Підкреслюючи у «Стійкому принці» передовсім питання честі, Кальдерон торкнувся й взаємозв’язку понять честі, свободи й необхідності, які згодом отримали значно глибше осмислення у найвідомішому з його шедеврів, філософській драмі «Життя – це сон», головним героєм якої також є принц, що зазнав ув’язнення.
Якщо стрижневу ідею закарбовано в афористичній назві цього твору, то визначити його магістральну тему не так легко, адже тут Кальдерон щільно переплітає чи не всі основні теми своєї драматургії, торкаючись згаданих вище питань свободи і честі, а також влади, кохання й віри.
«Життя – це сон» називають і драмою виховання ідеального володаря. Автор проводить головного героя, принца Сехізмундо, через низку випробувань, демонструючи поступову кристалізацію позитивного начала в ньому, яке драматург пов’язує зі здатністю гамувати свої пристрасті й тваринні інстинкти, діяти помірковано й шляхетно.
Висвітлюючи у драмі різні аспекти свободи, Кальдерон розглядає й протиставлення вироку долі і свободи волі, наголошуючи, що людина може й повинна діяти, а не пасивно виконувати приписи.
Діяти добре, чинити добро (obrar bien) – найважливіше, незалежно від того, що відбувається довкола, реальність це чи просто сон. Цей висновок, до якого приходить принц Сехізмундо, окреслює єдиний вихід з «лабіринту світу», який бачив не тільки Кальдерон, а й чимало інших видатних митців його доби.
На завершення треба сказати кілька слів про історію українських перекладів драматургії Педро Кальдерона та їхнє сценічне буття.
На превеликий жаль, сказати можна дійсно небагато. Український читач може розраховувати лише на чотири п’єси й кілька сонетів, епіграм та розрізнених уривків.[4]
Про причини такої ситуації здогадатися неважко. Очевидно, мали значення як філологічні, так і соціально-історичні моменти. З одного боку, вишукана мова, складна метафорика, філософська глибина, величезна кількість найрізноманітніших алюзій вимагали від потенційного перекладача Кальдерона ґрунтовної філологічної і культурологічної підготовки, найвищого рівня майстерності, яким володіє далеко не кожен. З іншого – релігійний пафос іспанського драматурга, проблематика та настрої його творів аж ніяк не відповідали радянським ідеологічним стандартам. Вірогідно, свою роль відіграли й складні стосунки з Іспанією в радянський період.
Не дивно, відтак, що перекладати твори генія іспанського бароко в Україні наважилося всього шестеро фахівців.
Найбільше пощастило в цьому сенсі сонетам Кальдерона, які отримали максимум перекладацької уваги. Цікаво відзначити, що, попри мізерну кількість українських версій творів іспанського митця взагалі, сонет-притча про троянду з драми «Стійкий принц» існує нині у трьох варіантах перекладу: «Які веселі й пишні на зорі…» О. Мокровольського, «Ті, що були веселістю й красою…» Д. Павличка і «Ці квіти, що в саду буяли зрання…» С. Борщевського, кожен з яких в оригінальний спосіб доносить до читача сумну переконаність митця бароко у фатальній швидкоплинності буття.
Першу спробу познайомити українську аудиторію з драматичними творами Кальдерона зробив ще І. Франко. Він високо цінував творчий доробок іспанського митця, характеризуючи його у критичних статтях 1890-х рр. як постать одного рівня з Шекспіром і Данте. Франка особливо зацікавив «Саламейський алькальд» як п’єса виразного соціального спрямування. На думку письменника, в цьому творі (з яким він ознайомився у німецькому перекладі) було подано «чудесний тип селянина».
Для театру «Руська бесіда» Франко створив, власне, не переклад, а дещо скорочену прозову версію твору, або, якщо скористатися сучасним виразом, адаптував драму честі Кальдерона для української сцени того періоду.[5] Письменник упорався з цією роботою досить швидко. Щоправда, з листа до театру, датованого груднем 1893 р., видно, що він планував опрацювати також деякі твори Лопе де Веги та Шекспіра, але підготував лише п’єсу Кальдерона.
