає апетит, викликає рвоту.
Гринуша (грудниця, хрипуша, храпуша, гризачка) – стискає серце, груди, викликає хрипи, кашель. Гринуша лякає людей своїми криками, хрипами. За повір'ями, у кого біля оселі кричала сова, до того прийде гринуша. Нападає вона здебільшого на підлітків. Гострими зубами впивається в горло, а довгим язиком забиває людині рот і не дає розмовляти. Але не калічить, а лякає. У дорослих гринуша викликає хрипи, кашель, не дає дихати, зупиняє серце. Гринуша не визнає інших подруг-лихоманок і нападає на людей сама. Пересуватися їй тяжко. В дім проникає тільки з протягом.
Глохня (глухея, глуханя, глушня) – нападає на голову, закладає вуха, викликає глухоту, відбирає слух.
Костоломка (ломея, ломова, ломота) – ломить кості, ребра, спину: «…аки сильная буря древо ломит, такоже и она ломает кости и спину».
Пухнея (пухлея, пухлячка, дутиха) – насилає пухлини.
Коркуша (корчі, корчея) – жили зводить, насилає корчі.
Глазниця (глазея, очниця) – мучить людину хворобами так, що не дає очі стулити, разом з нею приходять до людини біси і кошмари, з розуму зводять.
Жовтуха (жовтея, жовтяниця) – жовчна хвороба, шкіра людини від жовтухи жовтіє «…аки цвет в поле». Лікували жовтуху гіпнозом або ще заганяли в щуку. Хворого примушували дивитися на рибу до тих пір, поки щука не засне і не пожовтіє, тобто, не забере хворобу. Щоб не захворіти жовтухою, носили на шиї бурштин.
Навія (невея, огнеястра) – від «нав», дух померлого, смерть; нави – покійники. В цій назві – зв'язок демонів-хвороб з деякими духами померлих. Навія – найстарша з сестер-лихоманок, вона найсильніша, якщо візьметься за людину – смерті не уникнути.
У слов'ян збереглося багато повір'їв, переказів, замовлянь та заговорів про хвороби.
«Звертаюся до вас, раб божий (такий-то), прошу, великі помічники, сказати мені: для чого виходять з моря-океану жінки простоволосі, для чого вони по світу ходять, відбивають від сну, від їжі, смокчуть кров, тягнуть жили, як черв'як, точать чорну печінку, пилами пиляють жовті кості й суглоби? Тут вам не хата-житло, не прохолода; ідіть ви в болота, в глибокі озера, за бистрі ріки і темні бори: там наїдки цукрові, напої медові, перини пухові – там буде вам хата-житло, прохолода по сю годину, по сей день, слово моє, раба божого (такого-то), кріпке-кріпке».
(Заклинання від лихоманки).За повір'ями, 2 січня мороз і зима виганяють із пекла сестер-лихоманок з нечистю і ті шукають собі притулку серед людей в теплих оселях.
15 січня, на Сильвестра, знахарі проганяли хвороби заговорами та іншими магічними діями. Казали: «Сильвестр жене лихоманок за 77 верст».
Особливістю заговорів проти хвороб був перелік їхніх імен.
18 січня збирали сніг (перед Водохрещем) і тим снігом лікували недуги – оніміння ніг, головні болі, корчі.
На Максима, 11 травня, хворих на лихоманку відпоювали березовим соком.
2 грудня перші заметілі проганяють різні хвороби в яруги, урвища, тріщини, печери.
10 грудня північний вітер, якщо дме в цей день, змітає хвороби з землі.
Від лихоманки, малярії в народі знали гіркий полин, спориш, чортополох, хрін, траву «живучку», яку ще називали «лихоманочна трава».
МОР
Дух епідемії, повальної хвороби. Причиною масових захворювань вважали нечисту силу, непевну істоту, злого духа, якого треба було вигнати або не пустити на обжиту територію.
Щоб випровадити хворобу або запобігти їй, виконували спеціальні ритуали. Наприклад, щоб позбутися сибірської язви, робили людське опудало і викидали у вікно, а потім несли і закопували біля кладовища як дух хвороби. Вважали, якщо поселення в лісі, то мору можна не боятися: лісовик хворобу відведе. Щоб хвороба на худобу не прийшла з сусідніх поселень, на дорозі ставили ворота з жердин на зразок тріумфальної арки, обкладали землею і чіпляли на верхній перекладині ікону Георгія Побідоносця чи Іллі Пророка. Ще оборювали село. Скотину-падаль закопували там, де здохла, вважаючи, що так закопають дух хвороби. Коли зустрічали кого в час ритуальної оранки: тварину – вбивали, людину – лупцювали добряче, вважаючи, що то дух хвороби.
НІЧНИЦЯ
Хвороба дитини, коли маля не спить і увесь час б'є (сучить) ніжками. Жінки вважали, що то нічні духи – нічниці – лоскочуть ступні дитини, від чого вони блищать. Щоб вилікувати дитину, жінки виносили її на зорі на вулицю і тричі зверталися до зорі: «Зоря-зоряниця, забери безсоння-невгомоння, а нам дай сон-угомон».
Ще називають дитячу хворобу – лоскотун. Уявляли, що фантастична істота турбує малят уночі, лоскоче їх, не дає заснути. В замовляннях зверталися до сил небесних: «Матінко-Зоре вранішня, Матінко-Зоре вечірня, заберіть від немовляти лоскотуна, звільніть біле тіло, щоб воно до ранку відпочило».