– Чому ж? Нецікаво розмовляти про технічні науки?
«Мушкетер» обернувся до товаришів і зробив красномовний жест. Ті співчутливо зітхнули.
– Бачте, День винахідника й раціоналізатора ще не скоро…[12]
– Ах, от у чім річ! – миттю відреагував Атос. – Ну так, перепрошуємо: ми забули привітати вас із учорашнім професійним святом, пане журналіст.
– Я би волів обійтися без ваших привітань. Але оскільки вже з’явився тут у п’ятницю ввечері, то хотілося б знати, якого дідька лисого?! Мені обіцяли передати якісь сенсаційні матеріали…
– Ну, зрозуміло! Тисячу вибачень, ми просто чекаємо на четвертого.
– Тобто?…
– Звісно ж, на д’Артаньяна! Який же сюжет без цього персонажа?
– Якщо ваш д’Артаньян відплив до Англії за підвісками…
– Не до Англії й не за підвісками королеви, але незабаром підійде, зовсім незабаром. А поки що пропоную випити кави.
– Знов!.. – поморщився Олег. – Хто в піцерію побіжить?
– Кавусю я сам зварю, – пробурмотів Портос, піднімаючись з дивана та прямуючи до виходу з кімнати. – Даруйте, мокачіно цього разу не буде, зате я зроблю за своїм фірмовим рецептом.
– Тобто?
– Кава по-портоськи, – голос «мушкетера» долинув вже з кухні, де загримів посуд.
– Я ж казав, що ми можемо не укластися за часом, тож вибачайте, – чемно мовив Араміс. – Але д’Артаньян вже на підході.
– Довго ще чекати?
– Продемонструй йому, – попросив Атос. Араміс кивнув, підійшов до комп’ютера, щось швидко набрав на клавіатурі. Екран монітора блимнув, на ньому виникла карта міста, по якій повільно повзла зелена цятка. У правому верхньому кутку нерухомо горіла інша цятка – лілова.
– Їде на автобусі. Година пік вже минула, серйозних пробок на дорогах не спостерігається, тож д’Артаньян прибуде хвилин за двадцять. Ми саме кави поп’ємо, ви з дороги відпочинете, а там веселіше буде.
Олег подивився на повільно повзучу зелену цятку. Цю київську окраїну він знав погано, та й назви вулиць на карті були відсутні, а прикинути щось наосліп складно. Немовби прочитавши його думки, Араміс запропонував:
– А давайте-но я вам часовий індикатор підключу, – після чого в правому нижньому кутку монітора засвітилися цифри «18:43», що змінилися на «18:42», потім на «18:41» і так далі в порядку зворотного обліку.
– Ну от, я не помилився, – весело підтвердив «мушкетер». Підійшовши до балконних дверей, розчахнув фіранку й пояснив: – Задушливо щось. Імовірно, вночі буде гроза.
– Я не намокну часом? – поцікавився Олег.
– Я ж сказав, що гроза буде вночі, а не ввечері, – знехотя пояснив Араміс. – Гляньте самі.
Він знов почаклував над клавіатурою, і карта міських вулиць змінилася картою столичної області, розцяцькованою різнобарвними плямами й стрілками.
– Оцей грозовий фронт бачите? Він рухається прямо на нас.
– Звідкіля у вас така карта? – здивувався Олег.
– А-а-а, облиште! Дістати динамічну карту погоди насправді не так уже й складно. Знаєте, скільки супутників крутится о-о-он там, у нас над головою? – «мушкетер» тицьнув пальцем у стелю.
– Багато, – погодився журналіст.
– Саме так…
У цей момент до кімнати перевальцем повернувся Портос, несучи на чорній пластиковій таці чотири невеличких горнятка. У кімнаті одразу приємно запахло кавою і ще чимось дуже смачним.
– Що за чудовий рецепт? – запитав Олег, одержуючи своє горнятко.
– Кава по-портоськи вариться з корицею й кардамоном, подається без цукру, – поблажливо кинув «мушкетер». Потім усі замовкли, неспішно присьорбуючи ароматний напій.
Саме коли каву було допито, пролунав дзвінок.
– Ну, ось і дочекалися! – зрадів Атос, прямуючи до виходу з кімнати. – Зараз познайомитеся.
