У першому ж матчі швейцарці, що скучили за грою, продемонстрували, що теж не проти порадувати своїх уболівальників великою кількістю забитих м’ячів. Румунам вони відважили їх цілих сім за неповних сімдесят хвилин. Після цього шанси румунів на продовження боротьби в наступному етапі серйозно ніхто не розглядав, тим паче, що через місяць команда Луческу повторно програла італійцям, цього разу удома.
Збірні Швейцарії і Італії, що довгий час йшли без втрат, повинні були з’ясувати стосунки в листопаді-грудні 1967-го. Матч у Берні переможця не виявив: на два голи господарів італійці відповіли двома голами Ріви. А перед самим Різдвом блакитні розгромили Швейцарію 4: 0.
А навіщо взагалі, запитаєте ви, італійцям було грати цей відбір? Адже вони, як відомо, були господарями ЄВРО-68. Вся річ у тому, що звична нам система розіграшів, за якої команда-організатор автоматично є учасником фінального турніру, була введена лише у 1980 році, коли число команд-фіналістів зросло до восьми. У шестидесятих же все було навпаки: місце проведення фінального турніру визначалося жеребкуванням серед команд, що потрапили в півфінал. Таким чином, стартувавши восени 1966-го у відбірковому циклі, італійці могли лише мріяти, що прийматимуть фінал. До цього їм треба було зіграти ще немало важких матчів.
Усі матчі групи 6
2 листопада 1966, Бухарест. Румунія – Швейцарія 4: 2 (8ʹ Дридя 1: 0, 11ʹ – пен., 25ʹ, 38ʹ – пен. Фраціле 2: 0, 3: 0, 4: 0, 53ʹ Кінцль 4: 1, 70ʹ Одерматт 4: 2).
26 листопада 1966, Неаполь. Італія – Румунія 3: 1 (7ʹ Добрин 0: 1, 30ʹ Маццола 1: 1, 43ʹ ДіПаолі 2: 1, 67ʹ Маццола 3: 1).
3 грудня 1966, Нікосія. Кіпр – Румунія 1: 5 (31ʹ Піридис 1: 0, 49ʹ Дридя 1: 1, 51ʹ Луческу 1: 2, 65ʹ, 74ʹ Фрациле 1: 3, 1: 4, 82ʹ Дридя 1: 5).
22 березня 1967, Нікосія. Кіпр–Італія 0: 2 (76ʹ Доменгіні 0: 1, 88ʹ Факетті 0: 2).
23 квітня 1967, Бухарест. Румунія – Кіпр 7: 0 (4ʹ Луческу 1: 0, 15ʹ Мартинович 2: 0, 24ʹ Думітріу 3: 0, 47ʹ Іонеску 4: 0, 52ʹ, 77ʹ Думітріу 5: 0, 6: 0, 86ʹ Іонеску 7: 0).
24 травня 1967, Цюріх. Швейцарія – Румунія 7: 1 (12ʹ Кінцль 1: 0, 15ʹ, 32ʹ Квентін 2: 0, 3: 0, 47ʹ, 59ʹ Блаттер 4: 0, 5: 0, 63ʹ Одерматт 6: 0, 66ʹ Кінцль 7: 0, 70ʹ Добрин 7: 1).
25 червня 1967, Бухарест. Румунія–Італія 0: 1 (81ʹ Бертіні 0: 1).
1 листопада 1967, Козенца. Італія – Кіпр 5: 0 (12ʹ, 22ʹ Маццола 1: 0, 2: 0, 46, 55, 59ʹ Ріва 3: 0, 4: 0, 5: 0).
8 листопада 1967, Лугано. Швейцарія – Кіпр 5: 0 (30ʹ Блаттер 1: 0, 41ʹ Кінцль 2: 0, 55ʹ Блаттер 3: 0, 56ʹ – пен. Дюрр 4: 0, 72ʹ Одерматт 5: 0).
18 листопада 1967, Берн. Швейцарія–Італія 2: 2 (34ʹ Квентін 1: 0, 66ʹ Ріва 1: 1, 68ʹ Кінцль 2: 1, 85ʹ – пен. Ріва 2: 2).