Прем’єра «Війта заламейського» (саме таку назву отримала драма в інтерпретації Франка) відбулася 30 листопада 1895 р. у Львові і пройшла з успіхом, а згодом виставу тепло приймали в інших містах Західної України. Ця п’єса протрималася в репертуарі театру довше від інших. Позитивна рецензія у пресі підкреслювала прихильну увагу глядачів та надзвичайно сучасне, близьке аудиторії звучання іспанської драми.
Переробку І. Франка від наступних спроб перекласти твори Кальдерона українською відділяє майже сто років. На жаль, М. Лукаш обмежився лише фрагментами із «Саламейського алькальда» і монологом Сехізмундо з першої дії драми «Життя – це сон». Його переклад знаменитої промови ув’язненого принца приваблює плинністю і намаганням якнайближче відтворити ритмічний малюнок оригіналу.
Повний український переклад цього філософського шедевра Кальдерона з’явився значно пізніше. До чотирьохсотлітнього ювілею великого драматурга (2000) «Життя – це сон» переклав М. Литвинець. Його версія не вільна від дискусійних моментів. Не зрозуміло, наприклад, чому перекладач вирішив відтворити назву країни, де відбувається дія, шляхом транслітерації, а не звичайного перекладу («Полонія» замість традиційної «Польщі»)? Ясно, що Польща у творі Кальдерона – поетична умовність, синонім «тридесятого королівства», але все ж таки назва реальної країни, що фігурує у не надто реальному антуражі, посилює відчуття, закарбоване у назві п’єси. Кальдерон, великий майстер сценічних ефектів, блискуче розрахував усі нюанси, тож не зрозуміло, чим керувався перекладач, вирішивши знехтувати одним з найпомітніших. А втім, які б питання не викликала ця версія у прискіпливого читача, вона, безперечно, вартісна, саме як перша спроба відтворити цілий текст драми.[6]
Найбільше для ознайомлення української аудиторії з творчою спадщиною Кальдерона зробив наразі С. Борщевський, який, крім сонетів та епіграм, переклав дві п’єси іспанського автора, представлені в цьому виданні: комедію «Дама-примара» і драму «Стійкий принц». Уславлені твори іспанського митця у перекладах С. Борщевського звучать напрочуд легко й органічно, однак їхня сценічна доля, на жаль, складалася не без проблем.
Більше пощастило комедії «Дама-примара». 1995 року її поставили у київському театрі «Колесо», де вона одразу ж завоювала прихильність аудиторії і трималася на сцені понад десять років. Згодом її з успіхом грали й у Черкасах.
А от «Стійкий принц» забарився на зустріч з українським глядачем. Цією п’єсою, перекладеною на замовлення київського Молодіжного (нині – Молодого) театру 1981 року, планувалося вшанувати пам’ять великого драматурга, адже саме виповнювалося три століття із дня смерті Кальдерона.
Для нещодавно сформованого мистецького колективу це був надзвичайно амбітний проект. Молоді митці, натхнені новаторськими методами польського режисера Є. Гротовського, прагнули дати нове прочитання класики, вивести український театр на нові обрії. Але… попри вдало знайдену концепцію та успішну підготовку вистави, попри цікавий акторський ансамбль (головну роль мав виконувати Г. Гладій), попри високі оцінки режисера І. Молостової, письменника Ю. Щербака, театрознавця В. Фіалка і літературознавця В. Харитонова, висловлені на засіданні художньої ради театру, прем’єра так і не відбулася. Її просто зняли з репертуару без пояснення причин.[7] На думку безпосереднього учасника подій С. Борщевського, до цього могла спричинитися ідеологічна «неправильність» п’єси Кальдерона, точніше, релігійний пафос, який перекладач рішуче відмовився «викреслювати», наголошуючи на цільності і недоторканності оригінального тексту твору. Відтак, знайомства з цією перлиною світової драматургії українському читачеві і глядачеві довелося чекати понад тридцять років.
Хотілося б вірити, що «Стійкий принц», який нарешті повернувся до нас на сторінках цього видання разом з уже відомою нам комедією «Дама-примара», зацікавить не лише фахівців, які займаються проблемами культури і літератури доби бароко, і стане у пригоді не лише студентам-філологам, які вивчатимуть твори Кальдерона в курсі історії світової літератури. Можливо, знайдуться навіть нові перекладачі, які захочуть відкрити для вітчизняної публіки п’єси Кальдерона, досі не відтворені українською мовою.