Слідом за тим сталося таке, чого Олег очікував найменше: за хвилину «мушкетер» увів до кімнати… довговолосу й доволі опасисту блондинку! Виглядала вона вельми привабливо. Щоправда, не завадило б їй скинути півдюжини кілограмів з талії… та й щоки у дівиці були якісь припухлі, а верхня губа ледь відстовбурчена.
– Знайомтеся, оце і є наш д’Артаньян, – мовив Атос і одразу поспіхом додав: – Тобто, скоріше, НАША д’Артаньян. Загалом, четвертий і найпрекрасніший член мініатюрної команди «чистильників».
– Шерше ля фам,[13] – тільки й зміг зітхнути сторопілий журналіст.
Розділ 4
Работоргівка
– Не очікували, що д’Артаньян виявиться жінкою?
Новоприбула відверто насолоджувалася його реакцією. Олег не відповів: все-таки занадто приголомшив його сюрприз! Окрім того, фраза пані д’Артаньян (саме так журналіст подумки назвав її) жваво нагадала йому якусь стару радянську кінокомедію[14] – от тільки яку саме?…
А втім, насправді все закономірно! Позавчора на пресконференції у перших журналістських рядах було повнісінько яскравих дурепок-дівчат, які з роззявленими ротами слухали політичного клоуна Маслаченка. Пані д’Артаньян було нескладно загубитися в цьому загалі, а він і не помітив одну-єдину – ту, що відрізнялася від усіх…
До речі, неважко було не помітити: журналістки сиділи потилицями до нього! А ця блондинка, та ще й досить грудаста. Отже, дурепка за визначенням… Овва, і як він одразу не второпав?!
– Ну добре, облишимо у спокої нашого гостя, нехай перетравить нову порцію інформації, – спокійно мовив Араміс, зрозумівши зніяковілість журналіста, і звернувся до новоприбулої: – Ну що, усе зробила, як годиться?
– Аякже! – розпливлася в широчезній посмішці д’Артаньян. Через дефект верхньої щелепи під час розмови дівиця злегка шепелявила, що трохи псувало враження від її пухких блондинистих принад.
– Зараз перевіримо…
Геній технічних наук знов заклацав клавіатурою. На екран повернулася міська карта, але тепер по ній повзла не зелена, а синя цятка.
– Є сигнал, – констатував «мушкетер».
– І хто це? – перегнувшись через його плече, д’Артаньян дуже уважно вдивлялася в екран.
– Поки не знаю. Все залежить від того, поверне він кудись чи поїде прямо.
– Перепрошую, що втручаюся, – Олег звертався до обох одразу, втім, не дуже-то розраховуючи привернути їхню увагу.
– Що?… – відповіли обидва, не повертаючи голів.
– Ви стежите за кимось, чи не так?
– Ви доволі здогадливі, пане журналіст, – мугикнув Араміс.
– А наскільки законним є ваше стеження?
– З вовками жити – по-вовчому вити.
– Що-що?…
– Якби ви знали, які покидьки тут замішані, то одразу зрозуміли б, що інакше з ними не можна, – пояснив з дивана Атос.
Та у цей момент синя цятка на карті досягла перехрестя й повернула праворуч.
– Ага! Зараз, зараз я тебе, паразита, вирахую, – пообіцяв Араміс. Пальці «мушкетера» знов забігали по клавіатурі, на екрані виникла якась база даних, і наступної миті геній технічних наук повідомив з переможним виглядом:
– Номер другий, як і очікувалося.
Атос і д’Артаньян одностайно зітхнули, Портос похвалив спільницю:
– Молодчина, хвацько ти їх нажухала!
Олегу вже достатньо набридли всі ці загадки, і він ризикнув нагадати про себе делікатним запитанням:
– А можна мені нарешті довідатися, про що йдеться?
– Одну хвилинку, – буркнув Араміс, не дивлячись простягнув до д’Артаньян долоню й наказав: – Давай-но сюди.
Блондинка зняла й простягнула «мушкетерові» сонцезахисні окуляри, з нагоди сутінкового часу доби підняті з перенісся на тім’я. На подив Олега, геній технічних наук вправно сколупнув розташовану на правій дужці непримітну заглушку і вставив в отвір, що відкрився, тоненький роз’єм, схожий на той, яким приєднують порт фотоапарата до USB-виходу комп’ютера.