23 грудня 1967, Кальярі. Італія – Швейцарія 4: 0 (3ʹ Маццола 1: 0, 13ʹ Ріва 2: 0, 45, 67ʹ Доменгіні 3: 0, 4: 0).
17 лютого 1968, Нікосія. Кіпр – Швейцарія 2: 1 (9ʹ Папайоту (автогол) 0: 1, 22ʹ Аспру 1: 1, 46ʹ Пападопулос 2: 1).
Підсумкова таблиця групи 6
Група 7. Закручений сценарій в «групі смерті»
Після вдалого виступу Люксембурга в попередньому розіграші Кубка Європи від нього чекали сюрпризів і в цьому турнірі. І хоча піддані Великого герцогства так і не змогли протиставити трьом грандам європейського футболу своїх хоч скількись серйозних аргументів, посильний внесок в з’ясування чвертьфіналіста від своєї групи вони все ж таки внесли.
Збірні Франції, Бельгії і Польщі, по черзі виграючи один у одного, очолювали гонку, змагаючись в тому, хто більше заб’є Люксембургу. Першими оступилися поляки, що не добилися проти команди цієї маленької країни нічого більшого, ніж нульова нічия. Розохочені цією невдачею, вже в наступному матчі футболісти збірної Польщі рознесли бельгійців, не стільки допомагаючи собі, скільки конкурентам-французам. Розв’язка настала восени 1967-го. І знову невдахою виявилася слов’янська команда: поляки програли вдома Франції 1: 4. Слабкою розрадою для симпатичної і результативної польської дружини стала виїздна перемога над бельгійцями 4: 2.
Фактично матч за перше місце в групі відбувся в Нанті 28 жовтня. Французи грали удома, мали запас очків і домашню гру проти Люксембурга в найближчому майбутньому. Бельгійцям же необхідно було неодмінно вигравати цей матч, а потім і наступний з тим же самим Люксембургом. Все розвивалося за сценарієм гостей: французи, що вийшли відстояти нічию, увесь матч стоїчно відбивалися, навіть після того, як на 37-й хвилині пропустили м’яч від Клайссена. Збірна Бельгії неодноразово могла розвинути свій успіх і забезпечити собі путівку в чвертьфінал Чемпіонату Європи, але, як часто буває, сталося все навпаки – за 6 хвилин до фінального свистка півзахисник збірної Франції Ербе втік до воріт суперника і зрівняв рахунок.
У подальших матчах обидві команди відвантажили Люксембургу по три м’ячі, але якщо для французів ця перемога стала тріумфальною, то бельгійцям вона принесла лише слабку розраду.
Усі матчі групи 7
2 жовтня 1966, Щецін. Польща – Люксембург 4: 0 (49ʹ Ярошик 1: 0, 54ʹ Ліберда 2: 0, 73ʹ Гжегорчик 3: 0, 87ʹ Садек 4: 0).
22 жовтня 1966, Париж. Франція – Польща 2: 1 (26ʹ Ді Налло 1: 0, 61ʹ Гжегорчик 1: 1, 85ʹ Лек 2: 1).
11 листопада 1966, Брюссель. Бельгія – Франція 2: 1 (51ʹ, 54ʹ Ван Гімст 1: 0, 2: 0, 67ʹ Лек 2: 1).
26 листопада 1966, Люксембург. Люксембург – Франція 0: 3 (8ʹ Ербе 0: 1, 40ʹ Рівельї 0: 2, 41ʹ Лек 0: 3).
19 березня 1967, Люксембург. Люксембург – Бельгія 0: 5 (19ʹ Ван Гімст 0: 1, 30ʹ Штокман 0: 2, 36ʹ Ван Гімст 0: 3, 59ʹ, 73ʹ Штокман 0: 4, 0: 5).
16 квітня 1967, Люксембург. Люксембург – Польща 0: 0.
21 травня 1967, Хожув. Польща – Бельгія 3: 1 (28ʹ, 41ʹ Любанські 1: 0, 2: 0, 52ʹ Пейнс, 2: 1, 72ʹ Шолтисик 3: 1).
17 вересня 1967, Варшава. Польща – Франція 1: 4 (13ʹ Ербе 0: 1, 26ʹ Брихчі 1: 1, 33ʹ Ді Налло 1: 2, 63ʹ Гі 1: 3, 85ʹ Ді Налло 1: 4).