Нарешті, просто не може бути, щоб такий потужний матеріал не зацікавив українських режисерів! Адже драматургія іспанського митця – це дійсно «великий театр світу», театр буремних пристрастей, глибокої і щирої віри, трепетного кохання, неоднозначних характерів, несподіваних спостережень, грандіозних метафор, яскравого гумору, глибоких думок і вічних проблем, які за чотириста років не втратили своєї гостроти.
Тетяна Рязанцева
Стійкий принц
Трагедія на 3 дії[8]
ДІЙОВІ ОСОБИ
Король Феса.
Фенікс, його донька.
Мулей, воєначальник маврів.
Тарудант, король Марокко.
Селім, прислужник.
Естрелья, Роза, Зара – служниці Фенікс.
Фернандо, португальський принц.
Енріке, португальський принц, брат Фернандо.
Альфонсо, король Португалії.
Дон Хуан Коутіньйо, старий воїн.
Бріто, блазень.
Раби.
Дія відбувається у місті Фесi і в околицях Танжера.
Дія Перша
З’являються два раби і Зара.
Зара
1-й раб
Зара
2-й раб
Зара
2-й раб
Зара
Раби (співають)
З’являється Роза.
Роза
Раби йдуть, і в супроводі служниць з’являється Фенікс.
Естрелья
Зара
Фенікс
Естрелья
(Подає люстро.)
Фенікс
Селім
Фенікс
Зара
Роза
Фенікс
Зара
З’являється король із портретом.
Король
Фенікс
Король
Фенікс
Король
Фенікс
(Убік.)
Король
Фенікс
Чути гарматний постріл.
Зара
Король
Входить Мулей з генеральським жезлом.
Мулей
Король
Мулей
(Убік.)
Фенікс
Мулей
(Убік.)
Король
Мулей
Король
Фенікс
Король
Мулей
Король
Король іде.
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Фенікс
Мулей
Ідуть.
Чути сурму, гамір висадки, і з’являються інфант дон Фернандо, дон Енріке і дон Хуан Коутіньйо.
Дон Фернандо
Дон Енріке
(Падає.)
Дон Фернандо
Дон Енріке
Дон Хуан
Дон Фернандо
Дон Хуан
З’являється блазень Бріто в солдатській одежі.
Бріто
Дон Фернандо
Бріто
Дон Енріке
Дон Фернандо
Дон Енріке
Дон Фернандо
З’являється дон Хуан.
Дон Хуан
Дон Фернандо
Дон Енріке
(Ідуть.)
Бріто
Бріто зникає, чути брязкіт зброї, і з’являються дон Хуан і дон Енріке, кожен веде двобій з маврами.
Дон Енріке
Дон Хуан
Дон Енріке
Дон Хуан
Дон Енріке
Дон Хуан
Вони зникають, і з’являються дон Фернандо зі шпагою Мулея та Мулей із серцеподібним шкіряним щитом.
Дон Фернандо
Примечания
1
Див.: Chabâs J. Historia de la literatura española. – La Habana, 1967. – P. 192 – 193
2
Оригінальний текст листа Кальдерона, адресованого А. Пересу де Гусману, див.: http://bib.cervantesvirtual.com/servlet/sirveobras/003605410 00025062979079/p0000001.htm#i_0_
3
White H. C. the metaphysical Poets. a s tudy in religious Experience. – new York: collier Books; london: collier-macmillan ltd., 1966 – P. 116–117.
4
Існує також незавершена опера «Життя – це сон» українського композитора, музичного педагога і фольклориста П. І. Сениці (1879–1960) на основі однойменної драми Кальдерона.
5
Повний текст: Франко І. Я. Війт заламейський // Франко І. Я. Зібрання творів у 50 т. – Т. 24: Драматичні твори. – К., 1979. – С. 123–186.