– То це ж… – почав він, однак Араміс не дав йому докінчити:
– Ви цілком вірно здогадалися, ніякі це не сонцезахисні окуляри, а прихована камера.
– І що, таке існує?!
– Як бачите, – мугикнула д’Артаньян.
– І досить непогано працює, особливо з подачі нашого генія, – Портос поплескав Араміса по плечу й додав: – Щоправда, коштує така дурня недешево, роздобути її нелегко, але заради благої справи можна й постаратися. Окрім того, використання такої штуки підпадає під 359-ту статтю Кримінального кодексу України – а це від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів зарплати, або чотири роки за ґратами.
– А не боязно?…
– Загриміти можна навіть за «маячки». А основний принцип вам уже пояснили: з вовками жити – по-вовчому вити.
Тим часом кандидат наук запустив копіювання відеофайлу з пам’яті окулярів в одну з тек на жорсткому диску, озирнувся й пояснив журналісту:
– Якщо коротенько, то відбулося наступне. Наша хоробра пані д’Артаньян тільки-но зустрілася з одною мерзотницею, яку ми всі побачимо зараз о-о-он там…
І «мушкетер» зробив красномовний жест у бік монітора.
– Мерзотниця, про яку я сказав, зустрілася з таким самим мерзотником і передала йому одну штучку, у якій був захований крихітний маячок. Відстеживши завдяки цьому маршрут пересування мерзотника, я зміг ідентифікувати його за обраним маршрутом. Дуже навіть просто.
– А хіба не могло відбутися такого, що обидва вони переміщувалися разом? – про всяк випадок запитав Олег.
– Виключено! – заперечив Атос. – Мерзенні особи мають ту особливість, що мерзенності свої воліють робити нарізно.
– Подібні заряди взаємно відштовхуються, – кивнув Араміс. – Зробивши мерзенну справу, мерзенна особа воліє залишитися на самоті. У всякому разі, піти подалі від інших мерзотників. Втім, навіть якби вони залишилися разом… що малоймовірно, але припустимо!.. Отож, навіть у цьому випадку ми б точно знали, хто з ким поїхав.
– Загалом-то так, – погодився Олег.
Зачекавши ще якийсь час, доки відеофайл остаточно переміститься з пам’яті окулярів на вінчестер, «мушкетер» увімкнув відтворення запису. З динаміків комп’ютера долинув звичайний вуличний гамір. Кадр на екрані хаотично засмикався, потім стабілізувався.
Примечания
1
Уродженець Баку, російський ресторатор, ведучий російської та української версій телешоу «Пекельна кухня» й реаліті-шоу «На ножах» (тут і далі – примітки авторів).
2
Герої популярного флеш-серіалу «Масяня».
3
Райцентр Чернігівської області.
4
Копролалія (від грецьк. κόπρος – лайно, багно + λαλία – мова) – хворобливий, іноді неподоланний імпульсивний потяг до цинічної й нецензурної лайки без будь-якого конкретного приводу.
5
Мається на увазі фантастична мелодрама «Junior» (1994) за участю Арнольда Шварценеггера, Дені де Віто й Емми Томпсон.
6
Мається на увазі звичай відрізати кінець краватки тому, хто порушив традицію, виголосивши третій тост не за жінок.
7
Презирливе прізвисько журналистів, а радше осіб невизначеної професії, які відвідують найрізноманітніші заходи заради безкоштовного частування.
8
Оскільки День журналіста в Україні святкується 6 червня, це означє, що дія твору розпочалася напередодні – 5 червня.
9
Американський актор, який зіграв у фільмах «Банківський білет на мільйон фунтів стерлінгів», «Римські канікули», «Мобі Дік», «Мис страху», «Вбити пересмішника» (за роль Аттікуса Фінча отримав «Оскара» в номінації «Кращий актор» за 1962 рік), «Золото Маккени», «Загублені» та ін.
10
День 7 червня припав на п’ятницю в 2013 році.
11
Семен Палій (справж. Гурко) – державний і військовий діяч XVII – початку XVIII ст., козацький полковник, ватажок повстання 1702–1704 рр. («другої Хмельниччини»).
12
В Україні святкується у третю суботу вересня.
13
Шукайте жінку (фр.).
14
В художньому фільмі «Три плюс два» один з героїв розчарованим тоном вимовив фразу: «Джексон виявився жінкою! Авантюристкою», – маючи на увазі щойно дочитаний детектив.