8 жовтня 1967, Брюссель. Бельгія – Польща 2: 4 (15ʹ Девриндт 1: 0, 26ʹ Змієвські 1: 1, 35ʹ Девриндт 2: 1, 45ʹ Брихчі 2: 2, 51ʹ, 70ʹ Змієвські 2: 3, 2: 4).
28 жовтня 1967, Нант. Франція – Бельгія 1: 1 (37ʹ Клайссен 0: 1, 84ʹ Ербе 1: 1).
22 листопада 1967, Брюгге. Бельгія – Люксембург 3: 0 (62ʹ Тіо 1: 0, 66ʹ Клайссен 2: 0, 76ʹ Тіо 3: 0).
23 грудня 1967, Париж. Франція – Люксембург 3: 1 (42ʹ, 47ʹ, 53ʹ Любе –0, 2: 0, 3: 0, 85ʹ Клейн 3: 1).
Підсумкова таблиця групи 7
Група 8. 130 тисяч розчарованих шотландців
Відбір на європейський чемпіонат у восьмій групі став ні чим інакшим, як розіграшем Чемпіонату Великобританії. Зараз подібне досить важко собі уявити, але в п’ятдесятих, та і шестидесятих роках ця схема влаштовувала як самих британців – одна з їхніх збірних отримувала гарантоване місце в наступному колі змагань, – так і усю іншу Європу, оскільки отримати в суперники по групі родоначальників футболу означало суттєво зменшити свої шанси на успіх.
Потрібно відзначити, що на відміну від інших груп, де розклад матчів складався за домовленістю сторін з урахуванням кліматичних умов, розкладів внутрішніх чемпіонатів і так далі, на Британських островах ігри проходили в визначені дні за круговою системою. Основними конкурентами, як і передбачалося, для англійців стали шотландці. І хоча горяни почали турнір не дуже упевнено (нічия в Кардіффі була здобута на передостанній хвилині, а перемога вдома над збірною Північної Ірландії виявилася мінімальною), інтригу закрутив матч на лондонському стадіоні «Уемблі». 15 квітня 1967 року у присутності ста тисяч глядачів шотландці, що назвали потім цей матч «наш Кубок світу», виграли у збірної Англії 3: 2. Варто зазначити, що тренер англійців Альф Рамсей виставив на цю гру точнісінько той склад, який приніс команді перемогу над збірною ФРН у фіналі недавнього Чемпіонату світу.
Після гри стадіон «Уемблі» піддався справжньому погрому: на поле прорвалися шотландські фани, які розірвали сітку і розламали ворота на сувеніри. Ще й більше того, багато ентузіастів забирали з собою шматки дерну з поля, на якому їхня команда перемогла ненависних англійців, що носили у той час звання чемпіонів світу. З цього приводу у Володимира Висоцького є пісня, героєм якої є Роберт Мур – зірка «Вест Гему» і збірної Англії, в якого на сувеніри «зірвали шляпу» і «одгризли годинник».
Захват перемогою, а можливо, зайва самовпевненість зіграли проти збірної Шотландії в наступному матчі. Шотландці програли у Белфасті (0: 1) і знову опинилися серед тих, хто має наздоганяти. І знову доля путівки в чвертьфінал повинна була вирішуватися в особистій зустрічі, цього разу в Глазго. Цей матч увійшов до історії розіграшів Кубка Європи як найвідвідуваніший. Згідно з офіційними даними, на ньому було присутньо 134 тисячі 461 глядач. Яке ж було їхнє розчарування, коли гості з півдня не лише відкрили рахунок, але і практично усю гру змогли спокійно стримувати атаки шотландців. Максимум, чого добилися горяни – це зрівняти рахунок. Чемпіони ж світу продовжили свою переможну ходу за Кубком Європи.
Усі матчі групи 8
22 жовтня 1966, Кардіфф. Уельс – Шотландія 1: 1 (77ʹ Дейвіс 1: 0, 86ʹ Лоу 1: 1).