6
Переклад М. Литвинця див. у журналі «Тема». – 2000. – № 1. З нагоди ювілею Кальдерона у Києві відбулася наукова конференція, в ході якої обговорювалися питання, пов’язані з творчістю видатного драматурга. Матеріали конференції див. у журналі «Вікно в світ». – 2000. – № 3. В цьому ж числі містяться й деякі зі згадуваних вище перекладів поезій Кальдерона.
7
Детальніше див.: Стрілець В. Театральна легенда // Кінотеатр. – 1995. – № 0 (пробний випуск). – С. 36–43.
8
Перекладено за виданням: Don Pedro Calderon de la Barca. El Príncipe constante. Cambridge: At the University Press, 1957
9
Інфант – титул принців королівського дому в Іспанії та Португалії. Портрет інфанта – художня вигадка Кальдерона (мусульманська релігія забороняє зображати людину).
10
Сеута – північноафриканське місто, розташоване на березі Гібралтарської протоки. Завойоване португальцями 1415 р.
11
Берберійське узбережжя – узбережжя Африки.
12
Геркулесова протока – Гібралтар.
13
Магомет (Мухаммад, Мухаммед, бл. 570–632) – у мусульманській традиції засновник ісламу.
14
Кавказ неприступний – символічне означення нездоланної перешкоди.
15
Танжер – місто на півночі Марокко, на березі Гібралтарської протоки, головна мета португальської експансії у Північній Африці. Португальці кілька разів намагалися взяти Танжер, але їм не вдавалося втримати його. Остаточну перемогу вони здобули лише 1471 р. Місто залишалося володінням Португалії до 1662 р.
16
Нептун (грецьк. Посейдон) – у давньоримській міфології бог – володар морів, часто зображався у супроводі почту з морських божеств і мешканців глибин.
17
Вавилон – місто, де, за біблійними переказами, люди намагалися побудувати велетенську вежу, аби досягти неба. Розгніваний Бог змішав людські мови і позбавив будівничих можливості порозумітися, завадивши тим реалізації їхнього зухвалого наміру. Серед творів Кальдерона є також ауто «Вавилонська вежа» (La T orre de Babilonia, 1672), де розроблено цей біблійний сюжет. У переносному значенні Вавилон – символ могутнього, але розбещеного міста, «столиці гріха». У п’єсі «Стійкий принц» це слово вжито в значенні: «безліч», «скупчення».
18
Висячі сади, або сади Семіраміди, цариці Вавилонської, – одне із семи чудес Стародавнього світу. Семіраміда є персонажем п’єси Кальдерона «Дочка повітря» (La Hija del A ire, 1653).
19
Армада – флот, велика кількість бойових кораблів, що зібралися або діють в одному місці.
20
Едуард Португальський – король Едуард І (1391–1438), старший брат інфантів Енріке і Фернандо, вступив на трон 1433 року.
21
Дон Енріке (дон Енріке де Авіс-і-Ланкастер) – принц Генріх Мореплавець (1394–1460), один з головних організаторів невдалого завоювання Танжера (1437). Відіграв значну роль в історії Великих географічних відкриттів. У морехідній школі, заснованій ним у м. Сагреш, навчався Христофор Колумб.
22
Дон Фернандо (дон Фернандо де Авіс-і-Ланкастер) – принц Фердинанд Португальський Блаженний (1402–1443), знаний також як «Святий інфант», день пам’яті – 15 червня.
23
Орден Христа (повна назва: Королівський орден лицарів Господа нашого Ісуса Христа) – португальський духовно-лицарський орден, заснований 1319 р. Емблема ордену – червоний хрест. Одним з Великих магістрів ордену був інфант дон Енріке (Генріх Мореплавець).
24
Орден Авіса (повна назва: орден Святого Бенедикта з Авіса) – один з найдавніших духовно-лицарських орденів Португалії, заснований 1162 р. Авіс – місто, де знаходилася штаб-квартира ордену. Емблема ордену – зелений хрест особливої форми.
25
Морабіти – мусульманські пустельники, релігійні подвижники, яким приписували особливі здібності, наприклад, здатність передбачати майбутнє.
26
Аркебуза – ґнотова рушниця, яку заряджали з дула кам’яними, пізніше свинцевими, кулями.