22 жовтня 1966, Белфаст. Північна Ірландія – Англія 0: 2 (40ʹ Хантів 0: 1, 60ʹ Пітерс 0: 2, видалений Фергюссон 89ʹ).
16 листопада 1966, Глазго. Шотландія – Північна Ірландія 2: 1 (9ʹ Ніколсон 0: 1, 35ʹ Леннокс 1: 1, 40ʹ Мердок 2: 1).
16 листопада 1966, Лондон. Англія – Уельс 5: 1 (30ʹ, 34ʹ Херст 1: 0, 2: 0, 36ʹ Дейвіс 2: 1, 43ʹ Б. Чарльтон 3: 1, 65ʹ Хеннесі (автогол) 4: 1, 84ʹ Д. Чарльтон 5: 1).
12 квітня 1967, Белфаст. Північна Ірландія – Уельс 0: 0.
12 квітня 1967, Лондон. Англія – Шотландія 2: 3 (27ʹ Лоу 0: 1, 78ʹ Леннокс 0: 2, 84ʹ Д. Чарльтон 1: 2, 87ʹ Маккаліуг 1: 3, 88ʹ Херст 2: 3).
21 жовтня 1967, Кардіфф. Уельс – Англія 0: 3 (34ʹ Пітерс 0: 1, 87ʹ B. Чарльтон 0: 2, 90ʹ – пен. Болл 0: 3).
21 жовтня 1967, Белфаст. Північна Ірландія – Шотландія 1: 0 (69ʹ Клементс 1: 0).
22 листопада 1967, Лондон. Англія – Північна Ірландія 2: 0 (43ʹ Херст 1: 0, 62ʹ B. Чарльтон 2: 0).
22 листопада 1967, Глазго. Шотландія – Уельс 3: 2 (16ʹ Гілзен 1: 0, 18ʹ Дейвіс 1: 1, 57ʹ Дурбан 1: 2, 65ʹ Гілзен 2: 2, 78ʹ МакКіннон 3: 2).
24 лютого 1968, Глазго. Шотландія – Англія 1: 1 (19ʹ Пітерс 0: 1, 39ʹ Х’юз 1: 1).
28 лютого 1968, Рексхем. Уельс – Північна Ірландія 2: 0 (75ʹ Ріс 1: 0, 84ʹ Дейвіс 2: 0).
Підсумкова таблиця групи 8
Чвертьфінал
Дійсні чемпіони світу – англійці – останніми закінчили свій відбірковий цикл, але першими вступили у бій на наступній стадії. Слід зазначити, що перед стартом стадії плей-офф УЄФА прийняло доповнення до регламенту, яким вводилося правило гостьового гола, який на випадок рівності показників важив удвічі від домашнього. У разі неможливості застосування подібного правила (типовий випадок – нульова нічия), команди визначали переможця або в додатковому матчі (якщо домовлялися заздалегідь), або шляхом простого жеребкування. Так Чемпіонат Європи 1968 року увійшов до історії, особливо радянського футболу, як «першість, програна монетою».
Але повернемося до наших англійців, тим паче, що сліпа доля була до них не прихильна – чемпіонам світу дісталися в суперники чемпіони Європи. Слід визнати, що збірна Бобі Чарльтона з честю вийшла з ситуації, перемігши як в рідних стінах, так і на виїзді. Безумовно, прикро було прощатися з переможцями попереднього турніру на такій ранній стадії, та не варто забувати, що Іспанія і в чвертьфінал-то потрапила завдяки наполегливості ірландців і самонадіяності чехів. А ось Англія цими двома перемогами підтвердила невипадковість свого чемпіонства на Мундіалі і більш ніж серйозну заявку на Кубок Європи.
Ще більше невипадковою виглядала пара Франція – Югославія. Як ви пам’ятаєте, вісім років тому югослави в півфіналі Кубка Європи обіграли Францію в Парижі. Уся французька преса сурмила про необхідність реваншу, чим дуже «навантажила» самих футболістів. В результаті перший матч, що проходив в Марселі, французи почали обережно, повільно, з оглядкою на власні ворота. Подібна гра проти молодої і швидкої югославської збірної не принесла успіху – за годину гри гості вийшли вперед. Максимум, чого добилися французи перед своєю несамовитою публікою – зусиллями Ді Налло зрівняти рахунок.
Матч у відповідь у Белграді став справжнім «побиттям немовлят». Югослави відкрили рахунок вже на першій хвилині, а до середини першого тайму вели 3: 0, на перерву ж команди пішли за переваги 4: 1 на користь господарів. У другому таймі збірна Франції також не знайшла ніякої «секретної зброї», а югослави відзначилися ще одного разу – за 10 хвилин до фінального свистка. Подібний розгром навіть для «романтичних» 60-х був подією надзвичайною, тому не дивно, що після цієї гри склад збірної Франції змінився на 90 %.
Найбільш рівні команди зійшлися в протистоянні Болгарія–Італія. Несподівані переможці своєї групи болгари в домашньому матчі начебто і не помітили «катеначчо» італійців, раз по раз розриваючи їхні захисні редути. Були б господарі поточніше – не минути б ще одній з найсильніших збірних світу прочуханки від команди з соцтабору. Але після першого гола Коткова з пенальті італійці відігралися завдяки автоголу Пенєва. І хоча Дерменджиєв і Єков свої моменти в другому таймі використали, верткий Праті на 83 хвилині свою ложку дьогтю до болгарскої бочки меду додав. 3: 2 із урахуванням правила «гостьового гола» виявилися пірровою перемогою – ніби болгари і переграли італійців за всіма статтями, а у хлопців з Апеннін лишилася перевага перед грою у відповідь.
Чи з розрахунком на активність і темперамент південних «тіффозі», або ж з якихось інших причин, про які мова піде далі, але італійська федерація в іграх ЄВРО-68 дуже полюбила Неаполь. Саме там команда Італії і завоювала путівку в півфінал, забивши по голу на початку кожного з таймів. А що ж болгари, запитаєте ви? Та нічого – кидалися на «замкнені ворота» і проявляли індивідуальну майстерність, раз по раз угрузаючи в чіпких тенетах італійської оборони.
Останній (як у нашому огляді, так і історично) чвертьфінал звів збірні Угорщини і СРСР. Подібну долю в Країні Рад сприйняли «з почуттям глибокого задоволення», і не випадково – якщо є у світі збірна, з якою команда СРСР грала так часто і так само вдало, то це хіба що Туреччина. Болгари, поляки, чехи зі словаками, не кажучи вже про східних німців і югославів, за будь-якої нагоди намагалися «насолити» «старшому братові». А ось з Угорщиною якось завжди «йшло». «Пройшло» і цього разу, хоча і не без пригод.
Не обійшлося, як стало звичним у збірній Якушина, без виїзного скандалу: увечері перед матчем в номер, де жив форвард збірної Валерій Воронін, прийшов власник фірми «Адідас» Хорст Даслер і кудись повів нашого спортсмена «майже на усю ніч». Пізніше що тільки не приписували радянські газети футболістові – від таємних рекламних контрактів до співпраці з іноземними спецслужбами і бажання втекти з СРСР. Після повернення в Союз Воронін буде з ганьбою звільнений зі збірної як алкоголік, а потім втрапить у ДТП, де дивом залишиться живим. Але це буде восени, а 4 травня на «Непштадіоні» підопічні Якушина виконували невластиву установку «не пропустити». Втім, стараннями голкіпера команди Кавазашвілі пропустили двічі. Як заявив відразу після матчу сам Якушин – у всьому був винен Стрєльцов, який не забив два «вірних гола».
Після приїзду в Москву зі збірної були звільнені Воронін і Стрєльцов. І якщо першого шляхом багатотисячних листів по партійній і спортивній лініях на матч у відповідь вдалося повернути у збірну, то Стрєльцову згадали все – і давню судимість, і нібито непомірність у вживанні алкоголю. Таким чином, найталановитіший футболіст за всю історію СРСР не зіграв на жодному Чемпіонаті світу та на жодному Чемпіонаті Європи, хоча зробив все, аби збірна туди потрапляла.
А потрапила вона туди цього разу виключно «на морально-вольових» – стиснувши зуби і риючи землю, радянські футболісти забили три необіхдні м’ячі в «Лужниках» і не пропустили жодного у присутності 103 тисяч уболівальників.